Пимоненко Микола Корнилович
Мико́ла Корни́лович Пимоне́нко (9 (21) березня 1862, Київ, Київська губернія, Російська імперія — 26 березня (8 квітня) 1912, Київ, Російська імперія) — український художник-живописець, академік живопису Петербурзької академії мистецтв, член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.
| Пимоненко Микола Корнилович | ||||
|---|---|---|---|---|
| ||||
| Народження | 9 (21) березня 1862[1]  Київ, Російська імперія | |||
| Смерть | 26 березня (8 квітня) 1912[1] (50 років) | |||
| Київ, Російська імперія | ||||
| Поховання | Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник | |||
| Країна |  Російська імперія | |||
| Жанр | жанрове малярство | |||
| Навчання | Петербурзька академія мистецтв | |||
| Діяльність | художник | |||
| Напрямок | реалізм | |||
| Відомі учні | Бурачек Микола Григорович | |||
| Працівник | НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського | |||
| Твори | Жертва фанатизму, Жнива в Україніd, Хлопець у солом'яному капелюсіd, Російський солдат у театріd, Брід[d], Євреї несуть речі, куплені на аукціоніd і Ідилія (Пимоненко) | |||
| Роботи в колекції | Одеський національний художній музей, Харківський художній музей, Національний музей у Варшаві, Національний художній музей України, Краснодарський крайовий художній музей імені Ф. Я. Коваленка, Російський музей, Rybinsk Museum-Preserved і Третьяковська галерея | |||
| Нагороди |  | |||
|
| ||||
 Пимоненко Микола Корнилович у Вікісховищі | ||||
Життєпис
ред.
Микола Пимоненко народився у Києві 1862 року в родині майстра іконопису. Батько — Корнилій Данилович Пимоненко споруджував вівтарі й розписував церкви.
З 1878 року навчався у Київській рисувальній школі. Учень відомих українських художників Миколи Мурашка, Йосипа-Казимира Будкевича, Харитона Платонова. У 1881 році склав іспит при Київському навчальному окрузі. Його екзаменаційні роботи були надіслані до Петербурзької Імператорської академії мистецтв, і за рішенням її Ради від 3 грудня 1881 року отримав звання вчителя малювання в нижчих загальноосвітніх навчальних закладах.
З 1882 року навчався в Петербурзькій академії художеств, яку через хворобу легенів та матеріальні нестатки залишив у 1884 році. Нагороджений двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької академії мистецтв.
Повернувшись до Києва, викладав у Художній школі Миколи Мурашка. Після її закриття, у 1901 році, обійняв посаду штатного викладача малювання Київського політехнічного інституту, на якій пропрацював до останніх днів життя. Водночас, до 1906 року викладав у новоствореному Київському художньому училищі, одним з організаторів якого він був.
У 1890-х роках брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлікійського та деякі образи на фронтоні. У 1897 році за ці розписи отримав орден Святої Анни III ступеня.
У 1891 році отримав звання почесного вільного общника Академії мистецтв. З 1899 року і до кінця життя — дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. Член Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури.
У 1904 році Рада імператорської Академії мистецтв «за відомість у художній царині» присвоїла йому звання академіка живопису.
Був одружений з донькою академіка живопису Володимира Орловського. У шлюбі народилися дві доньки Раїса та Ольга і син Микола. З дружиною Олександрою і дітьми проживав в окремому флігелі, побудованому в Києві на території садиби В. Орловського (садиба по вулиці Гоголівській, 28 збереглася понині, про її колишніх мешканців нагадує меморіальна дошка). Щоліта працював у селі Малютянка на Київщині, де обладнав власну майстерню.
Помер у Києві 26 березня (8 квітня) 1912 року від хвороби печінки. Похований на Лук'янівському цвинтарі в Києві. На посмертній виставці в Академії мистецтв, яка відбулася на початку 1913 року, експонувалися 184 картини, 419 етюдів, 112 малюнків олівцем. Всього ж малярська спадщина Пимоненка налічує понад 1 000 робіт, серед яких кілька сотень закінчених живописних полотен.
Творчий здобуток
ред.Видатний український художник-жанрист. Зробив значний внесок у створення національної школи реалістичного мистецтва.
Вибране
ред.- Жниця (1889)
- Весілля в Київській губернії (1891)
- Свати (1893)
- Ворожіння (1893)
- Молодиця (1890-і)
- Не жартуй (1895)
- Київська квіткарка (варіанти 1897 та 1908)
- На ярмарку (1898)
- Жертва фанатизму (1899)
- Брід (1901)
- У похід (1902)
- Українська ніч. Побачення (1905)
- Перед грозою (1906)
- Вихід з церкви в Страсний четвер (варіанти 1904 і 1907)
- Сінокіс (1907)
- Зустріч з земляком (1908)
- Ідилія (1908)
- Суперниці. Біля колодязя (1909)
- Проводи запасних (1910)
- На містках. Праля (1900-ті)
Відомий також як портретист — автопортрет (1886), портрети художника Миколи Мурашка (1888), І. Мацнєва (1895), Лазаря Бродського (1897), Олександра Терещенка (1910), портрети рідних — дружини Олександри (1893), дочки Раїси (кінець 1890-х), дочки Ольги (1902), сина Миколи (1906).
У селі Малютянка, де була дача живописця, діє Музей Миколи Пимоненка. Ряд творів художника зберігається у Національному художньому музеї України.
Великий успіх мала картина художника «Гальорка» (1885). На цьому полотні автор створив переконливі, життєво-правдиві образи представників різних верств міського населення. Усі вони по-різному сприймають безсмертну комедію Гоголя «Одруження», але на обличчях кожного з них непідробні почуття, що так вдало передав автор твору.
У 1885—1887 роках, стверджує Ігор Шаров, у творчості Миколи Пімоненка відчутні наполегливі пошуки своєї теми і засобів її розв'язання. В цей час на академічних виставках з'являються його картини «Після аукціону», «На канікулах» та інші, а вже наприкінці 1880-х років провідною темою його творчості є зображення життя українського села. Великий успіх мала його картина «Святочне ворожіння», яка експонувалась на академічній виставці 1888 року. Художня критика високо оцінила це полотно.
Микола Пимоненко — визнаний майстер побутового жанру. Теми і сюжети його творчості невибагливі, життєві, тим, безперечно, глибоко вражаючі і хвилюючі. Увага митця зосереджена на показі праці, побуту, звичаїв, повсякденного життя селянства (весілля, побачення, повернення з роботи, сватання, тощо).
Пимоненко та Лувр
ред.
Збереглася фотографія Миколи Пимоненка в інтер'єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно «Гопак» із зображенням танцюючої дівчини. Такою — веселою, темпераментною «увірвалася» українська селянка в світ рафінованого паризького життя. Картина з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), і її придбав музей Лувру.
Окрім Лувру, творчістю Пимоненка зацікавилися і в Німеччині. У 1904 році один з мюнхенських музеїв придбав картину «Великий четвер». У Національному художньому музеї зберігається авторська копія картини менших розмірів кінця 1900-х років.
Повторення в сюжетах
ред.Відомо, що Пимоненко інколи повторювався у власних сюжетах, звертаючись до однієї і тієї ж теми декілька разів.
Відомо щонайменше три варіанти картини «Жертва фанатизму» — у Національному художньому музеї України (полотно, олія 89,5×120,5 см), Дніпровському художньому музеї (полотно, олія 113×145 см, 1898 рік) та Харківському художньому музеї (полотно, олія 180×244 см, 1898 рік).
Існує декілька варіантів картини «Різдвяне ворожіння» — у Державному Російському музеї (полотно, олія, 110×76 см, 1888 рік), у Національному художньому музеї України (полотно, олія 57×35 см) та Полтавському художньому музеї ім. Миколи Ярошенка.
Картина «Великодня утреня» теж існує в декількох варіантах — у Рибінському державному історико-архітектурному та художньому заповіднику (полотно, олія 133×193 см, 1891 рік), Херсонському художньому музеї імені Олексія Шовкуненка (полотно, олія, початок XX століття), Національну музеї «Київська картинна галерея» (незавершений варіант, полотно, олія 51×69 см).
Цікаві факти
ред.- Картина «До дому» послужила причиною скандалу в середовищі передвижників. Картина без дозволу художника стала прототипом горілчаної етикетки «Спотикач», що випускалася горілчаним фабрикантом Шустовим. Передвижники написали гнівного листа Пимоненку, звинувативши його в продажності. Художник був змушений подати у суд на фабриканта з вимогою вилучити з продажу «Спотикач», а етикетку знищити[2].
- У 2006 році поставлений «абсолютний світовий рекорд продажів художника Пимоненка»[3] — картину «Продавщиця полотна», (1901), було продано з аукціону за 160 тисяч доларів США.
Музеї та пам'ятні місця
ред.- У 1952 році на будинку № 28, що знаходиться на Гоголівській вулиці у Києві (колишній маєток Володимира Орловського), де у 1883—1912 роках жив та працював художник, встановлена меморіальна дошка (архітектор М. Говденко).
- У 1959 році іменем Миколи Пимоненка названа вулиця у місті Київ (колишня Монастирська вулиця).
- У 1983 році до століття художника письменник Чіп Борис Миколайович створив історико-біографічний роман «Микола Пимоненко».
- У 1993 році іменем Миколи Пимоненка названа вулиця у Львові (колишня Донбасівська вулиця).
- У 1997 році у селі Малютянка, Фастівського району Київської області відкритий музей Миколи Пимоненка[4].
Галерея
ред.Росія
ред.-
З лісу (1900), полотно, олія, Державна Третьяковська галерея, Москва -
Різдвяні ворожіння (1888), полотно, олія, Державний Російський музей -
Бесіда (раніше 1912), полотно, олія, Костромський державний історико-архітектурний та художній заповідник -
Вечоріє (1900), полотно, олія, Рибінський державний історико-архітектурний і художній музей-заповідник -
Великодня утреня (Ранок Христового Воскресіння) (1891), полотно, олія, Рибінський державний історико-архітектурний і художній музей-заповідник -
Жнива в Україні (1896), полотно, олія, Волгоградський обласний музей образотворчих мистецтв -
Свати (1882), полотно, олія, Краснодарський крайовий художній музей -
Українська ніч. Побачення (1905), полотно, олія, Курська державна картинна галерея
Київ
ред.-
По воду, Національний художній музей України -
«Ідилія» (1908), Національний художній музей України -
Суперниці. Біля криниці (1909), Національний художній музей України -
Великий четвер (друга половина 1900), Національний художній музей України -
Молодиця (1890-ті), Національний художній музей України -
Не жартуй (1895), Національний художній музей України -
У похід (1902), Національний художній музей України -
Київська квіткарка (1908), Національний художній музей України -
«Жертва фанатизму» (одна з копій) (1899), Національний художній музей України
Інше
ред.-
«Зустріч», 1908, Харківський художній музей -
«Жертва фанатизму». (1898), Харківський художній музей
-
«Сінокіс», (раніше 1912), Харківський художній музей -
З базару, (1898), Харківський художній музей -
Брід, (1901), полотно, олія, Одеський художній музей -
![Портрет дівчини-українки (Портрет Марії Нестеренко), (1896), полотно, олія, Сумський обласний художній музей імені Никанора Онацького[5]](//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/a/ab/%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%97_%D0%9D%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_1896.jpg/250px-%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%97_%D0%9D%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_1896.jpg)
Портрет дівчини-українки (Портрет Марії Нестеренко), (1896), полотно, олія, Сумський обласний художній музей імені Никанора Онацького[5] -
Дівчина з граблями -
Продавчиня полотна, (1901) -
Суперники -
Весілля в Україні, (1908), полотно, олія, приватна колекція -
Гуси, додому, (1911), полотно, олія, приватна колекція -
У затінку, (кінець 1900-х), полотно, олія, приватна колекція -
Побачення, (1908), полотно, олія, приватна колекція -
Київська квіткарка, (1897), полотно, олія, приватна колекція
![Портрет дівчини-українки (Портрет Марії Нестеренко), (1896), полотно, олія, Сумський обласний художній музей імені Никанора Онацького[5]](/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%97_%D0%9D%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_1896.jpg)
Див. також
ред.- «Жертва фанатизму» (1899) — одне з найбільш відомих соціальних полотен художника в експозиції Харківського художнього музею.
Примітки
ред.- ↑ а б RKDartists
- ↑ Кочевых Олег. Улыбка сквозь грусть : [арх. 16 лютого 2015] : [рос.] // «Отрок.ua» : Православный журнал. — Киев : Свято-Троицкий Ионинский монастырь, 2009. — Вып. март, № 3 (39).
- ↑ Бушкевич Дмитрий. Киев становится одним из лидеров антикварного рынка. В столице соседнего государства ставят рекорды продаж. : [рос.] // «Независимая Газета». — М : Издательство «Независимая Газета», 2006. — Вып. от 21 апреля, № 82 (3762).[недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ Музей Пимоненко : [укр.] = Музей Пимоненка // Журнал «Музеї України». — 2007.
- ↑ «Портрет девушки-украинки» («Портрет Марии Нестеренко»). Пимоненко Николай Корнилович. 1896 [Архівовано 18 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Музей українського живопису (Дніпро)
Джерела та література
ред.- Т. І. Лазанська. Пимоненко Микола Корнилович [Архівовано 4 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 208. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Дмитро Стефанович. Невтомний трудівник Микола Пимоненко. До 150-річчя з дня народження. // Київський політехнік. 06.03.2012. [Архівовано 4 березня 2012 у WebCite]
- Ольга Жбанкова Класики й сучасники. // Дзеркало Тижня. 18-24.ІІ.2003.
- Некича М. Історія однієї вулиці. // «День», № 211, субота, 16 листопада 2002.
- Ю. Н. Москаленко Хто є хто: Довідник. Професори Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». — К.: Освіта, 1998. — 155 с.
- Чіп Б. М., Оганесян О. Г. Микола Пимоненко: біографічний роман. — К.: Молодь, 1983. — 256 с., іл.. — (Серія біографічний творів «Уславлені імена». Випуск 59).
- Микола Пимоненко: Альбом / Авт.-упоряд. І. В. Огієвська. — К.: Мистецтво. 1983. — 107 с., іл.. — Текст укр., рос., англ., фр., нім., ісп. Мовами.
- І. В. Огієвська Микола Пимоненко: альбом / Mykola Pymonenko. // К.: Мистецтво. 2013
- Володимир Орловський (1842—1914). Микола Пимоненко (1862—1912): альбом / Нац. худож. музей України. — Хмельницький: Галерея, 2006. — 192 с: іл. [Архівовано 2 серпня 2018 у Wayback Machine.]
- Виставка творів Миколи Корниловича Пимоненка. Каталог [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.] // Київський державний музей українського мистецтва, 1963.
- Пимоненко Н. К. мемориальная доска. // Энциклопедический справочник «Киев» = Енциклопедичний довідник «Київ» / Под редакцией А. В. Кудрицкого.. — Киев : Главная редакция «Украинской советской энциклопедии», 1982. — 768 с. — 90 000 екз.
Посилання
ред.- Пимоненко Микола Корнилович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 118.
- Пимоненко Микола // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1366. — 1000 екз.
- Микола Корнилійович Пимоненко. Комплект листівок. Київ, Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1962.
- Микола Пимоненко. Комплект листівок. Київ, Мистецтво, 1973.