Військові обивателі (рос. Войсковые обыватели) — велика станова група в Україні, що існувала до селянської реформи 1861 і складалася з потомків колиш. козаків слобідських (слобожанських) козацьких полків в 17 столітті. Походження назви в.о. належить до 1764 і пов'язане із знищенням політ. автономії України та зміцненням влади самодержавства. У цей час із слобідських полків створено Слобідсько-Українську губернію, козац. служба ліквідована, замість неї введено збір на утримання 4-х гусарських полків, що формувалися із в.о. За імператорським маніфестом від 28 лип. 1765, у зв'язку з «переформуванням» козац. служби, полкові слобідські м-ка відтоді належало називати держ. військ. слободами, а їх жителів — в.о.

В.о., втративши колиш. козац. привілеї, зберегли за собою володіння спадковими землями (четвертними, старозаїмочними) з обмеженими правами на них (могли продавати чи передавати їх у спадок лише рівним собі за станом) та мали можливість викурювати вино, сплачуючи за це певний податок. Сусп. становище в.о. було близьким до державних селян. Вони обкладались подушним, оброчним і земськими податками, виконували рекрутську повинність, а також натуральні повинності. За даними VIII ревізії (перепису) 1833, в Україні налічувалося бл. 226 тис. в.о. Надалі ревізії фіксували їх разом з держ. селянами.