Драгомиров Михайло Іванович

Драгоми́ров Миха́йло Іва́нович (рос. Драгоми́ров Михаи́л Ива́нович; 8 (20) листопада 1830(18301120), поблизу Конотопа, Чернігівська губернія, Російська імперія — 15 (28) жовтня 1905, Конотоп) — військовий і державний діяч Російської імперії українського походження, генерал-ад'ютант, генерал від інфантерії (30 серпня 1891). Кавалер Ордена святого апостола Андрія Первозванного (6 грудня 1901). Військовий письменник, професор тактики і військової історії Академії Генерального штабу.

Михайло Іванович Драгомиров
рос. Михаил Иванович Драгомиров
Dragomirov by Repin.jpg
Портрет Михайла Івановича Драгомирова роботи Рєпіна (1889)
Народження 8 (20) листопада 1830(1830-11-20)
поблизу Конотопа, Чернігівська губернія, Російська імперія
Смерть 15 (28) жовтня 1905(1905-10-28) (74 роки)
Конотоп
Поховання
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Рід військ інфантерія
Освіта Дворянський полкd
Звання 1904ic-p10r.png Генерал від інфантерії, генерал-ад'ютант
Війни / битви Російсько-турецька війна 18771878 років, Оборона Шипки
Автограф Mikhail Dragomirov signature.svg
Нагороди Орден Святого апостола Андрія Первозванного та інші (див. тут)
CMNS: Драгомиров Михайло Іванович у Вікісховищі

У Російсько-турецьку війну 18771878 років у серпні 1877 року Михайло Драгомиров першим перейшов Дунай з 14-ю дивізією і забезпечив розгортання російських військ на зайнятому плацдармі. Був важко поранений на Шипкинському перевалі. В 1878 році — начальник Академії Генерального штабу, в 1889 році — командуючий військами Київського округу, у 18981903 роки — Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор. На цій посаді активно сприяв розвиткові просвіти й культури в Україні.

Серед окремо виданих творів Михайла Драгомирова найвідомішими є: «Очерки австро-прусской войны 1866 г.», курси тактики (1872), «Опыт руководства для подготовки частей к бою» (1885/86) і «Солдатская памятка» (1890). Багато статей Драгомирова друкувалося у часописах («Военный Сборник», «Русский Инвалид», «Артиллерийский Журнал»).

ЖиттєписРедагувати

Народився 9 листопада 1830 в родовому хуторі поблизу Конотопа (нині районний центр Сумської області).

Відомостей про його родовід збереглося дуже мало. Відомо, зокрема, що його прадід, поляк Антон Драгомирецький жив у містечку Єзупіль у Галичині, яка була тоді під владою Польщі. У 1734 переїхав на Лівобережну Україну. А через 5 років одружився з дочкою українського козака Матвія Моцкевича й оселився в селі Рябці, що адміністративно входило до Стародубського полку.

Дід Михайла Драгомирова, Іван Антонович, рано залишившись без батька, виховувався в сім'ї козака Моцкевича, діда по матері. У 1761 він під прізвищем Моцкевич вступив на військову службу до війська Московської держави, за 15 років вийшовши у відставку у званні капітана. Одружившись, він оселився в маєтку своєї дружини під Конотопом. У 1786 його, як капітана, під прізвищем Драгомирецький-Моцкевич було зараховано до дворянства. Через два роки він звернувся в Новгород-Сіверське депутатське зібрання з проханням змінити своє прізвище на зросійщене Драгомиров.

Батько Михайла Драгомирова, Іван Іванович Драгомиров, в 1804 розпочав військову службу в кавалерії, в 1825 у чині майора пішов у відставку і повернувся до батьківського хутора «Драгомирівський».

Тут власне і народився Михайло Драгомиров та провів свої дитячі роки (його мати — Ганна Романівна Балика). Фактично військове минуле пращурів Михайла Драгомирова визначило його життєву стезю.

Після закінчення училища в 1846 батько повіз Михайла до Петербурга. Після клопотання його зараховано до Дворянського полку. З цього часу і розпочинається військова служба.

Після Дворянському полку отримав вишкіл у Військовій академії. Служив у генеральному штабі. Став професором тактики у Військовій академії.

У ході Австро-прусської війни 1866 був представником Росії при прусській військовій ставці.

У російсько-турецьку війну 1877—1878 командував 14-ю піхотною дивізією, яка на початку серпня 1877 першою переправилася через Дунай біля міста Систова під вогнем турків. За блискучі дії при переправі нагороджений орденом святого Георгія 3-го ступеня. Тоді ж, 12 серпня 1877, під час оборони Шипки, був небезпечно поранений в ногу і змушений залишити діючу армію.

У 1878 призначений начальником Миколаївської академії генерального штабу з присвоєнням звання генерал-ад'ютанта. У 1879 видав свою головну працю «Учебник тактики». Відомий як затятий противник швидкострільної зброї та військових ігор, які при ньому практично повністю зникли з навчального курсу Академії.

У 1889 — командувач військами Київського військового округу.

У 1891 році на межі Липок і Печерська архітектором В. Ніколаєвим було споруджено двоповерховий особняк для родини М. І. Драгомирова.

У 18971903 займав посади Київського, Волинського та Подільського генерал-губернатора.

У 1901 нагороджено найвищим російським орденом Святого апостола Андрія Первозванного.

У 1903 призначений членом Державної ради. Влітку цього ж (1903), коли роки і здоров'я почали вимагати свого, генерал Драгомиров подав у відставку, а вже у жовтні переїхав до Конотопа, оселившись в будинку по вулиці, що нині носить його ім'я.

У 1905 відхилив пропозицію зайняти пост головнокомандувача російської армії на Далекому Сході під час російсько-японської війни.

Помер вночі 15 жовтня 1905. Звістка про смерть швидко розповсюдилася по містах Росії та далі за кордон. 17 жовтня 1905 відбулося винесення тіла генерала з будинку до парафіяльної Вознесенської церкви. Скорботну процесію, що повільно рухалася, супроводжувало багато людей, що запрудили конотопські вулиці. Наступного дня (18 жовтня) відбулися похорони. На могилі, над склепом, встановлено великого дубового хреста з нішею, де були прилаштовані ікона св. Михайла та лампадка, а місце поховання огородили металевою огорожею. Після жовтневого перевороту 1917 могилу зруйновано. Завдяки піклуванню громадськості міста було встановлено надмогильну плиту та огорожу над могилою, але не на місці родового склепу Драгомирових, а трохи навіддаль.

ПоглядиРедагувати

Приятелював зі славетним художником Іллею Рєпіним, і став прообразом персонажа знаменитої картини «Запорожці».

Навчав майбутнього імператора Миколу II тактики й охарактеризував свого учня наступним чином: «Сидеть на престоле — годен, но стоять во главе России — неспособен».[1]

НагородиРедагувати

 
Погруддя Михайла Драгомирова, Конотоп

Нагороди Російської імперії:

Нагороди іноземних держав:

  • Орден Святих Маврикія та Лазаря 4-й ст. (Італія) (1860);
  • Орден Корони 2-й ст. (Пруссія) (1866);
  • Чорногорська медаль Милана Обреновича під назвою «Пам'ятний знак війни 1876—1877–1878 років» (Сербія) (1878);
  • Орден Таковського хреста 1-й ст. (Сербія) (1879);
  • Орден «Святий Олександр» 1-й ст. (Болгарія) (1883);
  • Великий офіцерський хрест ордена Почесного легіону (Франція) (1884);
  • Знак Пальм і присвоєння звання «Officier de l'Instuction publique» (Франція) (1889);
  • Орден Корони Італії Великий хрест (1891);
  • Бухарський орден Зірки, що сходить (1893);
  • Великий хрест ордена Почесного легіону (1896);
  • Бухарський орден Корони з діамантами (1897);
  • Бухарський орден «Іскандер-Саліс» (1898);
  • Орден меча 3-й ст. (командорський хрест) (Швеція) (1898);
  • Румунський орден Короля Звонимира Великий хрест (1899);
  • Medaille militaire (Франція) (1900).

Пам'ятьРедагувати

На честь Михайла Драгомирова у Києві названо вулицю, а у його рідному Конотопі на вулиці Драгомирова встановлено пам'ятник-погруддя генералові (1982) і відкрито музей-садибу — філію краєзнавчого музею (2007). Драгомирово (на честь Михайла Драгомирова) — це назва 2-х сіл у Болгарії — у Великотирновській і Пернікській областях.

ПриміткиРедагувати

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 серпня 2018. Процитовано 12 серпня 2018. 

Джерела та літератураРедагувати