Відкрити головне меню

Олена Юріївна Притула (рос. Алёна Юрьевна Притула; нар. 10 березня 1967, Заволжя, Горьківська область, РРФСР[1][2]) — українська журналістка, співзасновниця[1] та власниця[2] інтернет-видання «Українська правда», що висвітлює політичні події в Україні. У 2000–2014 роках також була головною редакторкою видання. Журнал «Фокус» регулярно включає Олену Притулу до рейтингу «100 найвпливовіших жінок України»; у 2018 році вона посіла 28-е місце[3].

Олена Притула
Ім'я при народженні рос. Алёна Юрьевна Чистова
Народилася 10 березня 1967(1967-03-10) (52 роки)
Заволжя, Горьківська область, Російська РФСР
Громадянство Україна
Діяльність журналістка
Alma mater Одеський політехнічний інститут
Володіє мовами українська і російська
Посада головний редактор
Нагороди
Заслужений журналіст України

Зміст

БіографіяРедагувати

Початок кар'єриРедагувати

Народилася 10 березня 1967 року в Горьківській області Росії, у віці шести місяців переїхала з сім'єю до міста Ізмаїл Одеської області[2]. У 1989 році Притула закінчила факультет автоматики та обчислювальної техніки Одеського політехнічного інституту за фахом «Електроакустика та ультразвук», працювала інженером[1][4][5]. Незабаром переїхала з чоловіком до Севастополя[4].

У 1991 році під впливом чоловіка, який зайнявся журналістикою, покинула НДІ та стала кореспондентом агентства УНІАР[1][4][5]. У 1993 році перейшла до агентства «Інтерфакс-Україна», де пропрацювала до весни 2000 року. З 1993 до 1995 року також працювала стрінгером агентства «Рейтер» в Криму[1][5][6]. У 1996 році переїхала до Києва. У тому ж році проходила стажування в Дюкському університеті в Північній Кароліні[5]. З 1996 по 1999 рік висвітлювала діяльність президента України Леоніда Кучми для «Інтерфаксу»[1][6]. У липні 1999 року отримала звання заслуженого журналіста України[5]. У 2010 році на питання про це звання в інтерв'ю вона відповіла[4]:

«Так, у мене є ця нагорода. Нахабства не піти на церемонію нагородження у мене вистачило, мужності не прийняти цю нагороду, коли президент прийшов в літак і передав мені її при моїх колегах, у мене на той момент не було. Але я йому сказала, що держава не може нагороджувати журналістів. Для мене це точно не робота на державу і владу, для мене це робота для людей, як би пафосно це не звучало.»

«Українська правда»Редагувати

У грудні 1999 року Олена Притула разом з журналістами Сергієм Шолохом і Георгієм Ґонґадзе прибула до Вашингтона з метою привернути увагу влади США до утиску свободи слова в Україні[5][6]. У квітні 2000 року Притула разом з Георгієм Ґонґадзе заснувала інтернет-видання «Українська правда»[1][6]. Ґонґадзе став головним редактором, а Притула — його заступником[6]. Вбивство Ґонґадзе, який відкрито протестував проти зростання державної цензури, привернуло міжнародну увагу до стану свободи слова в Україні. У Притули був роман з одруженим Ґонґадзе з 1997 року[7][8]. Саме її квартиру Ґонґадзе покинув перед тим, як його востаннє бачили живим[7].

У 2003 році Олена Притула отримала Стенфордську журналістську стипендію імені Джона Найта (англ. John S. Knight Journalism Fellowships at Stanford)[6]. З серпня 2003 року по червень 2004 року вона вивчала в Стенфордському університеті інтернет-комунікації та нові медіа-технології за стипендіальною програмою «Lyle and Corrine Nelson International Journalism Fellowship»[1][9]. Незабаром після її повернення в Україну почалася Помаранчева революція, протягом якої «Українська правда» відігравала важливу роль у наданні своєчасної інформації для публіки в атмосфері цензурних обмежень[10].

