Вікіпедія

Венедіктова Ірина Валентинівна

колишня Генеральна прокурорка України
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Венедіктова.

Ірина Валентинівна Венедіктова (21 вересня 1978(1978-09-21), Харків) — українська державна діячка, юристка, доктор юридичних наук, професорка. Генеральний прокурор України (2020—2022), перша жінка на цій посаді[⇨]. Посол України у Швейцарії (з 17 листопада 2022) та Ліхтенштейні за сумісництвом (з 28 квітня 2023).

Ірина Валентинівна Венедіктова
Посол України в Швейцарії
Нині на посаді
На посаді з 17 листопада 2022
Президент Володимир Зеленський
Попередник Артем Рибченко
16-й Генеральний прокурор України
17 березня 2020 — 19 липня 2022
Президент Володимир Зеленський
Попередник Руслан Рябошапка
Віктор Чумак (в. о.)
Наступник Олексій Симоненко (в. о.)
Андрій Костін
Народилася 21 вересня 1978(1978-09-21) (45 років)
Харків, Українська РСР, СРСР
Відома як політична діячка, викладачка університету, юристка, генеральний прокурор України
Місце роботи ХНУ імені В. Н. Каразіна
Країна Україна
Alma mater Харківський національний університет внутрішніх справ
Політична партія Слуга народу
Батько Венедіктов Валентин Семенович
Мати Венедіктова Валентина Михайлівна
У шлюбі з Денис Колисников
Діти син Даниїл, донька Аделіна
Рідня Венедіктов Сергій Валентинович (брат)
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі
Україна Народний депутат України
IX скликання
Слуга народу 29 серпня 2019 — 14 січня 2020

Народна депутатка України від партії «Слуга народу» IX скликання (2019—2020), голова парламентського Комітету з питань правової політики (2019)[⇨]. Тимчасова виконувачка обов'язків Директора Державного бюро розслідувань (2019—2020).

Життєпис ред.

Народилася 21 вересня 1978 року в Харкові в сім'ї юристів. Батько — Валентин Семенович Венедіктов, генерал-майор міліції, доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України, був проректором Харківського національного університету внутрішніх справ[1]. Мати — Валентина Михайлівна Венедіктова, кандидат юридичних наук, викладач у Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого та Харківському національному університеті внутрішніх справ.

Ірина Венедіктова 2000 року закінчила з відзнакою Харківський університет внутрішніх справ[2][3].

Викладацька діяльність ред.

З 2000 до 2004 року викладала на кафедрі правознавства Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія», у 2004 році працювала доцентом кафедри правосуддя Харківського національного університету[4].

З 2005 до 2019 року завідувала кафедрою цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна[5]. Поєднувала науково-педагогічну роботу та практичну діяльність, зокрема: 2010—2019 роки — член Фундації медичного права та біоетики України; 2016—2019 роки — арбітр Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України[4].

Входила до складу науково-консультативної ради при Верховному Суді[6].

Наукова діяльність ред.

У 2003 році захистила кандидатську дисертацію в Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, 2013 року, в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, здобула науковий ступінь доктора юридичних наук. У 2014 році отримала вчене звання професора кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.

У 2012—2015 роках обіймала посаду провідного наукового співробітника Науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України, до 2019 року була членом редакційних колегій наукових фахових видань та спеціалізованих вчених рад.

Автор понад 100 наукових та методичних робіт, серед них 8 монографій, 80 наукових та 4 науково-методичних видання[4].

Політична діяльність ред.

 
17 березня 2020 року ВРУ затвердила подання Зеленського щодо призначення Венедіктової генпрокурором України

У 2018 році стала радницею Володимира Зеленського з правових питань, входила до передвиборчого штабу кандидата в Президенти України Володимира Зеленського як експерт з питань реформи судової системи[7].

21 липня 2019 року обрана народним депутатом Верховної Ради України IX скликання від пропрезидентської партії «Слуга народу», № 3 у партійному списку[8]).

29 серпня 2019 року обрана головою парламентського Комітету з питань правової політики.

Правоохоронна діяльність. Генеральний прокурор України ред.

27 грудня 2019 року, Указом президента України № 961/2019, призначена на посаду тимчасового виконувача обов'язків директора Державного бюро розслідувань[9]. З 13 березня 2020 року — член Ради національної безпеки і оборони України[10].

20 січня 2020 року призначила першим заступником голови ДБР Олександра Бабікова, колишнього адвоката експрезидента-втікача Януковича. Це викликало критику низки громадських організацій, що звернулись до президента і голови ДБР із закликом не призначати Бабікова, аргументуючи це неможливістю розслідування ним справ Майдану[11].

20 лютого 2020 року Венедіктова заявила, що виступає за скасування Закону про амністію учасників Євромайдану (закон про недопущення переслідування учасників акцій протестів, що передбачає позбавлення як кримінальної, так і адміністративної відповідальності усіх затриманих під час акцій протестів)[12], посилаючись на звіт моніторингової місії ООН з прав людини в Україні 2020 року[13][14]. Генеральний прокурор Руслан Рябошапка розкритикував цю ідею, вказавши, що достатньо змінити певні норми закону[15].

17 березня 2020 року Ірина Венедіктова призначена Генеральним прокурором. Її кандидатуру підтримали 269 народних депутатів[3].

11 лютого 2021 року, за дорученням Ірини Венедіктової, вперше повідомлено про підозру народному депутатові України за «кнопкодавство»[16].

12 травня 2020 року, заступниця директора Євразійського центру Атлантичної ради США Мелінда Гарінґ, критично схарактеризувала роботу Венедіктової на посаді прокурора, пояснивши, що вона згортає реформи органів прокуратури[17][18].

У грудні 2020 року Національне антикорупційне бюро України відкрило кримінальне провадження через можливе незаконне втручання генпрокурора Ірини Венедіктової у справу заступника Офісу президента Олега Татарова, яке пов'язано із її рішенням змінити групу прокурорів у справі Татарова перед тим, як детективи НАБУ планували повідомити йому про підозру[19][20].

4 квітня 2020 року колишній заступник генпрокурора Віктор Трепак заявив, що Венедіктова вимагала оголосити підозру у злочині активісту Сергієві Стерненку (кримінальне провадження щодо нападу на Стерненка, коли один з нападників загинув). Трепак відмовив через відсутність підстав[21]. За кілька днів Венедіктова заявила, що «по Стерненку підозра буде в будь-якому разі»[22], через що адвокати Стерненка наполягали на упередженості прокурорів у справі[23].

17 липня 2022 року, відповідно до Указу Президента, відсторонена та, 19 липня, звільнена Верховною радою України з посади Генерального прокурора[24][25][26].

Дипломатична діяльність ред.

З 17 листопада 2022 — посол України в Швейцарії[27][28]. 19 грудня почала вручила копії вірчих грамот Федеральному департаменту закордонних справ[29]. З 10 січня 2023 — вручила вірчі грамоти Президенту Швейцарії Алену Берсе[30].

З 28 квітня 2023 — посол України в Ліхтенштейні за сумісництвом[31][32].

Резонансні події ред.

У 2020 році НАБУ порушило провадження щодо незадекларованого майна генпрокурорки[33]. Згодом у ДБР була відкрите кримінальне провадження проти Венедіктової за незаконне використання товарного знака та фірмового найменування[34]. Використання службового становища в особистих інтересах[35]. Блокування розслідувань корупційних діянь депутатів, зокрема депутата від партії «Слуга Народу» Халімона П.В.

Родина ред.

Ірина Венедіктова одружена з Денисом Колесником. Є син Даниїл та дочка Аделіна. Денис Колесник до листопада 2019 року працював заступником начальника Слобідського управління кіберполіції — начальником відділу протидії кіберзлочинності в Харківській області. У листопаді 2019 року його перевели до Києва на посаду заступника начальника Департаменту кіберполіції Нацполіції, тоді ж було підвищено у званні до полковника[36]

Брат Сергій — працював юристом у групі компаній «Інвестор», заснованою сім'єю колишнього голови МВС Арсена Авакова та депутатом Верховної Ради VIII скликання (фракція «Народний фронт») Ігорем Котвіцьким[36].

Основні наукові праці ред.

  1. Венедіктова І. В.  Договір довірчого управління майном в Україні: навч.-наук. посіб. Харків: Консум, 2004. 215 с.
  2. Сучасний словник цивільно-правових термінів / [упоряд. Венедіктова І. В.]. Харків: Страйд, 2005. 215 с. (Юридичний радник).
  3. Страницы Харьковской цивилистики: в 3 ч. / [под общ. ред. И. В. Венедиктовой и С. Н. Бервено]. Харьков: ХНУ им. В. Н. Каразина, 2010. Ч. 1: История развития кафедры гражданско-правовых дисциплин ХНУ имени В. Н. Каразина; Ч. 2 ; Лучшие работы кафедры гражданско-правовых дисциплин за 2009/2010 учебный год / [сост.: И. В. Венедиктова, С. Н. Бервено], 2010. — 215 с.; Ч. 3: Доктора Харьковской цивилистической школы / [сост.: С. Н. Бервено и др.], 2010. — 359 с.
  4. Венедіктова І. В.  Методологічні засади охоронюваних законом інтересів у приватному праві. Харків: Нове слово, 2011. 259 с.
  5. Венедиктова И. В. Охраняемый законом интерес в гражданском праве. Харьков: Точка, 2012. 507 с.
  6. Венедіктова І. В. Захист охоронюваних законом інтересів у цивільному праві. Київ: Юрінком Інтер, 2014. 287 с.
  7. Корпоративное право: учеб. пособие: [специализация]: Экономическое право та альтернативное разрешение споров / И. Венедиктова [и др.]; под ред. У. Хелльманна, И. В. Венедиктовой. Хмельницкий: Хмельниц. ун-т упр. и права, 2015. 251 с. (Проект 543990-TEMPUS-1-2013-1-DE-TEMPUS-JPCR «Обучение альтернативному урегулированию споров как подходу к обеспечению прав человека» — Навчання альтернативному врегулюванню спорів як способу забезпечення прав людини).
  8. Науково-практичний коментар. Цивільний процесуальний кодекс України / Голубєва Н. Ю., Андронов І. В., Венедіктова І. В. та ін.; за заг. ред. Н. Ю. Голубєвої. Київ: Юрінком Інтер, 2021. 840 с.

Примітки ред.

