Воловець

селище міського типу на Закарпатті

Волове́ць (пол. Wołowiec, угор. Volóc) — селище міського типу на Бойківщині, центр Воловецької селищної громади Мукачівського району Закарпатської області України.

смт Воловець
Volovec gerb.gif Volovec prapor.gif
Герб Воловця Прапор Воловця
Панорама Воловця
Панорама Воловця
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Мукачівський район
Громада Воловецька громада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засноване 1433
Статус із 25.04.1957[1] року
Площа 11,76 км²
Населення 5128 (01.01.2019)[2]
Густота 439,2 осіб/км²
Поштовий індекс 89100
Телефонний код +380 3136
Географічні координати 48°42′40″ пн. ш. 23°11′18″ сх. д. / 48.71111° пн. ш. 23.18833° сх. д. / 48.71111; 23.18833Координати: 48°42′40″ пн. ш. 23°11′18″ сх. д. / 48.71111° пн. ш. 23.18833° сх. д. / 48.71111; 23.18833
Висота над рівнем моря 492 м
Водойма р. Вича, Волівчик
Відстань
Найближча залізнична станція: Воловець
До обл. центру:
 - залізницею: 118 км
 - автошляхами: 99,9 км
Селищна влада
Адреса 89100, Закарпатська обл., Воловецький р-н, смт Воловець, вул. Пушкіна, 7
Голова селищної ради Попелич Михайло Андрійович
Вебсторінка Воловецька селищна рада
Карта
Воловець. Карта розташування: Україна
Воловець
Воловець
Воловець. Карта розташування: Закарпатська область
Воловець
Воловець

Commons-logo.svg Воловець у Вікісховищі

Воловець розташований у високогір'ї Українських Карпат, на південь від Вододільного хребта та на північ від масиву Полонина Боржава, у долині річок Вича (притока Латориці) та Волівчика, при підніжжі гір Темнатик та Плай, на висоті близько 500 м над рівнем моря.

Через Воловець проходить залізниця, котра сполучає Київ та Чоп. За 11 км від Воловця через с. Нижні Ворота проходить міжнародна траса М06 (Київ — Чоп). Відстань до обласного центру (Ужгород) 115 км, до Львова 190 км, до Києва 750 км.

НаселенняРедагувати

У 1870 році в Воловці проживало 600 осіб.
В 1900 році в селі проживало 1284 осіб, у тому числі 839 українців, 253 німців, 177 угорців, 3 словаки, 1 румун, 11 євреїв.
У 2004 році в селищі проживало 5178 осіб.

У 2015 році в селищі проживало 7104 особи.

ІсторіяРедагувати

 
Воловець взимку
 
Воловець, гора Темнатик

Археологічні знахідки свідчать, що місцевість сучасного Воловця була заселена в добу бронзи. У 1930 році тут знайдено два скарби, які налічували 23 бронзових та 5 золотих предметів, які підтверджують існування тут поселення наприкінці ІІ тис. до н. е. За переказами, назва Воловця походить від назви річки Волівчик, у якій пастухи в давнину напували волів, які паслись на багатих травами полонинах.

Перша згадка про Воловець відноситься до 1433 року, коли він разом з навколишніми землями належав феодалам Переньї та частково Білкеям. В наступні роки Воловець переходив від одного до іншого, а на початку XVII ст. його включили в Мукачівську домінію. У 1625 році начальник гарнізону Мукачівського замку Янош Балиндя подарував його Олексі Шімону. В дарчій грамоті, підтвердженій 1628 року, вказувалося, що новий хазяїн зобов'язаний поселити тут своїх кріпаків.

У 1645 році трансільванський князь Дйордь ІІ Ракоці, який вів активну боротьбу за розширення своїх володінь, приєднав до них і Воловець. Село в той час було невеликим, у ньому проживало кілька десятків сімей. Основним заняттям жителів було тваринництво. На початку XVI ст. селяни були повністю закріпачені. Феодальні війни і міжусобиці неодноразово приводили до розорення Воловця. Так, в 1657 році польські війська на чолі з воєводою Любомирським зробили наїзд на володіння цього князя. Багато сіл, у тому числі Воловець, були зруйновані і спустошені. Після придушення визвольної війни угорського народу 1703—1711 рр. всі володіння її керівника Ференца ІІ Ракоці були конфісковані і в 1728 році перейшли до графа Карла Шенборна. Воловець увійшов у Мукачівсько-Чинадіївську домінію.

