Відкрити головне меню

Тарле Євген Вікторович

радянський історик, педагог

Євге́н Ві́кторович Та́рле (* 8 листопада 1874, Київ — † 6 січня 1955, Москва) — радянський історик, педагог. Академік АН СРСР. Автор книг «Наполеон», «Нашествие Наполеона на Россию», «Талейран», «Жерминаль и прериаль», «Крымская война» та ін.

Тарле Євген Вікторович
E V Tarle.jpg
Народився 27 жовтня (8 листопада) 1875[1]
Київ, Київська губернія, Російська імперія[2]
Помер 5 січня 1955(1955-01-05)[2][3][4] (79 років)
Москва, РРФСР, СРСР[2]
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність історик, викладач університету
Alma mater Історико-філологічний факультет Київського університету[d]
Сфера інтересів історія
Заклад Тартуський університет, Казанський державний університет і Московський державний інститут міжнародних відносин
Науковий керівник Лучицький Іван Васильович
Відомі учні Lev Kertman[d], Boris Piotrovsky[d] і Гумільов Лев Миколайович
Член Російська академія наук і Академія наук СРСР
Нагороди

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Тарле Євген Вікторович на Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Народився 8 листопада 1874 року в єврейській сім'ї купця з Херсона. Закінчив Херсонську чоловічу гімназію № 1 і 1892 року вступив в Новоросійського університету в Одесі на історико-філологічний факультет. Через рік перевівся на аналогічний факультет до Київського університету.

1896 року закінчив навчання і залишився працювати на кафедрі для підготовки до професорського звання, викладав у київських гімназіях, друкувався в журнальній періодиці, брав участь у підготовці статей до енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона. Наукова та громадська активність молодого вченого привернула увагу влади: Є.Тарле був арештований і висланий з Києва.

З 1901 — в Петербурзі.

У 1901 — перша наукова робота (магістерська дисертація) про Томаса Мора.

З 1903 — приват-доцент університету. Є.Тарле був прихильником конституційних змін в Росії. 1905 — арештований і знову позбавлений права займатися викладацькою діяльністю. Зміни в житті Росії, що сталися як наслідок революції 1905 року, повернули Є.Тарле до викладацької діяльності. 1911 — захистив докторську дисертацію.

Події 1917 року знайшли суперечливий відгук у вченому. Він вітав лютневу революцію й вів активну наукову та громадську діяльність. Регулярно виїздив до Франції для роботи в архівах, сприяв налагодженню розірваних наукових контактів з Європою. Обраний дійсним членом Товариства французької революції, почесним членом Академії політичних наук Колумбійського університету тощо.

1921 — член-кореспондент АН СРСР, 1927 — дійсний член АН СРСР.

1930 — арештований разом з іншими істориками у, так званій, «академічній справі». В ув'язненні провів півтора року, виключений з Академії Наук, 1931 року відправлений у заслання в Казахстан.

З 8 серпня 1931 року перебував у вигнанні в Алма-Аті, де розпочав роботу над «Наполеоном».

Потім був реабілітований Сталіним завдяки «Наполеону».

Під тиском міжнародної наукової громадськості Є.Тарле дозволили викладати історію в Алма-Атинському університеті, а 1932 дозволили повернутися до Москви.

1933 — відновлений на посаді професора Ленінградського університету, пізніше — в званні академіка.

Протягом останніх тридцяти років свого життя Є.Тарле вів активне наукове й творче життя: викладав, писав нові книги, підручники історії, укладав збірники документів. Він автор монографій «Наполеон» (1936), «Талейран» (1940), «Кримська війна» (1941—1943) та багатьох інших ґрунтових наукових досліджень. Проте повністю вчений був реабілітований лише посмертно в 1967 році.

Останні дослідження документів по, так званій, «Академічній справі» дозволяють стверджувати, що Тарле доносив на своїх колег по історичному цеху, зокрема, на історика Платонова С.Ф., звинувачуючи його у тому, що він очолював контрреволюційний гурток у Ленінграді. [5]

Нагороди та званняРедагувати

1940-го року вчений був обраний почесним доктором університетів Брно, Праги, Осло, Сорбонни, член-кореспондентом Британської академії, членом Норвезької АН, Філадельфійської академії політичних та соціальних наук в США.

Отримав 3 Сталінські премії у 1942 році за «Історію дипломатії», 1943, 1946 роках.

Нагороджений трьома орденами Леніна та двома орденами Трудового Червоного прапора, тричі удостоєний Державної премії СРСР.

На його честь названо вулицю в Херсоні.

Помер 6 січня 1955 року в Москві.

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118801384 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б в Тарле Евгений Викторович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Енциклопедія Брокгауз
  5. Брачев, Виктор (2006). Травля русских историков (Російська). Алгоритм. с. 320. ISBN 5-9265-0236-5.