Ерік Гейнрікс

Ерік Гейнрікс
Ерік Гейнрікс
Axel Erik Heinrichs
	Ерік Гейнрікс із Карлом Густавом Маннергеймом (праворуч) та Акселем Айро (ліворуч)
Народження	21 липня 1890; Гельсінкі
Смерть	16 листопада 1965 (75 років); Гельсінкі
Поховання	Цвинтар Кулосаарі
Країна	Фінляндія
Освіта	Гельсінський університет, École supérieure de guerred і Nya svenska samskoland
Звання	Корпусний генерал[d] і генерал
Війни / битви	Перша світова війна, радянсько-фінська війна, радянсько-фінська війна, Друга світова війна і Громадянська війна у Фінляндії
Нагороди
	Ерік Гейнрікс у Вікісховищі

Аксель Ерік Гейнрікс (фін. Axel Erik Heinrichs; 21.07.1890, Гельсінкі, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія — 16.11.1965, Гельсінкі, Фінляндія) — генерал-майор фінської Армії. Герой радянсько-фінської війни (1939—1940). Почесний доктор філософії Гельсінського університету.

Життєпис

Народився в сім'ї доктора філософії Акселя Гейнрікса і Йоганни Матильди Рьоннгольм.

Під час Першої світової війни приєднався до руху єгерів і служив в 27-му Королівському прусському єгерському батальйоні. Повернувшись до Фінляндії, очолив 7-й єгерський батальйон, брав участь у боях при Тампері і на Карельському перешийку.

Надалі служив в Генеральному штабі, в 1925—1928 роках навчався у Франції, командував 1-ю дивізією, був інспектором Міністерства оборони.

Після початку Зимової війни був призначений командувачем 3-м армійським корпусом, який відповідав за оборону східної частини Карельського перешийка, а 19 лютого 1940 року — командувачем армією Карельського перешийка .

Після закінчення війни командував сухопутними силами, очолював Генеральний штаб з 16 травня 1940 по 29 червня 1941 року і з 29 січня 1942 по 6 жовтня 1944 року. Як представник головнокомандувача відповідав за військові відносини з Німеччиною в січні-лютому і в травні-червні 1941 року. Командував Карельською армією (29 червня 1941 — 29 грудня 1942) під час захоплення Східної Карелії.

Найближчий радник Маннергейма в питаннях військової політики в 1941—1945 роках і експерт під час переговорів щодо договору про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу 1948 року. Після закінчення війни-продовження з 31 грудня 1944 року по 30 червня 1945 командував Силами оборони, пішов у відставку, коли відкрилося «справа про приховування зброї фінськими військовослужбовцями для опору можливому приходові комуністів до влади».

Похований на кладовищі Кулосаарі в Гельсінкі.

Нагороди

Пам'ятна медаль визвольної війни
Медаль «За Зимову війну»
Пам'ятний хрест Війни братніх народів
Інгерманландський хрест Білої Стіни
Орден Хреста Свободи
- 3-го класу з мечами
- Великий хрест з мечами (6 липня 1940)
Хрест Маннергейма
- 2-го класу (5 лютого 1942)
- 1-го класу (31 грудня 1944)
Орден Білої троянди
- Командор
- Командор 1-го класу
Почесний доктор університету Гельсінкі (1957).

Іноземні нагороди

Залізний хрест 2-го класу (Королівство Пруссія)
Орден Орлиного хреста 2-го класу (Естонія)
Офіцер ордена Почесного легіону (Франція)
Командор ордена Трьох Зірок (Латвія)
Орден Великого князя Литовського Гедиміна
- Великий командор
- Кавалер Великого хреста
Командорський хрест із зіркою ордена Відродження Польщі
Орден Михая Хороброго 3-го класу (Румунія)
Орден Меча (Швеція)
- Командор
- Кавалер Великого хреста

Нагороди Третього Рейху

Почесний хрест ветерана війни з мечами
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Німецький хрест в золоті (17 серпня 1943)
Лицарський хрест Залізного хреста (5 серпня 1944)

Його могила на кладовищі в Гельсінкі

Примітки

Література

Patzwall K., Scherzer V., Das Deutsche Kreuz 1941—1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001, ISBN 3-931533-45-X

Посилання

Біографія на mannerheim.fi [Архівовано 5 серпня 2019 у Wayback Machine.](фін.)
Біографія на blf.fi [Архівовано 11 липня 2020 у Wayback Machine.](фін.)
Біографія на brantberg.fi [Архівовано 18 липня 2019 у Wayback Machine.](фін.)