Відкрити головне меню

Павло Карл Санґушко
Pavlo karl sangushko.jpg
Павло Карл Санґушко. Автор невідомий. Близько 1745 року
Народився 1680(1680)
Помер 14 квітня 1750(1750-04-14)
Загайці
Поховання Люблін
Громадянство Річ Посполита
Діяльність військовослужбовець
Відомий завдяки магнат, політик, меценат
Титул Князь
Посада Маршалок великий литовський, Polish elector[d], Підскарбій надвірний литовський, Маршалок надворний литовський, Стольник великий литовський, Q65117041? і Q66190052?
Рід Сангушки
Батько Hieronim Sanguszko[d]
Мати Q22911301?
Брати, сестри  • Kazimierz Antoni Sanguszko[d]
У шлюбі з Bronisława Pieniążkówna[d], Маріанна Любомирська і Барбара Санґушкова
Діти Януш Олександр Санґушко, Юзеф Паулін Санґушко, Ієронім Януш Санґушко, Q22910036? і Януш Модест Санґушко
Нагороди
POL Order Orła Białego BAR.svg
Герб

Павло Карл Санґушко гербу Погоня (1680 — 14 квітня 1750, Загайці, тепер Шумський район, Тернопільщина) — князь, 6-й Острозький ординат (1738 — …), маршалок великий литовський від 1734, маршалок надвірний литовський від 1713, підскарбій надвірний литовський від 1711, стольник литовський 17081709 рр. Меценат.

БіографіяРедагувати

Після смерті батька опіку над ним та родичами мали, серед інших, брати мами Францішек Стефан, Леон Базилій, по їх смерті в 1686 р. — вуй Бенедикт Павел Сапега.[1]

Прибічник Августа ІІ Фрідріха, після смерті якого (пом. 1733) був серед претендентів на стіл Речі Посполитої (мав підтримку Росії). Пізніше підтримав обрання Августа ІІІ Фрідріха[2].

У 1744 р. місто Левартув було перейменоване на Любартув за його зусиль.[3]

Був похований 27 травня 1750 р. у родинній крипті костелу фундованого ним люблінського монастиря оо. Капуцинів[4]. Серце було поховане 28 травня у фарному костелі Любартова. Сини Януш Модест та Геронім фундували у 1793 р. виготовлення та встановлення тут класицистичного надгробку для батька та його 3-ї дружини.[3]

МеценатРедагувати

Був любителем садів, привіз до Заслава голландського садівника Туліпана. В цьому місті працював його придворний архітектор Паоло Антоніо Фонтана, за проектами якого було відбудовано палац (1722—1741), збудовано фундований Сангушком фарний костел (1733—1738), костел та кляштор капуцинів (1737—1741). В 1750 фундував костел для місіонарів. Від Папи Бенедикта XIV отримав дозвіл на відправи у палацовій каплиці Заслава.

1732 року фундував церкву Волиці Великої (ймовірно, Заславщина). Дав кошти для відновлення костелу в Чуднові, костелу та кляштору в Ракові (Мінський повіт), кармелітанок в Дубному; для парафіяльних костелів Дубного, Локачів, Білогородки[3].

Сім'яРедагувати

Вперше одружився з Броніславою Пеньонжківною, вдовою по братові Казимиру Антонію[5]. Вдруге з Маріанною Любомирською (1693—1729), яка внесла з посагом в дім Сангушків Острозьку ординацію. Втретє пошлюбився з Барбарою Дунінівною. Діти:

ПриміткиРедагувати

  1. Marcinek R. Sanguszko Paweł Karol, książę (1680—1750)… — S. 497.
  2. Валерый Пазднякоў. Сангушкі // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — Мінск : Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — С. 540. (біл.)
  3. а б в Marcinek R. Sanguszko Paweł Karol, książę (1680—1750)… — S. 499.
  4. Krypty klasztoru kapucynów w Lublinie (пол.)
  5. Początki rodu Sanguszków Архівовано 8 червень 2011 у Wayback Machine. (пол.)
  6. Anna ks. Sanguszko-Kowelska h. Pogoń Litewska (ID: 8.192.173). (пол.)

ДжерелаРедагувати

  • Aleksandrowska Elżbieta. Sanguszkowa z Duninów Barbara Urszula (1718—1791) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1993. — Tom XXXIV/4. — Zeszyt 143. — S. 517—521. (пол.)
  • Marcinek Roman. Sanguszko Paweł Karol, książę (1680—1750) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1993. — Tom XXXIV/4. — Zeszyt 143. — S. 497—500. (пол.)
  • Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), Т. У. Бялова і інш.; ; мастак З. Э. Герасімович. — 2-е выданне. — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі, 2005—2010. — Т. 1—3. — ISBN 978-985-11-0392-4. (біл.)

ПосиланняРедагувати