Перша половина XIX ст. характеризувалася розширенням поміщицького господарства за рахунок наділів кріпаків і посиленням їх експлуатації. Пригнічені селяни не мирилися з кріпосницькими порядками і неодноразово виступали проти експлуататорів. У 1761—1762 рр. 33 жителі Воловця перебували в тюрмі за непідкорення адміністрації домінії. Влітку 1831 року на Закарпатті вибухнуло повстання селян, у якому взяли участь і жителі села. В результаті революції 1848—1849 рр. кріпосне право відмінили.

У другій половині XIX ст. Воловець був порівняно великим селом на Верховині. У 30-ті роки XIX ст. у Воловці почало діяти напівкустарне підприємство по виготовленню черепиці і цегли. У 1872 році італійськими промисловцями було розпочато будівництво залізниці.

У 1882 році у Воловці почав діяти перший навчальний заклад — державна початкова школа.
В 1900 році в селі проживали 1284 чол., у тому числі 839 українців, 253 німців, 177 угорців, 3 словаки, 1 румун, 11 євреїв; в селі було 198 будинків, з яких 24 кам'яних та 174 дерев'яних. Триповерховий будинок належав багатому Грімбергу.
У 1900 році тільки 346 жителів вміли читати і писати. В 1909 році двоє вчителів навчали 107 учнів.
У 1901 році одна із будапештських фірм змонтувала у Воловці лісопилку, яка виготовляла будматеріали, на ній працювало 25—30 осіб. В 1906 р. її переобладнали, обладнавши паровим двигуном.
1914 рік — Російські війська оволоділи селом, 200 воловчан приєднались до війська.
1919 рік — проголошено Радянську владу, а в кінці квітня цього року чехословацькі війська ввійшли у Воловець.
1929—1933 роки — мітинги і демонстрації проти соціального гноблення.
1932—1933 роки — судові процеси проти непокірних 36 селян, що пасли худобу у лісі біля Латориці, демонстрації голодних селян.
1938 рік — у Воловці проживало 2350 мешканців, у школі навчало семеро вчителів 132 дітей.
1939 рік — Угорська окупація. Страчено 3-х осіб, 11 кинуто в тюрму, 93 відправлено на примусові роботи.
9 жовтня 1944 року у Воловець увійшли радянські війська 351 стрілецької дивізії.
Листопад 1944 року — створено Народний комітет, який передав землі селянам і націоналізував лісопильний завод.
У 1944 році почала функціонувати початкова школа, а в 1945 році на її базі — середня.
1946 рік — почав діяти медпункт.
1947 рік — відкрито лікарню на 30 ліжок.
1948 рік — створено колгосп «Радянська Верховина».
1950 рік — відкрито клуб і бібліотеку з книжковим фондом 18000 екземплярів.
1957 рік — Воловець став селищем міського типу.
1958 рік — почав працювати соко-винний завод.
1963 рік — створено лісокомбінат.
1973 рік — почала функціонувати «нижня площадка» філіалу Львівського заводу «Електрон».
1978 рік — почала функціонувати «верхня площадка» філіалу Львівського заводу «Електрон».

ХрамиРедагувати

Церква св. Миколи (?). XVIII ст.

Коли книге вже друкували, у Воловці пощастило знайти картину, на якій зображено дерев’яну бойківську церкву, що стояла на місці збудованої у 1894 р. мурованої церкви (див. стор. 330). На підрамнику – підпис угорською: “Намалював художник Еде Ріні (Гриняк) в серпні 1890 p.”. Художник, очевидно, зупинявся у добротному будинку лісника і подарував йому картину, яка перейшла у спадок нащадкам.

Художник мав змадяризоване прізвище, але в дужках підписав справжнє.


Церква Вознесіння Господнього. 1926.

Православну громаду заснував у Воловці та Канорі в 1925 р. емігрант з Росії (а можливо, з України, бо розмовляв українською мовою) о. Лев Тиблевич, що став також першим православним священиком.

Ініціатором православного руху з місцевих людей був Андрій Беца, який очолив спорудження дерев’яної церкви. Разом з ним працювали Іван Мадяр, Федір Баганич і, можливо, брати Андрія Беци Олекса та Михайло. Згадують серед майстрів також братів Ільницьких – Івана, Василя та Михайла.

