Денисов Едісон Васильович

Денисов Едісон Васильович
Денисов Едісон Васильович
Народився	6 квітня 1929[…]; Томськ, Сибірський край, РСФРР, СРСР
Помер	24 листопада 1996[…] (67 років); Париж, Франція
Поховання	Сен-Манде
Країна	СРСР; Росія
Діяльність	композитор, музикознавець, викладач університету, кінокомпозитор, математик
Alma mater	Томський державний університет (1951) і Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського (1956)
Вчителі	Віссаріон Шебалін
Відомі учні	Ділором Сайдаміноваd
Знання мов	російська і французька
Заклад	Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського
Членство	Академія мистецтва НДРd, Берлінська академія мистецтв і Баварська академія витончених мистецтв
Жанр	опера і симфонія
Magnum opus	L'écume des joursd
Нагороди
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону	Орден Мистецтв та літератури
IMDb	ID 0219231
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Денисов.

Едісо́н Васи́льович Дени́сов (Эдисо́н Васи́льевич Дени́сов; *6 квітня 1929, Томськ — †24 листопада 1996, Париж) — радянський і російський композитор, музикознавець, громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1989). Народний артист Росії (1994).

Біографія

З 1946 одночасно вчився у Томському університеті (радіофізичний факультет) й музичному училищі. У 1950 Денисов переміг у студентському композиторському конкурсі, цього ж року здійснив невдалу спробу поступити до Московської консерваторії.

У 1951, після закінчення університету, з другої спроби Денісов поступив до Московської консерваторії у в клас композиції В. Я. Шебаліна. У роки навчання Е.Денисов здійснив кілька фольклорних експедицій в Алтай та Курську область. По закінченні консерваторії у 1956 році Денісов продовжував навчання в аспірантурі, у 1957 одружився з Г. В. Григор'євою, з якою мав сина Дмитра. Після закінчення аспірантури в 1959 р. Денисов викладав у Московській консерваторії оркестровку, а потім композицію.

На рубежі 1950-х й 1960-х Денісов став одним з провідних авангаридстів СРСР, поряд із Софією Губайдуліною, Альфредом Шнітке, Арво Пяртом та Валентином Сильвестровим. Ключовий твір цього періоду — кантата «Сонце інків» на слова чилійської поетеси Габріели Містраль (1964, перше виконання — Лідія Давидова), написана у вільно трактованій 12-тоновій техніці, а також кантата «Плачі» на російські народні тексти (1966). Починаючи з 1960-х років він установив міцні зв'язки із представниками «авангарду» в інших країнах, сприяючи тим самим як знайомству Заходу з діяльністю музикантів, що жили в СРСР, так і поширенню в країні знань про тенденції західної музики; із цього ж часу твори Денисова часто виконувалися за рубежем і публікувалися в західних видавництвах.

В 1979 році на VI з'їзді композиторів у доповіді Тихона Хрєннікова його музика зазнала жорсткої критики, і Денисов потрапив у так звану «Хрєнніківську сімку» — «чорний список» 7 вітчизняних композиторів.

У 1994 році Едісон Денисов потрапив в автокатастрофу і був вивезений для лікування у Францію (де його творчість була давно відомою). Там він прожив останні два роки життя, періодично відвідуючи Росію. Він став почесним громадянином Парижа, першим з музикантів був визнаний гідним вищої державної нагороди Франції — ордена Почесного легіону.

Помер у Парижі 24 листопада 1996.

Творчість

Жанровий діапазон творчості Денисова доволі широкий — він є автором двох опер, найвідомішою з яких вважається «Піна днів» по Борису Віану (1981), балету «Сповідь», ряду симфонічних творів та творів для оркестру й особливо для солюючих інструментів з оркестром (концерти для віолончелі, фортепіано, флейти, скрипки, флейти й гобоя з оркестром, створені в основному на замовлення відомих виконавців).

В 1980—1990-і роки Денисовим написано ряд великих вокально-інструментальні форми (наприклад, Реквієм для солістів, хору й оркестру, у якому різномовні вірші Франциско Танцера з'єднуються із традиційними латинськими текстами, 1980; твір у жанрі пасіонів «Історія життя й смерті Господа нашого Ісуса Христа», 1992). В 1990-і роки Денисов завершив і оркестрував ранню опери К.Дебюссі «Родріго й Химена» (1993), а також реставрував духовну оперу-ораторію Ф.Шуберта «Воскресіння Лазаря» (1994). Значне місце в його творчості займає також музика для театрів, кіно і радіо.

Крім того Е. Денисов — автор музикознавчих робіт — «Ударні інструменти в сучасному оркестрі» (1982) та «Сучасна музика й проблеми еволюції композиторської техніки» (1986)

На відміну від більшості радянських «авангардистів», Денисов творчо був із самого початку зорієнтований не на німецьку (Шенберг, Веберн й їхні послідовники), а на французьку культуру. Вплив традицій французького імпресіонізму, а також творчості П. Булеза відчувається в характері його оркестрового письма, звуковій палітрі. Для його зрілої техніки характерно вільне сполучення технік серіалізма, алеаторики і сонористики. Ключовою категорією своєї естетики сам композитор вважав поняття «пластики».

Фільмографія

Автор музики більш ніж до сорока фільмів (художніх, науково-популярних, мультфільмів). Серед них:

«Блакитна чашка» (1964)
«Буває і так» (1965)
«Лебедєв проти Лебедєва» (1965)
«Чорний бізнес» (1965)
«Головний зоряний» (1966, мультфільм)
«Сильні духом» (1967)
«У небі тільки дівчата» (1967)
«Чарівник з Шираза» (1972, фільм-спектакль)
«Транзит на північ» (1973, фільм-спектакль)
«Фредерік Моро» (1973, фільм-спектакль)
«Театр Клари Газуль» (1974, фільм-спектакль)
«Тобі — атакуючий класе!» (1977, мультфільм)
«Аленька квіточка» (1977)
«Безіменна зірка» (1978)
«Світ в трьох вимірах» (1979)
«Ідеальний чоловік» (1980)
«Лютневий вітер» (1981)
«Джентльмени з Конгресу» (1982, фільм-спектакль)
«Двічі народжений» (1983)
«Біля небезпечної межі» (1983)
«На околиці, десь в місті...» (1988)
«Паперові очі Пришвіна» (1989)
«Бенкети Валтасара, або Ніч зі Сталіним» (1989)
«Ночувала хмаринка золота...» (1989)
«Три сестри» (1989, фільм-спектакль)
«Франка — дружина Хама» (1990, телефільм)
«Тіло» (1990)
«Царське полювання» (1990)
«Самовбивця» (1990)
«Спокуса Б.» (1990)
«Досвід марення любовного зачарування» (1991)
«Дуже вірна дружина» (1992)
«Вільна зона» (1992)
«Аномалія» (1993)
«Бажання любові» (1993)

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д Deutsche Nationalbibliothek Record #118990241 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
d:Track:Q27302 d:Track:Q36578
↑ ^а ^б ^в ^г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563
↑ ^а ^б Берлінська академія мистецтв — 1696.
d:Track:Q414110
↑ SNAC — 2010.
d:Track:Q29861311
↑ ^а ^б Archivio Storico Ricordi — 1808.
d:Track:Q3621644
↑ Komponisten-Porträts: Bilder und Daten — 1 — Reclam-Verlag, 2003. — 400 с. — ISBN 978-3-15-018268-0
d:Track:Q115179161 d:Track:Q558781

Бібліографія

Ю. Холопов, B. Ценова: «Эдисон Денисов». Москва. Композитор. 1993
Yuri Kholopov & Valeria Tsenova: Edison Denisov, Harwood Academic publ., 1995 (англ.)
Yuri Kholopov & Valeria Tsenova: Edison Denisov — The Russian Voice in European New Music; Berlin, Kuhn, 2002 (англ.)
Brian Luce: Light from Behind the Iron Curtain: Anti-Collectivist Style in Edison Denisov's «Quatre Pièces pour Flûte et Piano;» UMI, Ann Arbor, 2000 (англ.)