Всеукраїнський референдум (2000)

Всеукраїнський референдум 16 квітня 2000 року — опитування думки громадян України з приводу реформації системи державного управління.

Передумови проведення референдуму ред.

Референдум було ініційовано Президентом України Леонідом Кучмою і організовано Центральною виборчою комісією на основі Конституції України, та згідно з українським законодавством.

Проте деякі політики побачили у цьому втрату можливості маніпулювати суспільством та законодавством і думка народу була розкритикована як намагання олігархів з оточення Кучми зберегти владу і перешкодити Вікторові Ющенку, який на той момент був популярним політиком, перемогти на наступних президентських виборах. Опозиція дуже довго намагалася оскаржити законність цього референдуму.[1]

Голосування ред.

Згідно з указом Президента «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою», на референдум мало бути винесено шість питань. Проте Конституційний суд визнав два з них неконституційними[2], тож на референдум було винесено чотири питання.

Питання I ред.

Чи підтримуєте Ви пропозиції про доповнення статті 90 Конституції України новою третьою частиною такого змісту: «Президент України може також достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо Верховна Рада України протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України», яка б установлювала додаткові підстави для розпуску Президентом України Верховної Ради України, та відповідне доповнення пункту 8 частини першої статті 106 Конституції України словами: «та в інших випадках, передбачених Конституцією України»?[3]
Вибір Голоси %
За 25 177 984 85,9
Проти 4 126 394 14,1
Зіпсовані/порожні 393 669
Всього 29 698 047 100
Явка 36 629 926 81,1
Джерело: ЦВК

Питання II ред.

Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності народних депутатів України і вилученням у зв'язку з цим частини третьої статті 80 Конституції України: «Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані»?[3]
Вибір Голоси %
За 26 461 382 90,2
Проти 2 862 560 9,8
Зіпсовані/порожні 370 763
Всього 29 694 705 100
Явка 36 629 926 81,1
Джерело: ЦВК

Питання III ред.

Чи згодні Ви із зменшенням загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300 і пов'язаною з цим заміною у частині першій статті 76 Конституції України слів «чотириста п'ятдесят» на слово «триста», а також внесенням відповідних змін до виборчого законодавства?[3]
Вибір Голоси %
За 26 730 432 91,1
Проти 2 597 915 8,9
Зіпсовані/порожні 366 514
Всього 29 694 861 100
Явка 36 629 926 81,1
Джерело: ЦВК

Питання IV ред.

Чи підтримуєте Ви необхідність формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації, та внесення відповідних змін до Конституції України і виборчого законодавства?[3]
Вибір Голоси %
За 24 284 220 82,9
Проти 4 994 336 17,1
Зіпсовані/порожні 416 824
Всього 29 695 380 100
Явка 36 629 926 81,1
Джерело: ЦВК

Підозри в підробці результатів ред.

Через дев'ятнадцять років 29 листопада 2019 року Валерій Пустовойтенко, що за чотири місяці до голосування на цьому референдумі залишив посаду Прем'єр-міністра України, на якій перебував 2,5 роки, заявив, що Україна не повинна виконувати умови МВФ та розпродавати свої землі. Крім того, він висловив думку, що явка виборців на референдумі 16 квітня 2000 року, можливо, становила приблизно 30 %, а решту «голови облдержадміністрацій натягнули».

Наслідки ред.

Народ України дав ствердну відповідь на усі чотири поставлені питання, проте відповідні зміни до законодавства так і не було внесено Верховною Радою.

Конституційний суд України двома рішеннями підтвердив законність та остаточність рішення, що було винесено громадянами України на референдумі. Цими ж рішеннями було підтверджено, що результати волевиявлення народу України не потребують жодних узгоджень Верховною Радою України і мають силу Закону[4][5].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Як відбувався всеукраїнський референдум 2000 року [Архівовано 27 грудня 2013 у Wayback Machine.] на сайті громадської організації «Інститут політики»
  2. Рішення Конституційного суду. Архів оригіналу за 4 червня 2017. Процитовано 7 червня 2017. 
  3. а б в г Результати референдуму на сайті Центральної виборчої комісії України
  4. Рішення Конституційного суду [Архівовано 6 грудня 2016 у Wayback Machine.] у справі за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 Конституції України в контексті положень її статей 5, 156
  5. Рішення Конституційного суду [Архівовано 28 червня 2017 у Wayback Machine.] у справі за конституційними поданнями Президента України про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 5, статті 69, частини другої статті 72, статті 74, частини другої статті 94, частини першої статті 156 Конституції України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі)

Посилання ред.

Джерела ред.

  • Теоретичні засади референдумного процесу в Україні: Монографія / А. О. Янчук. — К.: Вид.-полігр. центр «Київський ун-т», 2010. — 207 c.
  • Хаврук І. А. Референдум 17 березня 1991 року в Україні // Грані. — 2011. — № 3 (77) травень-червень. — С. 41—45.