Українська правда

українське інтернет-видання
(Перенаправлено з Економічна правда)

Українська правда
Українська правда.svg
URL pravda.com.ua
Тип інтернет-ЗМІ
Мови українська і російська
Власник Олена Притула
Засновник Георгій Гонгадзе
Автор Георгій Гонгадзе
Започатковано 17 квітня 2000 (20 років)
Стан працює
Рейтинг Alexa 4874[1]
Ключові особи Олена Притула,
Севгіль Мусаєва
CMNS: Українська правда у Вікісховищі

Украї́нська пра́вда — українське суспільно-політичне інтернет-ЗМІ, засноване у квітні 2000 року Георгієм Гонгадзе. Після смерті Гонгадзе у вересні 2000 року редакцію очолила співзасновниця видання Олена Притула, яка залишалась головною редакторкою «Української правди» до 2014 року, поки не передала посаду Севгіль Мусаєвій. Притула залишається власницею видання та продовжує займатися його стратегією[2].

Вбивство засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе восени 2000 року, який відкрито протестував проти зростаючої державної цензури, привернуло міжнародну увагу до стану свободи слова в Україні та стало приводом для протестів проти президента Леоніда Кучми у 2000‒2001 роках. У липні 2016 року в результаті вибуху загинув журналіст «Української правди» Павло Шеремет. Станом на 2020 рік замовники вбивств Гонгадзе та Шеремета залишаються неназваними.

Видання відігравало важливу роль у наданні інформації громадськості під час Помаранчевої революції 2004 року[3][4] та було форпостом української розслідувальної журналістики у 2007‒2010 роках. Інститут масової інформації у 2015‒2017 роках визначав «Українську правду» як одного з лідерів з дотримання журналістських стандартів серед всеукраїнських інтернет-видань[5][6][7]. За даними SimilarWeb, протягом травня-серпня 2020 року «Українська правда» посідала перше місце за кількістю переглядів серед українських онлайн-медіа[8].

ІсторіяРедагувати

Перші роки: 2000‒2004Редагувати

 
Георгій Гонгадзе, засновник «Української правди»

У грудні 1999 року журналісти Георгій Гонгадзе, Олена Притула та Сергій Шолох прибули до Вашингтона з метою привернути увагу до утиску свободи слова в Україні[3]. За словами Притули, саме тоді виникла ідея про необхідність створення української новинної інтернет-газети[9]. У квітні 2000 року Гонгадзе та Притула заснували «Українську правду». Гонгадзе став головним редактором, а Притула — його заступницею[3]. Інтернет-проєкт запрацював наступного дня після проведення Всеукраїнського референдуму 2000 року, ініційованого президентом Леонідом Кучмою[10]. Перше фінансування «Українська правда» отримала від спонсора, близького до секретаря РНБО Євгена Марчука; однак, співпраця невдовзі припинилась після виходу на сайті публікації, критичної до Марчука[9][11]. Також Гонгадзе вів перемовини про фінансування з Григорієм Суркісом та депутатом, близьким до Олександра Волкова[9].

На початку проєкту разом з Георгієм Гонгадзе і Оленою Притулою працювали Дарка Чепак і Євген Захаров (Самойленко)[10]. 4 вересня 2000 року до «Української правди» приєднався Сергій Лещенко[12]. В ніч на 17 вересня 2000 року Гонгадзе був викрадений і вбитий. Вбивство Гонгадзе, який відкрито протестував проти зростаючої державної цензури, привернуло міжнародну увагу до стану свободи слова в Україні[4]. Після смерті Гонгадзе видання очолила Олена Притула. Публікація плівок Мельниченка, які, як стверджувалося, свідчили про причетність президента Кучми до вбивства Гонгадзе, сприяла стрімкому зростанню популярності «Української правди»[13][14]. У 2004 році видання відіграло важливу роль у наданні інформації громадськості під час Помаранчевої революції[3][4], зокрема опублікувавши дані екзит-полу, що свідчили про фальсифікації на президентських виборах[14]. У цей час проєкт фінансувався переважно за рахунок грантів, зокрема від Національного фонду на підтримку демократії[14][15] та Міжнародного фонду «Відродження»[16].

Подальший розвиток: 2005‒2014Редагувати

 
Сергій Лещенко (в центрі) та Мустафа Найєм (праворуч) беруть інтерв'ю у Тараса Чорновола (2011)
 
Мустафа Найєм під час отримання премії імені Олександра Кривенка (2010)

Влітку 2005 року на «Українській правді» вийшла серія публікацій Сергія Лещенка «Андрій Ющенко, син Бога?» про стиль життя сина новообраного президента Віктора Ющенка, що не відповідав статкам його родини. Коли Лещенко поставив питання про сина Віктору Ющенку на пресконференції, той відповів: «Поводься як журналіст чемний, а не як кілер найнятий»[17][18]. За оцінкою багатьох оглядачів, ця історія негативно вплинула на імідж Ющенка на початку його президентства[19][20][21].

У 2005 році видання вийшло на самоокупність за рахунок доходу від реклами. У 2005‒2008 роках Олена Притула доповнила «Українську правду» новинними сайтами, присвяченими економіці, світському життю, місцевим новинам, створивши інтегровану інтернет-медіагрупу[10]. У грудні 2007 року газета «Коммерсантъ Украина» писала, що видавець польської «Газети Виборчої» Agora Group вела переговори про покупку «Української правди». За даними видання, вартість «Української правди» оцінювалась у 5-10 млн доларів[22].

У 2006 році до «Української правди» приєднався Мустафа Найєм, почавши працювати у тандемі з Сергієм Лещенком[12][17]. У 2008 році Лещенко почав розслідування про виведення Віктором Януковичем державної резиденції «Межигір'я» у приватну власність. Коли Найєм поставив питання про «Межигір'я» Януковичу на пресконференції у 2011 році, той відповів: «Я вам не заздрю»[17][23]. Хоча сам Найєм заявив, що сприйняв слова Януковича як обмовку[24], організація «Фрідом гауз» розцінила їх як погрозу журналісту з боку президента[25].

Вважається, що Найєм був першим, хто закликав українців вийти на Майдан Незалежності в листопаді 2013 року на знак протесту проти рішення уряду Миколи Азарова відкласти підписання угоди про асоціацію з ЄС, поклавши початок Євромайдану. Спочатку він допомагав координувати протести, але згодом повернувся до ролі журналіста, висвітлюючи події для новоствореного Громадського телебачення[17]. 24 листопада «Українська правда» на знак підтримки учасників акцій тимчасово змінила назву на «Європейська правда»[26]. 24 січня 2014 року, під час протистояння на Грушевського, сайт відвідало понад 1,6 млн користувачів. Таким чином було встановлено рекорд відвідуваності для українських онлайн-медіа[27].

Після Євромайдану: 2014‒2019Редагувати

 
Павло Шеремет (2014)

Лещенко і Найєм восени 2014 року оголосили про участь у парламентських виборах та були обрані до Верховної Ради від партії «Блок Петра Порошенка». На запрошення Олени Притули головною редакторкою «Української правди» у жовтні 2014 року стала Севгіль Мусаєва, яка до цього очолювала редакцію створеного нею інтернет-видання Hubs. Притула залишилась власницею «Української правди» та продовжила займатися стратегією видання[2][28]. У цей період до видання також приєднався журналіст Павло Шеремет, який став виконавчим директором «Української правди»[29].

У лютому 2015 році колективи «Української правди», Громадського телебачення і ГО «Центр UA» створили спільний коворкінг MediaHub. Коворкінг розмістився у будівлі «Київміськбуду» у Печерському районі Києва[30]; орендодавцем виступив Костянтин Григоришин[31]. У червні 2015 року «Українська правда» започаткувала школу журналістики, керівником якої став Павло Шеремет[32]. У липні 2016 року Павло Шеремет загинув в результаті вибуху машини, що належала Олені Притулі[33][34]. Слідство розглядало замах на Притулу як одну з версій[35]. У лютому 2018 року Притула у своїй заяві до генпрокурора Юрія Луценка виступила з вимогою розслідувати загибель Шеремета як терористичний акт[36].

З 2016 року головними політичними оглядачами «Української правди» стали Роман Кравець і Роман Романюк[37][38]. У серпні 2016 року редакція «Європейської правди» та редколегія «Української правди» звернулись до урядів країн Європейського Союзу з проханням не запроваджувати безвізовий режим та не надавати фінансову допомогу Україні, мотивуючи це «фальсифікацією реформ» з боку української влади[39]. У липні 2017 року редакції «Української правди», «Європейської правди», «Економічної правди» та «УП.Життя» піддали критиці рішення президента Петра Порошенко про позбавлення Міхеіла Саакашвілі українського громадянства[40]. У червні 2019 року видання theБабель повідомляло, що новообраний президент Володимир Зеленський пропонував головній редакторці «Української правди» Севгіль Мусаєвій стати його прессекретаркою, коли тривав конкурс на цю посаду; журналістка цю інформацію не підтвердила і не спростувала[41].

Дочірні проєктиРедагувати

Активні
  • «ТаблоID» (tabloid.com.ua) — сайт про шоу-бізнес та світське життя, заснований у вересні 2005 року[10].
  • «Економічна правда» (epravda.com.ua) — проєкт, присвячений бізнесу та економіці, заснований у 2006 році[42].
  • «Українська правда _Життя» (life.pravda.com.ua) — лайфстайл-ресурс, заснований у 2007 році.
  • «Українська правда — блоги» (blogs.pravda.com.ua) — розділ, що з'явився у 2007 році. Серед блогерів видання були журналісти, політики, письменники та спортсмени[43].
  • «Народні блоги» (narodna.pravda.com.ua) — сайт громадської журналістики, створений у 2007 році.
  • «Історична правда» (istpravda.com.ua) — суспільно-історичне видання, створене 2010 року[44].
  • «Доступ до правди» (dostup.pravda.com.ua) — сервіс оформлення публічних запитів на отримання публічної інформації, заснований на платформі «Української правди» у 2014 році[45].
  • «Європейська правда» (eurointegration.com.ua) — новинний ресурс, присвячений європейській тематиці, заснований у 2014 році[46].
  • «Подкасти» (pravda.com.ua/podcasts) — розділ з подкастами, створений у 2019 році.
  • «Українська правда SOS» (sos.pravda.com.ua) — платформа, присвячена коронавірусу та боротьбі з його наслідками, створена у травні 2020 року[47].
Колишні
  • «Чемпіон» (champion.com.ua) — спортивне видання. Засноване восени 2000 року[10]. У серпні 2017 року закрите через низьку неефективність, у жовтні — продане спортивному журналісту Дмитру Копію[48].
  • «Українська правда — Київ» (kiev.pravda.com.ua) — сайт про новини столиці. Створений у 2008 році, перестав оновлюватися у 2017 році.
  • «БЖ» (bzh.life) — сайт про культурні події в Києві, Одесі та Львові. Створений у липні 2015 року. Проданий чеській компанії Accord Group у грудні 2018 року[49].
  • «УП.Культура» — окремий проєкт «УП.Життя» з окремим редактором і авторами. Створений у вересні 2015 року[50]. У жовтні 2017 року було вирішено, що розділ «Культура» наповнюватиметься не окремим штатом, а редакцією «УП.Життя»[51].

Доходи та штатРедагувати

У 2005 році видання вийшло на самоокупність, отримуючи дохід від реклами. Станом на 2010 рік дохід від реклами становив 98 % бюджету «Української правди». На всіх проєктах «Української правди» працювало близько 30 осіб, в тому числі IT-фахівці і менеджер з реклами; у ньюзрумі працювало шість редакторів[10].

У 2016 році 95 % доходу становив продаж реклами, 5 % — гранти. З виданням співпрацювало близько 40 осіб, зокрема 15 в «Українській правді», 6 — в «Економічній правді», близько 10 — в «Європейській правді», два — в «Історичній правді», 5 — в «УП.Життя» (разом з «Культурою»), по 3 — в «ТаблоID» і «БЖ», 1 — в «Києві»[52].

Станом на 2020 рік нативна і банерна реклама складала понад 80 % доходу «Української правди». У червні 2020 року видання запустило «Клуб читачів» з платним членством як платформу для взаємодії між членами спільноти, зворотного зв'язку, нетворкінгу і залученості до розвитку медіа. Клуб був запущений з розрахунком, що за 5 років він покриватиме 30 % витрат медіа[53].

РейтингиРедагувати

ПопулярністьРедагувати

За даними Gemius за жовтень 2015 року, «Українська правда» посіла третє місце серед українських новинних сайтів, поступившись тільки сайтам «Обозреватель» і «Цензор.нет». У цьому місяці число переглядів її сторінок склало 56 млн[54]. У 2017 році «Українська правда» увійшла в десятку найбільш цитованих джерел в українській Вікіпедії[55].

У квітні 2019 року сайт зайняв 5 місце в рейтингу топ-100 новинних сайтів суспільно-політичної тематики в Україні, опублікованому Інтернет-асоціацією України[56]. За даними SimilarWeb, протягом травня-серпня 2020 року «Українська правда» займала перше місце за кількістю переглядів серед українських онлайн-медіа[8]. За статистикою Alexa, сайт видання входить у 50 найбільш відвідуваних сайтів України (29 місце станом на 15 листопада 2020 року)[57].

Дотримання стандартівРедагувати

Протягом 2015‒2017 років Інститут масової інформації визначав «Українську правду» як одного з лідерів з дотримання журналістських стандартів серед всеукраїнських інтернет-видань[5][6][7]. В українському антирейтингу новин, по версії Інституту масової інформації та порталу Texty.org.ua, «Українська правда» зайняла 44 місце з 50. При аналізі виявлено 98 достовірних новин, одна новина з ненадійними джерелами інформації та одна недостовірна новина. Дослідження проводилось в рамках проекту «Розвиток відповідальних інтернет-ЗМІ» за підтримки Міністерства іноземних справ Чеської республіки у червні-серпні 2018 року[58].

У вересні 2019 року «Українська правда» потрапила до рейтингу Інституту масової інформації як популярний новинний сайт, що демонструє середній рівень прозорості. Дослідження проводилось за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні та охопило 50 найпопулярніших новинних сайтів українського сегменту інтернету (за даними SimilarWeb)[59].

У квітні 2020 року «Українська правда» потрапила на друге місце у списку найякісніших ЗМІ щодо дотримання професійних стандартів, за результатами аналізу, проведеного Інститутом масової інформації. Згідно з даними дослідження, на сайті УП рівень дотримання професійних стандартів становив 97,5 %. Переважну більшість новин на ресурсі було написано без жодних порушень професійних стандартів журналістики. Так, стандарт балансу та відокремлення фактів від коментарів на сайті було дотримано в 99 % матеріалів. Рівень дотримання достовірності ще вищий і становить 99,5 %[60].

НагородиРедагувати

У травні 2006 року «Українській правді» було вручено премію імені Герда Буцеріуса «Вільна преса Східної Європи»[61]. У жовтні 2017 року «Українська правда» стала одним з чотирьох українських видань, що були нагороджені російською премією імені Андрія Сахарова «За журналістику як вчинок»[62].

ПриміткиРедагувати

  1. pravda.com.ua Competitive Analysis, Marketing Mix and Traffic // Alexa.com. — Дата звернення: 15.11.2020.
  2. а б Новым главредом Украинской правды назначена Севгиль Мусаева. Фокус (ru). 23 жовтня 2014. Процитовано 2020-11-19. 
  3. а б в г Майкл Макфол (2004-12-27). Майкл Макфол: Своей свободой Украина обязана журналистам. Mercury News. ИноСМИ. Архів оригіналу за 2012-02-26. Процитовано 2012-01-28. 
  4. а б в Knight Fellowships: Sixth John S. Knight Fellowships Reunion and Conference. John S. Knight Journalism Fellowships. 2005. Архів оригіналу за 2006-09-03. Процитовано 2012-01-28. 
  5. а б Лідером дотримання журналістських стандартів у лютому стала «Українська правда», аутсайдером «Обозреватель» - ІМІ. detector.media. 12 березня 2015. Процитовано 2020-11-20. 
  6. а б На «Укрінформі», «Ліга.нет», «Українській правді» та «Цензор.нет» найякісніші новини серед онлайн-видань – ІМІ. detector.media. 25 листопада 2016. Процитовано 2020-11-20. 
  7. а б ІМІ: Найбільше новин з порушеннями стандартів – на «Обозревателе» та «Страна.ua», найменше – в «Укрінформі». detector.media. 31 Серпня 2017. Процитовано 2020-11-20. 
  8. а б Рейтинг топсайтів України, Інститут масової інформації (11 вересня 2020)
  9. а б в Главный редактор «украинской правды» алена притула: «не исключаю, что исчезновение гонгадзе было разыграно под уже готовую запись. Но сам георгий не мог участвовать в этом спектакле». Факты (20 грудня 2000)
  10. а б в г д е Светлана Остапа (2010-04-06). Алёна Притула: «Наша общая ближайшая проблема — это возвращение цензуры и самоцензуры». Телекритика. Архів оригіналу за 2012-02-26. Процитовано 2012-01-28. 
  11. Криминал по-украински: Цепочка совпадений со смертельным исходом, Українська правда (3 серпня 2001)
  12. а б Сергей Лещенко: «Сегодня уже не существует информации, способной перевернуть все с ног на голову», Детектор медіа (23 травня 2009)
  13. Ukraine — A Murder in Kyiv. Interview With Olena Prytula, PBS (жовтень 2005)
  14. а б в Hellraiser: Olena Prytula, Mother Jones (листопад 2005)
  15. Ukraine's Success after 25 years, National Endowment for Democracy (14 вересня 2016)
  16. Річний звіт МФВ за 2004 рік, Міжнародний фонд «Відродження»
  17. а б в г Reforming Ukraine After Maidan, The New Yorker (29 серпня 2016)
  18. Лакмусове чадо, dt.ua (29 липня 2005)
  19. Людвиг Баварский современной Украины. Конец эйфории, LB.ua (24 серпня 2009)
  20. Наследные принцы: кого воспитали кандидаты в президенты?, Укррудпром (5 листопада 2009)
  21. Журналістські розслідування в Україні: відкладений ефект, DW (26 квітня 2012)
  22. «Украинская правда» может стать польской, Коммерсантъ Украина (4 декабря 2007)
  23. Янукович не заздрить журналісту, який запитав про його «солодке життя», Український тиждень (21 грудня 2011)
  24. Найєм вважає слова Януковича не погрозою, а промахом прес-служби, Детектор медіа (21 грудня 2011)
  25. Freedom House не забув фразу Януковичу «Я вам не заздрю», УНІАН (30 березня 2012)
  26. З нагоди ЄвроМайдану «Українська правда» стала «Європейською», Детектор медіа (24 листопада 2013)
  27. Дмитренко О. 1,6 млн користувачів відвідали Українську Правду за 1 день / Олег Дмитренко // Watcher. — 28 січня 2014.
  28. Холоденко, Олена (28 серпня 2019). Севгіль Мусаєва: «У мене була амбіція поставити Курченка на місце — створити альтернативний Forbes». detector.media. Процитовано 2020-11-19. 
  29. Журналист Павел Шеремет: жизнь и судьба | DW | 20.07.2016. Deutsche Welle (ru). 20 липня 2016. Процитовано 2020-11-19. 
  30. MediaHub: в Киеве открывают новое свободное пространство. www.theinsider.ua (російською мовою). 4 лютого 2015. Процитовано 2020-11-19. 
  31. Обоз, Страна, Znaj. Хто стоїть за заангажованими (і не дуже) ЗМІ в Україні #Медіагігієна. ЛІГА.net. 27 листопада 2019. Процитовано 2020-11-19. 
  32. «Українська правда» започаткувала школу журналістики. Викладачі – Мусаєва, Лещенко, Найєм, Акименко та Бігус. detector.media. 5 червня 2015. Процитовано 2020-11-19. 
  33. У Києві від вибуху в машині загинув журналіст Павло Шеремет. Українська правда. 20 липня 2016. Процитовано 2020-11-19. 
  34. У Києві внаслідок вибуху авто загинув журналіст Павло Шеремет. 5 канал. 20 липня 2016. Процитовано 2020-11-19. 
  35. Слідство розглядає чотири версії вбивства Павла Шеремета. detector.media. 4 серпня 2016. Процитовано 2020-11-19. 
  36. Засновниця «Української правди» Олена Притула вимагає розслідувати загибель Павла Шеремета як теракт. detector.media. 27 лютого 2018. Процитовано 2020-11-19. 
  37. Севгіль Мусаєва: «Не хочу думати про „Українську правду“ без Олени Притули», Детектор медіа (27 квітня 2020)
  38. Яніцький, Андрій (27 Квітня 2020). Севгіль Мусаєва: «Не хочу думати про “Українську правду” без Олени Притули». detector.media. Процитовано 2020-11-19. 
  39. Імітатори реформ. Чому Захід має відмовити Порошенку у фіндопомозі та безвізовому режимі. Європейська правда. 15 серпня 2016. Процитовано 2020-11-19. 
  40. Друзям все, ворогам закон: як Порошенко повертає Україну до вибіркового правосуддя. Українська правда. 27 липня 2017. Процитовано 2020-11-19. 
  41. Зеленський пропонував Севгіль Мусаєвій стати речницею, коли тривав конкурс на цю посаду – ЗМІ. detector.media. 5 червня 2019. Процитовано 2020-11-19. 
  42. Яніцький, Андрій (20 Листопада 2019). Головред «Економічної правди» Дмитро Дєнков: Рано чи пізно ми запровадимо платний доступ. detector.media. Процитовано 2020-11-19. 
  43. «Українська правда» заведе блоги усім бажаючим. detector.media. 18 Серпня 2011. Процитовано 2020-11-19. 
  44. “Історична правда”: закритися чи змінитися? ЗВЕРНЕННЯ РЕДАКЦІЇ. Історична правда. 22 серпня 2017. Процитовано 2020-11-19. 
  45. Леся Ганжа стала редактором сайту «Доступ до правди». detector.media. 29 Травня 2015. Процитовано 2020-11-19. 
  46. «Українська правда» і Сергій Сидоренко запускають новий проект «Європейська правда». detector.media. 3 Червня 2014. Процитовано 2020-11-19. 
  47. Гончарова, Катерина (22 травня 2020). «Українська правда» створила онлайн-платформу, присвячену коронавірусу. ms.detector.media. Процитовано 2020-11-19. 
  48. «Українська правда» продала Champion.com.ua, Детектор медіа (2 жовтня 2017)
  49. «Українська правда» та її партнери продали видання БЖ чеській компанії, Детектор медіа (19 грудня 2018)
  50. «Українська правда» запускає розділ «УП. Культура» на чолі з Катериною Ботановою, Детектор медіа (8 вересня 2015)
  51. Проект «УП.Культура» на «Українській правді» закривається — Мамченкова, Детектор медіа (17 жовтня 2017)
  52. Севгиль Мусаева-Боровик: «За нами, несмотря на все слухи, никто не стоит», Детектор медиа (22 лютого 2016)
  53. Як «Українська правда» будує читацьку модель монетизації, Adsider (16 жовтня 2020)
  54. НВ визначило 15 найбільш популярних українських новинних сайтів. nv.ua. 3 грудня 2015. Процитовано 2020-11-20. 
  55. Lewoniewski, Włodzimierz; Węcel, Krzysztof; Abramowicz, Witold (2017-09-23). Analysis of References Across Wikipedia Languages. Communications in Computer and Information Science 756: 561–573. doi:10.1007/978-3-319-67642-5_47. Процитовано 2019-09-24. 
  56. ТОП-100 новинних сайтів суспільно-політичної тематики за квітень 2019р.. Інтернет асоціація України. 16 травня 2019. Процитовано 2020-11-20. 
  57. Top sites in Ukraine // Alexa.com. — Дата звернення: 13.08.2020.
  58. Хто вішає найбільше локшини?. texty.org.ua. Процитовано 2020-11-20. 
  59. Лише 28% загальноукраїнських онлайн-медіа демонструють прозорість своїх даних – дослідження ІМІ. Інститут масової інформації. Процитовано 2020-11-20. 
  60. Звіт з моніторингу дотримання профстандартів в онлайн-медіа. Друга хвиля моніторингу у 2020 році. Інститут масової інформації. Процитовано 2020-11-20. 
  61. «Українській правді» вручили нагороду, Українська правда (19 травня 2006)
  62. Серед кращих незалежних ЗМІ за версією премії ім. Сахарова нагороджені чотири українських видання, Детектор медіа (31 жовтня 2017)

ПосиланняРедагувати