Відкрити головне меню
Bendamustine.png
Бендамустин
Систематизована назва за IUPAC
4-[5-[Bis(2-chloroethyl)amino]-1-methylbenzimidazol-2-yl]butanoic acid
Класифікація
ATC-код L01AA09
PubChem 3690
Хімічна структура
Формула C16H21Cl2N3O2 
Мол. маса 358,262 г/моль
Фармакокінетика
Біодоступність 100%
Метаболізм Печінка
Період напіввиведення 3—12 год.
Екскреція Нирки, Жовч
Реєстрація лікарського засобу в Україні
Назва, фірма-виробник, країна, номер реєстрації, дата РИБОМУСТИН,
«Сенексі-Лаборатор Тиссен С.А»/«Онкотек Фарма Продукціон ГмбХ»/«Хаупт Фарма Вольфратсхаузен ГмбХ»,Німеччина/Бельгія
UA/11584/01/01
15.09.2016-15/09/2021
БЕНДАМУСТИН - ВІСТА,
«Сіндан Фарма С.Р.Л.»,Румунія
UA/15258/01/01
24.06.2016-24.06.2021
[1]


Бендамустин (англ. Bendamustine, лат. Bendamustinum) — синтетичний лікарський препарат, який за своєю хімічною структурою є похідним як азотистого іприту, так і бензімідазолу та масляної кислоти.[2][3] Бендамустин застосовується виключно внутрішньовенно.[4][5] Бендамустин уперше синтезований у НДР групою дослідників під керівництвом Озеговскі та Ангера в Інституті мікробіології та експериментальної терапії в Єні в 1963 році. У колишній НДР були проведені перші клінічні дослідження, обмежені за кількістю хворих, в яких новий препарат під аптечною маркою «Цитостазан» виявив ефективність при застосуванні при мієломній хворобі, хронічному лімфолейкозі, лімфогранулематозі, неходжкінській лімфомі, плазмоцитомі[6][7], раку молочної залози, дрібноклітинного раку легень.[3] Після возз'єднання Німеччини у 1990 році бендамустин розпочали застосовувати на всій території Німеччини, переважно для лікування хронічного лімфолейкозу та лімфом, його подальший маркетинг проводила компанія «Astellas Pharma» під торговою маркою «Рибомустин». У 1998 році німецькі дослідники на основі проведених клінічних досліджень рекомендовано застосування бендамустину при лімфогранулематозі. Після доповіді на щорічному конгресі Американського гематологічного товариства у 2009 році в Новому Орлеані доктора Московіц про ефективність бендамустину при рефрактерному до лікування або рецидивуючому лімфогранулематозі препарат став відомий за межами Німеччини.[7] У 2008 році бендамустин схвалений FDA для застосування в США[8][2], пізніше препарат схвалений і в інших країнах для лікування онкогематологічних захворювань.

Зміст

Фармакологічні властивостіРедагувати

Бендамустин — синтетичний лікарський засіб, який за своєю хімічною структурою є похідним азотистого іприту, а також бензімідазолу та масляної кислоти. Механізм дії препарату відрізняється від дії інших похідних азотистого іприту, та полягає у дії препарату на ДНК клітин злоякісних пухлин шляхом алкілювання, окрім того під дією бендамустину відбувається зшивка ДНК клітин пухлини, що призводить до зупинки мітозу пухлинних клітин, гальмування росту пухлини, а в кінцевому підсумку — до апоптозу пухлинних клітин.[3][7] Бендамустин також ініціює загибель клітин не тільки шляхом класичного апоптозу, а й активує альтернативний шлях загибелі клітин, який називають також «мітотичною катастрофою», який відбувається у клітинах, які увійшли до фази мітозу зі значними пошкодженнями ДНК, а також при відсутності чи пошкодженні ферментів класичного апоптозу клітини. Причиною цього є також це, що бендамустин інгібує експресію генів, які задіяні до репарації ДНК та діють у контрольній точці мітозу, що призводить до «мітотичної катастрофи» клітин пухлини, а також спричинює тривале ушкодження ДНК пухлинних клітин, яка найчастіше не може відновитися.[3][7] Бендамустин також спричинює виснаження запасів АТФ у пухлинних клітинах, а також активізує стресовий шлях загибелі клітин за участю активних форм кисню.[3] Бендамустин застосовується для лікування мієломної хвороби[6][3], неходжкінських лімфом[2], лімфогранулематозі[7] та хронічному лімфолейкозі[4][5], переважно в комбінації з іншими протипухлинними препаратами, зокрема ритуксимабом, цитарабіном[2], преднізолоном, бортезомібом, дексаметазоном[3], талідомідом та леналідомідом.[6] При застосуванні бендамустину побічні ефекти спостерігаються рідше, ніж при застосуванні інших протипухлинних засобів, як при монотерапії бендамустином, так і при застосуванні його в комбінації з іншими протипухлинними препаратами, і ці побічні ефекти є переважно неважкими.[2][7]

ФармакокінетикаРедагувати

Бендамустин швидко розподіляється в організмі після внутрішньовенної ін'єкції, біодоступність препарату становить 100 %. Максимальна концентрація препарат виявляється в крові після закінчення внутрішньовенного введення. Бендамустин добре (на 95 %) зв'язується з білками плазми крові. Препарат швидко метаболізується в печінці як до активних, так і неактивних метаболітів. Бендамустин проходить через плацентарний бар'єр, даних за виділення препарату в грудне молоко немає. Метаболізується препарат у печінці із утворенням як активних, так і неактивних метаболітів. Виводиться бендамустин із організму із сечею та жовчю. Період напіввиведення бендамустину після однократного введення становить 40 хвилин[9][3], при тривалому застосуванні період напіввиведення препарату та його метаболітів становить 3—12 годин. При порушенні функції печінки час напіввиведення препарату може збільшуватися.[4][5]

Показання до застосуванняРедагувати

Побічна діяРедагувати

При застосуванні бендамустину побічні ефекти спостерігаються рідше, ніж при застосуванні інших протипухлинних засобів. Найчастішими побічними ефектами препарату є нейтропенія, тромбоцитопенія, порушення функції печінки, анемія, полінейропатія.[2][3] Іншими побічними діями препарату є[4][5]:

ПротипоказиРедагувати

Бендамустин протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, при вираженій нейтропенії, при вираженому пригніченні функції кісткового мозку, жовтяниці, гострих інфекційних захворюваннях, виражених порушенні функції печінки, вагітності та годуванні грудьми, хірургічних операціях менш ніж за 30 діб до початку лікування препаратом.[4][5]

Форми випускуРедагувати

Бендамустин випускається у вигляді порошку для приготування розчину для внутрішньовенних інфузій у флаконах по 25 та 100 мг та концентрату для приготування розчину для внутрішньовенних інфузій по 0,5 та 2 мл.[4][9]

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати