Відкрити головне меню

Гуґо Гупперт
Hugo Huppert
Народився 5 червня 1902(1902-06-05)
Бельсько
Помер 25 березня 1982(1982-03-25) (79 років)
Відень
Громадянство
Національність австрієць
Діяльність прозаїк, поет, перекладач, критик
Alma mater Інститут червоної професури
Мова творів німецька
Роки активності 1934–1982
Напрямок соціалістичний реалізм
Жанр оповідання, вірш, есей, нарис
Членство National Committee for a Free Germany[d]
Партія Комуністична партія Німеччини, Комуністична партія Австрії і КПРС
Премії див. перелік у статті

Гу́ґо Гу́пперт (нім. Hugo Huppert; 5 червня 1902(19020605), Бельсько — 25 березня 1982, Відень) — австрійський прозаїк, поет, перекладач і критик, прихильник марксизму, тривалий час пов'язаний з Радянським Союзом.

Зміст

Біографічні даніРедагувати

Гуґо Гупперт народився в сім'ї австрійського державного службовця в сілезькому місті Бельсько (нім. Bielitz, нині Бельсько-Бяла), яке тоді було в складі Австро-Угорщини. Ще підлітком він зацікавився марксистською ідеологією. З 1920 року належав до східносілезького підрозділу Робітничого молодіжного руху, а в 1921-му, студіюючи державознавство у Віденському університеті, став членом Комуністичної партії Австрії. Здобувши диплом під керівництвом Ганса Кельзена в 1925 році, він переїхав до Парижа й почав вивчати соціологію в Сорбонні. Там він познайомився з Анрі Барбюсом, Жоржем Дюамелем і Жаном Кокто. Перекладав з німецької та з французької мов на міжнародних прес-конференціях.

У 1927 році Гупперта виселили з Франції. Повернувшись до Відня, він дописував до газети Die Rote Fahne[de]. Після Лютневого повстання 1927 року не на довго потрапив до в'язниці, а тоді поїхав на запрошення до Москви, де від березня 1928 року до вересня 1932-го працював в Інституті Маркса і Енгельса, беручи участь у виданні «Зібрання творів Маркса і Енгельса» (Marx-Engels-Gesamtausgabe). 1928 року вступив до Комуністичної партії Німеччини, а 1930-го — у ВКП(б). З 1931 року він доцент у Московському інституті нових мовDozent am «Moskauer Institut für neuere Sprachen», Autor von Enzyklopädie-Artikel, Beiträge für Iswestija, 19331935 роках він викладав літературу в московському Інституті червоної професури, де познайомився з Максимом Горьким. У той час Гупперт багато подорожував по СРСР. У 1928 році відвідав Середню Азію, де, заразившись віспою, померла його дружина[1]. У 1928 і 1929 роках об'їздив Північ Росії, зокрема Карелію, у 1933-му — Урал і Західний Сибір, а в 1934 році — Україну та Крим. 1928 року[2] в Москві він подружився з Володимиром Маяковським і згодом переклав німецькою мовою його головні твори. Це надихнуло Гупперта опублікувати в 1940 році першого з власних віршів.

 
Театральна площа в Бельську. Театр, головна пошта, Замковий ринок, Замок. Орієнтовно 1915 рік.

З 1934-го він обіймав посаду редактора відділу культури московської Deutsche Zentral-Zeitung («Центральної німецької газети» — органу німецької секції Комуністичного Інтернаціоналу), а в 1936-му став також заступником головного редактора журналу Internationalen Literatur — Deutsche Blätter («Всесвітня література — німецькі сторінки»), який тоді очолював Йоганнес-Роберт Бехер. Під час Великого терору в СРСР Гупперт втягнувся в сталінську кампанію переслідування — зокрема й комуністів. Колеги по перу вважали його донощиком[3]. Зокрема, у «Центральній німецькій газеті» Гупперт критикував кадрову політику Андора Ґабора, яка нібито означала ухил від партійної лінії. Засудив дволикість свого попередника на посаді у «Всесвітній літературі — німецьких сторінках» Карла Шмюкле і, зі слів самого обвинуваченого, назвав його заклятим ворогом[4]. Отож у березні 1938-го Карла Шмюкле заарештували й розстріляли. Крім того, Гупперт сам робив доноси органам[5].

У березні того ж таки року енкавеесівці заарештували самого Гупперта. Пробувши в ув'язненні 14 місяців[6], 1939 року він вийшов на волю й до 1941 року викладав на посаді доцента в Літературному інституті імені Горького. Тоді до 1944-го працював у політичній адміністрації Червоної Армії, а влітку цього року став особистим секретарем Іллі Еренбурга. Потім працював у Національному комітеті «Вільна Німеччина». Крім того, Гупперт учителював у так званих антифашистських фронтових школах (Antifa-Schulen) для німецьких військовополонених.

З 1944 року, як офіцер Радянської армії, Гупперт брав участь у захопленні Румунії, Угорщини, Словаччини, Нижньої Австрії й самого Відня. За рік здобув звання майора. Після війни оселився у Відні й з 1945-го по 1949 рік завідував відділом культури в редакції часопису Österreichische Zeitung («Австрійська газета»). Був зодин із засновників Спілки письменників Австрії й Товариства австрійсько-радянської дружби. У 1949-му його відкликали в Радянський Союз (за зв'язок із сербкою), виключили з КПРС і примусово поселили в Тбілісі. Там він заробляв як публіцист та перекладач і мав дозвіл їздити у наукові відрядження до балтійських республік. 4 квітня 1956 року, після XX з'їзду КПРС, коли почалася десталінізація, Гупперт повернувся до Відня. Був там вільним письменником і співпрацював як театральний та літературний критик з комуністичними газетами. Писав статті для культурно-політичного тижневика Die Weltbühne. У 1963-му знову перебрався до СРСР, де пробув тривалий час.

У 1946-му Гупперт вступив до австрійського відділу ПЕН-клубу, а в 1957 році його виключили — за те, що схвалив вторгнення радянських військ в Угорщину, які придушили повстання. Потім став членом ПЕН-клубу Німецької Демократичної Республіки. З 1963 року він член-кореспондент Академії мистецтв НДР[de]. У 1969 році Гупперт одержав від президента Австрії звання почесного професора — за свою творчість загалом. Він також був лауреат Премії імені Генріха Гейне від Міністерства культури Німецької Демократичної Республіки (1964), Державної премії НДР (1967) та Митецької премії НДР (1976), у 1977 дістав Австрійський почесний знак «За науку і мистецтво» (першого класу).

Гупперт помер у Відні 1982 року.

ТворчістьРедагувати

Як літератор, Гуґо Гупперт творив на засадах соціалістичного реалізму. Цінність становлять його переклади. До такої творчості він узявся в 1936 році, почавши перекладати Маяковського. Твори цього поета він передавав німецькою все своє життя, особливо ж від 1963-го й далі. З російської він переклав вірші та прозу Миколи Тихонова, Костянтина Симонова, Андрія Вознесенського, Олександра Твардовського й Ісаака Бабеля. Пробувши на засланні у Тбілісі сім років, він переклав поему «Витязь у тигровій шкурі» Шоти Руставелі.

Твори Шевченка Гупперт почав перекладати в кінці 30-х pp. Працював разом з Альфредом Куреллою, Еріхом Вайнертом, Геддою Ціннер, Гансом Роденберґом та іншими. Його переклади чотирнадцяти Шевченкових творів («Єретик», «Не хочу я женитися», «Мені здається, я не знаю», «Не нарікаю я на бога», «Титарівна», «О люди! люди небораки!», «І широкую долину», «Якби з ким сісти хліба з'їсти» тощо) вміщено в двотомному «Кобзарі» Шевченка, що вийшов німецькою мовою 1951 року в Москві. Перекладав також вірші Андрія Малишка. У 1972 році Гупперт одержав премію Радянського фонду миру за переклади творів радянської літератури німецькою мовою.

ТвориРедагувати

ПоезіяРедагувати

  • Вітчизна — «Vaterland». 1940
  • Пори року — «Jahreszeiten». Wien: Wilhelm Frick Verlag 1951 (перше видання — 1941)
  • Рятівник із Дахау — «Der Heiland von Dachau». Poem. Wien 1945 (Sonderheft Wiener Revue)
  • Грузинський посох — «Georgischer Wanderstab». Gedichte: Berlin: Verlag Volk und Welt 1954
  • Вздовж і вшир. Вірші за тридцять років — «Landauf, landab. Gedichte aus 30 Jahren». 1962
  • Логарифм радості — «Logarithmus der Freude». Gedichte. Berlin: Volk und Welt 1968
  • Справа Андре — «Andre Bewandtnis». Halle/S.: Mitteldeutscher Verlag 1970
  • Рапсодія: хліб і троянди — «Rhapsodie: Brot und Rosen». Poem. Wien: Globus-Verlag 1970
  • Квадрат у дзеркалі заднього огляду. Вірші за сорок років — «Quadrat im Rückspiegel. Gedichte aus 40 Jahren». 1974
  • Місцевий Відень. Вірші і поетичні тексти — «Wien örtlich. Gedichte und lyrische Texte». Eisenstadt: Edition Roetzer 1981
  • Прикмети, або ж Повня на замовлення — «Indizien oder Vollmond auf Bestellung». Gedichte. Halle/S.: Mitteldeutscher Verlag 1981

Проза, есеїстикаРедагувати

  • Сибірська команда. Збірка нарисів про Кузбас — «Sibirische Mannschaft. Ein Skizzenbuch aus dem Kusbass». Moskau/Leningrad 1934, Berlin 1961
  • Знамена і крила — «Flaggen und Flügel». 1940
  • Відкривати завтрашній день. Наука австрійця в Країні Рад — «Den morgigen Tag zu erschliessen. Studien eines Österreichers im Sowjetland». 1949
  • Здорова країна. Австрієць вітає НДР — «Kerngesundes Land. Ein Österreicher grüsst die DDR». Halle/S.: Mitteldeutscher Verlag 1961
  • Монети в криниці. Перебута Італія — «Münzen im Brunnen. Erlebtes Italien». Berlin/Weimar: Aufbau Verlag 1962
  • Володимир Маяковський у свідченнях очевидців і наочних документах (Wladimir Majakowski in Selbstzeugnissen und Bilddokumenten). 1965
  • Спогади про Маяковського — «Erinnerungen an Majakowski». Frankfurt/M.: Suhrkamp 1966
  • Володимир Маяковський. Поет і трибун — «Wladimir Majakowski: Poet und Tribun». Berlin/Weimar: Aufbau Verlag 1968
  • Роздуми і дії. Зауваги до поетики — «Sinnen und Trachten. Anmerkungen zur Poetologie». Essay. Halle/S.: Mitteldeutscher Verlag 1973
  • Прочинені двері. Рапорт молоді «Die angelehnte Tür. Bericht von einer Jugend». Halle/S.: Mitteldeutscher Verlag 1976
  • Нетерплячість століття. Спогади про Маяковського — «Ungeduld des Jahrhunderts. Erinnerungen an Majakowski». Berlin: Henschelverlag 1976
  • Настінний годинник на першому плані. Станції життя — «Wanduhr im Vordergrund. Stationen eines Lebens». Halle/S.: Mitteldeutscher Verlag 1977
  • Хвилини і моменти. Вибрана публіцистика — «Minuten und Momente. Ausgewählte Publizistik». 1978
  • Загроза двійникові. Спроби часу дозрівання — «Schach dem Doppelgänger. Anläufe der Reifezeit». Halle/S.: Mitteldeutscher Verlag 1979
  • Листи з Відня. Дорожні нариси — «Briefe aus Wien. 21 Reisebilder». 1982
  • До Москви і назад. Станції мого життя. Автобіографія — «Einmal Moskau und zurück. Stationen meines Lebens. Autobiographie». Wien: Globus-Verlag 1987

ПерекладиРедагувати

  • від 1940: більшість віршів та інших творів Володимира Маяковського
  • 1943: «Heldenlied von den Achtundzwanzig Gardisten» — Слово о 28 гвардейцах Миколи Тихонова
  • 1950: «Freunde und Feinde» — Друзья и враги Костянтина Симонова
  • 1955: «Der Recke im Tigerfell» — ვეფხისტყაოსანი (Витязь у тигровій шкурі) Шоти Руставелі (разом із Леваном Цуцкірідзе)
  • 1963: «Bahn der Parabel» — Парабола Андрія Вознесенського
  • 1966: «Wassilij Tjorkin. Buch vom Soldaten» — Василий Тёркин. Книга про бойца Олександра Твардовського
  • 1980: «Die Reiterarmee» — Конармия Ісаака Бабеля

БібліографіяРедагувати

Нагороди і відзнакиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Horst Haase. «Im Dienste anderer». Neues Deutschland, 05.06.2002
  2. Planet Lyrik. Wladimir Majakowski: Gedichte. Архів оригіналу за 23 лютий 2014. Процитовано 15 лютий 2014. 
  3. Reinhard Müller: Menschenfalle Moskau: Exil und stalinistische Verfolgung. Hamburg 2001, ISBN 3-930908-71-9, S. 314
  4. Reinhard Müller: «Das große Reinemachen». Die «Säuberung» des Marx-Engels-Instituts im Moskauer Tagebuch Hugo Hupperts. Dazu: Dokumentation. Hugo Huppert. Aus den Tagebuchaufzeichnungen 1930/31. In: Beiträge zur Marx-Engels-Forschung. Neue Folge. Sonderband 3. Stalinismus und das Ende der ersten Marx-Engels-Gesamtausgabe (1931–1941). Argument, Hamburg 2001, ISBN 3-88619-684-4, S. 353
  5. Hermann Weber & Ulrich Mählert: Terror. Stalinistische Parteisäuberungen 1936–1953. Schöningh, Paderborn 1998, ISBN 3-506-75335-5, S. 130
  6. Manfred Mugrauer. «Ein Zeitalter wird besichtigt». Alfred Klahr Gesellschaft Verein zur Erforschung der Geschichte der Arbeiterbewegung