Фабриціус Ірина Василівна
Фабриціус Ірина Василівна (нар.травень 1882 р. — пом. 6 січня 1966 р.) — українська археолог першої половини XX століття, кандидат історичних наук.
| Ірина Василівна Фабриціус | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
1882 Київ |
| Померла |
6 січня 1966 Санкт-Петербург |
| Країна |
 Російська імперія СРСР |
| Діяльність | археолог |
| Alma mater | Бестужевські курси |
| Галузь | археологія |
| Заклад | Російська національна бібліотека[1] |
| Науковий ступінь | кандидат історичних наук |
| Батько | Фабриціус Василь Іванович |
 Роботи у Вікіджерелах | |
Біографія ред.
Дитинство та дівоцтво ред.
Народилася в травні 1882 року в Києві. Батько Ірини — Василь Іванович Фабриціус — учений, професор Київського університету.
Ще дівчинкою Ірина Фабриціус потрапила у Херсон.[2] У 1900 році вона закінчила Другу Херсонську жіночу гімназію із золотою медаллю, яка засвідчує її високий інтелектуальний і творчий потенціал. Згодом продовжила навчання, отримавши в 1905 році вищу освіту в Санкт-Петербурзі в престижному навчальному закладі — Вищих Бестужевських жіночих курсах. Під керівництвом В. І. Гошкевича Фабриціус отримала також і прекрасну музейну підготовку.
Робота в Херсоні ред.
З 1913 по 1923 рр. І. В. Фабриціус працює помічником зберігача, а з 1923 по 1925 рр.. — вже хранителем фондів Херсонського історико-археологічного музею. Вже з юних років вона бере участь в археологічних дослідженнях В. І. Гошкевича, які він проводив на величезних просторах Херсонської губернії. Це участь у подальшому допомогла створити їй величезну наукову роботу — «Археологічна карта Причорномор'я Української РСР». Довгі роки Ірина Василівна була не тільки найближчим помічником і учнем, але і соратником Віктора Івановича. У 1925 році, після виходу Гошкевича на пенсію, І. В. Фабриціус стає директором музею. Херсонський музей в ті роки був одним з найкращих історико-археологічних музеїв України. Причому, як з підбору експонатів, так і по науковій і видавничій роботі. Музей мав свій друкований орган — «Літопис Херсонського історико-археологічного музею», два випуски якого — восьмий і дев'ятий — підготовлено та видано І. В. Фабриціус.
За час директорства Ірини Василівни Херсонський музей залишався помітним центром українізації регіону — завдяки вивченню української історії та культури, поширенню ідей українського патріотизму. Показовими в цьому плані є такі слова І. В. Фабриціус:
|
… в кінці 18 століття були вигнані з Українського Причорномор'я татари і турки. І великодержавна Росія, яка раніше вже знищила волю України, зруйнувала тепер, коли не було татарсько-турецької загрози, останню опору козацтва — Січі Запорізькі. На степовому просторі почали ділити великі шматки землі і дарувати їх поміщикам; перетворили на кріпаків частину вільного населення, переселяли кріпаків і вільних з України, з Росії, навіть з Німеччини, Швеції, Сербії, Болгарії. Почали будувати міста і фортеці (тому що потужна Турецька держава назавжди залишилася ворогом Російської імперії). А цій частині України (губернії: Херсонська, Катеринославська, Таврійська) дали назву «Новоросія»;— Нова Росія, забувши, скільки століть Україна захищала своїми силами «степ широкий, край веселий». | 
|
Робота в Санкт-Петербурзі ред.
У 1931 по 1936 рр. Ірина Василівна жила в Санкт-Петербурзі. Працювала в Ермітажі та Публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна. У 1937 році Фабриціус повертається в рідну Україну, до Києва, куди її запросили на роботу в Інститут археології НАН України, на посаду старшого наукового співробітника.
Наукова діяльність ред.
Початок самостійної наукової діяльності Ірини Василівни пов'язано з Херсонським міським музеєм старожитностей. Величезний вплив на формування наукових археологічних інтересів І. Фабриціус, після її повернення в Херсон, мав засновник музею, відомий український археолог і краєзнавець Гошкевич Віктор Іванович. В період, коли була директором проводила досить великі польові дослідні роботи. Це і розвідки з виявлення нових пам'яток археології, і розкопки декількох поселень, городищ, курганів. У 1924 році Ірина Василівна керувала розкопками Аджігільського античного городища (на березі Дніпровського лиману). Тоді ж був розкопаний курган біля села Лук'янівка, що надав дуже цінні знахідки з поховань білозерської культури доби пізньої бронзи (ранніх кіммерійців). Розкопки на Любимівському пізньоскіфському городищі I в. до н. е.-II ст. н. е., що проводилися протягом 1925–1929 рр., дозволили І. В. Фабриціус реконструювати його планування і конструкцію фортифікаційних споруд. На Гаврилівському пізньоскіфському городищі Ірині Василівні вдалося виявити культурний шар IV—III століть до н. е. Раніше воно вважалося тільки пам'ятником римського часу. Серед цікавих відкриттів І. В. Фабриціус можна відзначити виявлення і дослідження нею декількох поселень первісного часу, швидше за все енеолітичної епохи.
Роки роботи в Києві стали дуже плідними в науковій практиці Ірини Василівни. Особливо насиченою була наукова видавнича діяльність. Серед наукових інтересів переважали дослідження доби бронзи. Однак, І. В. Фабриціус, перш за все, відома як фахівець з історії і культури степових скіфських племен і населення лісостепової України скіфського часу. У 1938–1940 роках Ірина Василівна керувала розкопками відкритого нею на річці Тясмин Шарпівського городища V століття нашої ери. І ці роботи, і це городище принесли українській археології тих часів заслужений авторитет. Завдяки цьому пам'ятнику були ретельно досліджені оборонні споруди, методи будівництва житла. Відкриті і ретельно вивчені залишки ковальського та керамічного виробництва. В результаті досліджень на Черкащині, в тому числі і Шарпівського городища, з'явилися статті Ірини Василівни — «Тясминська експедиція» і «Тясминська експедиція 1947 року».
У роки, що передували початку Другої світової війни, Ірина Василівна Фабриціус активно веде не тільки власну польову діяльність, але й бере участь у роботах декількох інших експедицій інституту археології Української Академії наук — Трипільської (1937 рік), Деснянської (1938 рік). У післявоєнні роки І. В. Фабриціус переважно займається видавничою діяльністю. Вона пише велику і дуже цікаву статтю «До питання про топографізацію племен Скіфії», де намагається за даними давньогрецького історика і мандрівника Геродота і картографування археологічних джерел виділити в Скіфії окремі регіони. У ці ж роки Ірина Василівна пише основну працю свого життя «Археологічна карта Причорномор'я Української РСР», що стала підсумком її багаторічних експедиційних і кабінетних досліджень. У цій величезній за обсягом науковій роботі Фабриціус узагальнила численні матеріали, зібрані протягом більш як півстоліття, як Віктором Івановичем Гошкевичем, так і нею. Картою охоплено більшу частину Північного Причорномор'я, від Дунаю до Дніпра, в межах Одеської, Миколаївської, Херсонської, Кіровоградської, Дніпропетровської та Запорізької областей України і частково Молдови. Праця містить у собі різноманітну інформацію про більш ніж 700 археологічних об'єктів. Перший том, присвячений пам'ятникам межиріччя Дністра і Південного Бугу, опублікований в 1951 році. Другий том так і не побачив світ, однак він зберігається в науковому архіві Інституту археології НАН України. Отже, обидві частини цієї праці, так чи інакше, використовувалися всіма дослідниками археології Північного Причорномор'я.
Останні роки життя ред.
Померла Ірина Василівна Фабриціус 6 січня 1966 року на 84 році життя, в Санкт-Петербурзі, де і була похована.
Наукові роботи Ірини Фабріциус ред.
Fabritsius, I. V. (1929) ‘“Tzareva mogila”’, Eurosia Septent riokolis antiqua, (4), pp. 126–134.
Примітки ред.
Посилання ред.
- Фабриціус Ірина Василівна (рос.)
- Саєнко В. О.І. Тереножкін та І.В. Фабриціус: конфлікт особистостей чи наукових шкіл? // Scriptorium nostrum. –– 2017. № 2 (8). – Херсон. – С. 262-283. [1]