  1. ↑ Валентин Семенович Венедіктов:  біобібліогр. покажч. [Архівовано 27 червня 2020 у Wayback Machine.] / уклад.: Е. М. Чаркіна, Ж. П. Корнєва, Т. І. Колесниченко [та ін.]; відп. ред. Т. В. Гальченко; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Харк. екон.-прав. ун-т. — Х.:  Прометей-Прес,  2011. — С. 6.
  2. ↑ Хто така Ірина Венедиктова: що відомо про нового генпрокурора. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 17 березня 2020.
  3. ↑ а б Генпрокурором України вперше стала жінка. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 28 березня 2020.
  4. ↑ а б в Венедіктова Ірина Валентинівна. https://lb.ua/. Архів оригіналу за 30 листопада 2021. Процитовано 30 листопада 2021.
  5. ↑ 10 фактів із життя нового генерального прокурора України Ірини Венедіктової [Архівовано 10 квітня 2020 у Wayback Machine.] «Еспресо»
  6. ↑ Склад Науково-консультативної ради [Архівовано 11 травня 2018 у Wayback Machine.] supreme.court.gov.ua
  7. ↑ «Хто є ху» в «кадровому мішку» Зеленського [Архівовано 21 березня 2020 у Wayback Machine.] Укрінформ
  8. ↑ На з'їзді «Слуги народу» представили сотню членів партії [Архівовано 16 червня 2019 у Wayback Machine.] Радіо Свобода (9 червня 2019)
  9. ↑ Зеленський призначив нову голову ДБР замість Труби. РБК-Україна. 27.12.2019. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 27 грудня 2019.
  10. ↑ Указ Президента України від 13 березня 2020 року № 80/2020 «Про зміни у складі Ради національної безпеки і оборони України»
  11. ↑ Першим заступником Венедіктової у ДБР став колишній адвокат Януковича. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 21 січня 2020.
  12. ↑ Ірина Венедіктова: «Не красти, не брехати, не відступати». Ось - завдання. Ми його й виконуємо». LB.ua. Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 20 лютого 2020.
  13. ↑ В ДБР кажуть, що скасування закону про амністію майданівцям хоче ООН. https://www.pravda.com.ua. Українська правда. 2 квітня 2020. Архів оригіналу за 4 квітня 2020. Процитовано 16 квітня 2020.
  14. ↑ Відповідальність за вбивства та насильницькі смерті під час протестів на Майдані (PDF). Представництво ООН в Україні. Архів оригіналу (PDF) за 7 травня 2021. Процитовано 16 квітня 2020.
  15. ↑ Рябошапка назвав безглуздою ідею Венедиктової про скасування амністії майданівцям. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
  16. ↑ Офіс Генерального прокурора, Офіс Генерального прокурора (12.02.2021). Вперше народному депутату України повідомлено про підозру у неособистому голосуванні – «кнопкодавстві» (українська) . Архів оригіналу за 12 лютого 2021. Процитовано 12.02.2021.
  17. ↑ Enough already. Atlantic Council (амер.). 11 травня 2020. Архів оригіналу за 15 травня 2020. Процитовано 12 травня 2020.
  18. ↑ Венедіктова згортає реформування прокуратури, - Atlantic Council. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 16 червня 2020. Процитовано 12 травня 2020.
  19. ↑ САП: Антикорупційне бюро відкрило провадження щодо Венедіктової через втручання в справу Татарова. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 25 грудня 2020. Процитовано 25 грудня 2020.
  20. ↑ НАБУ порушило справу через втручання Венедіктової у справу Татарова. hromadske.ua (укр.). Архів оригіналу за 25 грудня 2020. Процитовано 25 грудня 2020.
  21. ↑ Віктор Трепак: Венедіктова була вкрай незадоволена моєю позицією у справі Стерненка. «Українська правда». Архів оригіналу за 10 травня 2020. Процитовано 4 квітня 2020.
  22. ↑ Венедіктова: Підозра Стерненку буде у будь-якому разі. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
  23. ↑ “Умисне вбивство” нападника-“хулігана”. Публікуємо підозру для Стерненка. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 23 листопада 2020. Процитовано 12 листопада 2021.
  24. ↑ Про звільнення Баканова і Венедіктової поки не йдеться - ОП. Українська правда. Процитовано 18 липня 2022.
  25. ↑ Рада звільнила Венедіктову з посади генпрокурора. Але вона “в команді залишається”. Новинарня.
  26. ↑ Верховна рада звільнила Венедіктову. РБК-Украина (рос.). Процитовано 19 липня 2022.
  27. ↑ Указ Президента України від 17 листопада 2022 року № 786/2022 «Про призначення І.Венедіктової Надзвичайним і Повноважним Послом України в Швейцарській Конфедерації»
  28. ↑ Екс-генпрокурора Венедіктову призначили послом в Швейцарії. РБК-Украина (укр.). Процитовано 3 травня 2023.
  29. ↑ Венедіктова розпочала дипломатичну діяльність у Швейцарії. Укрінформ (українською) . 19 грудня 2022. Процитовано 27 квітня 2023.
  30. ↑ Посол України в Швейцарській Конфедерації Ірина Венедіктова вручила Вірчі грамоти Президенту Швейцарської Конфедерації Алену Берсе. Посольство України в Швейцарії (українською) . 10 січня 2023. Процитовано 27 квітня 2022.
  31. ↑ Указ Президента України від 28 квітня 2023 року № 242/2023 «Про призначення І.Венедіктової Надзвичайним і Повноважним Послом України в Князівстві Ліхтенштейн»
  32. ↑ Не лише посол у Швейцарії. Венедіктова отримала ще одну посаду. РБК-Украина (укр.). Процитовано 3 травня 2023.
  33. ↑ НАБУ відкрило справу стосовно Венедиктової. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 7 травня 2020.
  34. ↑ Проти Венедіктової відкрили кримінальну справу через годинник Hublot. Вона каже, це копія (укр.).
  35. ↑ Чорновалов, Олександр (23 квітня 2020). Ірина Венедіктова: білі плями в декларації та неафішовані бізнес-зв\u0027язки родини нової генпрокурорки... Радіо Свобода. Архів оригіналу за 30 жовтня 2022. Процитовано 27 січня 2023.
  36. ↑ а б Ірина Венедіктова — DSnews.ua. www.dsnews.ua (укр.). 3 березня 2021. Процитовано 3 серпня 2022.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Венедіктова_Ірина_Валентинівна&oldid=41377400