Пимоненко Микола Корнилович
Мико́ла Корни́лович Пимоне́нко (9 (21) березня 1862, Київ, Російська імперія — 26 березня (8 квітня) 1912, Київ, Російська імперія) — український художник-живописець, академік живопису Петербурзької академії мистецтв, Член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.
Микола Корнилович Пимоненко | |
---|---|
Автопортрет | |
Псевдо | Микола Корнилович Пимоненко |
Народився |
9 (21) березня 1862 Київ, Російська імперія |
Помер |
26 березня (8 квітня) 1912 (50 років) Київ, Російська імперія |
Поховання | Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник |
Країна |
![]() |
Національність | українець |
Місце проживання | Київ |
Діяльність | художник |
Галузь | живопис |
Alma mater | Петербурзька академія мистецтв |
Знання мов | російська |
Заклад | НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського |
Напрямок | Реалізм |
Жанр | жанрове малярство |
Magnum opus | «Жертва фанатизма», Жнива в Україніd, A boy in a straw hatd, Russian soldier in the theaterd, Брід[d] і Jews carrying things bought at auctiond |
Родичі | Корнилій Данилович Пимоненко |
У шлюбі з | Олександра Володимирівна Орловська |
Нагороди | |
ЖиттєписРедагувати
Народився у Києві 1862 в родині майстра іконопису. Батько — Корнилій Данилович Пимоненко споруджував вівтарі й розписував церкви.
З 1878 навчався у Київській рисувальній школі. Учень відомих українських художників М. Мурашка, Й. Будкевича, Х. Платонова. У 1881 році склав іспит при Київському навчальному окрузі. Його екзаменаційні роботи були надіслані до Петербурзької Імператорської академії мистецтв, і за рішенням її Ради від 3 грудня 1881 отримав звання вчителя малювання в нижчих загальноосвітніх навчальних закладах.
З 1882 навчався в Петербурзькій академії художеств, яку через хворобу легенів та матеріальні нестатки залишив у 1884. Нагороджений двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької Академії художеств.
Повернувшись до Києва, викладав у Рисувальній школі Миколи Мурашка. Після її закриття в 1901 обійняв посаду штатного викладача малювання Київського політехнічного інституту, на якій пропрацював до останніх днів життя. Водночас, до 1906 викладав у новоствореному Київському художньому училищі, одним з організаторів якого він був.
У 1890-х брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлікійського та деякі образи на фронтоні. У 1897 за ці розписи отримав орден Святої Анни ІІІ ступеня.
У 1891 отримав звання почесного вільного общника Академії мистецтв. З 1899 і до кінця життя — дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. Член Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури.
У 1904 Рада Імператорської Академії мистецтв «за відомість у художній царині» присвоїла йому звання академіка живопису.
Був одружений з донькою академіка живопису Володимира Донатовича Орловського. З дружиною Олександрою і дітьми проживав в окремому флігелі, побудованому в Києві на території садиби В. Орловського (садиба по вул. Гоголівській, 28 збереглася дотепер, нині про її колишніх мешканців сповіщає меморіальна дошка). Щоліта працював у селі Малютянка на Київщині, де обладнав власну майстерню.
Помер у Києві 26 березня (8 квітня) 1912 року від хвороби печінки. Похований на Лук'янівському цвинтарі в Києві. На посмертній виставці в Академії мистецтв, яка відбулася на початку 1913, експонувалися 184 картини, 419 етюдів, 112 малюнків олівцем. Всього ж малярська спадщина Пимоненка налічує понад 1000 робіт, серед яких кілька сотень закінчених живописних полотен.
Творчий здобутокРедагувати
Видатний український художник-жанрист. Зробив значний внесок у створення національної школи реалістичного мистецтва.
ВибранеРедагувати
- Жниця (1889)
- Весілля в Київській губернії (1891)
- Свати (1893)
- Ворожіння (1893)
- Молодиця (1890-і)
- Не жартуй (1895)
- Київська квіткарка (варіанти 1897 і 1908)
- На ярмарку (1898)
- Жертва фанатизму (1899)
- Сінокіс (1900)
- Брід (1901)
- У похід (1902)
- Українська ніч. Побачення (1905)
- Перед грозою (1906)
- Вихід з церкви в Страсний четвер (варіанти 1904 і 1907)
- Зустріч з земляком (1908)
- Ідилія (1908)
- Суперниці. Біля колодязя (1909)
- Проводи запасних (1910)
- На містках. Праля (1900-і)
Відомий також як портретист — автопортрет (1886), портрети художника М. Мурашка (1888), І. Мацнєва (1895), Л. Бродського (1897), О. Терещенка (1910), портрети рідних — дружини Олександри (1893), дочки Раїси (кінець 1890-х), дочки Ольги (1902), сина Миколи (1906).
У селі Малютянка, де була дача живописця, діє Музей Миколи Пимоненка. Ряд творів художника зберігається у Національному художньому музеї України.
Великий успіх мала картина художника «Гальорка» (1885). На цьому полотні автор створив переконливі, життєво-правдиві образи представників різних верств міського населення. Усі вони по-різному сприймають безсмертну комедію Гоголя «Одруження», але на обличчях кожного з них непідробні почуття, що так вдало передав автор твору.
У 1885-1887 роках, стверджує Ігор Шаров, у творчості Миколи Пімоненка відчутні наполегливі пошуки своєї теми і засобів її розв'язання. В цей час на академічних виставках з'являються його картини «Після аукціону», «На канікулах» та інші, а вже з кінця 1880-х років провідною темою його творчості є зображення життя українського села. Великий успіх мала його картина «Святочне ворожіння», яка експонувалась на академічній виставці 1888 року. Художня критика високо оцінила це полотно.
Пімоненко — визнаний майстер побутового жанру. Теми і сюжети його творчості невибагливі, життєві, тим, безперечно, глибоко вражаючі і хвилюючі. Увага митця зосереджена на показі праці, побуту, звичаїв, повсякденного життя селянства (весілля, побачення, повернення з роботи, сватання, тощо).
Пимоненко та ЛуврРедагувати
Збереглася фотографія Миколи Пимоненка в інтер'єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно «Гопак» із зображенням танцюючої дівчини. Такою — веселою, темпераментною «увірвалася» українська селянка в світ рафінованого паризького життя. Картина з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), і її придбав музей Лувру.
Окрім Лувру, творчістю Пимоненко зацікавилися і в Німеччині. У 1904 один з мюнхенський музеїв придбав картину «Великий четвер». У Національному художньому музеї зберігається авторська копія картини менших розмірів кінця 1900-х.
Повторення в сюжетахРедагувати
Відомо, що Пимоненко інколи повторювався у власних сюжетах, звертаючись до однієї і тієї ж теми декілька разів.
Так, відомо щонайменше три варіанти картини «Жертва фанатизму» — у Національному художньому музеї України (полотно, олія 89,5×120,5 см), Дніпровському державному художньому музеї (полотно, олія 113×145 см, 1898) та Харківському художньому музеї (полотно, олія 180×244 см, 1898).
Існує декілька варіантів картини «Різдвяне ворожіння» — у Державному Російському музеї (полотно, олія, 110×76 см, 1888), у Національному художньому музеї України (полотно, олія 57×35 см) та Полтавському художньому музеї ім. Миколи Ярошенка.
Картина «Великодня утреня» теж існує в декількох варіантах — у Рибінському державному історико-архітектурному та художньому заповіднику (полотно, олія 133×193 см, 1891 р.), Херсонському художньому музеї ім. Олексія Шовкуненка (полотно, олія, початок ХХ ст.), Національну музеї «Київська картинна галерея» (незавершений варіант, полотно, олія 51×69 см).
Цікаві фактиРедагувати
- Картина «До дому» послужила причиною скандалу в середовищі передвижників. Картина без дозволу художника стала прототипом горілчаної етикетки «Спотикач», що випускалася горілчаним фабрикантом Шустовим. Передвижники написали гнівного листа Пимоненку, звинувативши його в продажності. Художник був змушений подати у суд на фабриканта з вимогою вилучити з продажу «Спотикач», а етикетку знищити[1].
- У 2006 поставлений «абсолютний світовий рекорд продажів художника Пимоненка»[2] — картину «Продавщиця полотна», (1901), було продано з аукціону за 160 тисяч доларів США.
Музеї та пам'ятні місцяРедагувати
- У 1952 на будинку № 28, що знаходиться на Гоголівській вулиці у Києві (колишній маєток Володимира Орловського), де в 1883-1912 жив та працював художник, встановлена меморіальна дошка (архітектор М. Говденко).
- У 1959 іменем Миколи Пимоненка названа вулиця у місті Київ (колишня Монастирська вулиця).
- У 1983 до століття художника письменник Борис Чіп створив історико-біографічний роман «Микола Пимоненко».
- У 1997 у селі Малютянка, Києво-Святошинського району, Київської області відкритий музей М. Пимоненка[3].
ГалереяРедагувати
РФРедагувати
З лісу, (1900), полотно, олія, Державна Третьяковська галерея, Москва
Різдвяні ворожіння, (1888), полотно, олія, Державний Російський музей
Жнива в Україні, (1896), полотно, олія, Волгоградський обласний музей образотворчих мистецтв
Свати, (1882), полотно, олія, Краснодарський крайовий художній музей
Українська ніч. Побачення, (1905), полотно, олія, Курська державна картинна галерея
КиївРедагувати
По воду, Національний художній музей України
«Жертва фанатизму» (одна з копій), (1899), Національний художній музей України
ІншеРедагувати
«Зустріч», 1908, Харківський художній музей
Брід, (1901), полотно, олія, Одеський художній музей
Портрет дівчини-українки (Портрет Марії Нестеренко), (1896), полотно, олія, Сумський обласний художній музей імені Никанора Онацького[4]
Київська квіткарка, (1897), полотно, олія, приватна колекція
Див. такожРедагувати
- «Жертва фанатизму», 1899 — одне з найбільш відомих соціальних полотен художника в експозиції Харківського художнього музею.
ПриміткиРедагувати
- ↑ Кочевых Олег Улыбка сквозь грусть(рос.) // «Отрок.ua» : Православный журнал. — Киев : Свято-Троицкий Ионинский монастырь, 2009. — Вып. март. — № 3 (39).
- ↑ Бушкевич Дмитрий Киев становится одним из лидеров антикварного рынка. В столице соседнего государства ставят рекорды продаж.(рос.) // «Независимая Газета». — М : Издательство «Независимая Газета», 2006. — Вып. от 21 апреля. — № 82 (3762).[недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ Музей Пимоненко(укр.) = Музей Пимоненка // Журнал «Музеї України» / Тригуб В. В.. — 2007.
- ↑ «Портрет девушки-украинки» («Портрет Марии Нестеренко»). Пимоненко Николай Корнилович. 1896 // Музей українського живопису (Дніпро)
Джерела та літератураРедагувати
- Т. І. Лазанська. Пимоненко Микола Корнилович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 208. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пимоненко Микола Корнилович |
- Дмитро Стефанович. Невтомний трудівник Микола Пимоненко. До 150-річчя з дня народження. // Київський політехнік. 06.03.2012.
- Ольга Жбанкова. Класики й сучасники. // Дзеркало Тижня. 18-24.ІІ.2003.
- Некича М. Історія однієї вулиці. // «День», № 211, субота, 16 листопада 2002.
- Ю. Н. Москаленко Хто є хто: Довідник. Професори Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут.-К.: Освіта, 1998.-155 с.
- Чіп Б. М., Оганесян О. Г. Микола Пимоненко: біографічний роман. — К.: Молодь, 1983. — 256 с., іл.. — [Серія біографічний творів «Уславлені імена». Випуск 59 ].
- Микола Пимоненко: Альбом/Авт.-упоряд. І. В. Огієвська. — К.: Мистецтво. 1983. — 107 с., іл.. — Текст укр., рос., англ., фр., нім., ісп. Мовами.
- І. В. Огієвська. Микола Пимоненко: альбом/ Mykola Pymonenko. // К.: Мистецтво. 2013
- Володимир Орловський (1842—1914). Микола Пимоненко (1862—1912): альбом / Нац. худож. музей України. — Хмельницький: Галерея, 2006. — 192 с. : іл.
- Виставка творів Миколи Корниловича Пимоненка. Каталог // Київський державний музей українського мистецтва, 1963.
ПосиланняРедагувати
- Пимоненко Микола Корнилович // Шевченківська енциклопедія: — Т.5:Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 118.
- Пимоненко Микола // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1366. — 1000 екз.