Стріха Максим Віталійович

український фізик, перекладач, письменник
(Перенаправлено з Максим Стріха)

Стріха Максим Віталійович
Максим Стріха на святкуванні десятої річниці Вікіпедії
Максим Стріха на святкуванні десятої річниці Вікіпедії
Максим Стріха на святкуванні десятої річниці Вікіпедії
Народився 24 червня 1961(1961-06-24) (62 роки)
Київ
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність перекладач, письменник
Alma mater радіофізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Галузь фізик у галузі теорії напівпровідників, письменник, перекладач, публіцист
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Членство НАН України
Національна спілка письменників України
Батько Стріха Віталій Іларіонович
Мати Гула Надія Максимівна
У шлюбі з Старченко Наталія Петрівна
Діти Стріха Ярослава Максимівна

Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Стріха Максим Віталійович у Вікісховищі

Макси́м Віта́лійович Стрі́ха (нар. 24 червня 1961, Київ) — український науковець, громадський та політичний діяч, перекладач, письменник; доктор фізико-математичних наук (1997), професор (2018). Заступник Міністра освіти і науки України у 2008—2010 рр. та з вересня 2014 р. по вересень 2019 р.[1] Син Віталія Іларіоновича Стріхи та Надії Максимівни Гулої. Батько Ярослави Стріхи.

Головний науковий співробітник Інституту фізики напівпровідників НАН України (з 2010-го, з 2014-го — за сумісництвом), професор Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка (з 2008-го, до вересня 2019 р. за сумісництвом), перший віце-президент АН вищої школи України (з 2021). Член редакційних колегій «Українського фізичного журналу» (з 2010-го), журналу «Сенсорна електроніка і мікросистемні технології» (з 2009-го). Член редколегій журналу «Всесвіт» (з 2006-го) та «Березіль» (з 2021-го).

Біографічні відомості

ред.

Народився 24 червня 1961 в Києві в родині з давніми науковими традиціями. Визначальний вплив на формування Максима Стріхи як особистості справили прабабуся Ганна Терентіївна Бурчик-Бузницька (1892—1975), народна вчителька з 1908 року та дідусь по материній лінії Максим Федотович Гулий (1905—2007), визначний учений-біохімік, академік НАН України[2].

Закінчив середню школу № 58 у м. Києві та радіофізичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. З 1983 року працює в Інституті фізики напівпровідників НАН України ім. В. Є. Лашкарьова. Створив послідовну теорію оптичних і рекомбінаційних переходів у реальних напівпровідниках із дефектами, деформаціями, неоднорідностями складу. Протягом останніх років наукові інтереси пов'язані також з фізикою графену — моноатомного шару вуглецю з унікальними фізичними властивостями, вперше отриманого в 2004 році, та іншими сучасними низьковимірними системами. Бере активну участь у популяризації фізичних знань.

З початку 1980-х років захоплюється художнім перекладом. Великий вплив на формування М. Стріхи як перекладача справило знайомство з Григорієм Кочуром. У перекладах Максима Стріхи виходили поетичні й прозові твори Данте, Чосера, Марло, Вордсворта, Колріджа, По, Свінберна, Вітмена, Дікінсон, Стівенсона, Кіплінга, Єйтса, Т. С. Еліота, Ередіа, Буніна, Брюсова, Гумільова, Мандельштама, Мараї, Мілоша, Хадановича, інших класичних та сучасних авторів.

Автор книги віршів «Сонети та октави» (1991), двох літературознавчих монографій, численних літературно-критичних і літературознавчих статей. У перекладознавстві сформулював і обґрунтував концепцію націєтворчої функції українського художнього перекладу.

З кінця 1980-х років — у громадсько-політичному житті. Один з учасників створення Товариства української мови імені Тараса Шевченка (член обраного в 1989 р. першого складу ревізійної комісії ТУМ), депутат першого демократичного скликання Київради (1990—1994).

Учасник понад 50 байдаркових походів (ходити в які почав з 1970 року завдяки батькам). Пройшов Саянський коридор Єнісею (нині затоплений водосховищем Саяно-Шушенської ГЕС) та інші «класичні» байдаркові маршрути Уралу, Карелії, інших регіонів колишнього СРСР та України.

Освіта

ред.

Кар'єра

ред.

Громадська діяльність

ред.

З 1990 року — заступник голови Київського наукового товариства імені Петра Могили. Член Національної спілки письменників України (з 1994), Українського фізичного товариства (з 1992 року; з 2004-го — член бюра координаційної ради, у 2013—2016 — президент), Асоціації українських письменників (з 1997 року, з квітня 2019-го — президент). Член Громадської ради з питань науки при Міністерстві освіти і науки України (у 2005—2008 роках). Голова Громадської ради при Держінформнауки України (2011—2015).

1992-96 — член ПДВУ. 1996—1999 — член НДП, член Політради НДП (з червня 1997 року). Член президії Центральної ради УНП «Собор» (грудень 1999 — квітень 2002 року). Член УРП «Собор» (квітень 2002 — грудень 2010 року). Заступник голови УРП «Собор» (у 2005—2010 роках). Співзасновник Комітету захисту української мови (2012).

Дійсний член АНВШУ (2005). Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (2015).

У червні 2018 року підтримав відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова та інших політв'язнів[4].

У лютому 2019 року разом з Іваном Малковичем вийшов з Українського ПЕН-центру на знак протесту проти одноосібної заяви нового керівництва на підтримку студента Академії мистецтв, який дозволив собі глумитися з викладача-ветерана АТО[5][6].

Є автором низки полемічних статей та звернень стосовно відродження традиції виконання опер в українських перекладах, у тому числі до міністра культури Володимира Бородянського[7], ректора НМАУ Максима Тимошенка[8][9], дослідницьких статей із цієї тематики тощо.

Родина

ред.

Праці

ред.

Літературознавчі праці

ред.
  • Здолавши півшляху життя земного… «Божественна комедія» Данте та її українське відлуння. — Київ: Факт, 2001.
  • Данте й українська література: досвід рецепції на тлі «запізнілого націєтворення». — Київ: Критика, 2003.
  • Український художній переклад: між літературою і націєтворенням. — Київ: Факт, 2006.
  • Український переклад і перекладачі: між літературою і націєтворенням. — Київ: Дух і літера, 2020.

Переклади

ред.

Премію Кабінету міністрів України імені Максима Рильського Максим Стріха отримав у 2015 році за переклад з італійської поеми Данте Аліг'єрі «Божественна комедія. Пекло» (видавництво «Астролябія»)[16]. За цей самий переклад вдостоєний відзнаки «Дантівський лавр» муніципалітету Равенни (2013).

Поезія

ред.
  • Ленінград. 1980-ті (автобіографічна поема)
  • Верлібри про Майдан.

Публікації у ЗМІ

ред.

Нагороди

ред.

2015 рік — Премія Кабінету Міністрів України імені Максима Рильського за переклад з італійської мови українською поеми Данте Аліг'єрі «Божественна комедія. Пекло». Переклад Максима Стріхи вийшов у видавництві «Астролябія» у 2013 році. Видання стало наслідком понад 20-річної праці перекладача.

Примітки

ред.
  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. Гулий Максим Федотович. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 3 січня 2012.
  3. Стріха Максим Віталійович — завідувач кафедри перекладу[недоступне посилання з липня 2019]
  4. An appeal to the representatives of countries who are expected to travel to the World Cup football games in Russia [Архівовано 22 червня 2018 у Wayback Machine.] Open Democracy, 06.06.2018
  5. «Чому ми виходимо з Українського ПЕН-центру» [Архівовано 7 лютого 2019 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода, 05 лютого 2019, 23:50
  6. Іван Малкович вийшов з ПЕН-клубу через «антиукраїнський» скандал у НАОМА [Архівовано 7 лютого 2019 у Wayback Machine.] // ukrinform, 05.02.2019 17:35
  7. Українські діячі та науковці звернулися до Бородянського з приводу мови опери (текст звернення). language-policy.info. Архів оригіналу за 15 грудня 2019. Процитовано 16 грудня 2019. {{cite web}}: Текст «Портал мовної політики» проігноровано (довідка)
  8. Відкритий лист ректору Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, професору М. О. Тимошенку – Слово Просвіти. slovoprosvity.org. Архів оригіналу за 15 грудня 2019. Процитовано 16 грудня 2019.
  9. Другий відкритий лист ректору Національної музичної академії України М. О. Тимошенку – Слово Просвіти. slovoprosvity.org. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 16 грудня 2019.
  10. Наталія Петрівна Старченко [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.], доктор історичних наук, старший науковий співробітник (сектор соціальної історії Інституту історії України НАН України)
  11. Архівована копія. Архів оригіналу за 27 травня 2019. Процитовано 31 березня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  12. Прем’єру опери “Мартінова брехня” в перекладі М. Стріхи здійснено в Києві. musicinukrainian.wordpress.com. Світова музична класика – українською!. Архів оригіналу за 28 грудня 2018. Процитовано 28 грудня 2018.
  13. Рахманінов. Франческа да Ріміні. Переклад М. Стріхи - сайт "Композитор". composer.ucoz.ua. Архів оригіналу за 24 вересня 2019. Процитовано 24 вересня 2019.
  14. Оперна реінкарнація Тассо: у Києві українською заспівали «Софронію на вогнищі». umoloda.kyiv.ua (укр.). Процитовано 18 травня 2023.
  15. Цікаві вихідні: куди піти в Києві 6-7 травня. ТиКиїв - голос твого міста (укр.). Процитовано 18 травня 2023.
  16. Премію Максима Рильського отримав автор перекладу «Божественної комедії» Данте / УП: Життя, 18.03.2015. Архів оригіналу за 19 березня 2015. Процитовано 19 березня 2015.

Посилання

ред.