Володимир Ваухнік
Володимир Ваухнік[5] (словен. Vladimir Vauhnik; нар. 24 червня 1896, Светинє — пом. 31 травня 1955, Буенос-Айрес) — югославський військовик словенського походження, полковник.[6] Останній військовий аташе Королівства Югославії в Берліні.
| Володимир Ваухнік | |
|---|---|
 | |
| Народився |
24 червня 1896[1] Светинє, Ормож, Словенія |
| Помер |
31 березня 1955[1] (58 років) Буенос-Айрес, Аргентина |
| Країна |
 Австро-Угорщина.svg){kind=small} Королівство ЮгославіяАргентина |
| Діяльність | розвідник, військовий аташе, військовослужбовець |
| Галузь | Мемуарна літератураd[2] |
| Alma mater | Особлива військова школа Сен-Сір |
| Знання мов | словенська[3][2][4] |
| Учасник | Перша світова війна і Друга світова війна |
| Військове звання | бригадний генерал і генерал[2] |
Найвідоміший своєю контррозвідувальною діяльністю до і під час Другої світової війни, якою міг змінити її хід.[6]
Першим надіслав повідомлення з Берліна у Белград про підготовку нападу Німеччини на Югославію. Був надзвичайно добре поінформований. Упродовж війни працював у Любляні на британську розвідувальну службу. Під прізвиськом BBZ (Berliner Bürsen-Zeitung) посилав військові звіти у Лондон. Коли у 1944 р. організацію було викрито, вчасно втік у Швейцарію через Трієст.[5]
Ранні роки ред.
Народився 24 червня 1896 року в тогочасній Австро-Угорщині (в теперішньому словенському селі Светинє, що в області Нижня Штирія). Його батьки були вчителями. Закінчив Першу мариборську гімназію та австрійське кадетське військове училище.[7] Після Першої світової війни повернувся на батьківщину, яка тоді ввійшла до новоствореного Королівства СХС і взяв участь в австро-словенському конфлікті в Каринтії. За хоробрість у цьому конфлікті відзначений нагородою від югославської влади та підвищений до звання капітана.[8]
Напередодні Другої світової ред.
Ваухнік був чи не першим у світі, хто представив роздобуті як законними, так і нелегальними шляхами відомості про те, що нацистська Німеччина вдереться у Польщу та Югославію, а потім і в Радянський Союз.[6]
На підставі наказів тодішнього міністра оборони Королівства Югославія Мілана Недича, він двічі відвідував німецьке верховне командування, обстоюючи югославську зацікавленість портом Салоніки.[9]
Його товаришем по здобуттю військової освіти в Особливій військовій школі Сен-Сір у Франції був, зокрема, Дража Михайлович.[10]
Протягом війни ред.
Перед початком Другої світової війни Ваухнік у званні полковника обіймав посаду югославського військового аташе в Берліні, де тісно співпрацював з Іво Андричем.[11]
За його свідченнями, вже 14 березня 1941 Ваухнік мав «незаперечні докази і навіть досить докладні плани» щодо початку підготовки до нападів німецьких військ на Радянський Союз.[12] Він також наголошував, що про ці плани було поінформовано уряд Великобританії.[12]
Після вторгнення в Югославію держав Осі Ваухніка схопили у Белграді і на початку травня 1941 року перевезли в Берлін, де допитали в Головному управлінні імперської безпеки.[13] Звільнили його як громадянина Німеччини, оскільки він народився в тій частині Югославії, яку на той час анексувала Німеччина.[13] Після звільнення Ваухнік вирушив до Любляни.[13]
1942 року Ваухнік виношував план доправити до окупованої державами Осі Югославії короля Петра ІІ для мобілізації сербів і хорватів під його командуванням.[14] Його план спирався на той факт, що німецькі війська зав'язли на Східному фронті, а італійських військовиків можна було переконати не втручатися.[15]
Ваухнік був соратником командира словенських четників (Синьої гвардії) Івана Презеля.[16] Був ініціатором створення Військової ради всіх словенських ліберальних політичних рухів (словен. Zveza). У той час він перебував на посаді виконувача обов'язків начальника штабу четників у Словенії.[17] 1944 року Дража Михайлович підвищив Ваухніка до звання бригадного генерала.[18] За словами четницького воєводи Шуштерича, Ваухнік і Михайлович були побратимами.[19]
За даними деяких джерел, Ваухнік у червні 1944 р. поїхав у Швейцарію з метою запропонувати перевести у підпорядкування британському командуванню словенських домобранців, частину вояків Незалежної Держави Хорватії та частину загонів четників.[20] Британські представники відхилили його пропозицію.[21]
Післявоєнні роки ред.
Після Другої світової війни Ваухнік виїхав до Аргентини, де у Буенос-Айресі жив тихим життям, не вступаючи до жодної з численних югославських емігрантських політичних груп.[22] Помер 31 травня 1955 року в Буенос-Айресі.[18]
Бібліографія ред.
Доробок Володимира Ваухніка включає:
- Vauhnik, Vladimir (1967). Memoiren eines Militärattachés: (Ein Kampf gegen das Fingerspitzengefühl Hitlers) [Mit Abbildungen, Diagramm, und Karten-Skizze]. Editorial Palabra Eslovena.
- Vauhnik, Vladimir (1972). Nevidna fronta. Delo.
- Krizman, Bogdan (1986). Pavelić u bjekstvu. Globus. ISBN 9788634301397.
Примітки ред.
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #170135454 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Czech National Authority Database
- ↑ https://plus.si.cobiss.net/opac7/conor/39511139
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ а б К. В. Мальшина. Тернистий шлях словенського державотворення (1918—1941)
- ↑ а б в (Podbregar та Ivanusa, 2016, с. 142)
- ↑ (Лесковац, Форишковић та Попов, 2004, с. 104): "Ваухник, Владимир. официр, обавештајац, војни аташе (Светиње, Словенија, 24. VI 1896 — Аргентина, 31. III 1955) Рођен је у наставничкој породици. У Марибору је завршио гимназију и аустријску Кадетску "
- ↑ (Rahten, 2009, с. 176)
- ↑ (Trifković, 1998, с. 91)
- ↑ (Dimitriǰević та Nikolić, 2004, с. 59)
- ↑ (Mitić, 2002, с. 135): "АндриЬев сарадник на том послу у посланству, во]гт аташе, пуковник Владимир Ваухник"
- ↑ а б (Zalar, 1961, с. 59)
- ↑ а б в (Vojinović, 1988, с. 76)
- ↑ (Jukić, 1974, с. 128): "Colonel Vladimir Vauhnik, the Yugoslav military attache" in Berlin, described to me how he worked out a plan in 1942 to send King Peter to Yugoslavia so that Serbs and Croats might rally under his leadership."
- ↑ (Jukić, 1974, с. 128)
- ↑ (Bevc, 2007, с. 191)
- ↑ Vojno-istoriski glasnik (Serbian) . 1983. с. 183. Процитовано 19 січня 2019.
Inicijativu za obrazovanje Saveta dao je general Vladimir Vauhnik, kasnije vršilac dužnosti komandanta Komande „Kraljevske jugoslovenske vojske u Sloveniji” (čiji je komandant tada bio pukovnik Ivan Prezelj.
- ↑ а б (Podbregar та Ivanusa, 2016, с. 143)
- ↑ Šušterič, Uroš (12 лютого 2011). Vojvoda iz Dežele još odan Draži (Serbian) . Večernje Novosti. Архів оригіналу за 30 січня 2019. Процитовано 29 січня 2019.
Nju je vodio Čičin pobratim, general Vladimir Vauhnik, generalštabni pukovnik, vojni ataše Kraljevine Jugoslavije u Berlinu.
- ↑ (Sirc, 1989, с. 45): "It appears that in June 1944, Colonel Vauhnik had come to Switzerland to offer the services of the Slovene Domobranci, of some Croat soldiers and some Chetniks to the British."
- ↑ (Sirc, 1989, с. 45): "And it also appears that he was unceremoniously turned down."
- ↑ (Krizman, 1986, с. 225)
Джерела ред.
- Podbregar, Iztok; Ivanusa, Teodora (6 грудня 2016). The Anatomy of Counterintelligence: European Perspective. Bentham Science Publishers. ISBN 978-1-68108-411-4.
- Zalar, Charles (1961). Yugoslav Communism: A Critical Study. U.S.GovernmentPrint.Office.
- Jukić, Ilija (1974). The fall of Yugoslavia. Harcourt Brace Jovanovich.
- Dimitriǰević, Boǰan; Nikolić, Kosta (2004). Đeneral Mihailović: biografija. Институт за савремену историју (Belgrade, Serbia). Архів оригіналу за 20 січня 2021. Процитовано 12 березня 2021.
- Trifković, Srdja (1998). Ustaša: Croatian separatism and european politics 1929-1945. The Lord Byron Foundation for Balkan Studies. ISBN 9781892478009. Архів оригіналу за 17 липня 2021. Процитовано 12 березня 2021.
- Mitić, Miodrag (2002). Poete u fraku. ISBN 9788673633299.
{{cite book}}: Проігноровано|work=(довідка) - Bevc, Vladislav (2007). Liberal Forces in Twentieth Century Yugoslavia: Memoirs of Ladislav Bevc. Peter Lang. ISBN 978-1-4331-0008-6.
- Sirc, Ljubo (1989). Between Hitler and Tito: Nazi Occupation and Communist Oppression. André Deutsch. ISBN 978-0-233-98405-6.
- Vojinović, Aleksandar (1988). Leon Rupnik. Centar za informacije i publicitet. ISBN 978-86-7125-030-6.
- Rahten, Andrej (2009). Nova slovenska biografija. Založba ZRC, ZRC SAZU. ISBN 978-961-254-131-6.
- Лесковац, Младен; Форишковић, Александар; Попов, Чедомир (2004). Српски биографски речник. Будућност. ISBN 9788683651627. Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 12 березня 2021.