Пимоненко Микола Корнилович

Микола Корнилович Пимоненко
	Автопортрет
Псевдо	Микола Корнилович Пимоненко
Народився	9 (21) березня 1862; Україна, Київ
Помер	26 березня (8 квітня) 1912 (50 років); Україна, Київ
Поховання	Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Країна	Російська імперія
Національність	українець
Місце проживання	Київ
Діяльність	художник
Галузь	живопис
Alma mater	Петербурзька академія мистецтв
Знання мов	російська
Заклад	НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Напрямок	Реалізм
Жанр	жанрове малярство
Magnum opus	Жертва фанатизму, Жнива в Україніd, A boy in a straw hatd, Russian soldier in the theaterd, Брід[d] і Jews carrying things bought at auctiond
Родичі	Корнилій Данилович Пимоненко
У шлюбі з	Олександра Володимирівна Орловська
Нагороди
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Мико́ла Корни́лович Пимоне́нко (9 (21) березня 1862(18620321), Київ, Київська губернія, Російська імперія — 26 березня (8 квітня) 1912, Київ, Російська імперія) — український художник-живописець, академік живопису Петербурзької академії мистецтв, член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.

ЖиттєписРедагувати

Микола Пимоненко у майстерні. Поруч картина «Гопак»

Микола Пимоненко народився у Києві 1862 року в родині майстра іконопису. Батько — Корнилій Данилович Пимоненко споруджував вівтарі й розписував церкви.

З 1878 року навчався у Київській рисувальній школі. Учень відомих українських художників Миколи Мурашка, Йосипа-Казимира Будкевича, Харитона Платонова. У 1881 році склав іспит при Київському навчальному окрузі. Його екзаменаційні роботи були надіслані до Петербурзької Імператорської академії мистецтв, і за рішенням її Ради від 3 грудня 1881 року отримав звання вчителя малювання в нижчих загальноосвітніх навчальних закладах.

З 1882 року навчався в Петербурзькій академії художеств, яку через хворобу легенів та матеріальні нестатки залишив у 1884 році. Нагороджений двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької академії мистецтв.

Повернувшись до Києва, викладав у Художній школі Миколи Мурашка. Після її закриття, у 1901 році, обійняв посаду штатного викладача малювання Київського політехнічного інституту, на якій пропрацював до останніх днів життя. Водночас, до 1906 року викладав у новоствореному Київському художньому училищі, одним з організаторів якого він був.

У 1890-х роках брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлікійського та деякі образи на фронтоні. У 1897 році за ці розписи отримав орден Святої Анни ІІІ ступеня.

У 1891 році отримав звання почесного вільного общника Академії мистецтв. З 1899 року і до кінця життя — дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. Член Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури.

У 1904 році Рада імператорської Академії мистецтв «за відомість у художній царині» присвоїла йому звання академіка живопису.

Був одружений з донькою академіка живопису Володимира Орловського. З дружиною Олександрою і дітьми проживав в окремому флігелі, побудованому в Києві на території садиби В. Орловського (садиба по вулиці Гоголівській, 28 збереглася понині (про її колишніх мешканців нагадує меморіальна дошка). Щоліта працював у селі Малютянка на Київщині, де обладнав власну майстерню.

Помер у Києві 26 березня (8 квітня) 1912 року від хвороби печінки. Похований на Лук'янівському цвинтарі в Києві. На посмертній виставці в Академії мистецтв, яка відбулася на початку 1913 року, експонувалися 184 картини, 419 етюдів, 112 малюнків олівцем. Всього ж малярська спадщина Пимоненка налічує понад 1 000 робіт, серед яких кілька сотень закінчених живописних полотен.

Творчий здобутокРедагувати

Видатний український художник-жанрист. Зробив значний внесок у створення національної школи реалістичного мистецтва.

ВибранеРедагувати

Жниця (1889)
Весілля в Київській губернії (1891)
Свати (1893)
Ворожіння (1893)
Молодиця (1890-і)
Не жартуй (1895)
Київська квіткарка (варіанти 1897 та 1908)
На ярмарку (1898)
Жертва фанатизму (1899)
Сінокіс (1900)
Брід (1901)
У похід (1902)
Українська ніч. Побачення (1905)
Перед грозою (1906)
Вихід з церкви в Страсний четвер (варіанти 1904 і 1907)
Зустріч з земляком (1908)
Ідилія (1908)
Суперниці. Біля колодязя (1909)
Проводи запасних (1910)
На містках. Праля (1900-ті)

Відомий також як портретист — автопортрет (1886), портрети художника М. Мурашка (1888), І. Мацнєва (1895), Л. Бродського (1897), О. Терещенка (1910), портрети рідних — дружини Олександри (1893), дочки Раїси (кінець 1890-х), дочки Ольги (1902), сина Миколи (1906).

У селі Малютянка, де була дача живописця, діє Музей Миколи Пимоненка. Ряд творів художника зберігається у Національному художньому музеї України.

Великий успіх мала картина художника «Гальорка» (1885). На цьому полотні автор створив переконливі, життєво-правдиві образи представників різних верств міського населення. Усі вони по-різному сприймають безсмертну комедію Гоголя «Одруження», але на обличчях кожного з них непідробні почуття, що так вдало передав автор твору.

У 1885—1887 роках, стверджує Ігор Шаров, у творчості Миколи Пімоненка відчутні наполегливі пошуки своєї теми і засобів її розв'язання. В цей час на академічних виставках з'являються його картини «Після аукціону», «На канікулах» та інші, а вже наприкінці 1880-х років провідною темою його творчості є зображення життя українського села. Великий успіх мала його картина «Святочне ворожіння», яка експонувалась на академічній виставці 1888 року. Художня критика високо оцінила це полотно.

Микола Пимоненко — визнаний майстер побутового жанру. Теми і сюжети його творчості невибагливі, життєві, тим, безперечно, глибоко вражаючі і хвилюючі. Увага митця зосереджена на показі праці, побуту, звичаїв, повсякденного життя селянства (весілля, побачення, повернення з роботи, сватання, тощо).

Пимоненко та ЛуврРедагувати

Могила на Лук'янівському цвинтарі

Збереглася фотографія Миколи Пимоненка в інтер'єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно «Гопак» із зображенням танцюючої дівчини. Такою — веселою, темпераментною «увірвалася» українська селянка в світ рафінованого паризького життя. Картина з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), і її придбав музей Лувру.

Окрім Лувру, творчістю Пимоненко зацікавилися і в Німеччині. У 1904 році один з мюнхенський музеїв придбав картину «Великий четвер». У Національному художньому музеї зберігається авторська копія картини менших розмірів кінця 1900-х років.

Повторення в сюжетахРедагувати

Відомо, що Пимоненко інколи повторювався у власних сюжетах, звертаючись до однієї і тієї ж теми декілька разів.

Відомо щонайменше три варіанти картини «Жертва фанатизму» — у Національному художньому музеї України (полотно, олія 89,5×120,5 см), Дніпровському художньому музеї (полотно, олія 113×145 см, 1898 рік) та Харківському художньому музеї (полотно, олія 180×244 см, 1898 рік).

Існує декілька варіантів картини «Різдвяне ворожіння» — у Державному Російському музеї (полотно, олія, 110×76 см, 1888 рік), у Національному художньому музеї України (полотно, олія 57×35 см) та Полтавському художньому музеї ім. Миколи Ярошенка.

Картина «Великодня утреня» теж існує в декількох варіантах — у Рибінському державному історико-архітектурному та художньому заповіднику (полотно, олія 133×193 см, 1891 рік), Херсонському художньому музеї імені Олексія Шовкуненка (полотно, олія, початок ХХ століття), Національну музеї «Київська картинна галерея» (незавершений варіант, полотно, олія 51×69 см).

Цікаві фактиРедагувати

Картина «До дому» послужила причиною скандалу в середовищі передвижників. Картина без дозволу художника стала прототипом горілчаної етикетки «Спотикач», що випускалася горілчаним фабрикантом Шустовим. Передвижники написали гнівного листа Пимоненку, звинувативши його в продажності. Художник був змушений подати у суд на фабриканта з вимогою вилучити з продажу «Спотикач», а етикетку знищити^[1].
У 2006 році поставлений «абсолютний світовий рекорд продажів художника Пимоненка»^[2] — картину «Продавщиця полотна», (1901), було продано з аукціону за 160 тисяч доларів США.

Музеї та пам'ятні місцяРедагувати

У 1952 році на будинку № 28, що знаходиться на Гоголівській вулиці у Києві (колишній маєток Володимира Орловського), де у 1883—1912 роках жив та працював художник, встановлена меморіальна дошка (архітектор М. Говденко).
У 1959 році іменем Миколи Пимоненка названа вулиця у місті Київ (колишня Монастирська вулиця).
У 1983 році до століття художника письменник Чіп Борис Миколайович створив історико-біографічний роман «Микола Пимоненко».
У 1993 році іменем Миколи Пимоненка названа вулиця у Львові (колишня Донбасівська вулиця).
У 1997 році у селі Малютянка, Фастівського району Київської області відкритий музей Миколи Пимоненка^[3].

ГалереяРедагувати

РосіяРедагувати

З лісу (1900), полотно, олія, Державна Третьяковська галерея, Москва
Різдвяні ворожіння (1888), полотно, олія, Державний Російський музей
Бесіда (раніше 1912), полотно, олія, Костромський державний історико-архітектурний та художній заповідник
Вечоріє (1900), полотно, олія, Рибінський державний історико-архітектурний і художній музей-заповідник
Великодня утреня (1891), полотно, олія, Рибінський державний історико-архітектурний і художній музей-заповідник
Жнива в Україні (1896), полотно, олія, Волгоградський обласний музей образотворчих мистецтв
Свати (1882), полотно, олія, Краснодарський крайовий художній музей
Українська ніч. Побачення (1905), полотно, олія, Курська державна картинна галерея

КиївРедагувати

По воду, Національний художній музей України
«Ідилія» (1908), Національний художній музей України
Суперниці. Біля криниці (1909), Національний художній музей України
Великий четвер (друга половина 1900), Національний художній музей України
Молодиця (1890-ті), Національний художній музей України
Не жартуй (1895), Національний художній музей України
У похід (1902), Національний художній музей України
Київська квіткарка (1908), Національний художній музей України
«Жертва фанатизму» (одна з копій) (1899), Національний художній музей України

ІншеРедагувати

«Зустріч», 1908, Харківський художній музей
«Жертва фанатизму». (1898), Харківський художній музей
Сінокіс, (раніше 1912), Харківський художній музей
З базару, (1898), Харківський художній музей
Брід, (1901), полотно, олія, Одеський художній музей
Портрет дівчини-українки (Портрет Марії Нестеренко), (1896), полотно, олія, Сумський обласний художній музей імені Никанора Онацького^[4]
Дівчина з граблями
Продавчиня полотна, (1901)
Суперники
Весілля в Україні, (1908), полотно, олія, приватна колекція
Гуси, додому, (1911), полотно, олія, приватна колекція
У затінку, (кінець 1900-х), полотно, олія, приватна колекція
Побачення, (1908), полотно, олія, приватна колекція
Київська квіткарка, (1897), полотно, олія, приватна колекція

Див. такожРедагувати

«Жертва фанатизму» (1899) — одне з найбільш відомих соціальних полотен художника в експозиції Харківського художнього музею.

ПриміткиРедагувати

↑ Кочевых Олег. Улыбка сквозь грусть : [арх. 16 лютого 2015] : [рос.] // «Отрок.ua» : Православный журнал. — Киев : Свято-Троицкий Ионинский монастырь, 2009. — Вып. март, № 3 (39).
↑ Бушкевич Дмитрий. Киев становится одним из лидеров антикварного рынка. В столице соседнего государства ставят рекорды продаж. : [рос.] // «Независимая Газета». — М : Издательство «Независимая Газета», 2006. — Вып. от 21 апреля, № 82 (3762).^{[недоступне посилання з червня 2019]}
↑ Музей Пимоненко : [укр.] = Музей Пимоненка // Журнал «Музеї України». — 2007.
↑ «Портрет девушки-украинки» («Портрет Марии Нестеренко»). Пимоненко Николай Корнилович. 1896 [Архівовано 18 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Музей українського живопису (Дніпро)

Джерела та літератураРедагувати

Т. І. Лазанська. Пимоненко Микола Корнилович [Архівовано 4 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 208. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
Дмитро Стефанович. Невтомний трудівник Микола Пимоненко. До 150-річчя з дня народження. // Київський політехнік. 06.03.2012. [Архівовано 4 березня 2012 у WebCite]
Ольга Жбанкова Класики й сучасники. // Дзеркало Тижня. 18-24.ІІ.2003.
Некича М. Історія однієї вулиці. // «День», № 211, субота, 16 листопада 2002.
Ю. Н. Москаленко Хто є хто: Довідник. Професори Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». — К.: Освіта, 1998. — 155 с.
Чіп Б. М., Оганесян О. Г. Микола Пимоненко: біографічний роман. — К.: Молодь, 1983. — 256 с., іл.. — (Серія біографічний творів «Уславлені імена». Випуск 59).
Микола Пимоненко: Альбом / Авт.-упоряд. І. В. Огієвська. — К.: Мистецтво. 1983. — 107 с., іл.. — Текст укр., рос., англ., фр., нім., ісп. Мовами.
І. В. Огієвська Микола Пимоненко: альбом / Mykola Pymonenko. // К.: Мистецтво. 2013
Володимир Орловський (1842—1914). Микола Пимоненко (1862—1912): альбом / Нац. худож. музей України. — Хмельницький: Галерея, 2006. — 192 с : іл. [Архівовано 2 серпня 2018 у Wayback Machine.]
Виставка творів Миколи Корниловича Пимоненка. Каталог [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.] // Київський державний музей українського мистецтва, 1963.

ПосиланняРедагувати

Пимоненко Микола Корнилович // Шевченківська енциклопедія: — Т. 5: Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 118.
Пимоненко Микола // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1366. — 1000 екз.

[Отрок-1] Кочевых Олег. Улыбка сквозь грусть : [арх. 16 лютого 2015] : [рос.] // «Отрок.ua» : Православный журнал. — Киев : Свято-Троицкий Ионинский монастырь, 2009. — Вып. март, № 3 (39).

[НГ-2] Бушкевич Дмитрий. Киев становится одним из лидеров антикварного рынка. В столице соседнего государства ставят рекорды продаж. : [рос.] // «Независимая Газета». — М : Издательство «Независимая Газета», 2006. — Вып. от 21 апреля, № 82 (3762).^{[недоступне посилання з червня 2019]}

[Бо-3] Музей Пимоненко : [укр.] = Музей Пимоненка // Журнал «Музеї України». — 2007.

[4] «Портрет девушки-украинки» («Портрет Марии Нестеренко»). Пимоненко Николай Корнилович. 1896 [Архівовано 18 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Музей українського живопису (Дніпро)

[1]

[2]

[3]

[4]