Будини (народ)
Будини (дав.-гр. Βουδῖνοι, Boudinoi) — стародавній народ, що за Геродотом мешкав у Скіфії, на північ від савроматів й межував з неврами[1], імовірно в межах сучасних України та Російської Федерації. З племенем будинів зазвичай пов'язують поселення юхнівської культури.
| Будини | |
|---|---|
 Будини на карті «Світ Геродота» XIX ст. | |
| Раса | європеоїди |
| Близькі до | гелони |
| Входить до | Скіфію |
| Мова | скіфська, давньогрецька |
| Релігія | язичництво |
Геродот пише, що будини були численні, блакитноокі та рудоволосі і вели кочовий спосіб життя. До числа основних занять будинів відносились мисливство та рибальство[2].
Античні згадки
ред.Описуючи плем'я, Геродот вказував:
«Якщо перейти річку Танаїс, там уже не Скіфія, але перша її частина належить савроматам, які живуть у країні, що починається від затоки Меотійського озера і простягається на північ на відстань п'ятнадцяти днів шляху, і вся ця країна позбавлена дерев і диких, і культурних. Над ними живуть будини в країні, що вся заросла різними деревами. Вище над будинами на півночі спершу простягається пустеля на відстань семи днів шляху...
...
Щодо будинів, то це велике і численне плем'я і всі вони мають зовсім блакитні очі і руде волосся. В їхній країні побудовано дерев'яне місто, що називається Гелон. Кожна частина його муру має завдовжки тридцять стадій, а мур високий і дерев'яний. І житла в них дерев'яні, а також і святилища. Є там святилища еллінських богів, обладнані по-еллінському, із статуями і жертовниками і з внутрішніми дерев'яними храмами. У кожні три роки вони святкують діонісії і вакхічно божеволіють. А гелони — це первісно елліни, що виселилися з емпоріїв і оселилися з будинами. Вони користуються то скіфською, то еллінською мовами.
А будини користуються не тією мовою, що гелони, і спосіб життя в них інший, бо будини — тубільці, кочовики і лише вони в тій країні харчуються кедровими горішками. Гелони обробляють землю і споживають збіжжя і є в них сади і вони не схожі на будинів ні зовнішністю, ні кольором шкіри та волосся. Елліни називають також будинів гелонами, але це неправильно. Їхня країна вся вкрита різноманітним лісом, а в найбільшій гущавині лісу є велике і повноводне озеро, а також болото і навколо нього очерет. У тому озері ловлять видр та бобрів і ще інших звірів із квадратними мордами. З їхніх шкур шиють собі зимовий одяг, а їхні ядерця корисні для лікування маткових хвороб.»
Також Геродот згадує будинів серед скіфських племен, що брали участь у війні проти Дарія, який вторгся в межі Скіфії (VI століття до н. е.)[3]
Інші античні автори нічого нового не додають про будинів й більш зацікавлені дивовижною твариною, що мешкає біля озера у гущі лісів, яку називають тарандусом (сучасні дослідники схильні ототожнювати цю тварину з північним оленем).
Сучасні дослідження
ред.На думку Василя Татіщева, існує імовірність того що будини (дудини) яких описав Геродот є дуліби (дудлібами), тобто племенем часів зародження Київської Русі, яке зробило значний внесок у формування українського народу [4]. Доказами цієї версії є близька співзвучна форма обох назв, крім того, етнонім "будини" по звучанню є типово слов'янським. Варто звернути увагу на те що до складу дулібів входили "бужани".
Енциклопедія Британіка 1911 року ототожнює будинів з гілкою угрофінів, з якої утворились народи комі й удмуртів.
Деякі дослідники ототожнюють місто Гелон з Більським городищем на Полтавщині. Інше велике городище вивчене академіком Рибаковим біля села Вщиж (південь Жуковського району Брянської області РФ), у якому був один з центрів поклоніння балто-слов'янській богині Ладі[5].
На думку Б. О. Рибакова, будини археологічно відповідають балтським або слов'янським народам юхнівської культури[6]. Апелюючи до численності будинів, Б. М. Граков відводив їм весь простір від воронезьких до полтавських лісостепів, покритий, на його думку, єдиною (з несуттєвими відмінностями) археологічною культурою[7].
Фабриціус І. В. вважала за територію будинів, які разом з неврами та аротерами були основою південної гілки слов'ян, Середнє Подніпров'я з центром у Посуллі[8].
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Геродот. «Історія». IV:21,105. Архів оригіналу за 7 вересня 2011. Процитовано 20 серпня 2015. [Архівовано 2011-09-07 у Wayback Machine.]
- ↑ Геродот. «Історія». IV:108,109. Архів оригіналу за 7 вересня 2011. Процитовано 20 серпня 2015. [Архівовано 2011-09-07 у Wayback Machine.]
- ↑ Геродот. «Історія». IV:119. Архів оригіналу за 7 вересня 2011. Процитовано 20 серпня 2015. [Архівовано 2011-09-07 у Wayback Machine.]
- ↑ Татищев В. Н. Собрание сочинений: В 8 т. М.: Ладомир, 1994—1996. Т. 1. С. 411, 425; Т. 4. С. 94, 392.
- ↑ Б. О. Рыбаков. «Язычество Древней Руси». М.: Наука, 1987. [Архівовано 4 лютого 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ [[https://web.archive.org/web/20110219144335/http://www.fidel-kastro.ru/history/rossia/rybakov/Skif_ger/scif.htm Архівовано 19 лютого 2011 у Wayback Machine.] Б. О. Рыбаков. «Геродотова Скифия». М.: Наука, 1979.] [Архівовано 2011-02-19 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Граков Б. М., «Скифы [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]». М., 1971. С. 131—132, 160. (рос.)
- ↑ Археологія / Інститут археології НАН України /1951, випуск V (с. 80)
Джерела
ред.- «Будини [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]», стор. 180, том 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р.
- Медведев А. П., «Гелон Геродота: к проблеме соотношения античного нарратива и историко-археологических реалий» // Античный мир и археология. Вып. 11. Саратов, 2002. (рос.)
Посилання
ред.- С. С. Бессонова. Будини [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 389. — ISBN 966-00-0734-5.