Данило Нечай

Дани́ло Неча́й (1612 (?) — 10 лютого 1651) — український військовий діяч, полковник брацлавський.

Данило Нечай
Прапор Полковник брацлавський
1648 — 1651
Попередник:	започатковано
Спадкоємець:	Тимош Носач
Народження:	1 листопада 1612(1612-11-01) Бар, Річ Посполита
Смерть:	1651(1651) Красне
Причина смерті:	загиблий у бою
Релігія:	православний
Військова служба
Приналежність:	Військо Запорозьке
Звання:	полковник
Медіафайли у Вікісховищі

Могила Данила Нечая біля Черемошного

Життєпис

До 1648

Данило Нечай походив з української православної шляхти, власного гербу Побуг відмінний. За даними польського дослідника Веслава Маєвського, родина Д. Нечая що осіла на Київщині, походила з Мстиславльщини. Народився, ймовірно, у Барі. Мав трьох братів:

• Матвій Нечай був сотником, а згодом наказним полковником Уманського полку
• Іван Нечай був могилівським полковником
• Юрко був в Могилівськом полку сотником (чи старшиною в 1656-59 роках); взятий в полон московитами у Бихові 13-14 грудня 1659 року, засланий до Тобольська 1660 року.

Будучи свояками через шлюб Івана з донькою Хмельницького Степанидою, брати здійснювали повний контроль над козацькими формуваннями Білої Русі.

1648 — 1650 рр.

Нечай входив до складу радикально налаштованого старшинського угруповування разом з Кривоносом, Гладким та Мозирею. З новим гетьманом — Богданом Хмельницьким — мав часті суперечки. З початком національно-визвольної війни брав участь у здобутті козаками Кодака, у битві під Жовтими Водами, у битві під Корсунем, обложив Бродівський замок. Організував Брацлавський полк. Потім став одним із соратників Максима Кривоноса, відзначився в боях на Вінниччині, під Меджибожем. Як брацлавський полковник брав участь: у битві під Старокостянтиновом: зокрема, перед 10 вересня 1648 його загін взяв місто, 14 вересня відбив штурм війська Речі Посполитої; битві під Пилявцями, в облозі Львова та Замостя. Після повернення до Києва з волі Б. Хмельницького Нечай командував київським гарнізоном, вів переговори з дипломатами Речі Посполитої у Києві та Переяславі (поч. 1649 р.; зокрема, 22 (12) березня 1649 з Шаргорода написав листа до реґіментаря Станіслава Лянцкоронського, в якому застерігав його від виправи в сторону демаркаційної лінії). Його полк облягав Збараж, відіграв значну роль у Зборівській битві. 1650 року:

• разом з Матвієм Гладким здобув Сороки і тодішню столицю Молдавії Ясси (вересень), цим примусивши молдавського господаря Василя Лупула до укладення союзу з Хмельницьким
• вислав свого брата Івана, який, правдоподібно, відігравав роль «зв'язкового» з татарами, до Криму вивчати кримсько-татарську мову.

1651 р.

В лютому 1651 р. 40-тисячне коронне військо на чолі з Марціном Калиновським пішло на Поділля. Нечай зі своїм полком (близько 3 000 осіб) кинувся йому назустріч. Під Красним на Вінниччині він вирішив зупинитися. Дізнавшись, що головний бунтівник перебуває зовсім недалеко і вислав передову сторожу під орудою сотника Шпаченка в містечко Ворошилівка, Марцін Калиновський не встояв перед спокусою одним махом розправитися з ненависним брацлавським полковником. 9 лютого під покровом ночі 4-тисячний загін драгунів (передова сторожа на чолі зі С. Лянцкоронським) підкрався до Ворошилівки, оточив її і вирубав до ноги сторожу й усе населення містечка, щоб хтось, чого доброго, не попередив Нечая. Основні сили в цей час у цілковитій тиші рухались до Красного, куди добрались посеред ночі. Козаки біля брами не очікували нападу, бо вважали, що то повертається сотня Шпаченка, тож драгуни майже безперешкодно увірвались на сонні вулиці — напередодні козаки святкували масницю і тепер, нетверезі, спали безпробудним сном. Сам Нечай був впевнений, що ворог далеко, і що Шпаченко в разі небезпеки повідомить його. Тому він безпечно гуляв, поки вороги обступили місто і почали штурм. Нечай героїчно бився, отримав безліч поранень. За даними Веслава Маєвського, був взятий в полон Казимиром Пісочинським, вбитий під час суперечки щодо полоненого. Врешті ворожа куля полегшила його муки і відправила на той світ. Учасник тих подій — польський жовнір Станіслав Освєнцім — так писав в своєму щоденнику:
«Нечай, полковник брацлавський, один з найголовніших серед повстанців бунтівник, якому самі козаки надавали перше місце після Хмельницького, скочив на коня і робив сам те, що належало робити доброму юнакові, і козаків спонукав пірначем до оборони. Але, не маючи можливості організувати належний опір, мужньо обороняючись поліг.»

Пізніше виникла суперечка через його срібну булаву між М. Калиновським та С. Лянцкоронським.

Поховання

За переказами, Нечая поховали у братській могилі у с. Черемошному; згідно з нещодавно виявленими даними, його тіло привезли до Києва й там поховали (вочевидь, в одному з київських монастирів).

Очевидець подій Ольбрахт Радзивілл описував, що коронні вояки, потрапивши у замок, зайшли до церкви, де застали відправу над Нечаєм: тіло лежало на килимі, біля нього — 4 попи і брат, яких зарубали. Анонімний щоденник стверджував, що козаки забрали тіло до замкової башти, поклали на оксамиті, запалили свічки; священика, який співав псалми, забрали і привели до М. Калиновського, потім «німці обложили вогнем і так його… спекли припоминаючи…, як то козаки знущалися над християнськими священиками».

Пам'ять

Пам'ятник Данилові Нечаю у Брацлаві

На честь Данила Нечая названі вулиці у деяких містах України.

У смт Брацлав є погруддя Данилу Нечаю біля музичної школи по вул. Шкільна.

14 жовтня 2020 року 40-му полку Національної гвардії України було присвоєно почесне найменування «імені полковника Данила Нечая».

У літературі

• Адріан Кащенко (1919). Славні побратими . Відень — Катеринослав: Українське видавництво.
• «Данило Нечай» — повість Теодора Микитина
• «Данило Нечай» — історична повість Олелька Островського
• «Лицар» — історичний роман дилогії «Тризна» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] Олександра Дмитрука.
• «Полковник Данило Нечай» — історична повість Юліяна Радзикевича (1961)
• «Переяславська Рада» — Натан Рибак
• «Іван Богун» — історичний роман Юрія Сороки (2008)

Інше

• Пластовий юнацький курінь № 105 носить ім'я Данила Нечая

Див. також

• Могила Данила Нечая
• Пісня про Нечая

Джерела та література

• В. М. Горобець. Нечай Данило [Архівовано 9 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 381. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.

Література

• Коваленко Сергій. Нечай Данило // Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 1. — Київ: Стікс, 2007.
• Липинський В. К. Участь шляхти у великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького / Твори, т. 2. — Філадельфія, 1980.
• Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь i Центральна Україна. — Київ 2008.
• Українське козацтво. Мала енциклопедія. — Київ, 2006.
• Микитин Теодор. Данило Нечай. Історична повість. Художник Л. Прийма. — Львів, Каменяр, 1983 р.— 199 с., іл.
• Островський Олелько. Данило Нечай (1651 р.) Історичне оповідання.
• Majewski W. Nieczaj (Neczaj) Daniło h. Pobóg z odmianą (zm. 1651) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984. — t. XXII/4, zeszyt 95. — S. 721—723. (пол.)

Посилання

• Нечай Данило // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 546.
• Нечай Данило // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1134. — 1000 екз.
• Перше місце після Хмельницького. Його віддавали легендарному Данилові Нечаю навіть вороги^{[недоступне посилання]} : [арх. 13.03.2016] / Віктор Мельник // УМ : інформаційно політична газета. — 2016. — 11 березня. — Дата звернення: 09.06.2018.
• В. В. Кривошея. Козацька еліта Гетьманщини. Київ: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 452 с. ISBN 978966024850