Вікіпедія

Сокіл (опера)

опера

«Сокіл» ( фр. Le faucon) повна назва «Сокіл Федеріго дельї Альберігі» — опера на 3 дії українського композитора Дмитра Бортнянського. Створена 1786 року на лібрето бібліотекаря майбутнього імператора Павла І швейцарця Франца-Германа Лаферм'єра, написане французькою мовою. Вперше виконана придворними в Гатчинському палаці 11 жовтня 1786 року.

Опера «Сокіл»
фр. Le faucon
КомпозиторБортнянський Дмитро Степанович
Автор лібретоФранц Герман Лаферм’єрd
Мова лібретофранцузька
Кількість дій3 Дія (театр)
Рік створення1786
Перша постановка11 жовтня 1786
Інформація у Вікіданих
Q:  Сокіл у Вікіцитатах
S:  Сокіл у  Вікіджерелах

Лірико-комічна опера поєднує вокальні номери і розмовні діалоги. Сюжет запозичений з «Декамерона» Джованні Боккаччо (день п'ятий, новела дев'ята, що послужила також основою для комічної опери «Сокіл» П. Монсіньї на лібрето М. Седена (Париж, 1771)).

Створення

ред.

Князь І. Долгорукий в автобіографічній «Повісті про народження моє, походження і все життя» згадує народження опери так[1]:

"При великому князі жив швейцарець на ім'я Лаферм'єр, якого він дуже шанував і у вільний час, особливо по полудні, примушував його читати різні книги для своєї розваги. Іноземець цей мав добрі пізнання і був немолодих років. Він створив французьку оперу "Le faucon", яка сподобалася їх високостям і справді була вигадлива, вся в тодішньому смаку, тобто не дуже романтична, досить велика і складалася з трьох дій.

Музику для неї створив пан Бортнянський пречудово. Їхнім високостям було завгодно, щоб ми її розіграли. Читана вона була самим автором публічно при всіх нас, в один по-полуденний час в кабінеті великого князя. Тут таки роздані ролі і наказано її вчити".

Постановки

ред.
  Зовнішні відеофайли
  "Сокіл" на фестивалі "Старий Краків"

Упродовж майже 200 років опера не звучала зі сцени. Була відкрита заново у 1970-ті роки після постановки в Московському камерному музичному театрі (режисер-постановник народний артист СРСР Борис Покровський; виконувалася в російському перекладі А.Розанова).

Вперше в Україні виконана під художнім керівництвом народної артистки України Наталі Свириденко 15 жовтня 1995 року (концертне виконання, присвячене 380-й річниці від заснування Києво-Могилянської Академії) українською мовою (переклад лібрето Максима Стріхи спеціально зроблений для цього виконання). 10 травня 1996 року опера була показана в приміщенні Національного університету «Києво-Могилянська Академія» у сценічному варіанті (диригент-постановник Н. Свириденко, режисер В. Більченко, пластика А. Рубіної)[2]. У 1997 році опера (концертний варіант, у перекладі М. Стріхи) була поставлена в Національній філармонії України (диригент-постановник Іван Гамкало).

Постановка «Сокола» стала мистецькою подією для Києва 1990-х років[3]:

«В постановці опери Свириденко пощастило знайти золоту середину між старовиною та сучасністю… Опери Бортнянського й Березовського — найпридатніший матеріал для створення основи української камерної опери. Поза всяким сумнівом, такий ансамбль може збагатити музичне життя міста».

17 лютого 2013 9 номерів з опери «Сокіл» в українському перекладі Максима Стріхи прозвучали у концертному виконанні музично-драматичному театрі в Дрогобичі під орудою Миколи Михаця[4].

У 2013 році концертне виконання здійснювала в Києві Н. Свириденко в інституті ім. Грінченка[5] та Дитячій академії мистецтв. 2014 року опера прозвучала у Львові в рамках фестивалю «Музика старого Львова», а в 2015 — на фестивалі «Старий Краків»[6]

Характеристика

ред.

Музикознавці відзначають, що ця опера поєднує в собі риси французької та італійської опер. Властивою для французької опери була відмова од речитативів і введення замість них діалогів, а також використання пісенних форм, близьких до французьких шансонів. Щоправда, на відміну од попередньої французької опери Бортнянського — «Свято сеньйора», «Сокіл» не містить балетних сцен та заключного водевіля.

Традиціям італійської опери-буффа відповідає насамперед сюжет опери, що виявляє дві пари героїв — сентиментальну пару аристократів та комічну пару їхніх слуг. Типовим для опери буффа є і склад оркестру — 2 флейти, 2 гобої, 2 фаготи та струнні. Однак, у традиціях своєї епохи, «Сокіл» виявляє зближення традицій жанрів буффа і серіа. Поряд із комічно-ігровими епізодами в опері наявні ліричні й драматичні епізоди, що надають опері широкий діапазон почуттів.

Опера має порівняно розвинені ансамблеві форми. Увертюра містить музичний матеріал з наступних номерів, тоді як закінчення усіх трьох дій виконано в тональності сі-бемоль мажор, що додає опері цілісності.

