Білозерська Любов Євгенівна
Любо́в Євге́нівна Білозе́рська (18 (30) вересня 1895, Королівство Польське — 27 січня 1987, Москва) — друга дружина письменника М. А. Булгакова (1925—1932 роки).
| Білозерська Любов Євгенівна | |
|---|---|
| рос. Любовь Евгеньевна Белозерская | |
| Народилася |
18 (30) вересня 1895 Q21641231?, Ломжинська губернія, Варшавське генерал-губернаторство, Російська імперія[2] |
| Померла |
27 січня 1987[1] (91 рік) Москва, СРСР |
| Поховання | Ваганьковське кладовище |
| Країна |
 Російська імперія СРСР |
| Діяльність | медична сестра, редакторка, письменниця |
| Галузь | літературна діяльністьd[3] і редагування[3] |
| Знання мов | російська |
| Батько | Evgeny Belozerskyd |
| У шлюбі з | Булгаков Михайло Опанасович і Ilya Vasilevskyd |
Життєпис ред.
Ранні роки ред.
Народилася в Польщі. Батько — Євген Михайлович Білозерський (1853—1897). Випускник Московського університету і Лазаревського інституту східних мов, володів 14 мовами. Написав п'єсу «Дві матері» та «Листи з Персії». Помер у Польщі під Ломжею від серцевої хвороби.
Мати — Софія Василівна Білозерська (Сабліна) (1860—1921). Навчалася в Москві в інституті шляхетних дівчат, мала музичну освіту[4] .
Окрім Любові, в родині було ще троє дітей: Віра (нар. 1888), Надія (нар. 1891) та Юрій (нар.1893).
Після смерті батька у 1897 сім'я переїхала до Пензи, де жили родичі матері.
Мати і брат Юрій померли у 1921 році у м. Вольську від висипного тифу під час голоду в Поволжі.[5]
Л. Є. Білозерська закінчила Демидівську жіночу гімназію у Санкт-Петербурзі зі срібною медаллю, навчалася в приватній балетній школі. З початком Першої світової війни у 1914 році Білозерська, закінчивши курси сестер милосердя, доглядала в госпіталях за пораненими.
Після Жовтневого перевороту вона поїхала з Петрограда до подруги, до села, що знаходилося у центральній Росії.
Шлюб з І. М. Василевським ред.
У 1918 році Білозерська переїхала до Київа, де зустрілася з відомим журналістом, знайомим їй ще по Петербургу, Іллею Василевським, який писав під псевдонімом «Ні-Буква». Вона вийшла заміж за Василевського і в лютому 1920 року разом з чоловіком емігрувала з Одеси до Константинополю (деякі події цього періоду були використані М. А. Булгаковим у п'єсі «Біг»).
У тому ж році сім'я переїхала до Франції, спочатку до Марселю, а потім до Парижу . У Парижі І. М. Василевський видавав власну газету «Свободные мысли» («Вільні думки»), Любов Євгенівна виступала в балетних трупах у паризьких театрах. Взимку 1921—1922 років сім'я переїхала до Берліну, де Василевський почав співпрацювати у «зміновіхівській» прорадянськый газеті «Накануне» («Напередодні»). У той час ця газета друкувала нариси і фейлетони М. А. Булгакова.
Л. Є. Білозерська розлучилася з Василевським наприкінці 1923 року .
Шлюб з М. О. Булгаковим ред.
На початку січня 1924 року на вечорі, влаштованому редакцією «Напередодні» на честь письменника Олексія Миколайовича Толстого, Білозерська познайомилася з Михайлом Опанасовичем Булгаковим. Шлюб Булгакова та Білозерської був зареєстрований 30 квітня 1925 року.
Роки шлюбу з Любов'ю Євгенівною — це час створення Булгаковим «Днів Турбіних», «Багрового острова», «Зойкіної квартири». Вона перекладала для чоловіка з французької мови книги про Мольєра. Її рукою, під диктовку письменника, написані багато сторінок п'єси «Кабала святош», п'єси «Адам і Єва» та сторінки першої редакції роману «Консультант з копитом», який згодом став романом «Майстер і Маргарита» (тоді ще без Маргарити)[6]. Втім, за даними Б. Соколова, саме Любов Євгенівна підказала Булгакову ідею ввести в майбутній роман «Майстер і Маргарита» образ головної героїні[7] .
Любові Євгенівні були присвячені роман «Біла гвардія», повість «Собаче серце» та п'єса «Кабала святош» («Мольєр»). Але міцніше за все ім'я Любові Євгенівни пов'язано з задумом і народженням п'єси «Біг»: її розповіді про еміграцію і емігрантів, про Константинополь та Париж послужили джерелом натхнення для письменника при створенні п'єси[6].
На початку 1929 року почалися складнощі в сімейному житті.
«Факт <…> з біографії Булгакова: йому доводилося писати уривками, і він якось заявив дружині, що в таких умовах не працював навіть Достоєвський. На що отримав відповідь: „Але ти ж не Достоєвський!“» — І. Л. Волгін
Після розлучення з М. О. Булгаковим ред.
У лютому Булгаков познайомився з О. С. Шиловською, яка згодом стала його коханкою і подругою Любові Євгенівни. У жовтні 1932 року вона стала третьою дружиною письменника. Розлучення з Білозерською сталося 3 жовтня 1932 року.
З 1933 року Білозерська працювала в редакції «ЖЗЛ», потім в редакції «Історичні романи» Жургазу. Після 1945 року Білозерська була науковим редактором із транскрипції у видавництві «Велика радянська енциклопедія», у 1940-х роках — редактором у «Литературной газете» («Літературній газеті»), співпрацювала з журналом «Огонёк».
У 1928—1930 роках вона була коректором-редактором зібрання творів В. В. Вересаєва, а з 1936 року стала літературним секретарем історика-академіка Є. В. Тарле.
У 1970-1980-х роках Білозерська написала книгу про життя з Булгаковим «О, мёд воспоминаний» («О, мед спогадів»), а також книги про емігрантського життя в Константинополі і Парижі («У чужого порога») і «Так было» («Так було», про свою роботу з Є. В. Тарле). У Росії книги були видані після її смерті. Нариси-спогади про Білозерську можна знайти у книгах Л. М. Яновської[8] та О. М. Монахової[9], які дружили із нею. Переписка Білозерської і Яновської частково опублікована[10].
Л. Є. Білозерська померла 27 січня 1987 року в Москві. Похована[11] на Ваганьковському кладовищі поруч зі своїми родичами[12].
Примітки ред.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Булгаковская энциклопедия — 2000.
- ↑ а б Czech National Authority Database
- ↑ Белозерский И. В. Записки о Любовь Евгеньевне // Белозерская-Булгакова Л. Е. Воспоминания … С. 208.
- ↑ Л. Е. Белозерская-Булгакова. Воспоминания … — С. 162.
- ↑ а б Яновская Л. М. Творческий путь Михаила Булгакова. — Москва : Советский писатель, 1983. — С. 177—180. — 20 000 прим.
- ↑ Соколов Б. В. Булгаковская энциклопедия — Рукописи не горят! [Архівовано 19 квітня 2012 у Wayback Machine.]. — Москва: Алгоритм, 2003. — ISBN 5-320-00143-6
- ↑ Яновская Л. М. Записки о Михаиле Булгакове. — 3-е изд. — Москва : Текст, 2007. — ISBN 978-5-7516-0660-2.
- ↑ Монахова Е. Н. «Светлому парню Любочке…» Моё знакомство и переписка с Л. Е. Белозерской-Булгаковой. — Москва : БФБ, 2017. — 122 с.
- ↑ Богданов Н. Н., Курушин А. А. «Булгаков — писатель безграничный» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Кривоносов Ю. Михаил Булгаков и его время. — Москва : Вече, 2016. — 432 с. — ISBN 978-5-9533-5840-8.
- ↑ Могила на Ваганьковском кладбище
Література ред.
- Соколов Б. В. Булгаковская энциклопедия — Рукописи не горят! [Архівовано 19 квітня 2012 у Wayback Machine.]. — М.: Алгоритм, 2003. — ISBN 5-320-00143-6
- Белозерская-Булгакова Л. Е. Воспоминания / Сост. и послесл. И. Белозерского. — Москва : Художественная литература, 1989. — 223 с. — 250000 прим. — ISBN 5-280-01334-X.