Уже 2005 року «Українська правда» вийшла на самоокупність, отримуючи доходи від реклами[2][4]. Згодом Притула доповнила «Українську правду» новинними сайтами, присвяченими економіці, світському життю, місцевим новинам, створивши інтегровану інтернет-медіа-групу[4]. У жовтні 2014 року Притула передала посаду головреда «Української правди» Севгіль Мусаєвій, залишившись в проекті як відповідальна за стратегію видання та спецпроекти[11][12].

20 липня 2016 була підірвана автівка Притули, в якій знаходився та загинув цивільний чоловік Притули відомий журналіст «Українська правда», «Радіо "Вести"» та сайту «Білоруський партизан» Павло Шеремет, що зазвичай ходив пішки на роботу, тож є вірогідність, що спражньою ціллю була саме вона[13][14].

Президент Володимир Зеленський пропонував головній редакторці «Української правди» Севгіль Мусаєвій стати його прессекретаркою, коли тривав конкурс на цю посаду. Журналістка цю інформацію не підтвердила і не спростувала.[15]

Пів 2018 року навчалася у Великій Британії та 10 місяців 2018—2019 рр. — у США (була стипендіаткою програми з журналістики фундації Nieman у Гарвардському університеті), після цього повернулася до роботи головним редактором видання «Українська правда».[16]

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и Резюме на порталі ЮНЕСКО Архівовано 27 вересень 2006 у wayback.archive-it.org (англ.)
  2. а б в г Алена Притула: «Пока никак не могу решиться взять интервью у Кучмы». Телекритика. 2008-02-13. Архів оригіналу за 2012-09-10. Процитовано 2012-01-28. 
  3. Первые среди равных. 100 самых влиятельных женщин Украины (рос.)
  4. а б в г д е Светлана Остапа (2010-04-06). Алёна Притула: «Наша общая ближайшая проблема — это возвращение цензуры и самоцензуры». Телекритика. Архів оригіналу за 2012-02-26. Процитовано 2012-01-28. 
  5. а б в г д е Валерий Воротник, Мария Самбур (2005-10-12). Дело Гонгадзе. Последняя точка?. Антенна. Архів оригіналу за 2012-09-10. Процитовано 2012-01-28. 
  6. а б в г д е Майкл Макфол (2004-12-27). Майкл Макфол: Своей свободой Украина обязана журналистам. Mercury News. ИноСМИ. Архів оригіналу за 2012-02-26. Процитовано 2012-01-28. 
  7. а б Звіт Kroll про розслідування справи Гонгадзе. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. 2001-09-25. Архів оригіналу за 2012-09-10. Процитовано 2012-01-28. 
  8. Текстова розшифровка документального фільму «Killing the Story» Тома Менголда, показаного по ВВС2. 2002-04-21. Архів оригіналу за 2012-09-10. Процитовано 2012-01-28. 
  9. International Knight Fellows named at Stanford: 5/03. Stanford News. 2003-05-13. Архів оригіналу за 2012-09-10. Процитовано 2012-01-28. 
  10. Knight Fellowships: Sixth John S. Knight Fellowships Reunion and Conference. John S. Knight Journalism Fellowships. 2005. Архів оригіналу за 2006-09-03. Процитовано 2012-01-28. 
  11. «Українська правда» отримала нового головного редактора | УНІАН, 23 жовтня 2014
  12. В Украинской правде новый главный редактор | Українська правда - Блоги, 23 жовтня 2014 (рос.)
  13. Ранок Павла Шеремета, «Радіо "Вести"» 20 липня 2016
  14. Ціллю убивць був не Шеремет
  15. Зеленський пропонував Севгіль Мусаєвій стати речницею, коли тривав конкурс на цю посаду – ЗМІ - Детектор медіа, 5 червня 2019
  16. Севгіль Мусаєва повертається в «Українську правду» - Детектор медіа, 5 червня 2019

ПосиланняРедагувати