Демографічна історія Чорногорії

Демографічну історію Чорногорії можна продемонструвати через результати переписів та офіційні документи, де згадується демографічний склад.

Середньовіччя

ред.

Дукля, сьогоднішня південна частина Чорногорії, за часів Стефана Воїслава, була заселена сербами.[1]

У різних документах зазначалося, що мешканці Середньовічної Дуклі чи Зети були сербами, але також проживали ще італіки, албанці та волохи. Мовою, якою користувались жителі, була в основному старослов'янська, хоча в ранні часи вищі верстви населення вживали також латинську та грецьку.

Про період з XV по XVII століття відомо небагато. У ці роки сотні сімей чорногорців переїхали до південної частини Паннонії, яку серби залишили, шукаючи притулку в Габсбурзькій монархії.

1614 рік

ред.

Маріано Боліцца з Котора був державним службовцем Венеціанської Республіки. Головною метою його звіту за 1614 рік та опису Скадарського санджака — було надання інформації про сухопутні шляхи для їх кращого використання місцевими кур'єрами, які передавали офіційну кореспонденцію з Венеції до Константинополя та назад, а також дослідити військовий потенціал території. На початку XVII століття він надав досить детальний огляд міст і сіл Чорногорії та північної Албанії. У звіті було зроблено висновок про етнічну чорногорську більшість території, тоді як албанська меншина була присутня в регіоні Шкодри.[2]

XVIII століття

ред.

Йован Стефанов Балевич, з племені Братоножичів, який згодом став майором російської армії, написав у Петербурзі у 1757 р. «Коротку та об'єктивну характеристику теперішнього стану Чорногорії», де повідомив наступне: «Всі жителі Чорногорії є етнічними слов'янами та конфесійно — православними. Хоча вони не є компетентними в певних галузях, через відсутність шкіл, але від природи є здібними, особливо зі зброєю... Кількість чорногорських воїнів, які вільно проживають на вершинах Чорногорії та яких турки називають непокірними, не перевищує 5 000... У Чорногорії немає ремісників та шкіл, окрім монастиря Цетиньє, який знаходиться в архієпископській резиденції, де священики навчаються читання та письма чорногорською мовою за фінансуванням архієпископа...Чорногорці зараховують до себе такі слов'янські племена: Кучи, Братоножиці, Доні і Горні Васоєвичі, Пипери, Морачани, Бєлопавличі — всі вони є православними, але османськими громадянами. Вони також вважають чорногорськими деякі католицькі племена: Хоти, Клименти, Груди, Тузи, Скривали, Хузи, Мальтези, Кастрати»[3]

У 1766 році Митрополит Сава називав свій народ «чорногорцями».[4]

XIX століття

ред.

Відповідно до перепису, який відбувся у 1863 та 1864 роках, у Чорногорському князівстві проживало 196 230 осіб, з них 99 889 чоловіків та 96 339 жінок[5].

В 1882 році Бернард Шварц написав про 160 000 людей, які мешкають у Князівстві Чорногорія. Хоча зазвичай кількість мешканців Чорногорії того періоду оцінюють у 230 000 осіб.

В 1900 році, відповідно до міжнародних джерел, Князівство Чорногорія мало 311 564 людей. Релігійний скад був такий:

За грамотністю:

  • 77 % неписьменних
  • 23 % письменних

В князівстві проживало близько 5 000 албанців та 800 ромів.

1905 ― 1909

ред.

У 1905 році 6 674 чорногорців емігрували в інші країни (здебільшого в США).

У 1906 році було 4 346 емігрантів.

У 1907 кількість жителів Чорногорії оцінено в 282 000 осіб.

Офіційний перепис населення, який відбувся у 1909 році, був оснований на релігійній приналежності мешканців Чорногорії.

Загалом нараховано 317 856 жителів князівства. Релігійний склад населення:

  • православні ― 94,38 %
  • інші (здебільшого мусульмани)

1913 ― 1914

ред.

Всього: 615 035 жителів

У 1918 Чорногорія ввійшла в Королівство Сербів, Хорватів і Словенців. У 1921 уряд організував перепис населення, який враховував релігійну приналежність та рідну мову мешканців Чорногорії. До категорії «серб або хорват» зараховували всіх респондентів, рідною мовою яких була сербська. У муніципалітетах Андрієвиці, Бару, Колашина, Никшича, Подгориці та Цетинє, які в переписі віднесли до території Чорногорії, нарахували 199 227 мешканців. Серед них:

  • сербохорватів ― 181 989 (91,35 %)
  • албанців ― 16 838 (8,45 %)

Общини Беране та Бієло-Полє, які зараз у складі Чорногорії, тоді віднесли до регіону «Стара Сербія»:

  • Беране ― 23 864 мешканців, серед них сербів 23 561 (98,73 %)
  • Бієло-Полє ― 26 147 мешканців, серед них 26 136 сербів (99,96 %)

1931 рік

ред.

Перепис населення 1931 року також проводило Королівство Югославія, але дані оприлюднені вже в комуністичній Югославії. Результати, враховуючи нинішні межі Чорногорії:

Мешканці Чорногорії
православні
  
272 702 (75,74 %)
католики
  
26 070 (7,24 %)
мусульмани
  
61 038 (16,95 %)
сербохорватська мова
  
339 955 (94,42 %)
албанська мова
  
18 098 (5,03 %)
Разом: 360 044 мешканців

1948 рік

ред.

У 1945 р., після Другої світової війни, була утворена комуністична Югославія, а Чорногорія була проголошена однією з республік, що входять до її складу. Перепис 1948 року та наступні були проведені вже Республікою Чорногорія.

Мешканці Чорногорії (за переписом 1948 року)
чорногорці
  
342 009 (90,67 %)
албанці
  
19 425 (5,15 %)
хорвати
  
6 808 (1,8 %)
серби
  
6 707 (1,78 %)
мусульмани
  
387 (0,1 %)
інші
  
1 860 (0,52 %)
Разом: 377 189 мешканців. До категорії «Інші» ввійшли: словенці (484), німці (375), росіяни (277), італійці (162), роми (162), македонці (133), чехи (93) та угорці (62)

1953 рік

ред.
Населення Чорногорії за переписом 1953 року
чорногорці
  
363 686 (86,61 %)
албанці
  
23 460 (5,58 %)
серби
  
13 864 (3,3 %)
хорвати
  
9 814 (2,33 %)
югослави
  
6,424 (1,52 %)
інші
  
2 625 (0,66 %)
Разом: 419 873 мешканців

Цей перепис свідчить про формування югославської нації.

1961 рік

ред.
Населення Чорногорії за переписом 1961 року
чорногорці
  
383 988 (81,37 %)
мусульмани
  
30 665 (6,5 %)
албанці
  
25 803 (5,47 %)
серби
  
14 087 (2,99 %)
хорвати
  
10 664 (2,26 %)
югослави
  
1 559 (0,33 %)
Разом: 471 894 мешканців

У 1968 році комуністичний уряд Югославії запровадив нову приналежність — етнічні мусульмани.

1971 рік

ред.
Населення Чорногорії за переписом 1971 року
чорногорці
  
355 632 (67,15 %)
мусульмани
  
70 236 (13,26 %)
серби
  
39 512 (7,46 %)
албанці
  
35 671 (6,74 %)
югослави
  
10 943 (2,07 %)
хорвати
  
9 192 (1,74 %)
Разом: 529 604 мешканців

1981 рік

ред.

Результати перепису 1981 року:

Всього: 584 310 жителів
: чорногорці : 400 488 (68,54 %)
: етнічні мусульмани : 78 080 (13,36 %)
: албанці : 37 735 (6,46 %)
: югослави : 31 243 (5,35 %)
: серби : 19 407 (3,32 %)
: хорвати : 6 904 (1,81 %)
: роми : 1 471 (0,25 %)
: македонці : 875 (0,15 %)
: словенці : 564 (0,1 %)
: угорці : 238 (0,04 %)
: німці : 107 (0,02 %)
: росіяни : 96 (0,02 %)
: італійці : 45 (0,01 %)
: інші: 816 (0,14 %)
: немає відповіді: 301 (0,05 %)
: регіональна приналежність: 1 602 (0,27 %)
: невідомо: 4 338 (0,74 %)

1991 рік

ред.

Результати перепису 1991 року:

Етнічна структура

ред.
: чорногорці: 380 467 (61,86 %)
: етнічні мусульмани: 89 614 (14,57 % )
: серби: 57 453 (9,34 %)
: албанці: 40 415 (6,57 %)
: югослави: 26 159 (4,25 %)
: хорвати: 6 244 (1,02 %)
: роми: 3 282 (0,53 %)
: македонці: 1 072 (0,17 %)
: словенці: 369 (0,06 %)
: угорці: 205 (0,03 %)
: німці: 124 (0,02 %)
: росіяни: 118 (0,02 %)
: італійці: 58 (0,01 %)
: інші: 437 (0,07 %)
: немає відповіді: 1 944 (0,32 %)
: регіональна приналежність: 998 (0,16 %)
: невідомо: 6 076 (0,99 %)

Мовна ситуація

ред.

Релігійний склад населення

ред.

2003 рік

ред.

Перепис 2003 року був проведений владою Чорногорії, яка на той час разом із Сербією утворювала державу Сербія та Чорногорія.

Етнічний склад

ред.

Цей перепис засвідчив формування боснінської нації, хоча деякі люди все ще вважають себе етнічними мусульманами. Окрім цього, залишилося мало людей, які зараховують себе до югославів. Але найбільша різниця, порівняно з переписом 1991 року, — це різке зростання самоідентифікації багатьох жителів як сербів, чого не було у Соціалістичній Югославії.

Мовний склад населення

ред.

Релігійний склад

ред.

2011 рік

ред.

Загалом на 2011 рік у Чорногорії проживало 620 029 осіб.

Етнічний склад населення

ред.

Мовний склад населення

ред.

Релігійний склад населення

ред.

Джерела

ред.

Примітки

ред.
  1. The Early Medieval Balkans by John Van Antwerp Fine, 1983(англ.)
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 11 жовтня 2020. Процитовано 4 квітня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)(англ.)
  3. Short historic-geographical description of Montenegro [Архівовано 29 жовтня 2012 у Wayback Machine.]- Jovan Stefanov Balevic(англ.)
  4. Vukcevich, Bosko S. (1990). Diverse forces in Yugoslavia: 1941-1945. с. 379. ISBN 9781556660535. Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 4 квітня 2021. Sava Petrovich [...] Montenegrian nation (nacion)(англ.)
  5. Sundečić, Jovan, ed. (1865). Orlić: Crnogorski godišnjak stari i novi za prostu godinu 1865. Cetinje: Kneževska pečatnja. с. 75.(англ.)