Карл Густав Маннергейм

політичний та військовий діяч Фінляндії

Ка́рл Гу́став Емі́ль Маннерге́йм (швед. Carl Gustaf Emil Mannerheim, 4 червня 1867(18670604)[1] — 27 січня 1951,[2] Лозанна[3]) — державний та військовий діяч Фінляндії шведського походження, генерал-лейтенант російської імператорської армії (1917), генерал від кавалерії (1918) фінської армії, фельдмаршал (1933), з 1942 року — маршал Фінляндії (почесне звання), барон. Регент Королівства Фінляндія (12 грудня 1918 — 26 червня 1919), 6-й президент Фінляндії (4 серпня 1944 — 11 березня 1946). Командувач військовими силами Білої гвардії у Фінській громадянській війні, головнокомандувач збройних сил Фінляндії у часи Другої світової війни.

Карл Густав Маннергейм
фін. Carl Gustaf Emil Mannerheim
Carl Gustaf Emil Mannerheim.jpg
Карл Густав Маннергейм у 1942 році
Народження 4 червня 1867(1867-06-04)
Аскайнен, Або-Б'єніборзька губернія, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія
Смерть 27 січня 1951(1951-01-27) (83 роки)
Лозанна, Швейцарія
Поховання
Національність фін/швед
Країна Flag of Russia.svg Російська імперіяФінляндія Фінляндія
Освіта Миколаївське кавалерійське училищеd
Партія незалежний політик
Член Royal Swedish Academy of War Sciencesd і Шведська королівська академія наук
Звання Фельдмаршал, генерал-лейтенант, Генерал від кавалерії і маршал
Війни / битви
Титул фрайгер
Рід Mannerheimd
Автограф CGE Mannerheim autograph.svg
Нагороди
Великий хрест ордена Хреста Свободи
Орден Хреста Свободи 4-го класу з мечами
Срібна медаль Свободи (Фінляндія)
Пам'ятна медаль Зимової війни
Хрест Маннергейма 1-го класу
Хрест Маннергейма 2-го класу
Медаль «За заслуги в цивільній обороні»
Кавалер ордена Святих Маврикія й Лазаря
Великий офіцер Савойського військового ордена
Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Почесний знак Німецького Червоного Хреста
Орден німецького орла
SWE Royal Order of the Sword - Commander BAR.png Орден Серафимів
Орден Слона
Кавалер ордена Орлиного хреста 1 класу (Естонія)
Кавалер ордена Естонського Червоного Хреста 1 класу
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Офіцер ордена Почесного легіону
Кавалер ордена Почесного легіону
Кавалер лицарського хреста ордена Франца Йосифа
Order BritEmp (civil) rib.PNG
Орден Михайла Хороброго
Великий хрест ордена Заслуг (Угорщина)
Орден Корони короля Звоніміра
Орден Вранішнього сонця 1 класу
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня з мечами
Орден Святого Станіслава 2 ступеня з мечами
Комбінований Знак Пілот-Спостерігач в золоті з діамантами
CMNS: Карл Густав Маннергейм у Вікісховищі

За даними опитування, найвеличніший діяч у фінській історії усіх часів[4]. Визнаний за його провідну роль у створенні незалежної Фінляндії та виключні заслуги у відстоюванні своєї держави від зазіхань більшовицької Росії, Карл Густав Маннергейм вважається «батьком сучасної Фінляндії»[5][6][7][8][9].

НавчанняРедагувати

З дитинства Карл Густав був бешкетним і непосидючим. У 13 років його відрахували з Бьойокського ліцею за незадовільну поведінку. У 15 років батьки, щоб дисциплінувати його, віддали на навчання до кадетського корпусу у Гаміні. Проте в 1886 році його відрахували звідти за самоволку.

У своїх спогадах К. Ґ. Маннергейм зазначив, що ця подія змінила його життя. Якщо до цього кар'єра військового його мало цікавила, то після відрахування він вирішив довести собі та іншим, що може досягти висот і стати офіцером.

