Губайдуліна Софія Асгатівна

Софія Асга́тівна Губайду́ліна (рос. София Асгатовна Губайдулина, нар. 24 жовтня 1931(19311024), Чистополь) — татарстанська композиторка, мешкає у Німеччині.

Губайдуліна Софія Асгатівна
Sofia Gubaidulina July1981 Sortavala ©DSmirnov.jpg
Софія Губайдуліна, Сортавала, 1981
Народилася 24 жовтня 1931(1931-10-24)[1][2][…] (89 років)
Чистополь, Татарська АРСР, РСФРР, СРСР[4]
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність композиторка, кінокомпозиторка, музикантка
Alma mater Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського і Казанська консерваторія
Знання мов іспанська[5]
Членство Берлінська академія мистецтв, Академія мистецтва НДРd, Баварська академія витончених мистецтвd і Американська академія мистецтв та літератури
Жанр класична музика
Magnum opus The Deceitful Face of Hope and Despaird
Конфесія православна церква
Нагороди
IMDb nm0047035

БіографіяРедагувати

Народилась 24 жовтня 1931 року в місті Чистополь, Татарська АРСР. Батько — Губайдуллін Асгат Масгудович, інженер-геодезист. Мати Губайдулліна Федосія Федорівна, уроджена Єлхова, педагогиня. Дід, Масгуд Губайдуллін, був муллою. В 1932 році родина переїхала в Казань.[6]

В 1935 році Софія почала відвідувати музичну школу. З 1946 по 1949 рік навчалася в казанській Музичній гімназії по класу фортепіано (клас М. А. Пятницької) і композиції, а з 1949 по 1954 рік у Казанській консерваторії по класу композиції в Альберта Лемана, а також по класу фортепіано в Григорія Когана.[6] В 1954 році вступила до Московської консерваторії, клас композиції Ю. Шапоріна, а потім М. Пейко, клас фортепіано Я. Зака. У 1963 році закінчила аспірантуру Московської консерваторії по композиції в професора В. Шебаліна. Важливим було для неї в ці роки слово-напуття, сказане їй Дмитром Шостаковичем: «Я вам бажаю йти вашим „неправильним“ шляхом».[7]

В 1969—1970 Губайдуліна працювала в Московській експериментальній студії електронної музики в музеї імені О. М. Скрябіна й написала там електронну п'єсу «Vivente — non vivente» («Живе — неживе», 1970). Губайдуліна також писала музику для кіно. Усього вона створила музику до 25 фільмів, включаючи «Мауглі» (мультфільм, 1971) і «Опудало» (реж. Р. Биков, 1983). З 1975 року виступала з імпровізаціями в складі ансамблю «Астрея» разом з композиторами Віктором Сусліним і В'ячеславом Артемовим. В 1979 році на VI з'їзді композиторів у доповіді Тихона Хреннікова її музика зазнала гострої критики, і Губайдуліна потрапила в так звану «хренниківську сімку» — «чорний список» 7 композиторів.[7]

У 1991 році Губайдуліна одержала німецьку стипендію й півтора року перебувала у Ворпсведе.[7] Тоді ж, в 1991 році, вона одружилась з Петром Мєщаніновим, піаністом і теоретиком музики, що справив значний вплив на інтерес композитора до використання математичних моделей у композиції. В 1992 році вони оселилися в Німеччині, в Аппені під Гамбургом, зберігши російське громадянство.[7]

У 2014 році висловилася в підтримку Російської агресії проти України, вбачивши у діях української влади доктрину «знищення усіх росіян, комуністів та євреїв»[8] На думку В. Сильвестрова, її вислови мали місце «не тому що вона підлість хоче зробити, вона просто не має інформації цієї»[9].

ТворчістьРедагувати

Губайдуліна — одна із найбільш видатних і глибоких композиторів другої половини XX століття. У її творчості відчувається прагнення до органічного поєднання рис мистецтва Заходу й Сходу, вплив уявлень духовно-релігійного порядку. Через віру вона приходить і до сенсу творчості. Поряд з Альфредом Шнітке й Едісоном Денисовим Губайдуліна входить у так звану «трійку» московських композиторів авангардного напрямку.[7]

«Я релігійна православна людина й релігію розумію буквально, як re-ligio — відновлення зв'язку між життям і висотою ідеальних установок й абсолютних цінностей, постійне відтворення legato життя. Життя розриває людину на частини. Вона повинна відновлювати свою цілісність — це і є релігія. Крім духовного відновлення немає ніякої серйознішої причини для створення музики» («переклад з рос. за кн.: В. Холопова. София Губайдуліна. Путеводитель по произведениям. М., 2001. С. 3-4»).

Виконання творів Губайдуліної в УкраїніРедагувати

27—28 жовтня 2012 року на фестивалі «Контрасти» у Львові звучала музика Софії Губайдуліної. Композиторка приїхала на фестиваль особисто з Німеччини. Камерний оркестр «Віртуози Львова» під керівництвом поляка Станіслава Веляника виконав два її твори – «Ліра Орфея» та «Фахверк».[10]

Вибрані твориРедагувати

  • «Фацелія » — вокальний цикл на слова М. Пришвіна (1957)[11]
  • «П'ять етюдів » для арфи, контрабаса й ударних інструментів (1965)
  • «Vivente  — non vivente» (1967)
  • «Ніч у Мемфісі » — кантата для сопрано, чоловічого хору й оркестру на давньоєгипетські тексти (1968)
  • «Рубайят » кантата на вірші Хакани, Хафіза та Хаяма (1969)
  • «Сім слів Христа » — для віолончелі, баяна й струнних (1982)
  • «Offertorium » (Жертвопринесення ), концерт для скрипки з оркестром (1980/1982/1986)
  • «Чую… Замовкло… » симфонія в 12 частинах за назвою (1986)
  • «Аллілуйя » для хору, оркестру, органа, соліста-дисканта й кольорових проекторів, 1990
  • «Із Часослова » кантата на вірші Р. М. Рільке (1991)
  • «Тепер завжди сніги » кантата на вірші Геннадія Айги (1993)
  • Музика для флейти, струнних й ударних (1994)
  • «Висельные песни » (15 пісень) на вірші К. Моргенштерна для голосу й ансамблю інструментів (контрабас, ударні й ін., 1996).
  • «Нічна пісня риби » концерт для альта з оркестром (1996), на замовленням Чиказького симфонічного оркестру, присвячений Ю. Башмету
  • «Кватерніон » для чотирьох віолончелей (1996)
  • «Страсті по Іоанну » для солістів, хору й оркестру, написана за замовленням міста Штутгарт з нагоди відзначення 250-річчя від дня смерті Й. С. Баха (2000).
  • «Великдень по Іоанну » для солістів, хору й оркестру (2001).

ФільмографіяРедагувати

Автор музики до фільмів:

до українських кінокартин:

НагородиРедагувати

  • Премія князя Монако (1987),
  • Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1989),
  • Премія імені Кусевицьких, США (1990, 1994),
  • Премія Франко Аббіато, Італія (1991),
  • Премія на 7-м Міжнародному фестивалі композиторів-жінок у Гейдельберзі (1992),
  • Державна премія Росії (1992),
  • Премія імені Людвіга Шпора, Німеччина (1995),
  • Премія Імперіалі, Японія (1998),
  • Премія фонду «Біблія й культура», Німеччина (1999),
  • Музична премія Леони Зоннінг, Данія (1999),
  • Орден «Pour le Mérite» («За заслуги» у науці й мистецтві"), Німеччина (2000),
  • Медаль Ґете, Німеччина (2001),
  • «Полярна музична премія», Стокгольм (2002),
  • «Федеральний хрест за заслуги», Німеччина (2002),
  • «Living Composer — 2003», Франція.

БібліографіяРедагувати

  • В. Холопова, Э. Рестаньо. Софія Губайдуліна. М., 1996 (італійською — Турин, 1991);
  • В. Ценова. Числові таємниці музики Софії Губайдулиной. М., 2000 (німецькою. — Берлін, 2001);
  • В. Холопова. Софія Губайдуліна. Путівник. М., 2001;
  • M. Kurtz. Sofia Gubaidulina. Stuttgart, 2001.
  • Музыкальная энциклопедия. — Т. 2. — М., 1974. — С. 95;
  • Всемирный биографический энциклопедический словарь. — М., 1998. — С. 215;
  • Музыка: Большой энциклопедический словарь. — М., 1998. — С. 154.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати