Відкрити головне меню

Деренівка

село в Україні, в Теребовлянському районі Тернопільської області.

Дерені́вка — село Теребовлянського району Тернопільської області. Центр сільради.

село Деренівка
Деренівка5043.jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Теребовлянський
Рада/громада Деренівська
Код КОАТУУ 6125082702
Основні дані
Засноване 1625
Населення 471
Площа 1,550 км²
Густота населення 342.58 осіб/км²
Поштовий індекс 48173
Телефонний код +380 3551
Географічні дані
Географічні координати 49°13′49″ пн. ш. 25°44′51″ сх. д. / 49.23028° пн. ш. 25.74750° сх. д. / 49.23028; 25.74750Координати: 49°13′49″ пн. ш. 25°44′51″ сх. д. / 49.23028° пн. ш. 25.74750° сх. д. / 49.23028; 25.74750
Середня висота
над рівнем моря
315 м
Водойми Серет
Відстань до
районного центру
11 км
Найближча залізнична станція Деренівка
Місцева влада
Карта
Деренівка. Карта розташування: Україна
Деренівка
Деренівка
Деренівка. Карта розташування: Тернопільська область
Деренівка
Деренівка
Мапа

Населення — 471 особа (2015).

ІсторіяРедагувати

Поблизу Деренівки виявлено археологічні пам'ятки черняхівської культури.

У 1516 році, за свідченнями польського історика Яна Бейгера, татари повністю зруйнували село Селисько, що існувало на теренах сучасної Деренівки давніше. Згодом поселення було відновлене і дістало нову назву — Деренівка.

Річ ПосполитаРедагувати

Перша писемна згадка — 1565 року як Дереньовичі.

У період Речі Посполитої у селі споруджували фортецю і костел. Проте коронні магнати постійно пригноблювали місцеве населення. Це призвело до активізації селян під час Великої Визвольної Війни під проводом Богдана Хмельницького. За деякими свідченнями, до повстанських лав вступали навіть жінки. Проте невдовзі магнати змогли відновити контроль над Теребовлянщиною і після утихомирення повстання завдали значних спустошень селу. Було спалено 39 дворів, засуджено 8 осіб у селі Деренівка.

Австрійська імперіяРедагувати

 
Хор читальні «Просвіта»

У 1868 році у Деренівці було засновано товариство «Просвіта», а в 1898 — організовано читальню, при якій створено товариство «Тверезість», різні гуртки, спортивне товариство «Січ».

Певний час власниками маєтку були Юстин та Розалія Козєбродські.

22 листопада 1886 року через Деренівку пройшов перший потяг. Сільське життя завдяки будівництву залізниці Тернопіль-Чортків та залізничної станції Деренівка значно пожвавилося.

Друга Річ ПосполитаРедагувати

З 1919 по 1939 роки село входило до складу Теребовлянського повіту Тернопільського воєводства. В 1939 р. в селі було 1110 жителів — 1070 українців-грекокатоликів, 30 українців-римокатоликів і 10 євреїв[1].

СучасністьРедагувати

За Радянських часів на заміну паровозам було запущено приміські дизель-поїзди до Чернівців, Тернополя, Іване-Пустого, Бучача, Гусятина, Чорткова, Заліщиків. Створено елеватор на станції. Загалом станція обслуговувала одразу декілька підприємств.

У зв'язку з занепадом села за часів Незалежності України суттєво занепала залізниця, скорочено станцію через падіння промисловості, школа стала початковою, молодь масово виїжджає на заробітки за кордон. Населення стрімко падає.

Краєзнавча довідкаРедагувати

МікротопонімиРедагувати

Назви піль Деренівки:

  • Блахівщина,
  • Парибси,
  • Розкоші,
  • Селиська[2].

ТранспортРедагувати

На залізничній станції Деренівка зупиняється по дві пари приміських дизель-поїздів з Тернополя до Заліщиків (через Чортків) та до Іване-Пустого.

 
Елеватор у Деренівці

ПідприємстваРедагувати

Освіта: загальноосвітня школа І ступеня, бібліотека.

Промисловість: АЗС, елеватор, асфальто-бетонний завод.

Пам'яткиРедагувати

  • Встановлено пам'ятний знак полеглим у бою УСС, насипано символічну могилу воякам УПА;
  • зберіглась дерев'яна церква 1672 року (перебудована 1715) та капличка.

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

  • Марія Гаврилюк — громадсько-культурна діячка,
  • Василь Кубів — український інженер, громадсько-політичний діяч, краєзнавець, учасник національно-визвольного руху, політв'язень;
  • Теодор Марцинів — педагог і публіцист.
  • Михайло Туркула (нар. 1958) — кандидат у майстри спорту, головний тренер ВК «Факел» Івано-Франківськ,[3] батько Віктора Туркули
  • Софія Шаршаткіна — педагог, інженер.

Поширені прізвищаРедагувати

Кравець, Бундзуляк, Кіщак, Кляпітура, Марцінів, Облоковський, Прус, Рудан, Туркула, Чегрин, Шкугра, Зубик

БібліографіяРедагувати

Видана книга В. Кубіва «Історія села Деренівка» (Львів, 1997).

ПриміткиРедагувати

  1. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 88.
  2. Горбач О. Говірки й словник діялектної лексики Теребовельщини / Відбиток з. «Наукових Записок» Українського Технічно-Господарського Інституту. Мюнхен, 1971. — стор. 174
  3. Гунтік Г. Туркула Михайло Григорови // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 639. — ISBN 978-966-528-318-8.

ДжерелаРедагувати