Александр Павел Сапіга
Александр Павел Сапіга гербу Лис (нар. 8 серпня 1672 — пом. 4 січня 1734, Вільно) — державний діяч Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, чашник великий литовський (1692), маршалок надвірний (1692—1699) і великий (1699—1703, 1705—1709, 1713—1734) литовський, маршалок Головного трибуналу Великого князівства Литовського (1709).
.jpg)
Життєпис ред.
Народився Александр Павел 8 серпня 1672 року. Був наймолодшим сином на той час воєводи полоцького Казімєжа Яна Павла Сапіги і Кристини з Глібовичів. Мав братів Єжи Станіслава[pl] і Міхала Францішека, а також сестру Катажину Схоластику[7].
Навчався спочатку в Браунсберзькій єзуїтській колегії (1683—1684), 1685 року продовжив навчання за кордоном, здебільшого в Парижі. Повернувся до Литви наприкінці 1689 року. 1691 року брав участь у невдалому молдавському поході короля Яна III Собєського[7].
У першій половині 1692 року Александр Павел отримав посаду чашника великого литовського[8], а вже 22 серпня був номінований на маршалка надвірного литовського[9]. Цього ж року він отримав староства вовпінське, ґульбінське та рабштинське. Постійно брав участь у житті двору, перебував поряд із хворим королем до його смерті[7].
Після зірваного конвокаційного сейму 1696 року 28 вересня вступив до генеральної конфедерації[10]. Під час елекції 1697 року, як і інші Сапіги, підтримував кандидатуру принца де Конті. 5 липня підписав у Варшаві ініційоване його прихильниками оголошення на підтримку вільних виборів, яке скликало шляхту на з'їзд на захист порушених прав Речі Посполитої[11].
1698 року визнав за короля Августа II Фрідріха, вже на початку року перебував у його оточенні у Варшаві. 14 липня був номінований королем на маршалка великого литовського. Зважаючи на те, що це призначення багатьма ставилося під сумнів, 27 серпня 1699 року король підтвердив своє призначення[12].
1700 року Александр Павел взяв участь у битві під Олькениками, під час якої разом із батьком і дядьком Бенедиктом Павлом[pl] на ранніх етапах залишили поле битви, бачачи перевагу сконфедерованої шляхти. Пізніше він мав конфлікт з королем, який врешті-решт закінчився підписанням маршалком 6 березня 1702 року так званого «маніфесту Сапігів проти републікантів» і переходом до обозу Карла XII. На Люблінському сеймі 1703 року за зраду був позбавлений уряду маршалка[13][7].
Влітку 1705 року як делегат від Литви підписав акт конфедерації варшавської, визнав королем підтримуваного шведами Станіслава Лещинського[7]. Лещинський поновив Сапігу на посаді маршалка великого литовського, останній раз він вживав цей титул 1709 року[12]. Сапіга переважно супроводжував короля, виконував різноманітні його доручення, зокрема декілька років провів з ним за кордоном. 1708 року повернувся до Литви разом із Лещинським. 25 травня цього року отримав від батька в цесію староство борцянське[14], а в червні — староства лятовицьке, єзерищанське та пунське. 1709 року був також обраний у Вільні депутатом Головного трибуналу Великого князівства Литовського, на якому потім був обраний маршалком[7][15].
.jpg)
Після відновлення влади Августа II, Сапіга спочатку перебував у Королівській Пруссії, побоюючись опонентів. Імовірно, був поновлений у честі та правах 1710 року[7]. 10 квітня 1713 року втретє отримав посаду маршалка великого литовського, залишався на ній до кінця життя[16]. На початку 1714 року офіційно попросив вибачення в короля у Варшаві. 1715 року отримав Орден Білого Орла. Тоді ж батько передав йому в цесію рокантиське, лавариське й анікштанське староства. Подальша політична діяльність Александра Павла полягала переважно в захисті залишків маєтностей і впливу, втрачених родиною Сапігів після битви під Олькениками[7].
Останні 3 роки перед смертю Александр Павел Сапіга важко хворів після перенесеного апоплексичного удару. Востаннє він виступає в урядових документах 1731 року. Від 1732 року був частково паралізований. Помер 4 січня 1734 року в палаці Сапігів на Антоколі у Вільні, похований у Костелі Господа Ісуса при Тринітарському кляшторі, у фундації якого свого часу брав участь[17][7].
Маєтності ред.
Ще після одруження Александр Павел Сапіга отримав від батька Іказнь, Друю та Сапєжин[18]. Володів також Освеєю, Шкудами, Кретингою, Шарковщиною й Іллею. Однак усі ці маєтки, особливо в першій чверті XVIII століття, були або заставленими, або обкладені боргами. Після смерті батька Александр Павел разом із братом Єжи Станіславом 4 січня 1721 року розподілили спадщину, внаслідок чого перший отримав материнські Дубровно, Заславль, Ів'є, Слушчинський палац у Гродно. Брати відмовилися від спадщини батька, щоб розрахуватися з його боргами[7].
Сім'я ред.
._%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%8B%D1%8F_%D0%9A%D0%B0%D1%86%D1%8F%D1%80%D1%8B%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B7%D1%96%D0%B2%D1%96%D0%BB_(%D0%B4%D1%8D_%D0%91%D0%B5%D1%86%D1%8E%D0%BD)_(1700).jpg)
20 квітня 1691 року одружився з удовою по Станіславу Казімєжу Радзивіллу, маркізою Марі Крістін Катрін де Бетюн, донькою французького посла Франциска Ґастона де Бетюна[pl], племінницею королеви Марії Казимири[18]. Мали четверо дітей:
- Людвіка Марія (1695—1766) — дружина 1) 1711 — старости опочненського та рабштинського Александра Домініка Вєлопольського (пом. 1725); 2) 1726 — в майбутньому підстолія великого литовського та воєводи белзького Антонія Міхала Потоцького.
- Казимир Леон (Лев) Кароль (1697—1738) — воєвода берестейський, генерал литовської артилерії.
- Юзеф Станіслав[pl] (1708—1754) — єпископ-коад'ютор віленський, референдар великий литовський.
- Міхал Антоній (1711—1760) — ловчий великий литовський, воєвода підляський, підканцлер литовський; перекладач трагедій і поет.
Ще декілька їхніх дітей померли в дитинстві.
Його сучасники вважали Александра Павла Сапігу батьком підканцлера литовського Міхала Фридерика Чарторийського через його відомий роман із матір'ю Ізабелою з Морштинів[pl][7].
Примітки ред.
- ↑ а б Internetowy Polski Słownik Biograficzny
- ↑ MAK
- ↑ а б в г д е Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 66. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
- ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 171.
- ↑ а б в Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 70. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
- ↑ Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 69. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
- ↑ а б в г д е ж и к л м Andrzej Rachuba, Aleksander Paweł Sapieha. Internetowy Polski Słownik Biograficzny.
- ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 36.
- ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 78.
- ↑ Konfederacya Generalna Ordinvm Regni & Magni Dvcatus Lithvaniæ Po niedoszłey Konwokacyey głowney Warszawskiey umowiona Roku Pańskiego 1696. dnia 29 Miesiąca Sierpnia, [1696], [b.n.s.]
- ↑ Obwieszczenie do poparcia wolney elekcyey roku Pańskiego tysiącznego sześćsetnego dziewięćdziesiątego siodmego. [Inc.:] Actum in castro Ravensi sub interregno feria quinta post festum sanctae Margarethae […] proxima anno Domini millesimo sexcentesimo nonagesimo septimo. [b.n.s]
- ↑ а б Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 74.
- ↑ Sapiehowie: materjały historyczno-genealogiczne i majątkowe. T. 3., Petersburg: nakł. rodziny, 1894, s. 95.
- ↑ Sapiehowie: materjały historyczno-genealogiczne i majątkowe. T. 3., Petersburg: nakł. rodziny, 1894, s. 96.
- ↑ Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S. J.: powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nepomucena Bobrowicza, T. 1, Lipsk, nakł. i dr. Breitkopfa i Hærtela, 1839—1846, s. 385.
- ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 75.
- ↑ Sapiehowie: materjały historyczno-genealogiczne i majątkowe. T. 3., Petersburg: nakł. rodziny, 1894, s. 104.
- ↑ а б Sapiehowie: materjały historyczno-genealogiczne i majątkowe. T. 3., Petersburg: nakł. rodziny, 1894, s. 94.
Джерела ред.
- Sapiehowie: materjały historyczno-genealogiczne i majątkowe. T. 3., Petersburg: nakł. rodziny, 1894, s. 94-106.
- Гісторыя Сапегаў: жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мн.: Віктар Хурсік, 2017. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6.
- Грыцкевіч А. Сапегі // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — ISBN 985-11-0378-0. — С. 549.
- Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т.: Т. 6., Кн. 1: Пузыны — Усая / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мн. : БелЭн, 2001. — ISBN 985-11-0214-8. — С. 226.
Посилання ред.
- Andrzej Rachuba, Aleksander Paweł Sapieha. Internetowy Polski Słownik Biograficzny.