Алчевський Дмитро Олексійович
Дмитро Олексійович Алчевський (1865, Харків, Російська імперія — 22 грудня 1920, Крим, Таврійська губернія, Російська імперія) — кандидат природничих наук, професор біології Харківського імператорського університету, економіст, фінансист. Представник родини Алчевських.
| Алчевський Дмитро Олексійович | |
|---|---|
| Народився | 1865 Харків Російська імперія |
| Помер | 1920 Таврійська губернія Російська імперія ·розстріл |
| Національність | українець |
| Діяльність | біолог , педагог , викладач , економіст |
| Alma mater | Харківський імператорський університет |
| Науковий ступінь | кандидат наук |
| Вчене звання | професор |
Життєпис
ред.Найстарший син Алчевського Олексія Кириловича (1835–1901), засновника Донецько-Юр’євського металургійного товариства (ДЮМО) та Христини Данилівни Алчевської (1841–1920), педагога, засновника шкіл та лікарень для робітників, віцепрезидента Міжнародної ліги освіти, автора системи навчання грамоти дорослих.
Народився 1865 року в Харкові. 1887 року закінчив фізико-математичний факультет Харківського імператорського університету, став за фахом біологом, захистив магістерську дисертацію, кандидат природничих наук. Віолончеліст-аматор, добре малював. Багато часу присвятив питанням економіки та фінансів. Допомагав батькові у фінансових питаннях, був членом Олексіївського гірничопромислового товариства, став єдиним продовжувачем справи батька. Саме з Д.О.Алчевським бухгалтерія заводу ДЮМО вела усі фінансові операції та розрахунки після загибелі Олексія Кириловича. Згодом Дмитро працював у Харківському земельному банку, який раніше очолював його батько.
Сім'я
ред.Д.О. Алчевський одружився з дочкою генерала Попова — Євгенією Олександрівною, що походила зі старовинного дворянського роду. Від шлюбу Дмитра Алчевського із Євгенією Поповою були дві доньки. Старша Віра в Понизівці познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, згодом відомим геологом та геохіміком, академіком Щербаковим. Д. І. Родина проживала у Харкові на вулиці Садово-Куліківській, 13 (нині вулиця Дарвіна) у власному будинку, побудованому в 1896 році за проєктом архітектора О. М. Бекетова. Будинок Д.О. Алчевського був збудований у мавританському дусі [1] — поєднанні готики та арабського зодчества. 1886 року Дмитро Алчевський придбав для відпочинку ділянку землі на південному березі Криму біля Сімеїзу – село Кікінеїз (нині село Оползневе). Тут була побудована його родинна дача.
Останні роки
ред.У середині грудня 1920 року Д. О. Алчевський у супроводі доньки Віри виїхав з Харкова до Кікінеїзу, де з осені цього року перебували його дружина та молодша дочка. 17 листопада 1920 року, в Ялті з'явилися Червона армія та запрацювали Надзвичайні «трійки». 25 листопада 1920 року реввійськрада республіки видала наказ, щоб усі жителі, які прибули до Криму після 1918 року, терміново зареєструвалися. Алчевський також вирушив на реєстрацію до Сімферополя і не повернувся. Є припущення, що після арешту його з іншими затриманими під конвоєм переправили до Багреївки – місця масового розстрілу.З архівної справи стосовно Дмитра Алчевського відомо, що за постановою надзвичайної трійки було засуджено до розстрілу 22 особи, другий у цьому списку – Дмитро Олексійович Алчевський [2][3].
Після розстрілу чоловіка, Є. О. Алчевська залишилася у своєму маєтку як завідувачка «Радянського маєтку Кікінеїз», але завідувала недовго: незабаром її разом із дочкою вигнали з власного будинку, залишивши без засобів для існування. Алчевська Є.О. з дочкою Христею переїхала до Ялти й оселилася в кімнатах будинку під назвою «Сірі дрозди». Померла Алчевська Є.О. у 1933 році та похована в Ялті.
Пам'ять
ред.Починаючи з 1997 року, у Багреївці почали збиратися на поминання нащадки тих, хто тут спочиває. У грудні 2005 року тут, поряд із дерев'яним хрестом, заклали каплицю. Алчевський Дмитро Олексійович посмертно реабілітований на підставі статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17 квітня 1991 року.
Джерела
ред.- Книга-календарь на 2017 г. «Великие земляки: Алчевские и их окружение». Консалтинговая группа «Рубаненко и партнеры». URL:https://www.rubanenko.biz.ua/kalend_2017.html
- Ленський О. В. Рід Алчевських. Суми.- Власне видавництво Ленського- 2012, — 40 с. URL:https://shron1.chtyvo.org.ua/Lenskyi_Oleksii/Rid_Alchevskykh.pdf?PHPSESSID=14octvbstmumeb5ss0uaj69mv4
- Белов Ю.Е.. Алчевские: По публикациям городских газет [Текст] / Ю. Белов. — Алчевск: С. А. Бондаренко [издатель], 2008. — 160 с.: ил., фот. — (Страницы истории). — 1000 прим. — ISBN 978-966-2167-01-6 С.157
- Ряполов, В. М., & Хесін, В. О. (2022). Мавританські мотиви у творчості академіка архітектури О. М. Бекетова. Східний світ, (3 (116), 173-203. https://doi.org/10.15407/orientw2022.03.173
Посилання
ред.- ↑ Ряполов, В. М.; Хесін, В. О. (3 жовтня 2022). Мавританські мотиви у творчості академіка архітектури О. М. Бекетова. Східний світ (укр.). № 3 (116). с. 173—203. doi:10.15407/orientw2022.03.173. ISSN 1682-5268. Процитовано 8 липня 2024.
- ↑ Алчевский Дмитрий Алексеевич (1865). Открытый список (рос.). Процитовано 4 липня 2024.
- ↑ Сайт историка С.В. Волкова — Л.М. Абраменко. Багреевка - Забытая папка: Алчевский и другие - Расстрельные списки: NN 1-22. swolkov.org. Процитовано 4 липня 2024.