Державна гендерна політика

Державна гендерна політика — це діяльність (або бездіяльність у разі навмисного непровадження такої політики) державних інституцій, спрямована на здійснення (безпосередньо або опосередковано) та гарантування рівних прав, свобод і можливостей для жінок і чоловіків, утвердження гендерної демократії та формування гендерної культури в суспільстві. Слово «політика» в цьому контексті стосується не лише внутрішніх законів та планів держави (policy), а й стратегічних напрямків руху розвитку країни, її зовнішньополітичної позиції тощо (politics).

Елементи

• цілеспрямоване розроблення планів та стратегій розвитку держави з урахуванням гендерних питань;
• прийняття гендерно-інклюзивного законодавства, гендерна експертиза чинного законодавства;
• розробка та імплементація державних механізмів забезпечення гендерної рівності в суспільстві, узгодження їх із громадськістю, гарантування їхнього здійснення;
• імплементація позитивної дії в законодавстві та на практиці;
• захист репродуктивних прав та здоров’я жінок та людей, що народилися жінками;
• протидія гендерній дискримінації на робочих місцях, в освітніх та інших соціальних процесах;
• розробка та імплементація протидії гендерному насильству, в тому числі сексуальному, моніторинг рівня гендерно-вмотивованих злочинів та створення шляхів реабілітації для тих, хто від них постраждав;
• сприяння просвітницькій діяльності щодо гендерних питань, взаємодія з науковими установами задля проведення гендерного аналізу гендерних досліджень соціальних процесів у країні;
• заснування тематичних днів, виставок, гендерних музеїв та благодійних заходів задля висвітлення теми гендерної нерівності.

Приклади державних гендерних політик:

• Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок,
• Гендерний мейнстрімінг,
• Гендерна нейтральність,
• Гендерне квотування,
• Шведська модель протидії проституції та торгівлі жінками,
• Феміністична мовна реформа тощо.

Історія

У кінці ХХ та на початку ХХІ століття великого розквіту зазнав напрям політики щодо рівності прав і можливостей для жінок і чоловіків у світовому та європейському співтовариствах. Цьому передувала активна діяльність міжурядових організаційних структур, створення та прийняття міжнародних документів, а також проведення світових та європейських регіональних форумів з питань рівності. Міжнародний жіночий рух також відіграв важливу роль у цій ініціативі. Результатом всієї цієї діяльності стала глобальна концепція ґендерних перетворень, відома як "гендерний мейнстрімінг", яка передбачає інтеграцію ґендерних підходів у всі сфери суспільного та державного життя країн.

Серед важливих документів, що формували майбутню державну гендерну політику країн світу, є і міжнародні документи, і конвенції. Зокрема, основні:

• У 1979 р. Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яку Україна ратифікувала 12 березня 1981 року.
• Стамбульська конвенція або Конвенція Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством проти жінок і домашнім насильством, яку Україна ратифікувала 20 червня 2022 року.
• Пекінська декларація та Платформа дій, підписані 189 країнами, зокрема і Україною, в 1995р.. Пекінська Платформа дій ґрунтується на світогляді, в якому кожна жінка та дівчина мають можливість реалізувати свій потенціал, волю та право на вибір, а також знання та використання своїх прав. Наприклад, це означає право жити без насильства, отримувати освіту та можливість приймати участь у процесі прийняття рішень. Платформа також підтримує ідею рівної оплати праці за однакові зусилля, що стосується як чоловіків, так і жінок. Для внесення змін у Пекінську Платформу дій були визначені 12 найважливіших проблемних напрямків, які потребують комплексного вирішення.

Гендерна політика в Україні

Також: Гендерна нерівність в Україні

З наближенням ХХІ століття процес глобалізації привернув увагу до великого розриву між становищем українських жінки і чоловіка. Це поставило у центр уваги роль і важливість державної ґендерної політики як сильного інструмента для подолання цієї нерівності.

“Державна ґендерна політика України в тому, що стосується документального вираження, чіткості змісту і напрямів втілення, сформувалася в перші роки ХХІ століття. Рубіжним роком, коли поняття «ґендер» серед політиків при його вживанні перестало уточнюватися, стали 2005-2006 рр. В ці роки саме з питань рівності жінок і чоловіків були прийняті важливі державні документи стратегічного значення.”

Йдеться, зокрема, про:

• Указ Президента України «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 26 липня 2005 року №1135/2005;
• Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», прийнятий Верховною Радою України 8 вересня 2005 року № 2866-ІV;
• Державна програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1834.

Надзвичайно важливим для інтегрування ґендерного підходу в українське суспільство стало визначення у Законі основних напрямів державної політики щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків.

Серед інших державних кроків з запобіганню гендерної дискримінації можна назвати Закон «Про внесення змін до Закону України «Про рекламу» щодо протидії дискримінації за ознакою статі», прийнятий у 2022 році, у народі названий “Закон проти сексизму”. Крім того, Україна приєдналась до феміністичної мовної реформи, запровадивши офіційний правопис фемінітивів у 2020 році.

Згідно з даними звіту World Economic Forum 2023 року, Україна посіла 66 місце з 146 розглянутих країн, показуючи стабільний прогрес. У субіндексах економічної участі та освіти Україна займає 55 і 56 місця відповідно, ситуація, втім, гірша у секції політичної участі та заоохочення, де гендерний розрив більший.

Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2025 року

Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН є важливим інструментом для країни у здійсненні зобов'язань перед міжнародним співтовариством та забезпеченні мирного та стабільного розвитку. Цей документ відображає національні заходи та стратегії, спрямовані на реалізацію вимог міжнародних резолюцій, зокрема тих, що приймаються Радою Безпеки ООН. Національний план дій стає мостом між внутрішньою та зовнішньою політикою країни, оскільки він відображає зусилля держави відповідати на глобальні виклики та враховувати міжнародні обов'язки, забезпечуючи тим самим свою активну роль у міжнародних справах.

Гендерна політика в Україні з 2014 року зазнала впливу збройної агресії Російської Федерації проти країни та тимчасової окупації частини її території. Війна РФ проти України має нерівні наслідки для жінок і чоловіків, перш за все для цивільного населення.

Умови конфлікту впливають на жінок і чоловіків по-різному через нерівність доступу до ресурсів та процесів прийняття рішень, а також існуючі гендерні стереотипи про їхню роль у суспільному та політичному житті. Це негативно впливає на представленість та участь жінок у цих процесах.

Наприклад, у 2020 році склад тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на окремих територіях сходу України був недостатньо представлений жінками. Лише дві жінки від України були включені до цієї групи, і вони займалися гуманітарними та соціально-економічними питаннями.

Жінки також стають більш вразливими до негативних наслідків збройної агресії. За офіційною статистикою, серед внутрішньо переміщених осіб, безробітних внутрішньо переміщених осіб, постраждалих від насильства за ознакою статі та інших вразливих груп переважають жінки. Наприклад, станом на 1 січня 2022 року на обліку перебувало 1 477 114 внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованих територій, з яких 59 відсотків складали жінки. Частка жінок серед безробітних внутрішньо переміщених осіб становила 63 відсотки.

Вимушене переміщення також негативно впливає на жінок з точки зору працевлаштування, доходів, залежності від соціальних виплат і неоплачуваної домашньої роботи. Жінки стають більш обмеженими в можливостях участі в суспільному та політичному житті.

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 року змусило майже третину українців покинути свої домівки.

Звіт Управління Верховного комісара ООН з прав людини "Вплив на права людини в Україні збройної агресії Російської Федерації" показав, що це переміщення має найбільший вплив на жінок, оскільки вони стикаються з додатковим навантаженням по догляду за дітьми, людьми похилого віку, особами з інвалідністю та іншими маломобільними групами.

Також, внаслідок збройної агресії на сході України, утворилася соціальна група жінок-ветеранів, серед яких більше 16,5 тисяч жінок (4,2 відсотка загальної кількості учасників бойових дій) отримали статус учасників антитерористичної операції/операції Об'єднаних сил, що регулюється Міністерством ветеранів. Це вплинуло на подальші системні зміни, зокрема скасовано заборону для жінок сержантського складу займати бойові посади у Збройних Силах.

У Національному плані враховано ряд міжнародних зобов’язань України у сфері прав людини, зокрема стосовно досягнення Цілей сталого розвитку ООН до 2030 року, визначених резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 25 вересня 2015 р. № 70/1, виконання Пекінської декларації, прийнятої 15 вересня 1995 р. на четвертій Всесвітній конференції із становища жінок, Конвенції Організації об’єднаних націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Факультативного протоколу до неї та інших міжнародних конвенцій та договорів спрямованих на протидію гендерній нерівності.

За напрямом євроатлантичної інтеграції в Національному плані враховано пріоритети, визначені Річною національною програмою під егідою Комісії Україна - НАТО. За структурою та змістом зазначена Програма базується на рекомендаціях НАТО і пріоритетах діяльності органів державної влади, зокрема щодо проведення реформ у секторі безпеки і оборони, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Нацплан має такі директиви:

Стратегічна ціль 1. Забезпечення рівноправної участі жінок і чоловіків у прийнятті рішень щодо запобігання конфліктам, розв’язання конфліктів, постконфліктного відновлення на всіх рівнях та в усіх сферах, зокрема в секторі безпеки і оборони.

Стратегічна ціль 2. Створення гендерно чутливої системи ідентифікації безпекових викликів, запобігання таким викликам, реагування на них.

Стратегічна ціль 3. Забезпечення процесу постконфліктного відновлення, розбудови та впровадження системи перехідного правосуддя за принципами забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Стратегічна ціль 4. Забезпечення захисту від насильства за ознакою статі, сексуального насильства (в умовах збройного конфлікту та в мирний час).

Стратегічна ціль 5. Забезпечення розвиненої інституційної спроможності виконавців Національного плану для ефективного впровадження порядку денного “Жінки, мир, безпека” відповідно до міжнародних стандартів.

Діяльність громадських організацій

За просування гендерної політики та достатніх рівних прав в Україні також виступають громадські організації. Залежно від обраного напрямку роботи, вони допомагають жінкам чи особам, що народилися жінками, які постраждали від насильства та несправедливості, в тому числі з боку держави; поширюють інформаційні ресурси, організовують демонстрації та акції, закликають йти на контакт з державою або вимагають суспільних змін, наприклад, шляхом підписання петиції за скасування заборони безрецептурного продажу екстреної контрацепції.

Інші громадські організації, що займаються висвітленням гендерних питань:

• “La Strada Ukraine”
• “Інсайт”
• “HeForShe Ukraine”
• “Феміністична майстерня”
• “Ліга захисту жінок”
• “Жіночий ветеранський рух”
• “Національна рада жінок України”
• інформаційний ресурс “Гендер в деталях”

Визначні особистості

• Тамара Марценюк — кандидат соціологічних наук, доцент кафедри соціології Києво-Могилянської академії, гендерна експертка Української Гельсінської спілки з прав людини, гостьова дослідниця за програмою імені Фулбрайта (2017–2018) в Колумбійському університеті (США). Викладає курси на гендерну тематику «Вступ до гендерних студій», «Гендер і політика», «Маскулінність і чоловічі студії», «Фемінізм як соціальна теорія та суспільний рух» та інші. Авторка близько 80  наукових праць, низки публіцистичних статей, розділів у підручниках і книжках. Авторка курсу «Жінки та чоловіки: гендер для всіх» на онлайн-платформі Prometheus. У 2017  році видала книжку «Гендер для всіх. Виклик стереотипам» («Основи»), а 2018 року — «Чому не варто боятися фемінізму» («Комора»).
• Інна Совсун — народна депутат та громадська діячка, авторка законопроєкту про цивільні партнерства та співавторка та ініціаторка відповідних змін до законодавства України згідно з ратифікацією Стамбульскої конвенції
• Віра Агеєва — письменниця, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», лауреатка Шевченківської премії. Феміністка, котра однією з перших у пострадянську добу заговорила про потребу ревізії патріархальних цінностей.
• Оксана Забужко — українська письменниця, феміністка. Літературознавиця Ірина Ніколайчук писала: "...завдяки поетичній та прозовій творчості Оксани Забужко сформувався новий тип українського жіночого мовлення в літературі, а відповідно - й нове ставлення до жіночого письма."
• Олена Шевченко — українська правозахисниця, ЛГБТ-активістка, засновниця таких громадських оргаінацій як "Інсайт" та "Марш жінок".

Див. також

• Гендерна нерівність
• Гендерна роль
• Гендерні стратегії
• Гендерна політика
• Гендерний мейнстрімінг

Література

• Основи теорії гендеру [Архівовано 8 вересня 2021 у Wayback Machine.] / Чухим Н., Мельник Т., Скорик М., Малес Л. та ін. . — К.: «К. І. С.», 2004. — 536 с.