Відкрити головне меню

Барвінківська паланка (Барвінкова Стінка) (1653–1709) (1734–1775) — адміністративно-територіальна одиниця Війська Запорозького низового часів Нової Січі (1734–1775). Центр паланки — Барвінкове.

Барвінківська паланка
Паланкове місто Барвінкове
Країна Herb Viyska Zaporozkogo Nyzovoho (Alex K).svg Військо Запорозьке Низове
Офіційна мова українська
Населення
 - повне
Площа
 - повна
Дата заснування 1734

Зміст

ІсторіяРедагувати

Перша згадка про неї як про Барвінкова Стінці зустрічається в Синодику Святогорського монастиря в 1653 році. У 1653 р. монастир прибуло 12 запорожців з листом від отамана Івана Барвінка з проханням освятити нове селище. Архімандрит Іоанн з кліром виїхали з монастиря і неподалік від нього зустрілися з самим Барвінком і більш ніж з трьома сотнями козаків, які і проводили їх на місце.

Іоанн хрестив село, фортецю і церкву. Фортеця розташовувалася  на Чумацькій горі, село — внизу біля річки. Місце було прикрите з півдня чотирма рукавами річки і озерами.

Є також дані, що це поселення було визначено в грамоті Запорізького Коша отаману Барвінку: «У дикому полі, на березі Торця, біля Татарського перелазу».

З наявних матеріалів можна зробити висновок, що Барвінкової Стінки заснували за розпорядженням Богдана Хмельницького під прикриттям Запорізької Січі. Основна маса переселенців — вихідці з Поділля. Було їх кілька тисяч чоловік.

ЛіквідаціяРедагувати

У 1707–1708 роках Барвінківські козаки брали участь у повстанні Кіндрата Булавіна. Загоном у 1500 чоловік командував барвенковчанин Семен Олексійович Драний. Він зайняв Бахмут і всі повстанці загинули в бою проти царських карателів.

У 1708 році в Барвінкову Стінку приїхали Петро І, гетьман Мазепа, кошовий Гордієнко. Петро І попередив місцевих козаків, щоб вони більше не сміли виступати проти нього. Однак незабаром разом із Запорізькою Січчю барвенковчани підтримали Мазепу в його боротьбі проти Петра І. У 1709 році Барвінкова Стінка за розпорядженням царя була знищена.

Їх поселення за розпорядженням царя стерли з лиця землі, а землі на північ і схід від Барвінкової Стінкі були захоплені старшиною Ізюмського слобідського полку, поміщиками і служилими людьми Бахмутського повіту.

ВідновленняРедагувати

Після 1734 на її місці знищеної паланки утворилася «Барвінковостінківська паланка» Запорізької Січі, яка проіснувала до 1775 року, року ліквідації Січі. Першим жителем став козак Яким Шпак.

Відразу почалося протистояння козаків і царської адміністрації. За період 1709–1734 рр. землі на північ і схід від Барвінкової Стінки були захоплені старшиною Ізюмського слобідського полку, поміщиками і служилими люди Бахмутського повіту. Це протистояння тривало до 1775 року, коли Запорізьку Січ ліквідували

Комісія під керівництвом Орільського полковника Компака з представниками царської адміністрації вирішували спірне питання про кордон Запоріжжя на сході. Запорожці пішли на поступки, і кордон визначилася по річках Курулька і Бичок, що сильно урізав козацькі землі.

Друга комісія під керівництвом Запорізького старшини Андрія Порохні не поступиться ні метра козачих земель на півночі з боку Ізюма.

За розпорядженням кошового Калнишевського полковник Гараджа вигнав за межі паланки всіх, хто зайняв землі без дозволу. Серед них були і люди Харківського губернатора Щербініна. Губернатор скаржився Потьомкіну на барвенковчан.

У 1769–1774 роках барвінківчан брали участь у російсько-турецькій війні і в повстанні Пугачова. У 1774 році в Барвінківську Стінку прибув каральний загін полковника Долгорукого. Однак полковник Гараджа з барвенковчанамі роззброїли карателів, а самого Долгорукого засунули в бочку з дьогтем, виваляли в пір'я і в такому вигляді передали Ізюмським козакам.

ЛіквідаціяРедагувати

Після ліквідації Запорізької Січі полковник Гараджа і Кулик були відправлені в Сибір, де їх слід загубився. Катерина ІІ видала Указ на вічну волю козакам Барвінківської паланки. Однак, ті відмовилися і багато хто пішов за Дунай. Вони були і в Чорноморському козацтві і на Кубані.

Останнім сплеском козацької вольниці можна назвати подію 1787 року. Проїздом з Криму в Барвінкове побувала Катерина ІІ. Вона відвідала козацьку церкву, куди жінкам вхід був заборонений. Недружелюбно зустрінута молящимися козаками, вона швидко покинула храм. А через кілька днів козаки спалили свою святиню: «Оскільки лярва Катька її осквернила».

ПостатіРедагувати

ПолковникиРедагувати

  • Іван Гараджа
  • Іван Кулик

ТериторіяРедагувати

Землі, що входили у володіння Барвінкової Стінкі, займали весь теперішній Барвінківський район і частково Ізюмський і Близнюківський Харківської області, Слов'янський, Краматорський та Олександрівський райони Донецької області. Міста Слов'янськ і Краматорськ виникли пізніше на землях Барвінкової Стінкі.[1]

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати