Вулиця Князя Володимира Великого

Вулиця Князя Володимира Великого — вулиця в історичній місцевості Половиці у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпро.

Вулиця Князя Володимира Великого
Дніпро
ВулицяВолодимираВеликогоДніпро.jpg
Місцевість Половиця
Район Шевченківський, Центральний
Назва на честь правителя Київської Русі Володимира Великого
Колишні назви
Шляхетна, Старошляхетна, Плеханова
Загальні відомості
Протяжність 1100 м
Транспорт
Автобуси 238, 88
Тролейбуси 7, 14, 17, 20
Маршрутні таксі 57
Зупинки громадського транспорту «Вулиця Князя Володимира Великого»
Рух односторонній
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Навчальні заклади школа № 19
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap r5541314
Мапа

Вулиця рівнинна; починається у старій Половиці; повертає вправо після Воскресенської вулиці; кінець на перехресті з Половицькою вулицею й переходить у вулицю Князя Ярослава Мудрого.

Довжина вулиці  — 1100 м.

ІсторіяРедагувати

Вулиця є на генеральному плані Івана Старова, як існуюча вулиця Половиці.

Біля перехрестя Шляхетної (рос. Дворянская) й Проточної вулиць сходилися у одну три річки: з Довгого байраку, Кленового байраку та з Озерки[1].

На мапі 1885 року називається Шляхетна[2], а на мапі кінця 1890-их років — вже Старошляхетна (рос. Стародворянская)[3].

Радянська влада більшовиків перейменувала Старошляхетну вулицю на вулицю Плеханова, на честь російського теоретика й пропагандиста марксизму.[4]

2016 року вулицю Плеханова перейменували на вулицю Князя Володимира Великого.

Історія початку вулиціРедагувати

 
Київський князь Володимир Великий — хреститель Русі

1790 року, за планом Григорія Потьомкіна біля існуючих половицьких пристаней мали створити великий, квадратний Річковий майдан. Повінь 1789 року вказала на неможливість використання під забудову ділянки між перехрестям Шляхетної з Московською до початку у Дніпра Ливарної вулиці, тому цей простір у пристаней виділено для торгівлі комерційної діяльності й нарекли Лісовим майданом.[5]

На розі Шляхетної й Московської на початку 19 сторіччя недовго існував перший у Катеринославі Благорідний театр.[5] А на розі з Проточною вулицею до 1861 року до переводу на Соборну площу, 2, існувала 4-річна чоловіча гімназія[6].

На 1817 рік Лісовий майдан обмежений на заході Московською вулицею й на сході — Йорданською вулицею. Майдан містив лісові сховища, щепені ряди (торгівля дерев'яними виробами) з 3-ох балаганів, м'ясний ряд з 2-ох балаганів, ковальні, бані.[5]

1857 року від суконної фабрики сюди переносять наплавний міст на ліву сторону Дніпра зі з'їздом Новомосковського шосе на Харківську вулицю. Майдан перейменовують на Мостовий або Йорданський. Три рази на рік для освячення річки ходили від Успенського храму до води Йорданською вулицею.[5]

На майдані, біля мосту влаштовують першу у місті пароплавну пристань з рухом на Київ.[5]

З відкриттям Амурського мосту у 1884 році закривається наплавний міст на Йорданському майдані. Зникає базар, будують нові пароплавні пристані в районі Амурського мосту. Лісова й меблева торгівля залишається з додаванням біржі биндюжників. Тут влаштовують міські купальні з додатковим місцем для купання на піщаній косі.1897 року на Йорданську площу проводять трамвай.[5]

На початку 20 сторіччя тут планували будівництво річпорту з залізницею по берегу між станцією Катеринослав й Мерефо-Херсонським мостом.[5]

Міські купальні зникли разом з піщаною косою з підняттям вод озера Леніна.[5]

З 1944 року від Передмостового майдану діяв дерев'яний міст, що був збудований військовими саперами. 1950 року міст став пішохідним, а у Залізної вулиці відкрили пристань для катерів на лівий берег та острови.[5]

1966 року закінчено будівництво мосту імені 50-річчя Жовтневої революції, та прибрана трамвайна колія на вулицях Ширшова й Коцюбинського.

Історія закінчення вулиціРедагувати

Вулиця закінчувалася йдучи прямо до Острозького майдану. Після зведення В'язничного замку та Арештантських рот на В'язничному майдані, де тепер початок сучасних проспектів Пушкіна й Поля, — старий Острог було розібрано. На місці колишньої Острозького майдану почали влаштовувати цирки та гуляння, тому її перейнаменували на Гойдальний майдан. Згодом Гойдальний майдан впорядкував новий міський голова Іван Яковлєв, що був обраний у 1885 році, за яким майдан був перейменований на Яковлівський сквер. За радянської влади у 1923 році його перейменували на сквер товариша Раковського; у 1928 року сквер перейменований на сквер 8-го березня. Після Другої світової війни парк йменується Дитячим парком імені Войцеховича. У 1970-их роках тут побудували Театр опери та балету[4].

За планом забудови Катеринославу 1817 року був забудований перший квартал нової Петербурзької вулиці (сучасна вулиця Князя Ярослава Мудрого), що з'єднався з Острозьким майданом перехідним проїздом у його північному куті[4].

Відсутність прямого зв'язку Шляхетської вулиці з Петербурзькою був за причиною річки Половиці на північному краї Острозького майдану.[4]

На сучасному переході вулиці Володимира Великого до осі вулиці Князя Ярослава Мудрого стояла старовірська каплиця Петра й Павла, а згодом — Троїцький старовірський храм. Троїцький храм було закрито 1933 року.[4]

Біля храму у 1914 році була зведена 4-поверхова лікарня лікаря Я. М. Довжанського. Більшовики зробили з лікарні спеціалізовану обласну лікувальну комісію для обслуговування партійних керівників. Тепер тут розташовано Дніпропетровський обласний клінічний центр кардіології та кардіохірургії.[4]

На розі з Яковлевським сквером були бані Олексієва, найбагатші бані Катеринослава, з кількома відділеннями, мармуровими басейнами, окремими кабінетами та іншими зручностями.[4]

У 1950-их роках було північний й західний проїзди меж колишнього скверу 8-го березня, а потім Дитячого парку імені Войцеховича приєднали до вулиці Плеханова.[4]

До другої половини 1960-х років сучасна вулиця Князя Володимира Великого доходила до північного краю середньої школи № 81. Тоді її поєднали з віссю вулиці Ярослава Мудрого, а її район кінцівки забудували 5-ти поверхівками.[4]

Незаконна новобудова братів КаснерівРедагувати

 
Пам'ятник молодому Т.Г. Шевченко. На задньому плані "каракатиця братів Каснерів".

У буремний час революції Гідності 2013—2014 років брати Каснери (Олександр і Василь) привласнили кілька муніципальних ділянок, у тому числі й ділянку ліворуч середньої школи № 19 у дворі вулиці Князя Володимира Великого 15, що виходить на Театральний бульвар. Споруджувана ними 28-поверхівка порушує норми будівництва, стоїть занадто близько до школи, призвела до підтоплення підвалів у сусідній 14-поверхівці. Народний депутат Андрій Денісенко і міський голова Борис Філатов виступили проти незаконної забудовної практики братів Касперів у місті. Будівництво будівлі, окресленої у місті «каракатицею Каснерів», було остаточно зупинено рішенням Верховного суду України у 2019 році. Тепер з 14 зведених поверхів хочуть зняти пару, щоб довести до дозволених будівельними правилами 12 поверхів й добудувати під квартири для правоохоронців.[7][8]

Перехресні вулиціРедагувати

БудівліРедагувати

 
Аудиторія наукового товариства за адресою вулиця Володимира Великого, 42
  • № 2 — середня школа; 1950-ті роки;
  • № 11 — Санепідемстанція Шевченківського району;
  • № 13а — середня школа № 19;
  • № 15г — житловий комплекс «Кристал»;
  • № 17 — Служба по керуванню майновими та земельними ресурсами Придніпровської залізниці;
  • № 28 — Дніпропетровський обласний клінічний центр кардіології та кардіохірургії;
  • № 34 — Центральний районний відділ Дніпровського міського управління МВС;
  • № 42 — Аудиторія Наукового товариства; зведено 1896 року.

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати