Відкрити головне меню

Гоголівська вулиця (Київ)

Вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевості Кудрявець, Солдатська слобідка

Го́голівська ву́лиця — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевості Кудрявець, Солдатська слобідка. Пролягає від вулиці Олеся Гончара до вулиці Січових Стрільців.

Гоголівська вулиця
Київ
Вид на Будинок з котами
Місцевість Кудрявець, Солдатська слобідка
Район Шевченківський
Назва на честь М. В. Гоголя
Колишні назви
Кадетський провулок
Загальні відомості
Протяжність 950 м
Координати початку 50°26′55″ пн. ш. 30°29′53″ сх. д. / 50.448639° пн. ш. 30.498111° сх. д. / 50.448639; 30.498111Координати: 50°26′55″ пн. ш. 30°29′53″ сх. д. / 50.448639° пн. ш. 30.498111° сх. д. / 50.448639; 30.498111
Координати кінця 50°27′22″ пн. ш. 30°29′39″ сх. д. / 50.456167° пн. ш. 30.494389° сх. д. / 50.456167; 30.494389
Поштові індекси 01054, 04053
Транспорт
Найближчі станції метро Kiev Metro First Line logo.svg «Університет»
Kiev Metro Third Line logo.svg «Лук'янівська»
Трамваї лінія існувала до 1991 року
Тролейбуси Тр 6, 16, 18 (по вулиці Січових Стрільців)
Маршрутні таксі Мт 159, 181, 439, 574 (по вул. Січових Стрільців); 165, 181, 439 (по Бульварно-Кудрявській вул.)
Рух автомобільний
Покриття асфальтове
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 10339
У проекті OpenStreetMap r414816
Мапа
CMNS: Гоголівська вулиця (Київ) на Вікісховищі
Гоголівська вулиця (вигнута) на перехресті з вулицями Павлівською та Володимира Винниченка

Прилучаються вулиці Бульварно-Кудрявська, Павлівська і Володимира Винниченка.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Вулицю було прокладено у період між 1838 та 1849 роками[1] під назвою Кадетський провулок (від розташованих тут казарм Кадетського корпусу). Спочатку пролягала від вулиці Богдана Хмельницького до Павлівської вулиці, пізніше, після 1866 року, її було подовжено до сучасної вулиці Січових Стрільців.

Сучасна назва на честь письменника Миколи Гоголя — з 1902 року.

ЗабудоваРедагувати

Забудова вулиці почалася в середині XIX століття, коли в 1850-х роках було зроблено парцеляцію вулиці — поділ землі на садиби. Відтоді складалася її попередня забудова, яка через діючі так звані еспланадні обмеження була малоповерховою, складалася переважно з дерев'яних та змішаних малоповерхових будівель за «зразковими фасадами». Лише згідно з «височайше затвердженими» у 1881 року правилами утримання еспланади Київської фортеці цю територію звільнили від будь-яких обмежень. Відповідно до розподілу київських вулиць на розряди, запровадженому у 1861 році, Кадетський провулок був віднесений до найнижчого, 4-го розряду, де якісний стан забудови фронту садиб не регламентувався.

Пам'ятники історії та архітектуриРедагувати

Найпомітнішою будівлею на Гоголівській вулиці є будинок № 23, серед киян відомий як «Будинок з котами». Зведений у 1909 році за проектом інженера Володимира Безсмертного, це був прибутковий будинок полковника Фердинанда Ягимовського. Через оригінальне оформлення фасаду довгий час архітектором будинку вважали Владислава Городецького. Сам будинок зведений у стилі модерн, з елементами романського та готичного стилів. Свою неофіційну назву він отримав через барельєфи зеленооких, під колір фасаду, котів, які прикрашають велике напівкругле вікно першого поверху. Фасад будинку також прикрашають сови, маскарони та хімера.

За адресою Гоголівська вулиця, 28, знаходиться колишній особняк художника-пейзажиста, академіка живопису Володимира Орловського (18421914). Будинок зведено у стилі класицизму у 1892 році за проектом академіка архітектора Володимира Ніколаєва. За архівними документами, згідно з рішенням міської думи від 12 жовтня 1889 року, ділянку у Кадетському провулку надано у власність професору Володимирові Орловському під спорудження будинку та влаштування садиби. Оселившись на Гоголівській, Володимир Орловський прожив тут до кінця життя. В інтер'єрах особняка збереглися навіть після капітального ремонту, здійсненого у 1978 та 1992 роках, великі ліпні розетки, на першому поверсі — білий кахляний камін з теракотовою вставкою «путті», а на другому поверсі — дві груби з брунатних полив'яних кахлів виробництва відомої київської фабрики І. Анджейовського. У флігелі садиби проживав український живописець Микола Пимоненко, одружений на доньці Володимира Орловського Олександрі.

Серед інших будівель по Гоголівській варто відмітити № 30 — прибутковий будинок, який належав генерал-лейтенанту М. М. Розову, учаснику російсько-турецької війни 1877–1878 років, гласному міської думи, та № 34 — пам'ятник архітектури, жилий будинок початку XX століття.

У фасаді школи № 38[2] (буд. № 31) замуровано капсулу та встановлено дошку с написом: «Майбутнім поколінням учнів. Взяти та прочитати у 2017 році, в день сторіччя Жовтневої соціалістичної революції».

ОсобистостіРедагувати

В особняку № 28 проживав художник Володимир Орловський, а у флігелі особняка — художник Микола Пимоненко. У різний час на вулиці Гоголівській, у будинках № 8 та № 27 мешкав письменник Борис Грінченко (18631910) та його дружина, українська письменниця М. М. Загірня (18631907). У будинку № 9 (знесений 1993) жив та помер біограф Тараса Шевченка Михайло Чалий (18161907). У будинку № 27 проживала українська письменниця Любов Яновська (18611933), а у будинку № 29 — український поет Остап Вишня (18891956).

У будинку № 15 проживав академік Петербурзької академії наук, професор Київського університету літературознавець Микола Дашкевич (18521908). У будинку № 34 мешкали радянський зоолог, зоогеограф професор Київського університету Володимир Артоболевський (18741952) та український поет Павло Тулуб, батько письменниці Зінаїди Тулуб.

У будинку № 36 (сам будинок вже знесений) в комунальній квартирі № 1 з 1958 року після повернення із заслання проживала Марія Ростиславівна Капніст.

Меморіальні дошкиРедагувати

Установи та закладиРедагувати

  • Відділення зв'язку № 54 (буд. № 1/3)
  • Ясла-садок № 541 (буд. № 8-А)
  • Дошкільний навчальний заклад № 545 (буд. № 27-А)
  • Асоціація перекладачів України (буд. № 39)
  • Видавництво «Вища школа» (буд. № 7-Г)
  • Ліцей № 38 ім. В. М. Молчанова (буд. № 31)
  • Психоневрологічний дитячий санаторій «Салют» (буд. № 26, 28)

ПриміткиРедагувати

  1. Рибаков, 1997, с. 54
  2. Із 1990 року — ліцей.

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати