Вікіпедія

Воєнні злочини Росії

порушення законів війни, здійснені Росією
(Перенаправлено з Військові злочини Росії)

Російські воєнні злочини — порушення законів та звичаїв війни, у тому числі Гаазьких конвенцій 1899 і 1907 років і Женевських конвенцій, а саме — воєнні злочини, в яких звинувачують офіційні збройні та воєнізовані сили Російської Федерації, вчинені після розпаду Радянського Союзу в 1991 році. Російські воєнні злочини включають також злочини квазідержав або самопроголошених республік, озброєних і фінансованих Росією, включаючи терористичні сепаратиські утворення ЛНР та ДНР.

Житловий будинок у Дніпрі, Україна, після російського ракетного обстрілу 14 січня 2023 року.

Amnesty International і Human Rights Watch зафіксували російські воєнні злочини в Чечні[1][2][3] Грузії,[4] [5] Україні[6][7][8] та Сирії.[9][10][11][12] Лікарі без кордонів також задокументували воєнні злочини в Чечні. [13]

До 2009 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс 115 вироків, визнавши російський уряд винним у насильницьких зникненнях, вбивствах, катуваннях, а також у неналежному розслідуванні цих злочинів у Чечні.[14] У 2021 році ЄСПЛ також окремо визнав Росію винною у вбивствах, катуваннях, пограбуванні та руйнуванні будинків у Грузії, а також у запобіганні поверненню 20 000 переміщених грузинів на свою територію.[15][16][17]

Як наслідок участі Росії у війні на сході України, у 2014 році деякі країни ввели широкомасштабні міжнародні санкції проти російських чиновників.[18] Коли Міжнародний кримінальний суд (МКС) почав розслідування анексії Криму Росією через можливі порушення міжнародного права, Росія раптово вийшла з членства у 2016 році[19][20].

Чечня

ред.
 
Російський солдат йде над братською могилою чеченців у Комсомольському, 2001 р.
 
Братська могила в Чечні

Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році Чечня проголосила незалежність від Російської Федерації. Російські чиновники не визнали незалежності Чечні, що 11 грудня 1994 року переросло в Першу російсько-чеченську війну, в якій взяли участь 25 000 російських солдат.[21] Війна завершилася фактичною незалежністю Чечні та виведенням російських військ у 1996 році. Другий конфлікт знову загострився в 1999 році, а боротьба з повстанцями тривала до 2009 року. Він завершився встановленням Росією повного контролюю над Чечнею та встановленням проросійського уряду. Зафіксували численні воєнні злочини, переважно російськими збройними силами[22].

Під час двох воєн чеченців дегуманізовала російська пропаганда. Зокрема, їх називали «чорними», «бандитами», «терористами», «тарганами», «клопами» тощо. Російські збройні сили вчинили численні воєнні злочини. [23]

Серед воєнних злочинів, скоєних росіянами: використання заборонених касетних бомб під час атаки в Шалі 1995 року, націленої на ринок, заправку та лікарню.[24][25][26] Розправа в Самашках у квітні 1995 року, коли бійці ОМОН убили понад 100 мирних жителів Чечні.[27] Під час Першої битви під Грозним нальоти російської авіації та артилерійські обстріли були описані як найпотужніша кампанія бомбардувань у Європі після знищення Дрездена.[28] У своїй доповіді, опублікованій 26 березня 1996 року, Комісія ООН з прав людини (UNCHR) звинуватила російські війська у обстрілі та вбивстві мирних жителів на блокпостах, а також у страті полонених чеченців, як цивільних, так і бойовиків.[29] Два випадки стосувалися вбивства російськими солдатами працівників гуманітарної допомоги, які намагалися врятувати мирного жителя від розстрілу на вулиці в Грозному. Співробітники МВС Росії обстріляли групу солдатів, які відмовилися вбивати мирне населення. Війна спричинила переміщення 450 000 осіб, 45 % населення Чечні, т загибель близько 2 000 дітей.[29]

 
Будівля, пошкоджена під час війни в Грозному

Друга чеченська війна призвела до чергових воєнних злочинів і нападів на мирне населення. 7 жовтня 1999 росіяни атакували касетними бомбами жителів Елістанжі.[30][31] 21 жовтня росіяни атакували балістичною ракетою ринок у місті Грозному, у результаті чого загинуло понад сотню мирних жителів.[32] Російські ВПС здійснили ракетні обстріли колони біженців, які намагалися увійти в Інгушетію. В грудні 1999 року, коли російські солдати розстріляли в біженців, які тікали з Грозного.[33] Російські солдати чинили вбивства, пограбування та згвалтування у Алхан-Юрті та Новому Алді.[3][34][35], в січні 2000 року — у старопромисловському районі Грозного[36][37]. 4-6 лютого 2000 року росіяни бомбили Катир-Юрта. Облога 1999—2000 років і бомбардування Грозного спричинили загибель тисяч мирних жителів.[38][39]

Російські збройні сили також застосували неточні паливно-повітряні вибухові бомби, також відомі як «вакуумні бомби», які руйнують укриття, будівлі та бункери, унеможливлюючи захист мирного населення в населених пунктах. Дія цих бомб призводить до перепадів тиску, що призводить до патології органів дихання[40]. Їх використовували в південних горах Чечні.[41]

 
Чеченка з пораненою дитиною

17 грудня 1996 року шість делегатів Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) були вбиті в результаті нападу збройних людей у масках на лікарню МКЧХ у Нових Атагах поблизу Грозного.[42] У 2010 році офіцер російського спецпідрозділу майор Алексій Потьомкін заявив, що вбивства були скоєні співробітниками ФСБ.[43] У звіті 2004 року було зазначено, що російські солдати використовували зґвалтування як засіб тортур проти чеченців.[44] З 428 сіл у Чечні 380 були розбомблені під час конфліктів, внаслідок чого було знищено 70 % домогосподарств. [45]

Amnesty International підрахувала, що лише під час Першої чеченської війни було вбито від 20 000 до 30 000 мирних жителів, здебільшого в результаті невибіркових нападів російських військ на густонаселені райони[46], і що ще 25 000 мирних жителів загинули під час Другої чеченської війни.[47] Інше джерело припускає, що під час другого конфлікту було вбито 40 000–45 000 мирних жителів.[48] Тим часом у 1996 році тодішній глава національної безпеки Росії Олександр Лебедь заявив, що в першій війні загинуло 80 тисяч людей.[49] У поєднанні з військовими силами, за підрахунками істориків, у першій війні загинуло до десятої частини всього чеченського населення [50]. Консервативні оцінки припускають, що в двох конфліктах загинуло щонайменше 100 000—150 000 людей. [51] Вищі оцінки чеченських чиновників і громадян припускають, що в двох війнах загинуло до 200 000—300 000 осіб.[52][53] З початку конфліктів у Чечні зафіксовано 57 братських поховань.[54]

Деякі вчені вважають, що жорстокість нападів росіян на таку малу етнічну групу є геноцидом.[55][56]

Крім того, Human Rights Watch зафіксувала від 3 000 до 5 000 насильницьких зникнень в Чечні в період з 1999 по 2005 рік і кваліфікувала це як злочин проти людства.[2]

Грузія

ред.
 
Майже неушкоджений російський ракетний розгін у спальні будинку в Горі, приклад невибіркового нападу в цивільних районах, 25 серпня 2008

Після ескалації конфлікту 7 серпня 2008 року між Південною Осетією та Грузією російські війська 8 серпня перетнули міжнародний кордон і напали на грузинських солдатів.[57][58][59] Російські солдати також перейшли в Абхазію, хоча боїв там не зафіксовано. Війна завершилася 12 серпня припиненням вогню за посередництва міжнародних дипломатів. Російський уряд визнав Південну Осетію та Абхазію незалежними країнами, хоча фактично ці регіони стали російськими протекторатами.[60]

HRW повідомила, що жодних доказів навмисних нападів грузинських військ на некомбатантів виявлено не було.[61]

Російські війська навмисно нападали на мирних жителів Південної Осетії та Горійського району Грузії.[62] Російські військові літаки бомбардували центри цивільного населення у Грузії та села етнічних грузин у Південній Осетії. Збройні ополчення займалися пограбуванням, спаленням і викраданнями людей.Напади ополченців змусили грузинських мирних жителів тікати.[62]

Використання росіянами касетних бомб спричинило загибель мирного населення.[63] Amnesty International звинуватила Росію у навмисних бомбардуваннях і нападах на цивільні райони та інфраструктуру, що є воєнним злочином. [5] Росія заперечувала використання касетних бомб.[64] У конфлікті загинуло 228 мирних жителів Грузії.[59]

Крім того, російські військові нічого не зробили, щоб запобігти етнічним чисткам грузинів у Південній Осетії на підконтрольній їм території.[65][66]

Україна

ред.

2014—2021 роки

ред.

Після Української революції 2014 року проросійський президент України Віктор Янукович був скинутий і втік до Росії, а новий український уряд прийняв проєвропейську перспективу. Росія відповіла анексією Криму, яка була оголошена незаконною Генеральною Асамблеєю ООН у її резолюції 68/262[67], тоді як проросійські сепаратисти оголосили невизнану протодержаву Новоросію, і повстанням, яке зрештою призвело до війни на Донбасі. Хоча Росія заперечувала свою причетність до війни на Донбасі, численні докази вказують на її підтримку проросійських сепаратистів. Amnesty International звинуватила Росію у «підживленні сепаратистських злочинів» і закликала «всі сторони, включаючи Росію, припинити порушення законів війни».[7]

 
Пошкоджена будівля в Кураховому, 26 листопада 2014 року

Human Rights Watch заявила, що проросійські повстанці «не вжили всіх можливих запобіжних заходів, щоб уникнути розгортання в цивільних районах», а в одному випадку «фактично перемістилися ближче до населених пунктів у відповідь на обстріли уряду». HRW закликав усі сторони припинити використання «завідомо неточних» ракет «Град».

В іншому звіті «Human Rights Watch» йдеться про те, що повстанці «захоплюють, б'ють і катують заручників, а також безпідставно погрожують і б'ють проукраїнських людей». У ньому також сказано, що сепаратисти знищили медичне обладнання, погрожували медичним працівникам та окупували лікарні. Один із членів Human Rights Watch став свідком ексгумації «братської могили» у Слов'янську, яка була виявлена після відступу повстанців з міста[68][69].

24 серпня, у День Незалежності України, у Донецьку повстанці з автоматичними гвинтівками провели парад полонених українських воїнів.[70] Під час параду з гучномовців лунали російські націоналістичні пісні, а представники натовпу глузували з ув'язнених епітетами на кшталт «фашист». Human Rights Watch заявила, що це є явним порушенням загальної статті 3 Женевських конвенцій, що забороняє «посягання на особисту гідність»[71].

 
Мурал у Києві із зображенням українських солдатів і міліціонерів, які загинули, захищаючи єдність України

У жовтні 2014 року Служба безпеки України (СБУ) опублікувала карту порушень прав людини сепаратистами, яка отримала назву «Карта смерті»[72][73][74]. Згодом, 15 жовтня, СБУ відкрила справу за фактом «злочини проти людяності», скоєних повстанськими силами.[75]

У звіті Amnesty International за середину жовтня задокументовані випадки страт без сумного розстрілу проросійськими силами. У звіті Human Rights Watch документовано використання касетних боєприпасів антиурядовими силами.

На прес-конференції в Києві 15 грудня 2015 року помічник Генерального секретаря ООН з прав людини Іван Шимонович заявив, що більшість порушень прав людини, скоєних під час конфлікту, здійснені сепаратистами.[76]

Amnesty International повідомила, що знайшла «нові докази» вбивств українських військових 9 квітня 2015 року. Переглянувши відеозапис, було встановлено, що щонайменше четверо українських військових були розстріляні «в стилі страти». AI також заявив, що оприлюднений Kyiv Post запис чоловіка, імовірно лідера сепаратистів Арсенія Павлова, який стверджує, що вбив п'ятнадцять українських військовополонених, є «жахливим зізнанням», і підкреслює «нагальну потребу незалежного розслідування цього та інших зловживань».[77] Дії Росії в Україні кваліфікували як злочини проти миру та злочини проти людства (збитий рейс 17 Malaysia Airlines). [78]

У 2019 році український уряд вважав окупованими 7 % території України.[79] У Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 73/194, Крим було визнано «тимчасово окупованим».[80]

Організація Об'єднаних Націй зафіксувала, що цивільними втратами у російсько-українській війні (з 2014) є понад 3000 мирних жителів[81]

2022 рік

ред.
Докладніше: Воєнні злочини під час війни Росії проти України (2022)
 
Житловий будинок у Бородянці на вулиці Центральній, 359 після російського бомбардування вранці 2 березня 2022 року. У цьому будинку загинули щонайменше 23 людини.

24 лютого 2022 року російські війська вторглися та атакували Україну з півночі, півдня та сходу. HRW і Amnesty International звинуватили Росію у використанні неточних касетних боєприпасів у цивільних районах, у тому числі поблизу лікарень і шкіл.[82][83] Верховний комісар ООН з прав людини засудив військові дії Росії як порушення міжнародного права.[84] Amnesty International назвала це актом агресії, який є злочином за міжнародним правом.[85]

Серед об'єктів російських авіаударів була столиця України Київ.[86] Обстрілів зазнавали дитсадки та дитячі будинки.[87] 3 березня 2022 року російські війська завдали артилерійських ударів по Запорізькій атомній електростанції[88] та чинили мародерство у Херсоні .[89]

Під час блокади Маріуполя посол США в Організації з безпеки і співробітництва в Європі Майкл Карпентер назвав два інциденти, що сталися в Маріуполі 5 і 6 березня, воєнними злочинами. Він заявив, що російські війська бомбили узгоджені коридори евакуації.[90] Місто було відключено від електроенергії, їжі та води. Повідомлялося, що 8 березня під руїнами свого будинку в Мауріполі від зневоднення померла 6-річна дівчинка[91]. Під час штурму Ірпіня російські війська обстріляли біженців, які намагалися втекти через зруйнований міст. Внаслідок мінометного удару загинула сім'я з чотирьох осіб.[92][93] Під час битви за Харків місто було знищено російськими обстрілами, в тому числі і інтернат для сліпих. Із 1,8 млн населення до 7 березня в Харкові залишилося лише 500 тис. осіб[94]. 3 березня в Чернігові загинули 47 мирних жителів, більшість із яких стояли в черзі біля продовольчого магазину в очікуванні хліба, коли по них влучив вісім некерованих авіабомб Росії.[95] Внаслідок авіаудару по лікарні Маріуполя загинули троє людей, в тому числі молода дівчина.[96]

1 квітня 2022 року після відведення россійських військ від передмість Києва було виявлено масові вбивства мирного населення, які здійснювались в період окупації цих районів з 3 березня по 1 квітня 2022. Люди лежали вздовж доріг зі зв'язаними руками та простріляними головами. Убиті цілі сім'ї в братьских могилах. Багато розстріляних людей знайдено в підвалах, також було знайдено спалені тіла.

Станом на 30 березня, ООН звітувала про 4 мільйони біженців з України, 50 розбомблених лікарень і та використання росіянами заборонених видів зброї щонайменше у 24 випадках.[97] Станом на липень 2022 ООН було відомо про 5 024 загиблих цивільних.[98]

  •  
    Мирний українець загинув під час російських бомбардувань Чернігова
  •  
    Жертва нападу Росії на Маріуполь
  •  
    Російські бомбардування околиць Харкова
  •  
    Зруйновані авіаударами росіян селянські садиби села Яковлівка біля Харкова
  •  
    Мирні жителі ховаються в Київському метро під час штурму 2022 року
  •  
    Буча після звільнення від російських окупантів 1 березня 2022 рік.

2023 рік

ред.
Докладніше: Воєнні злочини під час війни Росії проти України (2022)

та пізніше

2024 рік

ред.

Воєнні злочини Росії продовжилися руйнуванням енергетики - повністю знищено усі робочі ТЕС Центренерго[99] Трипільську ТЕС[100] та Зміївську ТЕС[101][102]

Сирія

ред.
 
Російська авіація скинула бомби на північ Алеппо в червні 2016 року.

30 вересня 2015 року російські військові втрутилися в громадянську війну в Сирії на боці проросійського уряду Башара Асада. Наприкінці лютого 2016 року російські військові літаки навмисно обстріляли мирних жителів і рятувальників.[103] Правозахисна група Amnesty International задокументувала напади на школи, лікарні та будинки цивільного населення і заявила, що «Росія винна в найбільш кричущих воєнних злочинах».

У лютому 2016 року Human Rights Watch (HRW) повідомила про широке використання касетних боєприпасів Сирією та Росією в порушення резолюції ООН 2139 від 22 лютого 2014 року, яка вимагала від усіх сторін припинити «невибіркове застосування зброї в населених пунктах».[10] HRW також зазначила, що хоча ні Росія, ні Сирія не є сторонами Конвенції про касетні боєприпаси, використання таких боєприпасів суперечить заявам сирійського уряду про те, що вони утримаються від їх використання. Російські невибіркові бомбардування мирних жителів із застосуванням заборонених касетних або запальних бомб часто вважалися порушенням міжнародного права, переважно під час битви за Алеппо[104][105] та облоги Східної Гути.[106] Було проведено кілька паралелей між руйнуваннями 2016 року в Алеппо і руйнуваннями в Грозному в 2000 році[38], які деякі описують як спільну політику «не брати полонених».[39] У період з травня по липень 2019 року внаслідок потужних російських бомбардувань під час штурму Ідлібу загинули 544 мирних жителя.[107] 22 липня 2019 року в результаті вибуху на ринку Мааррат ан-Нуман загинули 43 мирних жителя. [108] 16 серпня 2019 року російські винищувачі завдали авіаудару по табору біженців Хасс, в результаті чого загинули 20 мирних жителів.[109][110]

6 березня 2018 року Рада ООН з прав людини опублікувала публічний звіт, у якому підтверджується, що вибух на ринку Atarib був здійснений російськими військовими. Росіяни застосували літак з некерованою зброєю, в тому числі вибуховою. У звіті робиться висновок, що використання такого важкого озброєння в густонаселених цивільних районах може вважатися воєнним злочином.[111][112] 2 лютого 2017 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) опублікувало звіт про битву за Алеппо, в якому підтверджується, що Росія застосувала касетну та запальну зброю, використання якої на густонаселених районах у східному Алеппо «прирівнюється до використання невибіркової зброї, що є воєнним злочином невибіркових нападів на цивільне населення».[113]

Сирійська обсерваторія з прав людини стверджує, що на 1 жовтня 2018 року внаслідок ударів російської авіації та артилерійських обстрілів у Сирії загинули 18 000 людей, у тому числі майже 8 000 мирних жителів[114].

Центральноафриканська Республіка

ред.

27 жовтня 2021 року експерти Ради з прав людини ООН попередили, що російська воєнізована група Вагнера «жорстоко переслідувала та залякувала цивільних, включаючи миротворців, журналістів, працівників гуманітарної допомоги та меншини в Центральноафриканській Республіці». Він закликав уряд згаданої африканської держави розірвати всі зв'язки з Групою Вагнера.[115][116]

Судові розгляди

ред.

Російський уряд намагався заблокувати міжнародні розслідування міжнародним судом його ролі у воєнних злочинах, використовуючи право вето у Раді Безпеки, зокрема у справах щодо збиття літаку компанії Malaysia Airlines над Донецькою областю[117] та щодо злочинів в Сирії.[118]

Російський уряд також заперечував відповідальність у своїх місцевих судах. Поки проводилися тисячі розслідувань, лише одна людина була засуджена за злочини проти чеченців під час чеченських війн — Юрій Буданов, засуджений російським судом за викрадення та вбивство Ельзи Кунгаєвої і засуджений до 10 років позбавлення волі в 2003 році[119] — що привело Amnesty International до висновку, що «відсутність судового переслідування в Росії призвело до атмосфери безкарності». [120] Через таку безкарність сотні жертв зловживань подали заяви до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). До 2009 року ЄСПЛ виніс 115 вироків, визнавши російський уряд винним у насильницьких зникненнях, позасудових стратах, катуванні та у неналежному розслідуванні цих злочинів у Чечні.[14]

29 березня 2005 року Сергія Лапіна засудили до 11 років за катування чеченського студента Зелімхана Мурдалова, який перебував під вартою.[121] У грудні 2007 року лейтенанта Євгена Худякова та лейтенанта Сергія Аракчеєва засудили до 17 і 15 років за вбивство трьох чеченських будівельників біля блокпосту в Грозному в січні 2003 року[122].

24 травня 2018 року, після детального порівняльного дослідження, голландське розслідування прийшло до висновку, що «Бук», який збив рейс 17 Малайзійських авіаліній 2014 року, належав російській 53-ї зенітно-ракетної бригади в Курську.[123] 19 червня 2019 року голландська прокуратура висунула обвинувачення чотирьом особам у загибелі в катастрофі MH17: трьом росіянам — Ігорю Стрєлкову, колишньому співробітнику ФСБ ; Сергію Дубинському та Олегу Пулатову, а також терористу ДНР Леоніду Харченко.[124][125][126] Влада Нідерландів розіслала міжнародні ордери на арешт підозрюваних.[127]

21 січня 2021 року ЄСПЛ також визнав Росію винною у вбивствах, катуваннях, мародерстві та руйнуванні будинків у Грузії, а також у перешкоджанні поверненню 20 000 переміщених грузинів на свою територію.[15][16][128] 9 листопада 2021 року влада України заарештувала Дениса Куліковського, старшого наглядача СІЗО «Ізоляція» в ДНР, де катували в'язнів.[129]

28 лютого 2022 року прокурор МКС Карім Ахмад Хан оголосив, що розпочне розслідування воєнних злочинів в Україні.[130]

Примітки

ред.
  1. ↑ No progress in Chechnya without accountability. Amnesty International. 17 квітня 2009. Архів оригіналу за 26 грудень 2018. Процитовано 21 грудня 2018.
  2. ↑ а б Worse Than a War: "Disappearances" in Chechnya—a Crime Against Humanity. Human Rights Watch. March 2005. Архів оригіналу за 24 березень 2020. Процитовано 21 грудня 2018.
  3. ↑ а б «NO HAPPINESS REMAINS» CIVILIAN KILLINGS, PILLAGE, AND RAPE IN ALKHAN-YURT, CHECHNYA [Архівовано 13 березень 2022 у Wayback Machine.], Human Rights Watch investigation report, April 2000
  4. ↑ Georgia: International Groups Should Send Missions. Human Rights Watch. 18 серпня 2008. Архів оригіналу за 21 жовтень 2014. Процитовано 16 березень 2022.
  5. ↑ а б Amnesty International, 2009, с. 25—26.
  6. ↑ Ukraine: Rebel Forces Detain, Torture Civilians - Dire Concern for Safety of Captives. Human Rights Watch. 28 серпня 2014. Архів оригіналу за 23 січень 2022. Процитовано 21 грудня 2018.
  7. ↑ а б Ukraine: Mounting evidence of war crimes and Russian involvement. Amnesty International. 7 вересня 2014. Архів оригіналу за 24 січень 2016. Процитовано 21 грудня 2018.
  8. ↑ Russia/Ukraine: Invasion of Ukraine is an act of aggression and human rights catastrophe. Amnesty International. 1 березня 2022. Архів оригіналу за 10 березень 2022. Процитовано 9 березня 2022.
  9. ↑ Syria: Russia's shameful failure to acknowledge civilian killings. Amnesty International. 23 грудня 2015. Архів оригіналу за 13 квітень 2019. Процитовано 20 грудня 2016.
  10. ↑ а б Russia/Syria: Extensive Recent Use of Cluster Munitions | Human Rights Watch. Hrw.org. 20 грудня 2015. Архів оригіналу за 29 вересень 2020. Процитовано 28 лютого 2016.
  11. ↑ Syria/Russia: Incendiary Weapons Burn in Aleppo, Idlib. Human Rights Watch. 16 серпня 2016. Архів оригіналу за 17 грудень 2016. Процитовано 14 грудня 2016.
  12. ↑ Russia/Syria: War Crimes in Month of Bombing Aleppo. Human Rights Watch. 1 грудня 2016. Архів оригіналу за 11 травень 2019. Процитовано 14 грудня 2016.
  13. ↑ Binet, 2016, с. 29—31, 97, 136.
  14. ↑ а б "Who Will Tell Me What Happened to My Son?" - Russia's Implementation of European Court of Human Rights Judgments on Chechnya. Human Rights Watch. 27 вересня 2009. Архів оригіналу за 11 вересень 2019. Процитовано 21 грудня 2018.
  15. ↑ а б Luke Harding (21 січня 2021). Russia committed human rights violation in Georgia war, ECHR rules. Guardian. Архів оригіналу за 22 січень 2021. Процитовано 23 січня 2021.
  16. ↑ а б Court Condemns Russia for Violating Human Rights After 2008 Georgia War. The Moscow Times. 21 січня 2021. Архів оригіналу за 22 січень 2021. Процитовано 23 січня 2021.
  17. ↑ European court: Russia must answer for abuses in 2008 Georgia war. Reuters. 21 січня 2021. Архів оригіналу за 21 січень 2021. Процитовано 23 січня 2021.
  18. ↑ EU restrictive measures in response to the crisis in Ukraine. Council of the European Union. Архів оригіналу за 29 серпень 2019. Процитовано 21 грудня 2018.
  19. ↑ Russia withdraws from International Criminal Court treaty. BBC News. 16 листопада 2016. Архів оригіналу за 26 грудень 2018. Процитовано 21 грудня 2018.
  20. ↑ Russia's withdrawal from International Criminal Court statute is 'completely cynical'. Amnesty International. 16 листопада 2016. Архів оригіналу за 26 грудень 2018. Процитовано 21 грудня 2018.
  21. ↑ Binet, 2016, с. 19.
  22. ↑ War Crimes In Chechnya and the Response of the West. Human Rights Watch. 29 лютого 2000. Архів оригіналу за 2 січень 2019. Процитовано 18 листопада 2018.
  23. ↑ Gilligan, 2009, с. 6.
  24. ↑ Russia: Three Months of War in Chechnya [Архівовано 2014-01-10 у Wayback Machine.], Human Rights Watch, February 1995
  25. ↑ Yeltsin Orders Bombing Halt On Rebel City [Архівовано 16 березень 2022 у Wayback Machine.], The New York Times, January 5, 1995
  26. ↑ 'These People Can Never Be Pacified': A Report From The Besieged City, Where Russian Bombs Haven't Dented Chechen Resolve [Архівовано 2012-10-16 у Wayback Machine.], Newsweek, January 16, 1995
  27. ↑ Russians' Killing of 100 Civilians In a Chechen Town Stirs Outrage [Архівовано 9 квітень 2020 у Wayback Machine.], The New York Times, May 8, 1995
  28. ↑ Williams, Bryan Glyn (2001).The Russo-Chechen War: A Threat to Stability in the Middle East and Eurasia? [Архівовано 16 березень 2022 у Wayback Machine.]. Middle East Policy 8.1.
  29. ↑ а б The situation of human rights in the Republic of Chechnya of the Russian Federation — Report of the Secretary-General UNCHR (26 March 1996) [Архівовано 20 липня 1997 у Wayback Machine.]
  30. ↑ CARPET BOMBARDMENT OF THE ELISTANJI VILLAGE, OCTOBER 7, 1999 [Архівовано 29 липень 2009 у Wayback Machine.], Memorial, 26.10.1999
  31. ↑ The attack on the village of Elistanzhi (7 October), Amnesty International, 1 December 1999
  32. ↑ Russians in disarray over Grozny strike [Архівовано 24 серпень 2013 у Wayback Machine.], The Guardian, October 23, 1999
  33. ↑ 'Russians fired on refugees' [Архівовано 24 лютий 2022 у Wayback Machine.] BBC News, 4 December 1999
  34. ↑ Bush Meets Russian Faulted For Atrocities [Архівовано 15 червень 2021 у Wayback Machine.], Washington Post, March 29, 2007
  35. ↑ Russian atrocities in Chechnya detailed [Архівовано 4 квітень 2007 у Wayback Machine.] Human Rights Watch, June 2, 2000 (ReliefWeb)
  36. ↑ Putin Urged to Act on Summary Executions: Deaths of Sixteen More Civilians Confirmed, Total now Thirty-Eight [Архівовано 17 лютий 2012 у Wayback Machine.], Human Rights Watch, February 10, 2000
  37. ↑ Civilian killings in Staropromyslovski district of Grozny [Архівовано 14 грудень 2021 у Wayback Machine.], Human Rights Watch / United Nations High Commissioner for Refugees report, February 2000
  38. ↑ а б Grozny and Aleppo: a look at the historical parallels. The National. 24 листопада 2016. Архів оригіналу за 26 грудень 2018. Процитовано 18 листопада 2018.
  39. ↑ а б Galeotti, Mark (29 вересня 2016). Putin Is Playing by Grozny Rules in Aleppo. Foreign Policy. Архів оригіналу за 12 жовтень 2016. Процитовано 18 листопада 2018.
  40. ↑ Backgrounder on Russian Fuel Air Explosives ("Vacuum Bombs"). Human Rights Watch. 1 лютого 2000. Архів оригіналу за 11 грудень 2019. Процитовано 13 липня 2019.
  41. ↑ Ian Traynor (28 грудня 1999). Russian drop 'vacuum' bombs. Guardian. Архів оригіналу за 13 липень 2019. Процитовано 13 липня 2019.
  42. ↑ 17 December 1996 : Six ICRC delegates assassinated in Chechnya. International Committee of the Red Cross. 30 квітня 1997. Архів оригіналу за 26 грудень 2018. Процитовано 26 грудня 2018.
  43. ↑ Nicoll, Ruaridh (25 листопада 2010). How the Chechnyan Red Cross murders affected central Africa. The Guardian. Архів оригіналу за 26 грудень 2018. Процитовано 26 грудня 2018.
  44. ↑ Parfitt, Tom (2004). Russian soldiers blamed for civilian rape in Chechnya. The Lancet. 363 (9417): 1291. doi:10.1016/S0140-6736(04)16036-4. PMID 15101379.
  45. ↑ Callaway та Harrelson-Stephens, 2010, с. 85.
  46. ↑ Brief summary of concerns about human rights violations in the Chechen Republic (PDF). Amnesty International. April 1996. Архів оригіналу (PDF) за 18 листопад 2018. Процитовано 18 листопада 2018.
  47. ↑ Russian Federation: What justice for Chechnya's disappeared? (PDF). Amnesty International. 2007. с. 1. Архів оригіналу (PDF) за 30 жовтень 2021. Процитовано 29 жовтня 2021.
  48. ↑ Kramer, Mark (2005). Guerrilla Warfare, Counterinsurgency and Terrorism in the North Caucasus: The Military Dimension of the Russian-Chechen Conflict. Europe-Asia Studies. 57 (2): 210. doi:10.1080/09668130500051833. JSTOR 30043870.
  49. ↑ Michael R. Gordon (4 вересня 1996). Chechnya Toll Is Far Higher, 80,000 Dead, Lebed Asserts. New York Times. Архів оригіналу за 12 травень 2021. Процитовано 17 вересня 2020.
  50. ↑ Moorcraft та Taylor, 2008, с. 145.
  51. ↑ Hawkins, 2016, с. 27.
  52. ↑ 200,000 killed in Chechnya in 10 years. Unrepresented Nations and Peoples Organization. 29 листопада 2004. Архів оригіналу за 12 травень 2021. Процитовано 16 березень 2022.
  53. ↑ Official: Chechen wars killed 300,000. Al Jazeera. 26 червня 2005. Архів оригіналу за 7 серпень 2020. Процитовано 16 березень 2022.
  54. ↑ Russia: Chechen Mass Grave Found. New York Times. Архів оригіналу за 16 October 2015. Процитовано 21 вересня 2020.
  55. ↑ Haque, Mozammel (1999). Genocide in Chechnya and the World Community. Pakistan Institute of International Affairs. 52 (4): 15—29. JSTOR 41394437.
  56. ↑ Jones, Adam (2011). Let Our Fame Be Great: Journeys Among the Defiant People of the Caucasus. Journal of Genocide Research. 13 (1): 199—202. doi:10.1080/14623528.2011.554083.
  57. ↑ Karlsson, Håkan (22 січня 2017). Competing Powers: U.S.-RussianRelations, 2006-2016 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 січня 2017. Процитовано 9 квітня 2021.
  58. ↑ CHIFU, Nantoi, Sushko, Iulian, Oazu, Oleksandr (2009). The Russian Georgian War A trilateral cognitive institutional approach of the crisis decision-making process.
  59. ↑ а б 2008 Georgia Russia Conflict Fast Facts. CNN. 3 квітня 2018. Архів оригіналу за 21 грудень 2018. Процитовано 21 грудня 2018.
  60. ↑ Gerrits, Andre W. M.; Bader, Max (2016). Russian patronage over Abkhazia and South Ossetia: implications for conflict resolution. East European Politics. 32 (3): 297—313. doi:10.1080/21599165.2016.1166104.
  61. ↑ Executive Summary. Up in Flames. Human Rights Watch. 23 січня 2009. Архів оригіналу за 30 вересень 2012. Процитовано 16 березень 2022.
  62. ↑ а б Georgia: International Groups Should Send Missions. Human Rights Watch. 18 серпня 2008. Архів оригіналу за 21 жовтень 2014. Процитовано 16 березень 2022.
  63. ↑ Thomas Hammarberg (8 вересня 2008). Human Rights in Areas Affected by the South Ossetia Conflict. Special Mission to Georgia and Russian Federation. Council of Europe. Архів оригіналу за 15 жовтень 2009. Процитовано 16 березень 2022.
  64. ↑ The human cost of war in Georgia. Amnesty International. 1 жовтня 2008. Архів оригіналу за 2 October 2008.
  65. ↑ Kim Sengupta, Shaun Walker (20 серпня 2008). Georgians tell of ethnic cleansing. The Independent. Архів оригіналу за 16 березень 2022. Процитовано 16 березень 2022.
  66. ↑ Resolution 1647 (2009) - Implementation of Resolution 1633 (2008) on the consequences of the war between Georgia and Russia. Council of Europe. 22 листопада 2009. Архів оригіналу за 22 листопада 2009.
  67. ↑ Crawford, Emily (2014). Introductory Note to United Nations General Assembly Resolution on the Territorial Integrity of Ukraine. International Legal Materials. 53 (5): 927—932. doi:10.5305/intelegamate.53.5.0927. JSTOR 10.5305/intelegamate.53.5.0927.
  68. ↑ Dispatches: Mass Grave Found in Eastern Ukraine. Human Rights Watch (англ.). 24 липня 2014. Процитовано 16 травня 2023.
  69. ↑ Україна: Покласти край політично мотивованим порушенням. Human Rights Watch (укр.). 5 травня 2014. Процитовано 16 травня 2023.
  70. ↑ In Eastern Ukraine, Rebel Mockery Amid Independence Celebration. The New York Times. 24 серпня 2014. Архів оригіналу за 24 серпень 2014. Процитовано 25 серпня 2014.
  71. ↑ HRW: "парад" пленных солдат нарушает Женевскую конвенцию. DELFI. Процитовано 6 травня 2023.
  72. ↑ СБУ показала карту злочинів російських бойовиків на Донбасі [SBU published a list of war crimes of Russian insurgents in Donetsk] (рос.). Liga.net. 3 жовтня 2014. Архів оригіналу за 6 жовтень 2014. Процитовано 3 жовтня 2014.
  73. ↑ Злочини проти людяності на території Луганської та Донецької областей з 14 квітня по 1 жовтня 2014 р. [Crimes against humanity in the Luhansk and Donetsk regions from April 14 to October 1, 2014] (укр.). Архів оригіналу за 2 січень 2015. Процитовано 5 березня 2015.
  74. ↑ Security Service to Create "Death Map" of Mass Graves and Terrorist Concentration Camps. Censor.net. 3 жовтня 2014. Архів оригіналу за 19 жовтень 2014. Процитовано 13 червня 2015.
  75. ↑ СБУ розслідує злочини терористів проти людяності [SBU is investigating terrorist crimes against humanity]. Ukrayinska Pravda (укр.). 15 жовтня 2014. Архів оригіналу за 24 вересень 2015. Процитовано 13 червня 2015.
  76. ↑ UN accuses Ukraine forces, pro-Russia rebels of 'torture'. Yahoo News. 15 грудня 2014. Архів оригіналу за 26 грудень 2018. Процитовано 22 грудня 2018.
  77. ↑ Oleg Sukhov (6 квітня 2015). Russian fighter's confession of killing prisoners might become evidence of war crimes (AUDIO). Kyiv Post. Архів оригіналу за 10 квітень 2015. Процитовано 9 квітень 2015.
  78. ↑ Merezhko, 2018, с. 118.
  79. ↑ Speakers Urge Peaceful Settlement to Conflict in Ukraine, Underline Support for Sovereignty, Territorial Integrity of Crimea, Donbas Region. United Nations. 20 лютого 2019. Архів оригіналу за 23 лютий 2022. Процитовано 16 травня 2019.
  80. ↑ General Assembly Adopts Resolution Urging Russian Federation to Withdraw Its Armed Forces from Crimea, Expressing Grave Concern about Rising Military Presence. United Nations. 17 грудня 2018. Архів оригіналу за 24 квітень 2019. Процитовано 19 травня 2019.
  81. ↑ Ukraine: Temperatures plunge amid rising humanitarian needs. UN News. 15 листопада 2018. Архів оригіналу за 21 грудень 2018. Процитовано 22 грудня 2018.
  82. ↑ Ukraine: Russian Cluster Munition Hits Hospital. Human Rights Watch. 25 лютого 2022. Архів оригіналу за 26 лютий 2022. Процитовано 26 лютого 2022.
  83. ↑ Russian military commits indiscriminate attacks during the invasion of Ukraine. Amnesty International. 25 лютого 2022. Архів оригіналу за 27 лютий 2022. Процитовано 26 лютого 2022.
  84. ↑ Press briefing notes on Ukraine. OHCHR. 25 лютого 2022. Архів оригіналу за 26 лютий 2022. Процитовано 26 лютого 2022.
  85. ↑ Russia/Ukraine: Invasion of Ukraine is an act of aggression and human rights catastrophe. Amnesty International. 1 березня 2022. Архів оригіналу за 10 березень 2022. Процитовано 9 березня 2022.
  86. ↑ Joshua Zitser, Sophia Ankel, Bill Bostock, Bethany Dawson (24 лютого 2022), People in Ukraine describe the moment they awoke in a war zone as Russian forces bombed the cities where they live, Business Insider, архів оригіналу за 11 березень 2022, процитовано 28 лютого 2022
  87. ↑ Claire Gilbody-Dickerson (25 лютого 2022), Russia accused of war crimes in Ukraine after 'shelling kindergarten and orphanage' during invasion, i news, архів оригіналу за 10 березень 2022, процитовано 28 лютого 2022
  88. ↑ Security Council debates Russian strike on Ukraine nuclear power plant. UN News. 4 березня 2022. Архів оригіналу за 14 березень 2022. Процитовано 6 березня 2022.
  89. ↑ Liza Rozovsky (3 березня 2022). Panic in First Captured Ukrainian City: 'Russians Are Entering Houses, There's Looting'. Haaretz. Архів оригіналу за 11 березень 2022. Процитовано 6 березня 2022.
  90. ↑ Mangan, Dan (7 березня 2022). U.S. is collecting evidence of possible Russian war crimes in Ukraine. cnbc.com. CNBC. Архів оригіналу за 9 березень 2022. Процитовано 7 березня 2022.
  91. ↑ AFP (8 березня 2022). Ukrainian Girl Dies of Thirst Under Rubble of Home: Mayor. The Moscow Times. Архів оригіналу за 14 березень 2022. Процитовано 9 березня 2022.
  92. ↑ Lynsey Addario, Andrew E. Kramer (6 березня 2022). Ukrainian Family's Dash for Safety Ends in Death. The New York Times. Архів оригіналу за 9 березень 2022. Процитовано 9 березня 2022.
  93. ↑ Ukraine: Russian Assault Kills Fleeing Civilians. Human Rights Watch. 8 березня 2022. Архів оригіналу за 9 березень 2022. Процитовано 9 березня 2022.
  94. ↑ Yulia Gorbunova (7 березня 2022). Under Shelling in Kharkiv: People with Disabilities Need to Evacuate Safely. Human Rights Watch. Архів оригіналу за 13 березень 2022. Процитовано 9 березня 2022.
  95. ↑ Ukraine: Russian 'dumb bomb' air strike killed civilians in Chernihiv – new investigation and testimony. Amnesty International. 3 березня 2022. Архів оригіналу за 9 березень 2022. Процитовано 9 березня 2022.
  96. ↑ AFP (10 березня 2022). EU condemns Russian bombing of Mariupol maternity hospital as a ‘war crime’. Times of Israel. Архів оригіналу за 13 березень 2022. Процитовано 11 березня 2022.
  97. ↑ Ukraine war: Russia used cluster weapons at least 24 times, says UN’s Bachelet. UN News. 30 березня 2022. Архів оригіналу за 13 травень 2022. Процитовано 1 квітня 2022.
  98. ↑ Ukraine: civilian casualty update 12 July 2022. OHCHR. 12 липня 2022.
  99. ↑ РФ повністю зруйнувала Трипільську ТЕС на Київщині. dw.com (укр.). 11 квітня 2024. Процитовано 11 квітня 2024.
  100. ↑ Ударом РФ повністю знищено Трипільську ТЕС. Це найпотужніша електростанція на Київщині. nv.ua (укр.). Процитовано 11 квітня 2024.
  101. ↑ Атака РФ 22 березня зруйнувала Зміївську ТЕС: знищено усі блоки. Процитовано 1 квітня 2024.
  102. ↑ Найбільший удар по енергетиці. В Одесі відключили світло, у Запоріжжі вже 27 постраждалих, по ДніпроГЕС було вісім влучань — головне. nv.ua. Процитовано 1 квітня 2024.
  103. ↑ Peter Yeung. Russia committing war crimes by deliberately bombing civilians and aid workers, says Amnesty International | Middle East | News. The Independent. Архів оригіналу за 8 листопад 2020. Процитовано 28 лютого 2016.
  104. ↑ Russia/Syria: War Crimes in Month of Bombing Aleppo. Human Rights Watch. 1 грудня 2016. Архів оригіналу за 11 травень 2019. Процитовано 14 грудня 2016.
  105. ↑ Syria/Russia: Incendiary Weapons Burn in Aleppo, Idlib. Human Rights Watch. 16 серпня 2016. Архів оригіналу за 17 грудень 2016. Процитовано 14 грудня 2016.
  106. ↑ Syria: Relentless bombing of civilians in Eastern Ghouta amounts to war crimes. Amnesty International. 20 лютого 2018. Архів оригіналу за 1 вересень 2020. Процитовано 21 грудня 2018.
  107. ↑ Suleiman Al-Khalidi (7 липня 2019). Russian-led assault in Syria leaves over 500 civilians dead: rights groups, rescuers. Reuters. Процитовано 23 січня 2021.
  108. ↑ United Nations Human Rights Council, 2020, с. 6.
  109. ↑ Syria-Russia Attack on Refuge an Apparent War Crime. Human Rights Watch. 18 жовтня 2019. Архів оригіналу за 20 березень 2020. Процитовано 15 січня 2020.
  110. ↑ Malachy Browne, Christiaan Triebert, Evan Hill and Dmitriy Khavin (1 грудня 2019). A Civilian Camp in Syria Was Bombed. Here's How We Traced the Culprit. New York Times. Архів оригіналу за 3 березень 2020. Процитовано 15 січня 2020.
  111. ↑ Report of the Independent International Commission of Inquiry on the Syrian Arab Republic (PDF). United Nations Human Rights Council. 1 лютого 2018. с. 17. Архів оригіналу (PDF) за 7 березень 2018. Процитовано 8 березня 2018.
  112. ↑ Nick Cumming-Bruce (6 березня 2018). U.N. Panel Links Russia to Potential War Crime in Syria. New York Times. Архів оригіналу за 18 квітень 2019. Процитовано 8 березня 2018.
  113. ↑ OHCHR та 2 February 2017
  114. ↑ Daragahi, Borzou (1 жовтня 2018). Russia has killed at least 18,000 people since it intervened militarily in Syria three years ago, says monitoring group. The Independent. Архів оригіналу за 17 жовтень 2018. Процитовано 21 грудня 2018.
  115. ↑ CAR: Russian Wagner Group harassing and intimidating civilians – UN experts. Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights. Geneva. 27 жовтня 2021. Архів оригіналу за 29 жовтень 2021. Процитовано 29 жовтня 2021.
  116. ↑ UN urges CAR to cut ties with Russia's Wagner mercenaries over rights abuses. France24. 28 жовтня 2021. Архів оригіналу за 29 жовтень 2021. Процитовано 29 жовтня 2021.
  117. ↑ Security Council fails to adopt proposal to create tribunal on crash of Malaysian Airlines flight MH17. UN News. 29 липня 2015. Архів оригіналу за 26 грудень 2018. Процитовано 21 грудня 2018.
  118. ↑ Russia, China block Security Council referral of Syria to International Criminal Court. UN News. 22 травня 2014. Архів оригіналу за 26 грудень 2018. Процитовано 21 грудня 2018.
  119. ↑ Wei, Fred (26 липня 2003). Russian officer is finally jailed for murder of Chechen. The Independent. Архів оригіналу за 26 грудень 2018. Процитовано 21 грудня 2018.
  120. ↑ Amnesty International, 2007, с. 17.
  121. ↑ Sergei Lain. Trianinternational.org. 2016. Архів оригіналу за 26 грудень 2018. Процитовано 26 грудня 2018.
  122. ↑ Russia jails troops over Chechnya. BBC News. 27 грудня 2007. Архів оригіналу за 26 грудень 2018. Процитовано 26 грудня 2018.
  123. ↑ Update in criminal investigation MH17 disaster. Openbaar Ministerie. 24 травня 2018. Архів оригіналу за 24 травень 2018. Процитовано 24 травня 2018.
  124. ↑ Three Russians and one Ukrainian to face MH17 murder charges. Guardian. 19 червня 2019. Архів оригіналу за 14 квітень 2021. Процитовано 19 червня 2019.
  125. ↑ Investigators officially accuse 4 pro-Russian military officers of missile attack that shot down MH17. Business Insider. 19 червня 2019. Архів оригіналу за 19 червень 2019. Процитовано 19 червня 2019.
  126. ↑ Troianovski, Anton; Schemm, Paul; Murphy, Brian (19 червня 2019). Investigators in downing of jet over Ukraine charge 4 suspects with ties to Russian intelligence, pro-Moscow militia. The Washington Post. Moscow; Addis Ababa. Архів оригіналу за 26 вересень 2020. Процитовано 19 червня 2019.
  127. ↑ 4 people charged with murder over downing of flight MH17. The Journal. 19 червня 2019. Архів оригіналу за 8 березень 2021. Процитовано 19 червня 2019.
  128. ↑ European court: Russia must answer for abuses in 2008 Georgia war. Reuters. 21 січня 2021. Архів оригіналу за 21 січень 2021. Процитовано 23 січня 2021.
  129. ↑ Yulia Gorbunova (9 листопада 2021), Ukraine War Crimes Arrest a Step Toward Justice, Human Rights Watch, архів оригіналу за 28 лютий 2022, процитовано 28 лютого 2022
  130. ↑ Julian Borger (28 лютого 2022). ICC prosecutor to investigate possible war crimes in Ukraine. Guardian. Архів оригіналу за 28 лютий 2022. Процитовано 21 грудня 2018.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Воєнні_злочини_Росії&oldid=43227297