А. Беца зробив до церкви іконостас, царські двері, гробницю і світичі. На спорудження церкви зібрали 40 тисяч чехословацьких корон (очевидно, певну частину виділила держава). Дошки закупили у власника місцевої лісопильні Шайо Ґрінберґа. Дзвони купили місцеві залізничники. Невідомо хто зробив проект цієї цікавої споруди. Одночасно вірники збирали кошти і матеріали на муровану церкву, хоч у 1931 р. громада мала борг 15 тисяч корон за ділянку землі, на якій уже стояла церква.

Наступним священиком був о. Фома Росоха – активний проповідник православ’я, який також переводив людей через кордон у СРСР.

Дерев’яна церква каркасної конструкції та традиційна двоярусна дзвіниця утворювали цікавий ансамбль дерев’яних споруд на місці, де тепер стоять приватні будинки позаду будівлі пошти. Чотири главки увінчували гребені ґонтових дахів, а на перетині дахів височіла дещо більша главка.

У серпні 1943 р. внаслідок воєнних дій церкву було незначно пошкоджено. Тоді ж церкву і дзвіницю розібрали люди, що залишилися без житла через залізничну аварію.

Дзвони перенесли до мурованої церкви. Хоругви і різьблена гробниця зберігалися в людей.


Церква Вознесіння Господнього. 1894.

Перша згадка про Воловець належить до 1433 р. Парохія існувала в 17 ст., а в 1692 р. Воловець був філією Канори. Тоді священиками були Прокіп та Іван Олексаковичі.

За урбаріальним записом 1699 р. поміщик передав для парохії ділянку Луки Рушковича. У 1733 р. згадують дерев’яну церкву св. Михайла з двома дзвонами. У 1778 р. філіями були Канора з дерев’яною церквою і Яблуново. Наступна згадка про дерев’яну церкву – в 1797 р.

Перша дерев’яна церква стояла в Вишньому кінці, але згоріла. Теперішню муровану церкву збудовано за священика Антона Фанковича на місці, де до 1890 р. стояла розкішна дерев’яна бойківська церква, перенесена сюди зі старого цвинтаря. Оснування посвятили 8 червня і незабаром довкола старої церкви вивели мури нової, а дерево потім винесли через двері.

Муровану церкву збудували майстри з Мукачева, а каміння возили із Скотарського. Посвятили храм 28 листопада 1893 р. Біля церкви – мурована дзвіниця, споруджена на кошти громади Федором Тимковичем та Юрієм Мадяром, і кам’яний хрест з 1904 р. На цвинтарі біля церкви є кілька гарних кованих надмогильних хрестів.

У 1934 р. за священика М. Фанковича церкву капітально відремонтували місцеві майстри Іван та Петро Ляхи на чолі з інженером Михайлом Попом, який також обладнав іконостас.

Багато церковних атрибутів містять імена дарителів та жертвувачів. Так, одне Євангеліє купили Калина і Юрій Тимковичі за кошти, виручені від продажу волів, подружжя Софілканичів подарувало образ Божої Матері, за художнє оздоблення храму заплатив І. Райчинець.

Стару церкву залишено православним. 23 травня 1996 р. єпископ І. Семедій освятив камінь під фундамент нової греко-католицької церкви в присутності архітектора майбутнього храму О. Ляшенка, пароха о. Василя Бляшина, куратора М. Токача. До 1999 р. вимуровано корпус церкви з двома стрункими вежами.

У Воловці в 1923 р. народився Іван Лявинець – церковний діяч і літератор, теперішній перший екзарх греко-католицької церкви в Чехії.

ПрисілкиРедагувати

Яблонка

Яблонка - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з Воловець

Згадки: 1570: nova pagus Almamezö, 1773: Alma Mező, Jablonon, 1808: Almamező, Jablonowá, 1851: Almamező, Jablonov, 1877: Almamező, Jablunyiv, 1902: Almamaző, 1913: Almamező, 1925: Jablonovo, 1930: Jablonov, 1944: Almamező, Яблонка.

Сьогодні пасажирський залізничний зупинний пункт Ужгородської дирекції Львівської залізниці.

Храм Воздвижения Чесного Хреста. 1921 або 1926.

Невелика дерев’яна двозрубна церква, збудована нижньоворітським майстром Василем Улинцем, подібна до його пізнішої церкви в селі Пашковець.

Споруда була значно привабливішою, поки зберігала традиційне покриття дранкою. Головний фасад, а також вежу з завершенням вирішено в стилі барокових церков Воловеччини. У цьому ж стилі вирішено гранчастий вівтарний зруб з круглим вікном. При вході прибудовано засклений ґанок під двосхилим дахом.

Усередині церква має кілька реліквій: царські двері роботи місцевого майстра Ґашпара і дияконські двері, передані сюди з розібраної дерев’яної церкви в Таламаші. Замість традиційного іконостаса на стінах розвішано образи. Попри свої невеликі розміри, церква є архітектурною домінантою села.

Відомі людиРедагувати

 
Група учнів 11-А класу Воловецької СШ, 1965, по центр — Марія Годованець
  • Коберський Лев — один з перших кавалерів бойової нагороди Українських Січових Стрільців — срібної медалі хоробрості, похований у селищі
  • Мирослав-Любомир Чепа — український психолог, автор гіпотези Вельтмана-Чепи, закінчив Воловецьку СШ
  • Марія Максимівна Годованець (*1936) — вчителька фізики, класний керівник учнів 11-А класу Воловецької СШ 1965 року р. в., сестра відомих українських вчених, докторів медичних наук, професорів УжДУ, братів Олександра Кишка та Миколи Кишка, та доктора фізико-математичних наук, проректора та професора УжДУ, Степана Кишка.
  • Лендєл Василь Георгійович (* 1949) — український хімік
  • Гамага Віра Степанівна (Баганич);   (1937, смт Воловець, нині Закарпатська область — 2018) — українська співачка, фольклористка. Заслужена артистка України (2017). Почесна громадянка Воловця.

Цікаві фактиРедагувати

 
Трамплін

З історії воловецького трампліну: перша згадку про нього знаходимо у річному звіті голови лижної секції мукачівського клубу туристів, надрукованому січневому (за 1930 р. стор.58) номері журналу "Zimní Sport" /Зимовий спорт/ - органі Союзу лижників Чехословаччини, до складу якої у міжвоєнний період входило Закарпаття:  "У літні місяці (1929 року) керівництво клубу готувало будівництво першого лижного трампліна у Воловці. Знайшли місце, розробили плани і створили фонд для будівництва трампліну". У подібному звіті за наступний рік читаємо: - Функціонери клубу старанно підготували будівництво жупного (тобто крайового) лижного трампліну, яке здійснюється біля Воловця за суттєвої допомоги технічної роти 19-го піхотного полку і буде завершено цього /1931/ року. Трамплін будується за проектом архітектора Яролімка, і передбачається, що з нього буде можливо стрибати на дальність до 50 м". До речі, про відкриття реконструйованого трампліну, коло фаворитів тих змагань можна дізнатися зі статті у будапештській газеті "Nemzeti sport" /Національний спорт/ (№53, 1940), що вийшла напередодні старту:  "Найкращі угорські стрибуни на лижах зібралися у Воловці, щоб поборотися на незвично великому трампліні. Спортсмени наполегливо тренувалися, але через примхи погоди урочисте відкриття трампліну і самі змагання довелося переносити: в четвер пішов дощ і змив сніг, що вкривав трамплін. Але в суботу випало 15 см свіжого снігу і температура понизилася до 5 градусів морозу. Тож невдовзі змагання відбудуться! Фаворитом є безумовно Дарабош, але холоднокровність і розсудливість Ваньї можуть дати шанс на перемогу і йому. Найвірогіднішим претендентом на третю медаль є Козма. Ми з нетерпінням чекаємо на результати".

Шандор Дарабош на той момент був 4-разовим чемпіоном Угорщини, учасником чемпіонату світу 1935 року; Пал Ванья – чемпіон Угорщини 1931, 1932, 1933, 1938 та 1939 років, пізніше він переміг і у чемпіонатах 1941 та 1943 рр., та стартував на Зимових Олімпійських іграх 1948 року. Ласло Козма у Воловці був вже 5-разовим чемпіоном Угорщини у командному заліку.[3]

Про цей цікавий історичний факт можна довідатися, оглянувши оновлені фотоекспозиції районного краєзнавчого музею у Воловці. На жаль, за стільки років від унікального трампліна вже практично нічого не залишилося. Досі збереглись тільки бетонні тумби поміж ялинками в лісі — колишній фундамент трампліну.

Гірськолижний курортРедагувати

Курорт Воловець сподобається новачкам, лижникам, які тільки почали освоювати гірські схили. Це селище — ідеальне місце, якщо ви хочете відвідати якомога більше пам'яток Карпат.

ПриміткиРедагувати

  1.  Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1957. — № 4 (31 травня). — С. 113.
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  3. Цепурдей: Воловецькому трампліну не 150 років, а всього 90 / Історія - Прозак. Prozak.info - Інформаційний антидепресант (uk-UA). Процитовано 2021-01-22. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати