Відкрити головне меню

Микола Олександрович Красовський (1871 — † ?) — полковник Армії УНР.

Микола Олександрович Красовський
10Красовский.jpg
Микола Красовський
Народження 1871(1871)
Київ, Російська імперія
Смерть † ? після 1927
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Звання Полковник
Командування очолював «Інформаційне бюро» Розвідочної управи Генерального штабу Армії УНР.
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна

Народився у 1871 році в сім'ї київського православного священика. Службову діяльність почав у 1903 році помічником поліцейського пристава у м. Ніжині Чернігівської губернії.

Зміст

Розшукова діяльністьРедагувати

З 1908 року працював у Київській міській поліції спочатку наглядачем, а згодом виконуючим обов'язки начальника розшукового відділення. Остання посада відповідала чину надвірного радника, який прирівнювався до підполковника. Досяг значних успіхів і зарекомендував себе грамотним працівником. Як зазначає дослідник історії кримінального розшуку О.Піджаренко, « У липні 1909 року виконувач обов'язків завідувача розшуковим відділенням Красовський досяг певних успіхів у розшуковій справі. Особистим прикладом він показував підлеглим, як слід розкривати злочини „по гарячих слідах“, зумів налагодити взаємодію у розшуковій роботі з керівництвом усіх поліцейських відділків. Активніше й ефективніше запрацювала його таємна агентура. Злочинний світ Києва з тривогою „помітив“. що в особі Красовського вони мають дуже серйозного і небезпечного супротивника».

Брав участь у розкритті низки резонансних злочинів:

  • убивства родини Островських, їх кухарки, швачки та студента Бірюкова.
  • квартирних грабунків, скоюваних бандою «полотерів».
  • крадіжку з Десятинної церкви.
  • грабунки варшавських гастролерів.

Злочинний світ неодноразово намагався нейтралізувати М.Красовського. Замах на нього не був успішним, однак у жовтні 1909 року слідчого було відсторонено від справ через підозру, що він привласнив вилучені у затриманих гроші. Наступні півроку ознаменувалися низкою нерозкритих злочинів і керівництво міста повернуло Красовського на цю посаду. Успіх М.Красовського склала не лише добре налагоджена мережа інформаторів, але й те, що він ретельно вивчав і аналізував умови, сприятливі вчиненню різних злочинів, і на цій основі розроблялися заходи їх упередження й розкриття. Начальник розшукового відділення приймав відвідувачів щоденно з 11 до 1 у приміщенні відділенння (Ярославська 38) і незалежно від цього порядку у власній квартирі на Маловолодимирській 20. Цей порядок було опубліковано у довіднику міста і був відомий киянам.

У листопаді 1910 М.Красовський не спрацювався з новим завідувачем відділення Міщуком і перевівся на посаду пристава 3 Стану м. Ходорів Сквирського повіту, куди перейшов київький поліцмейстер фон Ланг.

Розслідування вбивства А.ЮщинськогоРедагувати

Докладніше: справа Бейліса

2 травня 1911 року М.Красовський був відкликаний з Ходорова для розслідування убивства А. Ющинського. Виявив докази, що заперечили офіційну версію, інспіровану чорносотенцями, про ритуальну сутність убивства, був переконаний, що злочин здійснила група лук'янівських злодіїв, пов'язаних із В.Чеберяк (приймала і переховувала крадене). Ця версія не влаштувала юдофобне керівництво і у грудні 1911 року його було звільнено з поліції. Однак він продовжив розслідування приватним порядком. 18 липня 1912 року Миколу Красовського було арештовано за давню розтрату 15 коп. під час відрядження. Згодом до звинувачення додався нібито необґрунтований арешт одного з підозрюваних. У серпні 1912 року відбувся суд і Красовського з тюрми звільнили, хоча усіх звинувачень не зняли.

1913 року було винесено виправдальний вирок Бейлісу на підставі свідчень і фактів, зібраних М.Красовським. Після цього він разом із Г.Рудим та англійським детективом відновили приватний розшук, щоб покарати справжніх убивць. Це не влаштовувало вищі чини, що нещодавно відстоювали ритуальну версію, і за їх сприяння чорносотенний союз встановив стеження за Красовським. Розкриття стеження змусило його виїхати в Конотоп. На початку 1914 повернувся у Київ, продовживши слідство (навіть побував у США, куди виїхав важливий свідок), яке перервала війна. Як військовозобов'язаний М.Красовський був змушений повернутися до Конотопа.

Після лютневої революції 1917 року повернувся до Києва, прагнучи відновити справедливість, однак більшовицький переворот завадив це здійснити.

На службі УНРРедагувати

Центральна Рада УНР залишила його на службі як офіцера. У березні 1917 року він був призначений комісаром кримінально-розшукового відділення міліції м. Києва. Столичний кримінальний розшук очолював до червня 1918 року.

Був членом підпільної організації, яка боролася зі спецслужбами австро-німецьких військ, що дислокувалися в Україні за Берестейським договором, входив до складу нелегального Комітету порятунку України. У липні 1918 року був заарештований німецькою контррозвідкою і згодом за вироком німецького воєнно-польового суду засуджений до двох років тюремного ув'язнення.

Після зречення від влади гетьмана П. Скоропадського, Микола Красовський у грудні 1918 року був звільнений. Від квітня 1919 року працював у Міністерстві внутрішніх справ УНР. Під час Директорії УНР нагально постало питання про вдосконалення структури центрального апарату військової розвідки та створення системи регіональних органів із широкомасштабним планом дій.

З урахуванням великого досвіду оперативно-розшукової діяльності М. Красовського військове командування направило його у розпорядження Розвідочної управи Генштабу Армії УНР і при значило керівником Інформаційного бюро. Раніше Інформбюро існувало при Корпусі військової жандармерії. Після підпорядкування його у травні 1920 року Розвідочній управі Генштабу воно перетворилося на головний робочий орган військової розвідки та контррозвідки Збройних сил республіки і стало, по суті, окремою спецслужбою, хоч це і зумовлювало певні дублювання в роботі Розвідочної управи. Щодня начальник Інформбюро особисто робив доповіді начальнику Генштабу або керівникові військового відомства, що суттєво підвищувало його статус.

Структурно Інформаційне бюро складалося з центрального органу (Центру «ІНФІБРО») та філій Центру. У складі центрального органу знаходилися відділи внутрішнього, зовнішнього догляду, розвідочний і реєстраційний. Це давало змогу автономно виконувати широке коло завдань із постачання розвідувальної інформації, її обробки, підтримання внутрішньої безпеки Збройних сил, підготовки кадрів.

Керівник «ІНФІБРО» полковник М. Красовський відзначався принциповістю і наполегливістю, приділяв багато уваги організації агентурної роботи, особисто працював з агентами, які перебували на зайнятій ворогом території України та за кордоном. Під його проводом «ІНФІБРО» працювало результативно, постачало Головному Отаману й іншим представникам вищої влади цінну інформацію щодо воєнно-політичної обстановки як на терені УНР, так і за її межами, про ставлення урядових і ділових кіл інших країн до проблем України та її державотворчих зусиль.

Після еміграції українського уряду і військових частин «ІНФІБРО» ще протягом деякого часу продов жувало діяти упродовж 1920—1921 років у нових умовах з позицій Польщі. Однак за відсутності коштів на утримання підрозділ згодом був виведений зі складу Генштабу Армії УНР. Окремі його співро-бітники, серед них і М. Красовський, за взаємною домовленістю керівників двох союзницьких військових відомств продовжили службу у II відділі Генштабу Польщі, який займався питаннями розвідки і контррозвідки. Протягом деякого часу обов'язки начальника Інформ бюро виконував поручник Шевчук. У листопаді 1921 року М. Красовський був поновлений на попередній службі, отримав надзвичайні повноваження щодо організації розвідувальної й контррозвідувальної діяльності, а його співробітники активізували роботу, зокрема в таборах перебування українських вояків.

Подальша його доля невідома. Однак існують свідчення, що 1927 року він перебував у Рівному (отже емігрував з УРСР), жив у скруті, однак не залишав думок про справу з убивством Ющинського, прагнув видати мемуари [1].

Був одружений. Доля Ксенії Красовської також невідома.

ДжерелаРедагувати