Арнольд Шенберг
Арнольд Ше́нберг (нім. Arnold Schönberg; 13 вересня 1874, Відень — 13 липня 1951) — австрійський композитор, художник, педагог, музичний теоретик, диригент єврейського походження. Найбільший представник музичного експресіонізму, засновник Нової віденської школи, автор таких технік, як додекафонія і серійна техніка.
Вважається одним з найвпливовіших композиторів початку XX-го століття.
Біографія
ред.Шенберг народився 13 вересня 1874 року у Відні в сім'ї небагатого купця єврейського походження. З 8 років починає вчитись гри на скрипці, згодом — на віолончелі; приблизно у той самий час робить перші спроби компонування[3][4]. У 15 років втратив батька. Композицію, музичну теорію та історію опановує здебільшого самостійно. Значний вплив на розвиток композитора мали уроки А. Цемлінського, хоч і тривали всього декілька місяців.
У 1895—1899 роках керував хором металургів у Штоккерау біля Відня, що давало доволі скромний заробіток. У 1901 одружується із Матильдою Цемлінською, і вони переїжджають до Берліна, де Шенберг працює диригентом у кабаре Ернеста Вольцогена. В цей період також певний час викладає в консерваторії Штерна. З 1903 викладає у школі Шварвальд у Відні. Серед його учнів — Антон фон Веберн, Альбан Берг, Ернст Кшенек, Стефанія Туркевич, Еґон Веллес і Ганс Ейслер. У 1904 році входить до щойно заснованого Товариства творчих артистів-музикантів, яке, щоправда, майже одразу розпалося. 1907 року Шенберг також починає малювати картини, які в певний момент були відомішими публіці, ніж його музика.
Влітку 1908 року дружина Шенберга Матильда залишила його, закохавшись в художника Ріхарда Герстля. Коли вона повернулася до чоловіка і дітей, Герстль покінчив життя самогубством. Це збіглося з переглядом музичної естетики Шенберга, і кардинальною зміною стилю. В 1911 випускає підручник гармонії (Harmonielehre), в якому узагальнив свої міркування про музику та педагогічний досвід.
З 1925 — професор композиції в Прусській академії мистецтв у Берліні, де працював до 1933 року. 1933 року з приходом до влади нацистів був звільнений з посади професора й невдовзі змушений був покинути Німеччину й переїхати до Франції, а потім до США, де спочатку викладав у Консерваторії Малкина в Бостоні, з 1935 року — в університеті Південної Каліфорнії, а з 1936 року — в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. У 1940 році Шенберг отримав громадянство США. Композитор помер у Лос-Анджелесі 13 липня 1951 року.
Творчість
ред.Заведено виділяти три творчих періоди Шенберга. Твори першого періоду (ор. 1-10, 12-14) продовжують традиції пізньоромантичного мистецтва Р. Ваґнера, А. Брукнера, Р. Штрауса і Г. Малера. Водночас уже ранній творчості Шенберга притаманні лаконічність викладу ідеї та прозора фактура. Критики відзначають також логічність розвитку і структурну чіткість у його творах, а також майстерну поліфонічну техніку, що зближує його з Й. Брамсом. Серед найзначніших творів — секстет «Просвітлена ніч» (1899) та симфонічна поема «Пелеас і Мелізанда» (1902).
У творах другого періоду 1905—1910 років («Камерна симфонія» (1906) та ін.) спостерігається схильність композитора до експресіонізму. Напружений емоційний лад творів цього періоду зближує композитора з поетами та художниками експресіоністами, творам цього періоду характерна напруженість, підвищена експресивність та деформованість образів, ускладнення тональної системи, загостреність засобів музичної виразності.
З 1909 року починається третій етап творчості Шенберга, що характеризується відмовою від тональної системи, та утвердженням атональності, що спирається на дисонантні інтервали без розв'язання у консонанс. Серед перших атональних творів — 3 фортепіанні п'єси ор.11 та монодрама «Очікування» (Erwartung) ор.17. У циклі мелодекламацій «Місячний П'єро» Шенберг пропонує принципово новий прийом вокального виконавства — Шпрехгезанг (нім. Sprechgesang — букв. мова-голос), це дещо середнє між вільним інтонуванням мови та співом.
Пошуки гармонічної організації звуків приводять композитора до винаходу додекафонії. Серед перших додекафонічних творів — Сюїта для фортепіано, ор.25 (1921—1923), варіації для оркестру (1928).
Цікаві факти
ред.Арнольд Шенберг потерпав на трискаїдекафобію. Саме тому його остання опера має граматично неправильну назву «Мойсей і Арон» («Moses und Aron») замість правильної «Мойсей і Аарон» («Moses und Aaron»): друга назва складається з тринадцяти букв. Народившись 13-го числа, він усе життя вважав, що це погана прикмета, і 13-го числа помер.[5] Одного разу Шенберг відмовився взяти в оренду будинок під номером тринадцять і боявся того дня, коли доживе до 76 років, бо в сумі ці цифри становлять тринадцять[6]. 1950 року в зверненні до Шенберга композитор Оскар Адлер наголосив на зловісності суми 7 + 6, і це очевидно загострило фобію. Зі слів Ґертруди, дружини композитора, в останній день свого життя, 13 липня 1951 року, Шенберг не вставав з ліжка, відчувши наближення смерті. Помер цього ж вечора, об 11:45[7], не доживши до 11:47 — часу, в позначенні якого сума годин і хвилин становить тринадцять.
1898 року Шенберг перейшов на протестантську конфесію, а в 1933-му знову повернувся до юдаїзму, відбувши в паризькій синагозі належний обряд[8].
Твори
ред.Опери
ред.- «Очікування» («Erwartung») — Монодрама для сопрано і оркестру, op. 17 (1909)
- «Щаслива рука» («Die Glückliche Hand») — Драма з музикою для хору і оркестру, op. 18 (1910—1913)
- «З сьогодні на завтра» («Von heute auf morgen») — одноактна опера для 5 голосів і оркестру, op. 32 (1929)
- «Мойсей і Арон» («Moses und Aron») — Опера в трьох діях (1930—1950, незакінчена)
Для оркестру
ред.- «Просвітлена ніч» («Verklärte Nacht»), op. 4 (1899)
- «Пісні Гурре» — для соліста, хору і оркестру (1900, оркеструва́ння 1911)
- «Пеллеас і Мелісанда» («Pelleas und Melisande») op. 5 (1902/03)
- Камерна симфонія № 1 op. 9 (1906)
- 5 п'єс для оркестру, op. 16 (1909)
- Три маленькі п'єси для камерного оркестру (1910)
- Варіації для оркестру, op. 31 (1926/28)
- Музика до кіносцени (Begleitmusik zu einer Lichtspielszene) для оркестру, op. 34 (1930)
- Камерна симфонія № 2, op. 38 (1906/39)
- Тема і варіації для духового оркестру, op. 43a (1943)
- Тема і варіації для симфонічного оркестру, op. 43b (1943)
- «Уцілілий з Варшави», op. 46 (1947)
Інструментальні концерти
ред.- Концерт для скрипки з оркестром, op. 36 (1934/36)
- Концерт для фортепіано з оркестром, op. 42 (1942)
Для хору та оркестру
ред.- «Всі обітниці» («Kol nidre») для хору і оркестру, op. 39 (1938)
- Прелюдія до «Genesis» для хору і оркестру, op. 44 (1945)
- «Сучасний псалом» для читця, змішаного хору і оркестру op. 50c (1950, незакінчений)
Для голосу із супроводом
ред.- 2 Пісні — для баритона і фортепіано, op. 1 (1897—1898)
- 4 Пісні — для голосу і фортепіано, op. 2 (1899)
- 6 Пісень — для голосу і фортепіано, op. 3 (1899/1903)
- Пісні Гуре (Gurre-Lieder) (1901—1911)
- 8 Пісень — для сопрано і фортепіано, op. 6 (1903/05)
- 6 Пісень з оркестром, op. 8 (1903/05)
- 2 Балади — для голосу і фортепіано, op. 12 (1906)
- 2 Пісні — для голосу і фортепіано, op. 14 (1907/08)
- 15 віршів з «Книги висячих садів»
- (15 Gedichte aus Das Buch der hängenden Gärten) Штефана Георге op. 15 (1908/09)
- «Herzgewächse» для високого сопрано, челести, фісгармонії та арфи, op. 20 (1911)
- «Місячний П'єро» («Pierrot lunaire») — мелодрама для голосу і ансамблю на вірші Альбера Жиро, ор. 21 (1912)
- 4 Пісні для голосу і оркестру, op. 22 (1913/16)
- Серенада для ансамблю і баритона, op. 24 (1920/23)
- Ода Наполеонові для голосу і фортепіанного квінтету, op. 41 (1942)
- 3 Пісні для низького голосу і фортепіано op. 48 (1933—1943)
Для хору
ред.- «Мир на землі» («Friede auf Erden»), op. 13 (1907)
- 4 П'єси для змішаного хору, op. 27 (1925)
- 3 Сатири для змішаного хору, op. 28 (1925/26)
- 6 п'єс для чоловічого хору, op. 35 (1930)
- «Тричі тисяча років» («Dreimal tausend Jahre») для змішаного хору, op. 50a (1949)
- 3 німецькі народні пісні для хору, op. 49 (1948)
- Псалм 130 «De profundis» («З глибини») для змішаного хору, op. 50b (1949—1950)
Камерно-інструментальні
ред.- Струнний квартет № 1, ре мінор, op. 7 (1904/05)
- Струнний квартет № 2, фа-дієз мінор (з сопрано), op. 10 (1907/08)
- Духовий квінтет, op. 26 (1924)
- Сюїта, op. 29 (1925)
- Струнний квартет № 3, op. 30 (1927)
- Струнний квартет № 4, op. 37 (1936)
- Струнне тріо, op. 45 (1946)
- Фантазія для скрипки з фортепіано, op. 47 (1949)
Для інструментів соло
ред.- 3 П'єси для фортепіано, op. 11 (1909)
- 6 Маленьких п'єс для фортепіано, op. 19 (1911)
- 5 П'єс для фортепіано, op. 23 (1920/23)
- Сюїта для фортепіано, op. 25 (1921/23)
- 2 П'єси для фортепіано, op. 33a (1928) & 33b (1931)
- Варіації на «Речитатив» для органу, op. 40 (1941)
Див. також
ред.- 4527 Шенберг — астероїд, названий на честь композитора[9].
Примітки
ред.- ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2012.
- ↑ а б в г д е ж Catalog of the German National Library
- ↑ Ганс Гайнц Штуккеншмідт. Арнольд Шенберг / пер. Л. Черкас. — Львів, 1998. — (на правах рукопису).
- ↑ Boguslaw Schaeffer. Klasycy Dodekafonii. — Kraków: Polskie Wydawnictwo Muzyczne, 1961.
- ↑ «Der Disput mit Thomas Mann? Das ist wirklich eine scheußliche Geschichte». Інтерв'ю з Нурією Шенберґ-Ноно, дочкою композитора, опубліковане в газеті «Зюдддойче цайтунґ». Прочитано 18.02.2016. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 18 лютого 2016.
- ↑ Зі слів знайомої подружжя Шенберґів, Каті Манн. Див.: Lebrecht, Norman. 1985. The Book of Musical Anecdotes. New York: Simon & Schuster; London: Sphere Books. P. 294. ISBN 0-02-918710-9
- ↑ Georg Predota. «Friday the 13th Arnold Schoenberg and Triskaidekaphobia». Сайт «Interlude». Прочитано 18.02.2016. Архів оригіналу за 16 травня 2016. Процитовано 18 лютого 2016.
- ↑ Шёнберг Арнольд // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
Джерела
ред.- Муз. енциклопедія, 1981
- А. Шёнберг(рос.)
- І. Соллертинський. Арнольд Шенберґ [Архівовано 29 листопада 2019 у Wayback Machine.](укр.)
Посилання
ред.- Шонберґ // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- І. Соллертинський. Арнольд Шенберґ(укр.)
Бібліографія
ред.- Соллертинский И. И. Арнольд Шёнберг. Л., 1934
- Павлишин С. Арнольд Шёнберг: Монография. — М., 2001. — 477 с.
- Auner, Joseph. A Schoenberg Reader. Yale University Press. 1993. ISBN 0-300-09540-6.
- Brand, Julianne; Hailey, Christopher; and Harris, Donald, editors. The Berg-Schoenberg Correspondence: Selected Letters. New York, London: W. W. Norton and Company. 1987. ISBN 0-393-01919-5.
- Schoenberg, Arnold. Structural Functions of Harmony. (Перевод Леонарда Штайна) New York, London: W. W. Norton and Company. 1954, 1969 (revised). ISBN 0-393-00478-3.
- Schoenberg, Arnold (translated by Roy E. Carter). Harmonielehre (translated title Theory of Harmony). Berkeley, Los Angeles: University of California Press. Originally published 1911. Translation based on Third Ed. of 1922, published 1978. ISBN 0-520-04945-4.
- Schoenberg, Arnold (edited by Leonard Stein). Style and Idea. London: London, Faber & Faber [1975]. ISBN 0-520-05294-3. Some translations by Leo Black; this is an expanded edition of the 1950 Philosophical Library (New York) publication edited by Dika Newlin. The volume carries the note Several of the essays…were originally written in German [and translated by Dika Newlin] in both editions.
- Schoenberg, Arnold (edited by Gerald Strang and Leonard Stein). Fundamentals of Musical Composition. Belmont Music Publishers
- Schoenberg, Arnold. Die Grundlagen der musikalischen Komposition. Universal Edition
- Schoenberg, Arnold. Preliminary Exercises in Counterpoint. Los Angeles: Belmont Music Publishers 2003
- Shawn, Allen. Arnold Schoenberg's Journey. New York: Farrar Straus and Giroux. 2002. ISBN 0-374-10590-1.
- The Origin of Music — Bob Fink. Reviews; ISBN 0-912424-06-0. One or more chapters deal with modern music, atonality and Schoenberg.
- Weiss, Adolph (March-April 1932). «The Lyceum of Schonberg», Modern Music 9/3, 99-107