Відкрити головне меню

Кобальтин (рос. кобальтин, англ. cobaltite, cobalt glance, bright white cobalt; нім. Kobald) – мінерал класу персульфідів.

Кобальтин
Koboltglans.jpg
Кобальтин
Загальні відомості
Статус IMA чинний (успадкований, G)[d][1] і чинний (успадкований, G)[d][2]
Клас мінералу Персульфідів
Генезис контактово-метасоматичний
Хімічна формула CoAsS
Ідентифікація
Колір білий, сталево-сірий
Форма кристалів кубічні, октаедричні
Сингонія Ромбічна сингонія
Спайність середня по кубу
Твердість за шкалою Мооса 5,5
Блиск металевий
Прозорість непрозорий
Колір риси чорний

Синонім - кобальтовий блиск.

Зміст

Загальний описРедагувати

Хімічний склад: CoAsS Містить (%) Co – 26-34; As – 42-48; S – 18-21 (за Є. К. Лазаренко). Містить домішки заліза (до 16 %), нікелю і сурми. Відміна, багата залізом, має назву ферокобальтину.

Сульфоарсенід кобальту острівної будови.

КристалографіяРедагувати

Сингонія кубічна, вид симетрії пентагон-тритетраедричний.

Кристалічна структура кобальтину подібна до структури піриту.

Агрегати і габітус. Добре утворені кристали кобальтину за зовнішнім виглядом нагадують пірит. Перважно вони мають октаедричний, кубічний, додекаедричний габітус. Крім того, спостерігаються комбінації пентагонального додекаедра і тетраедра, які звичайно однаково розвинені і утворюють типову форму так званого мінерального ікосаедра. Найбільш поширені форми – {111}, {100}, {102}, {110}. Кобальтин зустрічається також у вигляді зернистих і масивних агрегатів.

Фізичні властивостіРедагувати

Колір' кобальтину білий або сталево-сірий, з бліднорожевим відтінком. Багаті залізом відміни мають темносірий або сіруваточорний колір. Колір риси сіруваточорний.

Під мікроскопом кобальтин часто анізотропний і при перехрещених ніколях виявляє пластинчасту будову. Непрозорий. Густина 6,1-6,4.

Твердість 6. Блиск металічний. Злом нерівний. Крихкий.

При високих температурах утворює безперервний ізоморфний ряд з герсдорфітом NiAsS із вмістом Fe до 40 атомних % і зональним розподілом багатих Со і Ni компонентів.

Утворення і родовищаРедагувати

Кобальтин належить до основних кобальтвміщуючих мінералів, але порівняно рідко утворює великі самостійні скупчення. Він трапляється головним чином у гідротермальних родовищах, де утворює арсенопірит-глаукодот-кобальтинову і смальтин-хлоантит-аргенитову формації. У першому випадку це найчастіше контактово-метасоматичні (залізорудні скарни), в другому – жильні утворення. Прикладом жильних родовищ (в гідротермальних золото-кварцових і срібло-арсенідних карбонатних жилах) кобальтину є родовище Кобальт у провінції Онтаріо в Канаді. До контактово-метасоматичнних родовищ належить Дашкенське у Закавказзі, в родовищах Ni-Co-Ag-Bi-U-формації (Рудні гори, Чехія, Німеччина ).

Добре утворені кристали кобальтину (піритоедри) зустрінуті в родовищах Тунарберг (Швеція) і Кобальт.

Руйнування. При вивітрюванні за рахунок кобальтину утворюється землистий або кристалічний еритрин (кобальтові квіти).

Практичне значення. Кобальтин – одна з найважливіших руд кобальту. Мінімальний промисловий вміст кобальтину в рудах становить 0,1-0,2 %.

Основний метод збагачення – флотація з подальшою селекцією. З мідно-кобальтово-піритних руд кобальтит вилучається в колективний концентрат.

ПереробкаРедагувати

Осн. метод збагачення – флотація з подальшою селекцією. З мідно-кобальтово-піритних руд К. вилучається в колективний концентрат, з якого флотують мідні мінерали, а потім кобальтит, якщо він не зв’язаний з піритом. Флотореагенти: збирачі – ксантогенати, аерофлоти, меркаптобензотіазол (додатково подаються аполярні масла); спінювачі – крезиловий аерофлот, соснове масло; активатори – мідний купорос з сірчаною кислотою, невеликі кількості сірчистого натрію; регулятори середовища – сода, сірчана кислота; депресоривапно, тривала аерація та ін. З метою підвищення якості концентрату його випалюють для окиснення піриту з перефлотовують з вилученням кобальтиту в концентрат. Із нікель-кобальтових руд кобальтит і інші арсенати кобальту вилучаються разом з нікелевими мінералами і відділяються від них в металургійному переділі.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Лазаренко Є. К., Винар О. М. Мінералогічний словник, К.: Наукова думка. — 1975. — 774 с.

Інтернет-ресурсиРедагувати