Маннергейм вирішив вступити до Миколаївського кавалерійського училища в Санкт-Петербурзі і стати кавалергардом. Однак для вступу до училища необхідно було скласти університетський іспит. Протягом року Густав навчався в ліцеї (приватній гімназії) Бека (фін. Böökin yksityiskymnaasi)[10] у Гельсінгфорсі і навесні 1887 склав іспити до Гельсінгфорського університету. Крім усього іншого, потрібно було також добре знання російської мови, тому влітку того ж року Маннергейм відправився до свого родича Е. Бергенгейма, який мешкав у Харкові. Там він протягом кількох місяців вивчав мову з викладачем.

 
Для глибшого вивчення мови я відправився влітку 1887 року до одного з родичів, капітана та інженера Е. Ф. Бергенгейма, який обіймав велику посаду на великому промисловому підприємстві в Харкові, величезному економічному центрі України. Моїм близьким другом і добрим вчителем став один з козаків-кавалеристів — вельми освічена людина, яка пройшла військове навчання в Петербурзі. Саме його стараннями вже восени я розмовляв російською досить добре. Та все ж російська мова спочатку давалася мені важко.
[11].
 

}}

У 1889 році, на відмінно завершивши навчання в Миколаївському кавалерійському училищі Санкт-Петербурга у званні корнета[12].

Військова служба у РосіїРедагувати

Служив у 15 Олександрійському драгунському полку, Лейб-гвардійському полку. 1903 року за рекомендацією генерала Брусилова та князя Ніколая Романова барон Маннергейм отримав призначення командиром зразкового ескадрону гвардійського офіцерського училища.

Під час російсько-японської війни відправився добровольцем на фронт. Служив підполковником 52-го драгунського Ніжинського полку, в 1905 за успішні розвідувальні операції Маннергейма підвищено до полковника.

19061908 роки Маннергейм провів у віддалених районах Китаю, де разом із етнографічними дослідженнями виконував таємні доручення російського генерального штабу. Його спогади про експедицію було опубліковано в 1940 році.

Далі Маннергейм командував послідовно 13-м Володимирським уланським полком, Лейб-гвардії Його Величності уланським полком, Особливою лейб-гвардії Його Величності Варшавською кавалерійською бригадою. Мав звання генерал-майора.

З перших днів Першої світової війни Варшавська кавалерійська бригада під командою Маннергейма вела бої проти військ Австро-Угорщини, за що був нагороджений орденом Святого Георгія. У 1915 році Маннергейм отримав під своє командування 12 кавалерійську дивізію, якою й командував до середини 1917 року. Після поранення його звільнили від командування, Маннергейм вирушив до Одеси на лікування. Під час служби в Росії познайомився з Павлом Скоропадським.

Разом із 12-ю кавалерійською дивізією воював на території Галичини та Волині, зокрема, у містах Заліщики.[3], Станіслав, Галич, Гусятин, Лисець, Луцьк, Торчин. Наприкінці 1917 повернувся на батьківщину, до Фінляндії.

Служба у ФінляндіїРедагувати

У січні 1918 р. року Маннергейма призначено головнокомандувачем ще не створеної фінської армії. Вже наприкінці місяця підрозділи фінського шуцкору (сил самооборони) під безпосереднім керівництвом Маннергейма роззброїли та розформували підлеглі більшовикам військові частини, розташовані на півночі Фінляндії. До березня військо було сформовано та підготовлене до ведення бойових дій. Протягом двох місяців фінська армія під командуванням Маннергейма розгромила розташовані у південній Фінляндії загони червоної гвардії.

Втім, наприкінці травня 1918 року Маннергейм подав у відставку з посту головнокомандувача, можливо через незгоду з німецько-орієнтованою політикою уряду. Далі Маннергейм діяв як неофіційний, а згодом — офіційний представник Фінляндії у Франції та Великій Британії. У грудні 1918 р. фінський парламент обрав Маннергейма на пост регента — тимчасового очільника Фінляндської держави. Після прийняття парламентом конституції склав із себе регентські повноваження.

У 1920—1930 роки Маннергейм займався найрізноманітнішою діяльністю: відвідував з напівофіційними візитами Францію, Польщу та інші країни Європи, Індію, взяв участь у керівництві шуцкором, в управлінні комерційними банками, займався громадською діяльністю, обіймав посаду голови Червоного Хреста Фінляндії. У 1931 р. прийняв пропозицію стати президентом державного комітету оборони Фінляндії, у 1933 р. Маннергейму присвоєне військове звання маршала.

Напередодні радянсько-фінської війниРедагувати

До 1930-х років зовнішня політика Радянського Союзу досягла чималих успіхів: європейські країни визнали СРСР та встановили з ним дипломатичні відносини. СРСР навіть вступив до Ліги Націй. Для Фінляндії все це створювало серйозну небезпеку, апетити СРСР щодо Фінляндії були давно відомі, а в умовах загострення конфронтації між англо-французьким блоком і Німеччиною Фінляндія могла опинитися в конфлікті з СРСР віч-на-віч, без допомоги з боку західних держав.

Очоливши комітет оборони Фінляндії, Маннергейм реформував сухопутні війська та шуцкор, чим значно підвищив їхню боєздатність. Також він розпочав будівництво знаменитої низки укріплень на півдні країни, які пізніше дістали неофіційну назву лінія Маннергейма. Маннергейм вів активні переговори з майже всіма країнами Європи, шукаючи допомоги у можливому протистоянні з Радянським Союзом.

Друга світова війнаРедагувати

 
Фінський агітаційний плакат часів Зимової війні 1939-40 рр.

Зимова війнаРедагувати

 
Маннергейм відвідує знищення пам'ятника Петру I

Після підписання між СРСР та Німеччиною Пакту Молотова-Ріббентропа війна стала неминучою. 30 листопада 1939 року, на другий день війни, маршала Маннергейма призначено верховним головнокомандувачем армії Фінляндії. Під керівництвом Маннергейма фінські війська зуміли витримати перший, найпотужніший удар Червоної армії та успішно вести бойові дії проти набагато численнішого супротивника. Одночасно Маннергейм активно листувався з очільниками європейських держав, намагаючись домогтися від них військової або хоча б матеріальної підтримки. Ця діяльність не досягнула мети — через різні причини ні Велика Британія, ні Франція, ні навіть Швеція не надали вагомої допомоги фінам.

У лютому 1940 р. Червона армія таки досягла успіху — першу смугу «Лінії Маннергейма» прорвано, фінські війська змушені відступати. 9 березня Маннергейм рекомендував уряду Фінляндії шукати будь-яких шляхів до миру — резерви вичерпано, виснажена армія нездатна довго тримати фронт проти значно сильнішого супротивника.

13 березня у Москві було підписано мирну угоду, на висунутих СРСР умовах.

Радянсько-фінська війна 1941-44Редагувати

Змушена передати СРСР велику частину території, Фінляндія прагнула відновити втрачені кордони. Одночасно дуже зросла популярність Маннергейма в суспільстві та уряді — будь-які важливі державні рішення приймалися тільки за його згоди. У Фінляндії не відмінено воєнний стан, тож Маннергейм відновив армію та розпочав будівництво нової лінії укріплень — тепер на новому кордоні. Тим часом СРСР зкористався новою ситуацією та висунув нові вимоги до Фінляндії. Тож не дивно, що коли Гітлер звернувся до Маннергейма з проханням дозволити німецьким військам розташуватися на фінській території, такий дозвіл було дано. Навіть більше, впроваджено об'єднане німецько-фінське командування над військами обох країн, розташованими на півночі Фінляндії.

У середині червня 1941 р. Маннергейм довідався про запланований напад Німеччини на Радянський Союз. 17 червня у Фінляндії оголошено мобілізацію. 22 червня Фінляндія була обстріляна й бомбардована Червоною армією, а інтенсивне бомбардування 25 червня змусило парламент відмовитись від нейтралітету й оголосити у війну агресору. Маннергейм заявив, що Фінляндія має намір брати участь у «всесвітньо-історичному поході проти більшовизму» та буде боротися за створення «Великої Фінляндії». [джерело?] Втім, це не завадило йому надалі критикувати німців і не дати зосередити керування фінськими військами у їхніх руках. Наприкінці 1941 р. фінське військо дійшло до старих кордонів. У цих умовах Маннергейм наказав зупинити наступ, фронт надовго стабілізувався. Одночасно розпочалося відновлення «лінії Маннергейма», фінські війська на півночі поступово виводені з-під німецького командування, а також велися таємні переговори із США та СРСР.

У червні 1944 р. радянські війська починають масований наступ на фінському фронті. На Карельському перешийку й у Карелії фінські війська змушені відступити, полишивши навіть Виборг. Спочатку Німеччина перекинула до Карелії частину військ з Естонії, але згодом змушена їх забрати. Фінляндії необхідно терміново виходити з війни, до того ж у переговорах з СРСР вже досягнуто певних успіхів, чим можна було б скористатися. Тож фінське керівництво вирішило, що настав час активно діяти, для початку — зосередити військову та політичну владу в одних руках. 4 серпня 1944 р. парламент спеціальним законом проголосив маршала Маннергейма президентом країни.

19 вересня 1944 р. у Москві підписано угоду про мир між Фінляндією та СРСР.

Лапландська війнаРедагувати

Серед іншого, радянсько-фінська угода передбачала, що Фінляндія домагатиметься виводу зі своєї території німецьких військ. Якщо ж війська виведено не буде, фіни зобов'язані їх вигнати або роззброїти та інтернувати. Маннергейм домовився з командуванням німецького контингенту про його відступ з Фінляндії, але натомість німці починають активну діяльність: підірвали мости та намагалися захопити один з фінських островів. 22 вересня 1944 р. Маннергейм віддав наказ фінським військам готуватися до інтернування німців. 1 жовтня фінські війська висадилися десант на зайнятій німцями території — почаласяся війна проти Німеччини. До весни 1945 р. військо Фінляндії поступово просувалося, вибиваючи німців із фінської Лапландії.

Решта життяРедагувати

У 1945 році здоров'я Маннергейма значно погіршилося. 3 березня 1946 р. він подав у відставку.

Керуючись порадами лікарів, Маннергейм здійснив подорож Південною Європою, жив у Швейцарії, Італії, Франції. Перебуваючи у Фінляндії, він мешкав у сільській місцевості, з 1948 р. почав працювати над мемуарами. На початку 1951 року двотомну збірку спогадів було повністю закінчено.

19 січня 1951 р. через виразку шлунку маршал змушений був уже вкотре лягти на операцію. Операція пройшла вдало, якийсь час Маннергейм почував себе краще. Але через кілька днів стан його здоров'я почав стрімко погіршуватись, і 27 січня 1951 р. Карл Густав Маннергейм помер.

Похований під супровід маршу «Нарва» 4 лютого на військовому цвинтарі Гієтаніємі в Гельсінкі.

Поведінка під час кризиРедагувати

Був скромним у побуті.[13] Маннергейм під час кризи у Фінляндії їздив саньми.

НагородиРедагувати

ІталіяРедагувати

Російська імперіяРедагувати

ШвеціяРедагувати

НімеччинаРедагувати

ЕстоніяРедагувати

Інші країниРедагувати

У літературіРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Сайт «Велика Епоха»
  2. За іншими відомостями (Сайт «DA.FI», Сайт «Музей Маннергейма» Архівовано 14 жовтень 2013 у Wayback Machine.) — 28 січня
  3. а б В. Олійник. Маннергейм Карл-Густав-Еміль… С. 457
  4. (фін.) Suuret suomalaiset на YLE.fi
  5. Robert Edwards, White Death: Russia's War on Finland, 1939–40 , Phoenix, an Imprint of The Orion Publishing Group Ltd, (2007), p. 21
  6. Oliver Warner, Marshal Mannerheim and the Finns , Weidenfeld & Nicolson, (1967), pp.154 et seq.
  7. Binder, David (16 October 1983). Finland's Heritage on parade. The New York Times. Процитовано 17 August 2013. 
  8. Field Marshal Mannerheim, THE FATHER OF FINLAND. 15 November 1945. Процитовано 17 August 2013. 
  9. Finland Country Profile – Timeline. BBC News. 25 September 2012. Процитовано 17 August 2013. 
  10. Випускний сертифікат, підписаний Емілем Беком 14 травня 1887 року
  11. Маннергейм К. Г. Мемуары. — М. : Вагриус, 1999. — С. 7 – 508 с. — ISBN 5-264-00049-2.(рос.)
  12. Люта С. С. Еволюція національної самоідентифікації Карла Густава Маннергейма та її вплив на формування системи його політичних переконань. // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — Запоріжжя: ЗНУ, 2015. — Вип. 42. — 348 с. С. 231—237]
  13. http://vlp.com.ua/files/111148_vstup.pdf С. 8

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати