Вікіпедія

Вулиця Дарвіна (Харків)

(Перенаправлено з Вул. Садово-Куликівська)
У Вікіпедії є статті про інші вулиці з такою назвою: Вулиця Дарвіна.

Вулиця Дарвіна, до 1920-х Садово-Куликівська — одна з вулиць у центрі Харкова. Розташована в історичному Нагірному районі та адміністративному Київському, на так званій Куликовій горі. Названа у радянські часи на честь засновника еволюціонізму британця Чарльза Дарвіна. Відрізняється великою кількістю пам'яток архітектури. Довжина вулиці 0,610 км[1].

Вулиця Дарвіна
Харків
Вулиця Дарвіна
Вулиця Дарвіна
Вулиця Дарвіна
РайонКиївський
Колишні назви
Садово-Куликівська вулиця (до 1920-х)
Загальні відомості
Протяжність610 м
Транспорт
Найближчі станції метроАрхітектора Бекетова
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMapпошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Дарвіна у Вікісховищі

Розташування

ред.

Вулиця Дарвіна починається від вулиці Григорія Сковороди поруч зі станцією метро Бекетова і далі йде в бік річки Харків. Протяжність вулиці становить близько 700 метрів, вулиця є відносно короткою, і проте, жвавою. Вулиця Дарвіна закінчується поворотом на Куликівську вулицю.

Історія

ред.

На початку другої половини 18 століття вся величезна ділянка Нагірного району від нинішніх проспекту Героїв Харкова до вул. Гуданова і від Журавлівського схилу річки Харків до вул. Григорія Сковороди належала полковнику Харківського козацького полку Куликовському. За його прізвища названа була Куликова гора, де і розташувалися вулиці Куликівська та Садово-Куликівська (Дарвіна).

Цікаво, що колишня мільйонерка Куликовська проживала на Садово-Куликівській на своїй колишній землі в одній з кімнат свого колишнього будинку вже в СРСР до кінця 1920-х років, а її син гвардії полковник Кірасирського полку Микола Куликовський, що став 4 листопада 1916 чоловіком сестри Імператора Миколи Другого Ольги Олександрівни, в цей момент вже був в еміграції, в Данії, на батьківщині матері своєї дружини.

Вулиця отримала початкову назву у 1804 р. У роки німецької окупації Харкова (1942—1943) вулиці поверталася історична назва.[1]

Наприкінці 19 та на початку 20 століття на вулиці побудували низку особняків. До війни вулиця була тупиковою.[2]

Будинки та архітектурні пам'ятки

ред.
  • Будинок № 1 —Триповерховий житловий будинок, побудований Комгоспом у середині 1920-х років на розі вулиці Григорія Сковороди, на місці, де раніше знаходився будинок купців Пономарьових. На фасадах простежувалися спроби застосування форм українського бароко. На початку 1930-х років був надбудований до 5 поверхів, при цьому елементи первісного декору були втрачені.[3]
  • Будинок № 4 — Двоповерховий житловий будинок з високим цокольним поверхом збудований у 1915 р. за проєктом архітектора І. І. Тенне (можливо, проєкт будинку він виконав разом із архітектором О. І. Ржепішевським). В оформленні фасаду поєднуються елементи модерну та класицизму, він прикрашений ліпними деталями та жіночими статуями. У будинку знаходилися чотири квартири підвищеної комфортності. Будинок належав купцю Е. Д. Молдавському, в одній з квартир жив сам Тенне. У 1917 р. будинок купив у Молдавського лікар Гехтман. Після жовтневого перевороту він був націоналізований, в ньому розмістилося Управління Уповноваженого наркомата Іноземних справ при Раднаркомі УРСР. У 1934 році, після переведення столиці до Києва, у будинку розмістився Будинок Лікаря. Після німецько-радянської війни у ньому розміщувалися Київський районний комітет КПУ, потім — міський комітет ЛКСМУ, а нині його займають комерційні організації.[4][3]
  • Будинок № 3/5 — Житловий будинок з дитячим садком на першому поверсі, збудований у 1950-х роках за проєктом архітектора В. Г. Висневського для співробітників інституту Південдіпрошахт.[3]
  • Будинок № 8 — Особняк, побудований у 1880 р. за проєктом архітектора Ф. А. Ніценка для колезького секретаря Н. Ф. Темпінського. Нині у ньому міститься одне з відділень Харківської міської студентської лікарні.[3]
  • Будинок № 9 — Особняк Рижових, збудований у 1911 р. за проєктом архітектора В. В. Величка. В даний час в ньому знаходиться Харківська обласна організація Національної спілки архітекторів України. Одноповерхова з боку вулиці та двоповерхова з двору будівля збудована у стилі неоренесансу. Фасад оздоблює колонада іонічного ордера. Палисадник перед будинком огороджений кованими металевими ґратами. Позаду будинку розташований сад, в якому знаходиться альтанка-ротонда іонічного ордера.[4][3]. З 1919 по 1922 роки у будинку знаходилася Харківська НК.
  • Будинок № 10 — Поліклініка Харківської міської студентської лікарні. Збудована у 1970-х роках за проєктом повторного застосування, розробленим для Москви архітектором Р. Рабіновичем та інженером Лавровським (за участю архітектора В. Плішка). Прив'язку проєкту виконано в інституті «Харківпроєкт». На фасаді встановлено пам'ятну дошку колишньому головному лікарю студентської лікарні, заслуженому лікарю України Маї Григоровні Фоміній (1935—2012)[5] На місці цієї будівлі знаходився будинок, де жив і помер поет, ректор Харківського університету П. П. Гулак-Артемовський. Пізніше на цьому ж місці стояв будинок купця Єнуровського, в якому підчас гастролей у Харкові гостював Ф. І. Шаляпін.[3]
  • Будинок № 11 — Особняк, збудований у 1911 р. у стилі модерн для директора заводу сільськогосподарських машин товариства «Гельферіх-Саде» Ч. Г. Блеккі, який був також віце-консулом Великої Британії. за проєктом архітектора В. Г. Гауша.[4] (за іншими даними Гауш був техніком та будував цей будинок, чи належить йому авторство проєкту — невідомо[3]). У даний час — будинок Харківської організації Національної спілки художників України[6]
  • Будинок № 13 — Особняк у мавританському стилі, побудований у 1896 р. архітектором О. М. Бекетовим для підприємця та вченого Дмитра Олексійовича Алчевського[7]. У 1903 р. у зв'язку з фінансовими труднощами будинок був проданий Алчевським Товариству трудящих жінок. В ньому відкрили дитячий садок, а в 1911—1912 роках прибудували з північного боку ще один корпус (архітектор М. Ф. Піскунов), після чого у будівлі було відкрито гімназію. Вхід до неї був передбачений з боку Каплунівського провулка (нині вул. Манізера). У 1924 році гімназію перетворили на середню школу № 1 (нині — Харківська гімназія № 1).[3][8]
  • Будинок № 15 — Багатоквартирний житловий будинок, що належав Є. Д. Молдавському, побудований у 1913 р. за проєктом архітектора О. І. Ржепішевського, виконаний у варіаціях стилю модерн.[3]
  • Будинок № 17 — Житловий будинок, побудований у 1903 р. архітектором О. М. Бекетовим. У подальшому був надбудований без участі Бекетова[3]
  • Будинок № 19 — Кооперативний житловий будинок № 19 «Будпроєктувальник», споруджений у 1930-х рр. на місці одноповерхових особняків[3].
  • Будинок № 21 — Особняк лікаря Ф. В. Писнячевського, побудований архітектором О. М. Бекетовим у 1903 р. у неоренесансних формах.[2]
  • Будинок № 23 — Особняк купця П. В. Маркова, побудований архітектором О. М. Бекетовим у 1903 р.[3]
  • Будинок № 25 — Особняк М. І. Зубовської, побудований у 1887 р. за проєктом архітектора А-М. Томсона.[3]
  • Будинок № 27— Особняк професора Коваленка, побудований у 1887 р.[3]
  • Будинок № 29 — побудований архітектором О. І. Ржепішевським у 1917 р. у стилі модерн, нагадує готичні житлові будинки середньовічної Європи. Будинок споруджений для театрального діяча та режисера М. М. Синельникова.[2] Синельников проживав у квартирі, що займала бельетаж, а решта квартир здавалися в оренду.[3] На фасаді будинку встановлена дошка на честь Синельникова[9]: «В цьому будинку в 1913—1939 роках мешкав видатний актор, режисер, педагог, Народний артист УРСР Синельников Микола Миколайович (1855—1939)».
  • Будинок № 31 — Власний будинок архітектора В. В. Величка, збудований за його проєктом у 1901 р. В архітектурі будинку використано елементи готичної та романської архітектури.[2]
  • Будинок № 33 —Особняк у стилі модерн, автор проєкту — ймовірно, архітектор М. Є. Компанієць. Був надбудований у 1930-х рр.[3]
  • Будинок № 35 — Особняк, побудований на початку 20 століття невідомим архітектором у стилі модерн.[2]
  • Будинок № 37 — Житловий будинок академіка архітектури О. М. Бекетова, побудований ним для себе та свого друга художника професора М. Р. Пестрикова у 1912 р. у стилі неокласицизму. У квартирі Пестрикова у 1929—1941 рр. жив художник М. С. Самокиш. У цьому будинку й нині проживають спадкоємці Бекетова.[3]

Поруч з вулицею було побудовано в 1885 Харківський технологічний інститут (зараз НТУ ХПІ).

Історичні факти

ред.

У художніх творах

ред.

Куликівська вулиця
На цій вулиці євреї з ранку до вечора кишать,
а щоб їм було веселіше, влаштований тут «Слов'янський сад».
Цвіте він влітку та зимою, галасуючи єврейським натовпом...

— Іванов Василь (Шпилька), «Путівник по Харкову», 1890[11]

Галерея

ред.
  •  
    Будинок архітектора по вулиці Дарвіна, 9
  •  
    Будинок архітектора по вулиці Дарвіна, 9
  •  
    Харківська гімназія №1, вул. Дарвіна, 13.
  •  
    Будинок по вул. Дарвіна, 23.
  •  
    Будинок по вул. Дарвіна, 25.
  •  
    Будинок по вул. Дарвіна, 29.
  •  
    Будинок по вул. Дарвіна, 33.
  •  
    Будинок по вул. Дарвіна, 35.
  •  
    Будинок по вул. Дарвіна, 37.
  •  
    Пам'ятна табличка на одному з будинків вулиці

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Дмитриева Е.Н., Дьякова Е.В., Харченко Н.М; под общ. ред. Куделко С.М. (2011). Харьков: справочник по названиям: 7000 улиц, площадей, скверов, районов... Харьков: «Издательство САГА». с. 348. ISBN 978-617-575-024-7.
  2. ↑ а б в г д Харьков: Архитектура, памятники, новостройки, 1985, с. 80.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Дом архитектора (ru-RU) . Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 22 грудня 2021.
  4. ↑ а б в Харьков: Архитектура, памятники, новостройки, 1985, с. 81.
  5. ↑ На Студентській лікарні з'явиться меморіальна дошка Майї Фоміній. https://www.city.kharkov.ua/ (укр.). Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 22 грудня 2021.
  6. ↑ Будинок художника Харківської організації Національної Спілки художників України. https://www.cultura.kh.ua (укр.). Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 22 грудня 2021.
  7. ↑ Вулиця Дарвіна: Харків купецький, богемний та буржуазний. Мандруй та надихайся! (укр.). 8 серпня 2017. Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 22 грудня 2021.
  8. ↑ Харьков: Архитектура, памятники, новостройки, 1985, с. 81-82.
  9. ↑ Історія Харкова у пам'ятних дошках: Синельников М. М. Історія Харкова у пам'ятних дошках. Архів оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 21 грудня 2021.
  10. ↑ Владислав Карнацевич. 100 знаменитых харьковчан. — Харьков : Фолио, 2005. — 512 с. — 3000 прим. — ISBN 966-03-3202-5.
  11. ↑ Харьковчане. Поэма о Городе в цитатах поэтических произведений. — Харьков : Слобожанщина, 2007. — 436 с. — 2 000 прим. — ISBN 978-966-7814-68-7.

Джерела

ред.
  • Лейбфрейд А. Ю., Реусов В. А., Тиц А.А. Харьков: Архитектура, памятники, новостройки. Путеводитель. — Харьков : Прапор, 1985. — С. 80-82. — 10000 прим.

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вулиця Дарвіна (Харків)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вулиця_Дарвіна_(Харків)&oldid=43348659