Рудий Георгій Михайлович

Гео́ргій Миха́йлович Рудий (1863, Терешки — лютий 1918, Київ) — криміналіст-практик, талановитий сищик, колишній начальник Київського розшукового відділення (1901—1907 рр.), один із новаторів застосування дактилоскопії, службового собаківництва і «слідчої валізи»[1], автор першої в імперії інструкції чинам розшукової поліції (1905 р.), родоначальник експертно-криміналістичної служби органів внутрішніх справ України.

Георгій Михайлович Рудий
Народження 1863(1863)
Терешки, Могилівський повіт, Подільська губернія
Смерть 1918(1918)
Київ
Країна Російська імперія
 УНР
Роки служби 1883—1907
Командування Київська розшукова поліція
Нагороди
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Життєпис ред.

Народився у 1863 році у селі Терешки Могилівського повіту Подільської губернії у простій українській селянській родині.

У 1883—1892 — працював помічником писаря, писарем та діловодом у волосних правліннях Київської та Полтавської губерній.

У 1892 році — розпочав службу в поліції помічником пристава в місті Умань Полтавської губернії.

Після розкриття злочину з пограбування генерал-ад'ютанта Михайла Черткова, поліцейське губернське начальство запропонувало Георгію Михайловичу посаду в Старокиївській частині Києва. Через рік його було переведено становим приставом Васильківського повіту Київської губернії, а з серпня 1901-го — помічником пристава Печерської поліцейської дільниці з виконанням обов'язків завідувача розшукової частини Київської міської поліції.

У жовтні — листопаді 1901 року — побував у службовому відрядженні в Лондоні й Парижі, де ознайомився з організацією й діяльністю кримінальної поліції Англії та Франції.

Після повернення у квітні 1902 року створив при Київській розшуковій частині антропометричний, фотографічний та довідковий відділи, запровадив карткову систему нагляду за злочинним елементом, «дугову» систему розшуку злочинців, а також добився виділення додаткових коштів, збільшення кількості поліцейських.

Восени 1903 року — був направлений київським поліцмейстером В'ячеславом Цихоцьким відвідати Дрезденську виставку благоустрою міст, поліційні управління Дрездена, Берліна та Відня, де ознайомився з найважливішими досягненнями у сфері кримінальної поліції, а також організацією розшукової справи на заході. У Дрездені він цікавився новим методом ототожненням злочинців за допомогою дактилоскопії.

Під час перебування у Відні, Георгій Михайлович придбав «Керівництво з дактилоскопії» радника поліції К. Віндта, в якому автор удосконалював систему класифікації папілярних узорів пальців рук, запроваджену англійцем Френсісом Гальтоном. Саме систему лікаря Віндта в подальшому було покладено в основу дактилоскопічної класифікації в Україні.

13 жовтня 1903 року представив проект організації дактилоскопічних бюро в масштабах імперії, який включав антропометричну систему, новий дактилоскопічний метод, Організацію дактилоскопічних бюро, розшуки злочинця за дактилоскопічними відбитками.

1 січня 1904 року започаткував у Києві при антропометричному кабінеті Київської розшукової поліції дактилоскопічне бюро. Тільки за перший рік його функціонування в Києві, дактилоскопічну реєстрацію пройшло 1 987 осіб, а за наступні два роки — 2 407 злочинців.

Наприкінці 1904 року — підготував «Інструкцію чинам Київської розшукової поліції», яку на початку наступного року схвалив прокурор окружного суду і яку видали окремою брошурою. В інструкції вперше юридично закріплювалося використання в поліцейській практиці пошукових собак, а також дактилоскопії.

Георгій Михайлович також був ініціатором закупівлі в Німеччині у грудні 1904 році службових пошукових собак, які почали застосовуватися для розкриття злочинів по гарячих слідах.

З метою поліпшення ефективності роботи Київської розшукової поліції Георгій Михайлович порушував перед керівництвом питання про створення курсів з підготовки фахівців карного розшуку, видання спеціальної поліцейської газети, а також проведення періодичних з'їздів розшукових чинів для обміну досвідом оперативно-розшукової діяльності.

У серпні 1906 року — був відряджений до Санкт-Петербурга, де брав участь у розкритті злочину, пов'язаного із замахом на життя прем'єр-міністра та міністра внутрішніх справ Петра Столипіна.

З 1907 року він викладав розшукову справу на Київських курсах поліцейських урядників, але згодом змушений був звільнитися з поліції.

У 1913 р. після винесення виправдального вироку Бейлісу на підставі свідчень і фактів, зібраних М.Красовським, він разом з М.Красовським та англійським детективом відновили приватний розшук, щоби покарати справжніх убивць у справі Бейліса.

До 1917 року — завідував агентурою з розшуку вантажів на Південно-Західній залізниці.

На початку 1918 року — проживав у Фастові Васильківського повіту Київської губернії, мав невеликий маєток, чотири десятини землі й млин.

У лютому 1918 р. убитий у Києві невідомими.[2]

Автор праць ред.

  • «Звіт про діяльність розшукного відділення київської міської поліції за 1902, 1903 і 1904 р.».[3]
  • Записка пристава 2 стана Васильевского уезда Г. М. Рудого о мерах к предупреждению и пресечению конокрадства: Сост. 1 июля 1898 г. — Киев: Губ. тип., 1898. — 112, 22 с.; 17. С. 1-22 2-й паг.: Наставление сотскому и десятскому[4]

Нагороди та відзнаки ред.

  • Подяка Київського губернатора «за старанну і енергійну діяльність по виявленню виготовлення фальшивої монети і її збуту».
  • Орден Святого Станіслава ІІІ ступеня (1894) «у відзначення старанної і ревної служби та особливої відданості».
  • Премія в розмірі 40 рублів (1895) «за виявлення вбивць селянина Іллі Бабича».
  • Подяка Уманського повітового справника (1896) «за енергійну участь у справі виявлення в місті Умані особистості Герші Майцига (Ткача)».
  • Премія Київського губернатора в розмірі 75 рублів (1896) «на покриття витрат, пов'язаних з розшуком срібла, вкраденого у генерал-ад'ютанта Черткова», також йому була оголошена подяка «за видатну поліційну діяльність».

Примітки ред.

Посилання ред.