Дійові особи

ред.
  • Федеріґо — флорентійський шляхтич (тенор)
  • Ельвіра — молода багата удова (сопрано)
  • Педрілло — слуга Федеріго (високий баритон або тенор)
  • Марина — служниця Ельвіри (сопрано)
  • Ґреґуар — старий воротар у сільському будинку Федеріго (бас)
  • Жанетта — його дочка, дівчинка 12 років (меццо-сопрано)
  • Лікар Лентуллус (баритон)
  • Лікар Промптус (тенор)
  • Хор

Сюжет

ред.

Дія перша. Картина перша. Флорентійський щляхтич Федеріго страждає від нерозділеного кохання до молодої удови Ельвіри. Щоб привернути її серце, він витратив майже всі свої статки, однак безуспішно. У розпачі він вирішує забути кохану й утекти з міста до своєї ферми в горах, — останньої посілості, яка в нього лишилася. Туди він рушає з вірним слугою Педрілльо, який, в свою чергу, закоханий у служницю Ельвіри — Марину. На фермі на Федеріго чекає його улюбленець — мисливський сокіл.

Картина друга. Ельвіра — заможна удова, вона занепокоєна здоров'ям єдиного сина, а кохання Федеріго її не цікавить. Однак Марина не проти того, щоб прихилити серце своєї пані до Федеріго: адже він — господар Педрілльо, до якого гарненька служниця не байдужа. Дія закінчується комічною сценою з двома лікарями, викликаними до хворого сина. Марина хоче відучити свою пані від надмірної довіри до лікарів — і сама удає хвору. Лікарі впіймалися на цю вигадку і влаштували запеклу суперечку за те, як саме лікувати «хвору». Тільки поява Ельвіри припиняє їхню сварку.

Дія друга. Федеріго повертається на ферму після вдалого полювання й дякує соколу, без якого йому довелося б жити надголодь. На фермі Федеріго розважають Педрілльо і старий солдат Грегуар з донькою Жаннеттою. Але й вони не можуть розвіяти його смутку. Раптом з'являється Ельвіра з Мариною. Щасливий Федеріго розпоряджається накрити обід. Його нітить одне — на вбогій фермі ніде знайти гідного почастунку для такої гості!

Дія третя. Панів розважають піснями Жаннетта і Грегуар. Врешті з'ясовується, для чого насправді прийшла Ельвіра — вона хотіла попросити Федеріго віддати свого знаменитого сокола, щоб той розважив її хворого сина. Однак Федеріго зізнається, що сокола вже немає — він наказав засмажити його на обід, оскільки не мав більше нічого, щоб запропонувати до столу. Жертва нещасного птаха справляє на Ельвіру доленосне враження — тепер вона кохає Федеріго. Вони співають любовний дует, йому вторить і освідчення в коханні слуг — Марини і Педрілльо. У фіналі всіх шість дійових осіб оспівують любов.

Структура

ред.

  • Увертюра
Дія І
Дія ІІ
    • № 7 — арія Фередіго
    • № 8 — Дует Федеріго і Педрілльо
    • № 9 — Романс
    • № 10 — Арія Марини.
    • № 11 — Арія Ельвіри
Дія ІІІ
    • № 12 — Арія Жанеттиⓘ
    • № 13 — Арія Федеріго
    • № 14 — Пісенька Грегуара
    • № 15 — Арія Марини
    • № 16 — Дует Ельвіри та Федеріго
    • № 17 — Фінал

Примітки

ред.
  1. ↑ Повесть о рождении моем, происхождении и всей жизни. — Петербург, 1916
  2. ↑ М.Стріха. «Сокіл» у Києво-Могилянській академії // Кіно-театр. — 1997. — № 5. — С.30-32
  3. ↑ Конрад Уилл, «Сокол приземлился». «Зеркало недели», 1 июня 1996 року
  4. ↑ Євген Букет. Прем'єра в Дрогобичі [Архівовано 3 жовтня 2015 у Wayback Machine.] // «Слово просвіти». Всеукраїнський культурологічний тижневик. 7 березня 2013
  5. ↑ Прем'єра камерної опери Д. Бортнянського «Сокіл»
  6. ↑ Серпневі діалоги міжнародних фестивалів – Львова і Кракова — Львівська міська рада. city-adm.lviv.ua. Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 24 грудня 2019.

Література

ред.
У Вікіджерелах є
  • Корній Л. Історія української музики, част. 2: 2 пол. XVIII ст. — Київ — Харків — Нью Йорк 1996, 1998, 2001.
  • Доброхотов Б., Д. С. Бортнянский. — М. — Лен., 1950;

Публікації

ред.
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Сокіл (опера)
  • Сокіл [ноти і текст]: Опера, клавір. / Дмитро Бортнянський, Лібр. Ф. Г. Лаферм'єра, перекл., літ. рід. і післямова М. Стріхи, передм. Г. Ганзбурга, упор. А. Бондаренко. — К.-Дрогобич: видавець Святослав Сурма. 2012—218 с. ISBN 978-966-96945-1-3
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сокіл_(опера)&oldid=40098809