Вікіпедія

Александер Тшебінський

перемишльський єпископ, підканцлер коронний
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тшебінський.

Александер Тшебінський (також Тшебєнський пол. Trzebieński) гербу Ястшембець[1] або гербу Тшебінський[pl] (пом. 25 липня 1644) — римсько-католицький і державний діяч Речі Посполитої, дипломат; перемишльський єпископ (1642–1644); референдар великий коронний (1640–1643), підканцлер коронний (1643–1644).

Александер Тшебінський
пол. Aleksander Trzebiński
Герб
Герб
Перемишльський єпископ
1642 — 1644
Конфесія: католицтво
Церква: римо-католицька церква
Попередник: Петро Гембицький
Наступник: Павло Пясецький Яніна
 
Альма-матер: Ягеллонський університет і Лувенський католицький університет
Діяльність: католицький священник, державний діяч, католицький єпископ
Смерть: 25 липня 1644(1644-07-25)
Династія: Тшебінські гербу Ястшембець
Батько: Станіслав Тшебінський
Мати: Єва Нараєвська
Дружина: Анна з Осси Ожґа
Діти: Марцін, Пйотр, Реґіна, Маріанна
Посада: канонік краківський, декан сандомирський; королівський секретар, великий коронний референдар і підканцлер

Життєпис ред.

Александер Тшебінський народився орієнтовно у останній чверті XVI століття, був єдиним сином Станіслава Тшебінського, власника Чижикова та Германова (тепер — Тарасівка) біля Львова, й Єви з Нараєва Нарайовської. Батько невдовзі помер, і мати 1592 року вийшла заміж за Петра Ожґу, пізнішого референдаря коронного та старосту теребовлянського. Від цього шлюбу Александер мав двох зведених братів Яна та Пйотра, а також, сестру Катажину[2].

Навчався Александер у Академії Краківській, а також, за кордоном. Близько 1606 року навчався у Лувенському університеті, звідти поїхав до Парижу, де вивчав право та іноземні мови; відвідав з навчальною метою також Німеччину, можливо й Італію. Взагалі, він був, як пише Павло Пясецький у своїй «Хроніці..», людиною, навченою вимові й гуманістично освіченою[3].

Світська та політична кар'єри ред.

Після повернення з навчання, Александер Тшебінський розпочав працювати у королівській канцелярії, незабаром був призначений королівським секретарем. 26 грудня 1614 року був номінований на посаду львівського писаря[3] (1614–1622)[4]. На сеймику у Вишні 11 квітня 1619 року його обрано маршалком, тобто представником шляхти трьох повітів Руського воєводства, які збиралися на воєводські збори у цьому місті[5]. Був послом Руського воєводства на сейм 1621[6] і 1622 років.

26 серпня 1622 року король затвердив вибір місцевою шляхтою Тшебінського на посаду львівського підкоморія[7] (1622–1636)[8]. Обирався послом на сейми варшавський 1626 року з воєводства руського[9], на сейм надзвичайний 1626 року із землі львівської[10], на сейм 1628 року з воєводства руського[11], на сейм конвокаційний 1632 року від землі галицької[12], під час якого був членом конфедерації генеральної, створеної 16 липня 1632 року[13]. Як посол на сейм коронаційний 1633 року, увійшов до складу комісії щодо Смоленської війни й організації війська[14]. Був послом на сейм 1634 року[15], де був призначений комісаром з Посольської ізби щодо оплати армії[16].

Під час Смоленської війни, наприкінці 1633 року король Владислав IV відправив львівського підкоморія Тшебінського як дипломатичного представника[17] на чолі посольства до Османської імперії[18] для спроби відвернення війни на другому фронті. Як посол, Тшебінський, зокрема, наголосив султану Мураду IV:

Для поляків, народу, що живе у найбільшій свободі, сама згадка про зміну віри, сплату данини та руйнування замків є взагалі неприйнятною, особливо доки можуть їхні правиці тримати зброю. І хоча я прийшов від мого короля щоб утвердити мир, я ненавиджу ці три найганебніші речі, і маю війну як найчесніший засіб.[19].

Не отримавши жодних результатів, посольство повернулося до Польщі.

Займав посади духовного референдаря коронного (1640–1643)[20], підканцлера коронного (1643–1644)[21]. Як сенатор духовний взяв участь у сеймі звичайному 1643 року[22]. Був канцлером королеви Цецилії-Ренати і королівни Анни[23].

Церковна кар'єра ред.

Після смерті дружини 1636 року, Александер Тшебінський залишив світські посади для церковного служіння. У грудні цього року при поділі свого майна він уже виступає як канонік краківський і декан сандомирський[24]. Обіймав також посади кустоса краківського, абата комендаторійного єнджеювського[25], абата кляштору у Гебдуві.

1 грудня 1642 року був призначений на посаду перемишльського єпископа, висвячений 15 березня 1643 року[26]. Цього ж року брав участь у провінційному синоді у Варшаві[27].

Помер 25 липня 1644 року[26].

Маєтності ред.

Посідав ще від діда Миколая королівщини Гряда, Лисятичі та Білку Королівську (тепер — Нижня Білка). Після батька дістав у спадок Чижиків і частину Германова (тепер — Тарасівка); імовірно, після дядька Яна одідичив Венцславіци (пол. Więcsławice), Побіч і Яцків. 1618 року вітчим Пйотр Ожґа з матір'ю Євою Нарайовською поступилися Александру за королівським погодженням правами на королівщини Гряда, Ситихів і Волю Брюховицьку, половину млина та ставу у Грибовичах. Того ж року він придбав Пруси (тепер Ямпіль), наступного — іншу частину Чижикова. 1629 року набув права на половину Бібрки, Ланки, Лани та П'ятничани. 1633 року набуває війтівство та землі у Родатичах[28].

1636 року, після смерті дружини, своє майно Тшебінський відступив синам: Гряду з фільварками — Петру, половину Бібрки, Лани, Ланки та П'ятничани — Марціну; також добре упосажив двох доньок[24].

Сім'я ред.

На початку 1617 року одружився з Анною з Осси (пом. 1636), донькою Миколая Ожґи[pl], ловчого львівського. Мали 4 дітей:

  • Марцін — священник;
  • Пйотр — священник;
  • Реґіна — дружина львівського стольника Станіслава Ковальського;
  • Маріанна — дружина подільського чашника Якуба Потоцького[2].

Примітки ред.

  1. ↑ Kajetan Kwiatkowski: Dzieje narodu polskiego za panowania Władysława IV króla polskiego i szweckiego. Warszawa: N.Glücksberg, 1823, s. 97.
  2. ↑ а б Antoni Prochaska, Z życia biskupa przemyskiego: (Aleksandra Trzebieńskiego) [w:] Przeglad Historyczny, 7/1, 1908, s. 76.
  3. ↑ а б Antoni Prochaska, Z życia biskupa przemyskiego: (Aleksandra Trzebieńskiego) [w:] Przeglad Historyczny, 7/1, 1908, s. 77.
  4. ↑ Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII wieku. (Ziemie halicka, lwowska, przemyska, sanocka). Spisy". Oprac. Kazimierz Przyboś. 1987, s. 126.
  5. ↑ Antoni Prochaska, Z życia biskupa przemyskiego: (Aleksandra Trzebieńskiego) [w:] Przeglad Historyczny, 7/1, 1908, s. 79.
  6. ↑ Jerzy Pietrzak, Po Cecorze i podczas wojny chocimskiej. Sejmy z lat 1620 i 1621, Wrocław 1983, s. 170.
  7. ↑ Antoni Prochaska, Z życia biskupa przemyskiego: (Aleksandra Trzebieńskiego) [w:] Przeglad Historyczny, 7/1, 1908, s. 80.
  8. ↑ Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII wieku. (Ziemie halicka, lwowska, przemyska, sanocka). Spisy". Oprac. Kazimierz Przyboś. 1987, s. 133—134.
  9. ↑ Jan Kwak, Sejm warszawski 1626 roku, Opole 1985, s. 130.
  10. ↑ Jan Seredyka, Sejm w Toruniu z 1626 roku, Wrocław-Warszawa-Kraków 1966, s. 163.
  11. ↑ Jan Seredyka, Parlamentarzyści drugiej połowy panowania Zygmunta III Wazy, Opole 1989, s. 96.
  12. ↑ Włodzimierz Kaczorowski, Sejmy konwokacyjny i elekcyjny w okresie bezkrólewia 1632 r., Opole 1986, s. 365.
  13. ↑ Volumina Legum, t. III, Petersburg 1859, s. 352.
  14. ↑ Andrzej Korytko, Sejm koronacyjny Władysława IV Wazy wobec problemów na Ukrainiew: Echa Przeszłości t. XVI, Olsztyn 2015, s. 73.
  15. ↑ Jan Dzięgielewski, Izba poselska w systemie władzy Rzeczypospolitej w czasach Władysława IV, Warszawa 1992, s. 180.
  16. ↑ Volumina Legum, t. III, Petersburg 1859, s. 397.
  17. ↑ Rocznik Służby Zagranicznej Rzeczypospolitej Polskiej według stanu na 1 kwietnia 1938, Warszawa 1938, s. 140.
  18. ↑ Leszek Podhorodecki, Stanisław Koniecpolski 1592—1646
  19. ↑ Kajetan Kwiatkowski: Dzieje narodu polskiego za panowania Władysława IV króla polskiego i szweckiego. Warszawa: N.Glucksberg, 1823, s. 100.
  20. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 137.
  21. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 111.
  22. ↑ Leszek Andrzej Wierzbicki, Senatorowie koronni na sejmach Rzeczypospolitej, Warszawa 2017, s. 161.
  23. ↑ Encyklopedja powszechna z ilustracjami i mapami. T.8, Warszawa 1900, s. 899.
  24. ↑ а б Antoni Prochaska, Z życia biskupa przemyskiego: (Aleksandra Trzebieńskiego) [w:] Przeglad Historyczny, 7/2, 1908, s. 209.
  25. ↑ Piotr Nitecki, Biskupi Kościoła w Polsce w latach 965—1999. Słownik biograficzny, Warszawa 2000, s. 454.
  26. ↑ а б Bishop Aleksander Trzebiński. Catholic hierarchy. Процитовано 13.07.2022.
  27. ↑ Kasper Niesiecki, Herbarz polski Kaspra Niesieckiego powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nep. Bobrowicza. T. 1., Lipsk, 1839, s. 59.
  28. ↑ Antoni Prochaska, Z życia biskupa przemyskiego: (Aleksandra Trzebieńskiego) [w:] Przeglad Historyczny, 7/1, 1908, s. 78.

Література ред.

  • ks. Piotr Nitecki, Biskupi Kościoła katolickiego w Polsce w latach 965—1999. Słownik biograficzny, wyd. II popr. i uzupeł., Warszawa 2000, ISBN 83-211-1311-7.
  • Bishop Aleksander Trzebiński. Catholic hierarchy. Процитовано 13.07.2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Александер_Тшебінський&oldid=39033000