Гендерна нерівність в Україні
Гендерна нерівність в Україні стосується економічних, соціальних, політичних та освітніх нерівностей між чоловіками та жінками України, які виникають через їхню стать. Згідно з дослідженнями, це актуальне питання на кожному рівні українського суспільства, де дискримінація жінок є невіддільною частиною повсякденного життя[1]. Як повідомляється, першопричини обставин пов'язані з патріархальною позицією та глибоко закріпленими гендерними стереотипами. Ситуація стає дедалі гіршою через відсутність відповідних законів, недостатньою силою соціальних інститутів та нестачею політичної волі[2].
У відповідь на занепокоєння український уряд намагався розробити різні законодавчі акти, особливо стосовно інституційної та особистої дискримінації за статтю. Плани вдосконалення правової системи та правоохоронних органів залишаються недовиконаними, а українські жінки все ще стикаються з дискримінацією (юридичною, політичною тощо). На практиці, нерівність впливає на багато аспектів їх повсякденного життя: від кар'єрного розвитку до проблем охорони здоров'я та результатів в умовах високого рівня насильства, спрямованого на жінок[3][4].
У 2019 році Україна посіла 52 місце з 189 за Індексом гендерної нерівності від Програми розвитку ООН[5].
Жінки в політиці ред.
За даними зібраних статистичних досліджень, українки недооцінені в політичному житті України. Це дуже важливе питання, оскільки внесок жінок у політику та їх можливість прийняття рішень є ключовим показником гендерної рівності в суспільстві[6].
За радянського періоду, частка жінок у Верховній Раді Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) становила 30 %. Це було результатом жорсткої неофіційної квоти для жінок на виборних посадах, накладеної Комуністичною партією СРСР[6][7].
Показовим є факт того, що після здобуття незалежності участь жінок на багатьох рівнях української політики значно зменшилася[8]. Наприклад, після перших виборів у незалежній Україні, жінки зайняли лише 3 % посад в українському парламенті[9] (12 жінок серед 463 депутатів[10]).
Пізніше У 2002 році, хоч п'ята частина кандидатів у парламент і були жінками, але вони заповнили лише 5,1 % депутатських місць, що є одним із найнижчих показників представництва жінок в регіоні[9].
Після виборів 2014 року представництво жінок у Верховній Раді становило близько 12 %[11].
У Верховній Раді України IX скликання 20,56 % депутатів — жінки (87 з 423).
17 березня 2020 року на посаду генерального прокурора обрано Ірину Венедіктову. Вона стала першою жінкою на цій посаді в історії України.[12]
Економічна нерівність та різниця у заробітній платі ред.
У середньому, жінки в Україні мають вищий рівень освіти, ніж чоловіки, але жінки, як правило, скупчуються на погано оплачуваних посадах і отримують тільки 70 % від середньостатистичної зарплатні чоловіків. Найбільший розрив у заробітній платі виявлено у фінансовій сфері, а найменший розрив — у сільському господарстві, де зарплата, як правило, значно нижча, ніж у всіх інших частинах економіки України[13].
Багато положень законодавства розкритикували міжнародні органи, оскільки вони створюють перешкоди для участі жінок на місцевому ринку праці, а також обмежують економічні можливості жінок[14][15]. Аналіз зібраних даних свідчить про те, що гендерна дискримінація в процесі найму є звичайною справою, попри заборону законодавством України[16]. Як правило, жінкам, старшим 40 років, знайти роботу дуже важко, жінки звільняються частіше, ніж чоловіки, і часто зазнають сексуальних домагань на роботі. Тому українки надмірно представлені в неформальному секторі економіки, де вони виконують позадоговірну роботу, яка забезпечує їм основний дохід, але не дає права на пенсії чи інші соціальні виплати[9].
Примітки ред.
- ↑ The Human Rights Encyclopedia, 2001, с. 549, Ukraine.
- ↑ Gender Equality [Архівовано 2 березня 2020 у Wayback Machine.] United Nations Ukraine
- ↑ M. Rampoldi and D. Nanni Gender issues in the Ukraine [Архівовано 28 січня 2019 у Wayback Machine.] 09 March 2017
- ↑ In the Crosscurrents, 2015, с. 39, Gender based violence.
- ↑ Table 5: Gender Inequality Index [Архівовано 28 листопада 2015 у Wayback Machine.] United Nations Development Programme
- ↑ а б Ukrainian Women’s Fund, 2011, с. 4, Current Situation Analysis.
- ↑ Culture and Customs of Ukraine, 2011, с. 59, Women in Ukraine.
- ↑ Culture and Customs of Ukraine, 2011, с. 60, Women in Ukraine.
- ↑ а б в Culture and Customs of Ukraine, 2011, с. 62, Women in Ukraine.
- ↑ O. Zakharova, A. Oktysyuk, S. Radchenko Participation of Women in Ukrainian Politics [Архівовано 14 лютого 2019 у Wayback Machine.] International Centre for Policy Studies, Kyiv, 2017
- ↑ Women in national parliaments [Архівовано 4 жовтня 2017 у Wayback Machine.] Situation as of 1st December 2018
- ↑ Новини - Порийнято Постанову "Про надання згоди на призначення Президентом України Венедіктової І.В. на посаду Генерального прокурора" - Офіційний портал Верховної Ради України. rada.gov.ua. Архів оригіналу за 17 березня 2020. Процитовано 17 березня 2020.
- ↑ Culture and Customs of Ukraine, 2011, с. 61, Women in Ukraine.
- ↑ In the Crosscurrents, 2015, с. 27, Discrimination on the Basis of Gender.
- ↑ In the Crosscurrents, 2015, с. 30, 36, 38, Discriminatory legal provisions.
- ↑ In the Crosscurrents, 2015, с. 45, Discrimination in Recruitment.
Література ред.
- Helbrig, Adriana; Buranbaeva, Oksana; Mladineo, Vanja (2009). Culture and Customs of Ukraine. London: Greenwood Press. ISBN 978-0-313-34363-6. Архів оригіналу за 1 лютого 2019. Процитовано 11 березня 2020.
- Skutsch, Carl; Lewis, James (2001). The Human Rights Encyclopedia. London: Sharpe Reference. ISBN 0-7656-8023-8. Архів оригіналу за 1 лютого 2019. Процитовано 11 березня 2020.
- In the Crosscurrents. Addressing Discrimination and Inequality in Ukraine. London: Stroma Ltd. 2015. ISBN 978-0-9573458-4-3. Архів оригіналу за 24 жовтня 2019. Процитовано 11 березня 2020.
- Women’s Participation in Politics and Decision-Making in Ukraine: Strategy Paper (PDF). Kiev: Ukrainian Women’s Fund. 2011. Архів оригіналу (PDF) за 1 лютого 2019. Процитовано 11 березня 2020.