Відкрити головне меню

Олена Юріївна Притула (рос. Алёна Юрьевна Притула; нар. 10 березня 1967, Заволжя, Горьківська область, РРФСР[1][2]) — українська журналістка, співзасновниця[1] та власниця[2] інтернет-видання «Українська правда», що висвітлює політичні події в Україні. У 2000–2014 роках також була головною редакторкою видання. Журнал «Фокус» регулярно включає Олену Притулу до рейтингу 100 найвпливовіших жінок України; у 2013 році вона посіла 8-е місце[3].

Олена Притула
Ім'я при народженні рос. Алёна Юрьевна Чистова
Народилася 10 березня 1967(1967-03-10) (52 роки)
Заволжя, Горьківська область, Російська РФСР
Громадянство Україна
Діяльність журналістка
Alma mater Одеський політехнічний інститут
Володіє мовами українська і російська
Посада головний редактор
Нагороди
Заслужений журналіст України

Зміст

БіографіяРедагувати

Початок кар'єриРедагувати

У віці 6 місяців сім'я переїхала до міста Ізмаїл Одеської області[2]. У 1989 році Притула закінчила факультет автоматики та обчислювальної техніки Одеського політехнічного інституту за фахом «Електроакустика та ультразвук», працювала інженером[1][4][5]. Незабаром переїхала з чоловіком до Севастополя[4].

У 1991 році під впливом чоловіка, який зайнявся журналістикою, покинула НДІ та стала кореспондентом агентства УНІАР[1][4][5]. У 1993 році перейшла до агентства «Інтерфакс-Україна», де пропрацювала до весни 2000 року. З 1993 до 1995 року також працювала стрінгером агентства «Рейтер» в Криму[1][5][6]. У 1996 році переїхала до Києва. У тому ж році проходила стажування в Дюкському університеті в Північній Кароліні[5]. З 1996 по 1999 рік висвітлювала діяльність президента України Леоніда Кучми для «Інтерфаксу»[1][6]. У липні 1999 року отримала звання заслуженого журналіста України[5]. У 2010 році на питання про це звання в інтерв'ю вона відповіла[4]:

«Так, у мене є ця нагорода. Нахабства не піти на церемонію нагородження у мене вистачило, мужності не прийняти цю нагороду, коли президент прийшов в літак і передав мені її при моїх колегах, у мене на той момент не було. Але я йому сказала, що держава не може нагороджувати журналістів. Для мене це точно не робота на державу і владу, для мене це робота для людей, як би пафосно це не звучало.»

«Українська правда»Редагувати

У грудні 1999 року Олена Притула разом з журналістами Сергієм Шолохом і Георгієм Ґонґадзе прибула до Вашингтона з метою привернути увагу влади США до утиску свободи слова в Україні[5][6]. У квітні 2000 року Притула разом з Георгієм Ґонґадзе заснувала інтернет-видання «Українська правда»[1][6]. Ґонґадзе став головним редактором, а Притула — його заступником[6]. Вбивство Ґонґадзе, який відкрито протестував проти зростання державної цензури, привернуло міжнародну увагу до стану свободи слова в Україні. У Притули був роман з одруженим Ґонґадзе з 1997 року[7][8]. Саме її квартиру Ґонґадзе покинув перед тим, як його востаннє бачили живим[7].

У 2003 році Олена Притула отримала стипендію Стенфордського університету «The Knight Fellowship for journalists»[6]. З серпня 2003 року по червень 2004 року вона вивчала в Стенфордському університеті інтернет-комунікації та нові медіа-технології за стипендіальною програмою «Lyle and Corrine Nelson International Journalism Fellowship»[1][9]. Незабаром після її повернення в Україну почалася Помаранчева революція, протягом якої «Українська правда» відігравала важливу роль у наданні своєчасної інформації для публіки в атмосфері цензурних обмежень[10].

Вже 2005 року «Українська правда» вийшла на самоокупність, отримуючи доходи від реклами[2][4]. Згодом Притула доповнила «Українську правду» новинними сайтами, присвяченими економіці, світському життю, місцевим новинам, створивши інтегровану інтернет-медіа-групу[4]. У жовтні 2014 року Притула передала посаду головреда «Української правди» Севгіль Мусаєвій, залишившись в проекті як відповідальна за стратегію видання та спецпроекти[11].

20 липня 2016 була підірвана автівка Притули, в якій знаходився та загинув цивільний чоловік Притули відомий журналіст «Українська правда», «Радіо "Вести"» та сайту «Білоруський партизан» Павло Шеремет, що зазвичай ходив пішки на роботу, тож є вірогідність, що спражньою ціллю була саме вона[12][13].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и Резюме на порталі ЮНЕСКО Архівовано 27 вересень 2006 у wayback.archive-it.org (англ.)
  2. а б в г Алена Притула: «Пока никак не могу решиться взять интервью у Кучмы». Телекритика. 2008-02-13. Архів оригіналу за 2012-09-10. Процитовано 2012-01-28. 
  3. Алёна Притула. Фокус. 2013-11-20. 
  4. а б в г д е Светлана Остапа (2010-04-06). Алёна Притула: «Наша общая ближайшая проблема — это возвращение цензуры и самоцензуры». Телекритика. Архів оригіналу за 2012-02-26. Процитовано 2012-01-28. 
  5. а б в г д е Валерий Воротник, Мария Самбур (2005-10-12). Дело Гонгадзе. Последняя точка?. Антенна. Архів оригіналу за 2012-09-10. Процитовано 2012-01-28. 
  6. а б в г д е Майкл Макфол (2004-12-27). Майкл Макфол: Своей свободой Украина обязана журналистам. Mercury News. ИноСМИ. Архів оригіналу за 2012-02-26. Процитовано 2012-01-28. 
  7. а б Звіт Kroll про розслідування справи Гонгадзе. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. 2001-09-25. Архів оригіналу за 2012-09-10. Процитовано 2012-01-28. 
  8. Текстова розшифровка документального фільму «Killing the Story» Тома Менголда, показаного по ВВС2. 2002-04-21. Архів оригіналу за 2012-09-10. Процитовано 2012-01-28. 
  9. International Knight Fellows named at Stanford: 5/03. Stanford News. 2003-05-13. Архів оригіналу за 2012-09-10. Процитовано 2012-01-28. 
  10. Knight Fellowships: Sixth John S. Knight Fellowships Reunion and Conference. John S. Knight Journalism Fellowships. 2005. Архів оригіналу за 2006-09-03. Процитовано 2012-01-28. 
  11. Новым главредом Украинской правды назначена Севгиль Мусаева, Фокус (23 октября 2014)
  12. Ранок Павла Шеремета, «Радіо "Вести"» 20 липня 2016
  13. Ціллю убивць був не Шеремет

ПосиланняРедагувати