Вікіпедія

Бортнянський Дмитро Степанович

український композитор, співак і диригент

Дмитро́ Степа́нович Бортня́нський (28 жовтня 1751(17511028)[3], Глухів, Гетьманщина — 28 вересня (10 жовтня) 1825, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український композитор, співак, капельмейстер. Автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів. Мав значний вплив на подальший розвиток класичної музики на Гетьманщині та Російській імперії.

Дмитро Бортнянський
Зображення
Зображення
Дмитро Бортнянський, 1788 р.
Основна інформація
Дата народження28 жовтня 1751(1751-10-28)
Місце народженняГлухів, Гетьманщина
Дата смерті28 вересня (10 жовтня) 1825(1825-10-10) (73 роки)
Місце смертіСанкт-Петербург, Російська імперія
ПохованняТихвінське кладовищеd[1]
Громадянство Гетьманщина →
Російська імперія
Національністьукраїнець
Віросповіданняправославна церква
Професіяспівак, композитор, капельмейстер
ОсвітаКиєво-Могилянська академія
ВчителіБальдассаре Ґалуппі[1]
Відомі учніГрибович-Брежинський Степан Григорович
Інструментифортепіано[2] і клавесин[2]
Жанрдуховна, камерна музика
ЗакладКатерина II[2] і Павло I[2]
WS: Твори у Вікіджерелах
CMNS: Файли у Вікісховищі

Походження

ред.

Рід свій предки Дмитра Бортнянського вели з села Бортне (на Лемківщині у Галичині). Батько майбутнього композитора, Стефан Шкурат, емігрував з Речі Посполитої на Гетьманщину, де він став жителем міста Глухова, тобто «глухівським міщанином», змінив своє прізвище на Бортнянський (за назвою рідного села), 1755 року обраний на посаду козацького сотника, ставши членом полкової старшини Ніжинського полку. Там одружився з удовою-козачкою Мариною Дмитрівною Толстою (прізвище Толстая — від першого чоловіка з Московії).

Життєпис

ред.

Народився 28 жовтня 1751 року в Глухові — столиці Гетьманщини та головній резиденції Гетьмана Кирила Розумовського. Відомостей про дату народження композитора не збереглося, однак найімовірнішою деякі дослідники вважають 28 жовтня (за старим стилем), ґрунтуючись на тому, що найпопулярнішим святим, на ім'я Димитрій (Дмитро) на теренах України був святий Димитрій, день пам'яті якого припадає на цей день[4].

Початкову музичну освіту здобув у Глухівській співацькій школі, яка готувала співаків для придворної хорової капели в Петербурзі. У юному віці його за сильний голос і музикальність вирізнив з-поміж однолітків Марко Полторацький і забрав на Московщину, до Петербурга до хорової капели, де він навчався у її керівника, італійського композитора й аранжувальника Бальдассаре Ґалуппі.

Згодом Ґалуппі, за вказівкою цариці Єлизавети Петрівни, взяв свого вихованця до Італії, де він навчався протягом десяти років у Венеції, Болоньї, Римі та Неаполі. В Італії були з успіхом поставлені опери Бортнянського на італійські лібрето — «Креонт» (1776),[5] «Алкід» (1778), «Квінт Фабій» (1779). Бортнянський бере участь у діяльності музичної академії в Болоньї. Його опери йшли у венеційському театрі «Сан Бенедетто».

У 28-річному віці Бортнянський повернувся до Петербурга, де отримав посаду придворного капельмейстера, а 1784 року — капельмейстера «малого двору» престолонаслідника Павла Петровича. За Бортнянського петербурзька придворна капела досягла високого рівня. Перебуваючи на службі керівника капелою Бортнянський написав багато інструментальних творів, три опери на французькі лібрето «Сокіл» (1786), «Син-суперник» (1787), пасторальну комедію «Свято сеньйора» (1786), ряд творів для клавесина та ін..

Бортнянський був першим композитором у Російській імперії, музичні твори якого почали виходити друком. 1782 року в Петербурзі вийшла друком його «Херувимська», 1784 року — триголосний хор «Хай відправиться молитва моя». 1793 року в Петербурзі вийшли друком романси Дмитра Бортнянського.

У 1796 році, після зведення Павла І на престол, Бортнянський отримав посаду директора придворної капели, на цій посаді композитор перебував до кінця життя. Як і його попередники, Бортнянський поповнював капелу переважно вихідцями з України, зокрема Глухівської співацької школи. 1802 року було засновано Петербурзьке філармонічне товариство, на концертах якого з успіхом виконувалися хори Бортнянського. 1816 року композитора було призначено головним цензором видань духовних творів.

Наприкінці життя Бортнянський продовжував писати романси, пісні, кантати. Він написав гімн «Співець у стані російських воїнів» на слова поета Михайла Хераскова, присвячений подіям франко-російської війни 1812 року. В останні роки життя Бортнянський працював над підготовкою до видання повного зібрання своїх творів, у яке він вклав майже всі свої кошти, але так і не побачив його. Композиторові вдалося лише видати найкращі зі своїх хорових концертів, написаних у молодості, як «Духовні концерти на чотири голоси, створені і знову виправлені Д. Бортнянським».

Бортнянський помер 1825 року в Петербурзі, похований на Смоленському цвинтарі на Васильєвському острові, на могилі композитора було встановлено пам'ятник і обеліск. У 1930-х роках в ході підготовки до знищення кладовища значну частину історичних поховань було вандалізовано[6], зокрема втрачено й могилу Бортнянського.

Повне зібрання творів Бортнянського видане у 10 томах 1882 року за редакцією композитора Петра Чайковського.

Характеристика творчості

ред.
фрагменти композицій Д.Бортнянського

Музична спадщина Бортнянського досить велика. Як і більшість композиторів свого часу, він писав для придворного середовища: духовну музику — для Придворної співацької капели, світську — для «малого» двору в Павловську та Гатчині.

Духовна музика

ред.
 
Дмитро Бортнянський

Духовна музика Бортнянського охоплює 35 чотириголосних хорових концертів для різних складів, які називалися в його час псалмами, 10 двохорових концертів, 14 чотириголосних концертів «Тебе Бога хвалимо», 29 окремих літургійних співів, триголосну літургію, духовні твори для жіночого хору з рефреном мішаного хору, обробки давніх церковних київських та болгарських наспівів та багато інших.

Найвідомішими серед духовних творів вважаються 35 чотириголосних концертів. Хоча точних відомостей про час написання цих концертів немає, вважають[7], що переважну більшість концертів було написано в 1780-х — на початку 1790-х років. У більшості концертів композитор використовує тексти псалтиря (як правило, окремі строфи) переважно світлого характеру. Винятком є концерти № 32 і 33, що використовують скорботні благальні рядки.

У стилістичному відношенні концерти мають виразні ознаки класичного стилю. В жанровому — пов'язані з міськими музичними жанрами (кант, марш, українська пісня-романс).

У структурному відношенні концерти — це три- або чотиричастинні цикли. В більшості випадків частини мають темповий контраст, причому кінцеві частини — швидкі, проте ліричні та лірико-драматичні за характером. Концерти починаються з повільних частин. Як правило, частини циклів не пов'язані між собою тематично (за винятком концерту № 21).

Гектор Берліоз так схарактеризував його хорову творчість:

  «...твори його свідчать про рідкісний досвід у групуванні вокальних мас, чудове розуміння нюансування, повнозвучність гармонії. А найбільше дивує свобода розміщення хорових партій... У цій гармонійній тканині були поєднання, які здаються неможливими: то чулися зітхання, то неясний дрімотний шепіт, часом з'являлися акценти, за силою схожі на крик, який захоплює ваш дух, стискає серце й груди, а потім усе розчинялося в безмірному легкому decrescendo; здавалося, хор ангелів залишав землю й поступово зникав у небесній височині».[8]  

Оперна творчість

ред.
 
Арія Жанетти з опери «Сокіл»
Виконує Соломія Голяк
Арія Ельвіри з опери «Сокіл»
Виконує Оксана Петрикова
Проблеми з програванням файлу? Див. довідку.

Бортнянському належать 6 опер, з яких перші три він створив в Італії на тексти італійською мовою, а останні три — в Росії на тексти французькою мовою. Із трьох італійських опер лише опера «Алкід» була надрукована[9], тоді як третя — «Квінт Фабій» — існує лише в рукописі[10], а перша — загублена. Опери написані в традиціях опери-серіа, із значним впливом тогочасних новаторських течій, що наближали оперу до драми. Зокрема, в опері «Алкід» образ головного героя розкритий у розвитку, показані різні стани його душі. До новаторських рис можна віднести також тенденцію до драматизації речетативів та посилення драматургічної функції хору.

Із трьох опер російського періоду найвідоміша його друга опера — «Сокіл», яка була поставлена після майже двох століть забуття на сцені Московського камерного музичного театру в 1970-ті роки і записана на платівки. Всі опери російського періоду відносять до лірико-комічного жанру, відмічають поєднання традицій французької комічної опери та італійської опери-буффа.

В Україні з опер Д. Бортнянського виконувалися «Алкід» (концертні виконання 1984 року в Державній філармонії УРСР італійською мовою і 2000 року Товариством камерної опери в Києві українською мовою в перекладі Максима Стріхи) та «Сокіл» (концертні виконання 1995 року Товариством камерної опери в Києві і 1997 року Національною філармонією України, сценічне виконання 1996 року Товариством камерної опери в Києві, всі українською мовою також в перекладі Максима Стріхи).

Інструментальна творчість

ред.
Концерт для клавіра з оркестром, D-dur, запис з конкурсу «Каштановий рояль»

Інструментальні твори Бортнянського були написані у другій половині 1780-х років, в той же час коли і опери на франкомовні лібрето. Збереглася лише невелика кількість інструментальних творів Бортнянського — три сонати для клавесину, концерт для чембало з оркестром, квінтет і Концертна симфонія. Ці твори призначалися для салонного музикування при «малому» дворі престолонаслідника Павла, а клавірні твори, імовірно, призначалися для виконання його дружиною — Софією Доротеєю Вюртенберзькою.

У стильовому відношенні інструментальні твори Бортнянського належать до класичного стилю. На них позначилися впливи клавірних сонат Й. К. Баха, італійської інструментальної сонати, оперної увертюри, симфонії, а також впливи мангеймської та віденської шкіл. Образній сфері притаманний світлий і життєрадісний характер. Характерні жвавість руху, динамізм, що співіснує з грайливою або кантиленною лірикою і не характерні конфліктність, чи драматичні колізії.

Більшість творів одночастинні (дві з трьох клавірних сонат) або є тричастинними циклами (квінтет, симфонія, одна з сонат), в яких крайні частини — швидкі, а середня — повільна. В перших частинах сонат використовується старосонатна форма з характерним переважанням експозиційності і відсутнім або слабко вираженим тематичним розвитком. У фіналах застосовується форма рондо.

Хоча інструментальна музика порівняно легка з технічної точки зору, дослідники відмічають у ній «незвичайне багатство художніх образів, найвищий творчий інтелект композитора»[11]. Л. Корній відмічає, що в мелодиці ліричних і танцювальних тем відчутні українські національні риси[12].

Вплив на подальший розвиток російської та української музики

ред.

Творчість Бортнянського мала значний вплив на подальший розвиток як української, так і російської музики.

Майже півстоліття життя Бортнянського було пов'язане з музичною освітою, з найважливішими процесами становлення музичної культури в Росії, завдяки чому в Росії Бортнянського вважають російським композитором[13]. За оцінкою російського музикознавця Бориса Асаф'єва, «Бортнянський виробив стиль з характерними зворотами, який зберіг свою силу на кілька поколінь вперед. Ці типові звороти не лише потрапили до Михайла Глінки, а й далі — до Петра Чайковського, Миколи Римського-Корсакова і Олександра Бородіна»[14].

У той же час, починаючи з 1920-х років, творчість Бортнянського стає предметом особливої уваги українських музикантів. Станіслав Людкевич у статті «Д. Бортняський і сучасна українська музика» (1925) закликав українських музикантів розвивати традиції, закладені Бортнянським, «глибше і ґрунтовніше зануритися у велику культурну скарбницю, що зосереджена в творах Бортнянського, знайти в ній джерела й основи нашого відродження».

Традиційно українські музикознавці наголошують на використанні інтонацій української народної пісенності у хоровій творчості, що було зумовлено тим, що перші музичні враження композитором були отримані в Україні, українцями були також більшість друзів Бортнянського у хоровій капелі та його вчитель — Марко Полторацький. Зокрема, Лідія Корній відмічає:[15]

  • типові для українських пісень низхідну ліричну сексту V — VII# — І ступенем (на прикладі хорових концертів: № 13, кінець ІІ ч. та № 28, фінал)
  • типові звороти зі зменшеною квартою між ІІІ і VII# ступенями у мінорі,
  • типові для ліричних пісень жалібні інтонації зі збільшеною секундою між III і IV# ступенями у мінорі.

Українські інтонації у творчості Д. Бортнянського зазначає і Станіслав Людкевич:

...хоча він перейняв манери італійського стилю, а став реформатором церковного співу в Петербурзі, то, проте, усі його твори (навіть з так осоружними нашому духові «фугами») заховали стільки типово української мелодики, що через те якраз він тепер став непопулярний у москалів, а всякий чужоземець від першого разу чує в них щось незнаного собі, оригінального[16]

Вплив творчості Бортнянського спостерігається у творчості видатних українських композиторів Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Михайла Вербицького, Миколи Леонтовича, Миколи Дремлюги, Лева Ревуцького, Климентія Домінчена, Бориса Лятошинського тощо.

Пам'ять

ред.
   
Ювілейна монета "Дмитро Бортнянський"

Ім'ям Дмитра Бортнянського названі Сумський коледж культури і мистецтв.

Вулиця Дмитра Бортнянського існує в Борисполі, Дрогобичі, Львові, Сумах, Ходорові, Чернігові.

У Глухові, на батьківщині композитора встановлено пам'ятник композиторові авторства Інни Коломієць.

На початку 1990-х народна артистка України Наталя Свириденко (клавесин) створила Тріо імені Дмитра Бортнянського (клавесин, флейта, сопрано), яке активно популяризувало творчість композитора.

До 270 ліття від дня народження композитора Національний банк України ввів в обіг ювілейну монету, присвячену йому.[17]

Список творів

ред.

Вокальні твори на тексти іноземними мовами, що були перекладені українською

ред.
Перекладач — Борис Тен[18]
  • Романс «Мені Ісмена серцем вірить.»
  • Романс «Гімн місяцю»
  • Романс Поля і Віргінії.
  • Арія Доктора з опери «Син-суперник».
  • Арія Карлоса з опери «Син-суперник».
  • Арієта Жанетти з опери «Сокіл».
  • Романс Жанетти з опери «Сокіл».
  • Арія Перлажуа з опери «Свято сеньйора».
  • Арія Бабетти з опери «Свято сеньйора».
  • Арія Любена з опери «Свято сеньйора».
  • Арієта Жаннотьєра з опери «Свято сеньйора».
  • Арієта Перетти з опери «Свято сеньйора».
  • Дует метра Жака і Жаннотьєра з опери «Свято сеньйора».
Перекладач — Максим Стріха
  • Опера «Сокіл», у повному обсязі[19]
  • Опера «Алкід», у повному обсязі
  • Арія Саншетти з опери «Син-суперник»

Джерела

ред.

Видання музики

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Find a Grave — 1996.
  2. ↑ а б в г https://doi.org/10.1093/gmo/9781561592630.article.03638
  3. ↑ За даними сайту findagrave.com [Архівовано 21 травня 2014 у Wayback Machine.]. Натомість українські та радянські джерела не вказують точної дати народження.
  4. ↑ Іванов В.
  5. ↑ Повернення шедевра: у Відні говорили про віднайдену оперу українця Дмитра Бортнянського. Українська правда. Життя (укр.). Процитовано 30 травня 2024.
  6. ↑ Энциклопедия Петербурга. Архів оригіналу за 9 лютого 2010. Процитовано 4 січня 2012.
  7. ↑ Рыцарева. — С. 101—102
  8. ↑ цитовано за публікацією Ю. Павленко 100 найвідоміших українців [Архівовано 2011-10-11 у Wayback Machine.] - «Автограф». Книжковий дім «Орфей». Київ 2005
  9. ↑ Бортнянський Д. Алкід / Заг. редакція М. Берденникова — Український переклад лібрето М. Литвинця — К., 1985
  10. ↑ Зберігається в музеї ім. Глінки
  11. ↑ Рыцарева. — Л., 1979. — с. 179
  12. ↑ Л. Корній. Історія української музики. Т.2 . — К.; Харків; Нью-Йорк : М. П. Коць, 1998. — с. 296
  13. ↑ див., наприклад, статтю К. Ковальова-Случевського Проблемы «украинизации» творчества и имени композитора Д. С. Бортнянского [Архівовано 31 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
  14. ↑ Асаф'єв. Повне зібрання творв. т.1 — М. 1954. — с. 125
  15. ↑ Л. Корній. Історія української музики. Т.2 . — К. ; Харків; Нью-Йорк: М. П. Коць, 1998. — с.244
  16. ↑ Людкевич С. Націоналізм у музиці // С. Людкевич. Дослідження, статті, рецензії, виступи: у 2 т. Т. 1 / С. Людкевич / [Упоряд., ред., вступ. ст., пер. і прим. З. Шту-ндер]. — Л. : Дивосвіт, 1999. — C. 39.[]
  17. ↑ Нацбанк випускає нову пам'ятну монету [Архівовано 22 жовтня 2021 у Wayback Machine.]. Finclub
  18. ↑ Видані у збірці: Бортнянський, Д. Вокальні твори [Ноты]: музичний витвір, вокальне / Д. Бортнянський. — Київ: Музична Україна, 1976. — 72 с. : ил. ; 29 см — (в м. обкл.)
  19. ↑ Видано: Сокіл [ноти і текст]: Опера, клавір. / Дмитро Бортнянський, Лібр. Ф. Г. Лаферм'єра, перекл., літ. рід. і післямова М. Стріхи, передм. Г. Ганзбурга, упор. А. Бондаренко. — К.-Дрогобич: видавець Святослав Сурма. 2012—218 с. ISBN 978-966-96945-1-3

Література

ред.
книги
  • Лебедев М. Березовский и Бортнянский как композитор церковного пения. — СПб, 1882.
  • Памяти духовных композиторов Бортнянского, Турчанинова и Львова: сборник статей. — СПб., 1908.
  • Доброхотов Б. Д. С. Бортнянский. — М. — Л., 1950.
  • Маценко П. Дмитро Степанович Бортнянський і Максим Созонтович Березовський. — Вінніпег : Культура й Освіта, 1951. — 32 с.
  • Pilat M. The Sacred Music of Dmitri S. Bortniansky as a Monumental Body of Works in Eighteenth Century Russia. — New York University, 1969.
  • Рыцарева М. Композитор Бортнянский. Жизнь и творчество. — Л., 1979.
  • Іванов В. Дмитро Бортнянський. — К., 1980.
  • Ковалёв К. Бортнянский. Серия ЖЗЛ. — М.: Молодая гвардия, 1989. 2-е издание — 1998. — 304 с., ил.
  • Рыжкова Н. Прижизненные издания сочинений Д. С. Бортнянского: Сводный каталог. — СПб., 2001.
  • Бортнянский и его время. К 250-летию со дня рождения Д. С. Бортнянского: Материалы международной научной конференции. — М.: Моск . гос. консерватория им. П. И. Чайковского, 2003. — 263 с. ISBN 5-89598-120-8
  • Вихорева Т. Духовная музыка Д. С. Бортнянского. — Saarbrücken: LAP Lambert Academic Publishing, 2012. — 252 с. ISBN 978-3-8484-2962-2
  • Смирнов А. Д. С. Бортнянский в мировом изобразительном искусстве XVIII—XXI веков: альбом иконографических материалов. — М.: Белый Город, 2014. — 160 с., ил. — ISBN 978-5-7793-0280-7
  • Рыцарева М. Дмитрий Бортнянский: Жизнь и творчество композитора. Изд. 2-е, перераб. и доп. — СПб.: Композитор • Санкт-Петербург, 2015. — 392 с., [24] с. ил., нот. — ISBN 978-5-7379-0807-2
статті
  • Волинський І., Дмитро Бортнянський і Західна Україна// в зб.: Українське музикознавство, кн. 6, К., 1971;
  • Хіврич Л., Фугатні форми в хорових концертах Д. Бортнянського, там само.
  • Іванов В. Родовід Бортнянського// Друг Читача, 1993, 28 січня
  • Гордійчук М. Дмитро Бортнянський // Музика, 1983, № 5
  • Степаненко М. Невідомий твір Бортнянського // Музика, 1983, № 1
  • Некрасова Н. Прем'єра через 200 років // Музика, 1984, № 5
  • Юрченко М. Два мотети Дмитра Бортнянського // Культура і життя, 1985, 13 січня
  • Цвенграш Г. Гектор Берліоз про Дмитра Бортнянського // Культура і життя, 1997, 28 травня
  • Костюк Н. Дмитро Бортнянський і українська культово-релігійна традиція // Вісник, 2003, № 1

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Dmitry Bortniansky
  Зовнішні відеофайли
Фільм-проєкт Українського культурного фонду «Невідомий Бортнянський»
(Канал «Невідомий Бортнянський» на YouTube,
29 жовтня 2021)
  Частина 1. Глухів.
  Частина 2. Італія.
  Частина 3. Слава і руїна.
  Частина 4. Рукописи.
  Частина 5. Повернення і осмислення.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бортнянський_Дмитро_Степанович&oldid=43502804