Відкрити головне меню

Федір Семенович Бабичев
Babichev.jpg
Народився 28 лютого 1917(1917-02-28)
Бобрикове
Помер 28 квітня 2000(2000-04-28) (83 роки)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР, Україна
Діяльність хімік
Alma mater Київський університет
Сфера інтересів органічна хімія
Заклад Київський університет
Науковий керівник Яворський Володимир Полікарпович
Член НАН України
Нагороди
Державна премія України в галузі науки і техніки
Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора

Федір Семенович Бабичев (28 лютого 1917, Бобрикове — 28 квітня 2000, Київ) — український хімік-органік, доктор хімічних наук, академік АН України.

БіографіяРедагувати

Народився 28 лютого 1917 року в селі Бобриковому (нині Антрацитівського району Луганської області) в селянській родині. В 1936 році з відзнакою закінчив середню школу у місті Ровеньках, після закінчення якої поступив на хімічний факультет Київського університету. Закінчив його в 1944 році. Пройшов шлях від завідуючого хімічним складом до декана хімічного факультету. У 1948 році захистив кандидатську дисертацію за матеріалами дослідження метиленових основ ряду похідних тіазолу. У 1965 році захистив докторську дисертацію на тему «2-Бензтиазолилалкил(арил)карбоновые кислоты и синтезы из них гетероциклов с мостиковым атомом азота». З 1967 року професор кафедри органічної хімії. Протягом 1968—1978 років декан хімічного факультету. У 1971 році роки був обраний завідуючим кафедрою. У 1973 році обраний академіком НАН України. У 1978—1988 роки був віце-президентом НАН України. З 1988 року радник Президії НАН України.

Тривалий час був заступником головного редактора видавництва української енциклопедії. У 1980—1988 роках обирався депутатом Верховної Ради УРСР Х та ХІ скликань[1].

 
Могила Федора Бабичева

Помер 28 квітня 2000 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Наукова і педагогічна діяльністьРедагувати

Тривалий час читав загальний курс органічної хімії та спецкурс «Стереохімія органічних сполук».[Автор 394 наукових публікацій (з них понад 100 авторських свідоцтв), в тому числі посібника з хімії для вчителів «Будова і властивості органічних сполук» (1971 рік, разом з М. Ю. Корніловим), трьох монографій та шість літературних оглядів.

Основні роботи відносяться до хімії гетероциклічних сполук. В 1950 році відкрив реакцію алкилірування метиленових основ ряду бензотіазолу, тіазолу і нафтотіазолу галогеналкилами. В 1956 році розробив спосіб синтезу бензотіазолілалкіл (арил) карбонових кислот конденсацією о-амінофенолу з ангідридами двоосновних кислот; відновленням ефірів бензотіазолілалкіл (арил) карбонових кислот отримав відповідні карбіноли. В 1964 році встановив будову продуктів приєднання α-галогенкетонів і хлорангидридів карбонових кислот до метиленових основ ряду бензотіазолу; отримав ціанінові барвники на основі 2,3-поліметиленбензотиазолинових солей і шляхом введення в їх поліметиленові цикли атомів кисню і сірки домігся поглиблення їх забарвлення. В 1969 році запропонував методи синтезу ряду конденсованих гетероциклів з ​​загальним атомом азоту для двох циклів. В 1970—1973 роках встановив можливість застосування цих сполук як фізіологічно активних препаратів, органічних напівпровідників, фотосенсибілізаторів. Вивчав стереохімію азотовмісних гетероциклів[2].

Виховав двох докторів та понад 30 кандидатів наук.

ВідзнакиРедагувати

Нагороджений орденами Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора.

Лауреат премій АН України імені Л. В. Писаржевського (1985 рік; за монографію «Химия изоиндола»; разом з Ковтуненком В. О.) і А. І. Кіпріанова (1995 рік; за цикл праць «Синтез та реакційна здатність сполук ряду ізоіндолу та ізохіноліну»; разом з Ковтуненком В. О. та Киселем В. М.).[3].

З 1994 року почесний Соросівський професор. У 1997 році присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

У 1998 присуджена Державна премія України з науки та техніки за цикл праць «Молекулярний дизайн гетероциклічних сполук» (разом з Воловенком Ю. М. та Ковтуненком В. О.).

ПриміткиРедагувати