Авторитаризм
Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. |
Авторитари́зм (лат. autoritas — повна влада) — режим правління, за якого всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб. Роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено. Характерною рисою є зведення нанівець місцевого самоврядування, застосування репресій і терору. Крайня форма авторитаризму — тоталітаризм.
Авторитаризм, як форма політичної влади часто поєднується з автократією (Форма ставлення до влади) і диктатурою (Форма здійснення влади), хоча це не обов'язково. Наприклад, будь-яка революція, в тому числі демократична, буде проявом авторитаризму (оскільки революція відбувається тоді, коли наявна правова система не може впоратися з поточною ситуацією, а іншої правової системи поки не існує; революція повністю ламає наявну правову систему і, перебуваючи, таким чином, у правовому вакуумі, авторитарно оголошує себе носієм влади).
Види авторитаризму
ред.- Військово-бюрократичний режим — диктатура військових та бюрократичних еліт при обмеженому залученні громадських інтелектуалів-професіоналів до формування політичних пріоритетів.
- Корпоративний авторитаризм — режим, який визначає співробітництво значних економічних конгломератів як противага заідеологізованості та однопартійності в політичній системі (Режим Франко в Іспанії, Салазара в Португалії).
- Дототалітарний авторитаризм — перехідний режим від демократії до тоталітаризму, за якого соціальна група, що представляє тоталітарну утопію ще не визначилась, не утвердила владу, але поступово обмежує діяльність груп інтересів громадянського суспільства та церкви.
- Постколоніальний авторитаризм — мобілізаційний режим, властивий колишнім колоніям на їхньому шляху до незалежності, намагання демократизувати суспільство супроводжується обмеженням політичного плюралізму в умовах нестабільного економічного розвитку.
- Етнічна або расистська квазідемократія — повна мобілізація влади етнічною або національною меншістю з обмеженням громадянських прав представників інших національностей (Південно-Африканська Республіка).
- Традиційні режими — закриті, з монолітною структурою політичної еліти, режими спадково-родового та династичного правління (сучасні абсолютні монархії — Саудівська Аравія, Оман, Бахрейн, Катар. Дуалістичні — Марокко, Кувейт).
- Султаністський режим — крайня форма патримуніального родового, спадкового правління при відсутності опозиції, політичного плюралізму та пасивності участі населення в політиці. Сильна тенденція до династичності влади, відсутня раціональна ідеологія, підданство султану підкріплюється ірраціональними факторами, маніпуляція символами, залякування населення і насильство.
- Егалітарно-авторитарний режим — сучасний комунізм в світі (В'єтнам, Китайська Народна Республіка, Куба, Венесуела), закритий режим з монолітною структурою та руйнуванням приватної власності.
- Авторитарно-інегалітарний — режим з диференційованою структурою еліти, яка вступає в контакт з економічно привілейованими групами приватних інтересів, але через закритість режиму населення залишається бідним і безправним.
- Змагальні олігархії — режим із пасивною соціальною базою, але відкритістю до участі в політиці різних представників великого капіталу. Політика будується на конкуренції економічних еліт.
Типологія
ред.Одна з найвдаліших типологій авторитарних режимів належить німецькому політологу Дірку Берг-Шлоссеру. Він виділяв такі різновиди авторитаризму:
- Традиційні абсолютистські монархії (приклади: Ефіопська імперія до 1974 р., Непал до 2007 р., Марокко, Саудівська Аравія та інші).
- Традиційні авторитарні режими олігархічного типу. Характерні для країн Латинської Америки (приклади: Гватемала, Куба до 1959 р. Нікарагуа до 1979 р. та інші).
- Гегемоністський авторитаризм нової олігархії (приклади: Камерун, Туніс, Філіппіни при Ф. Маркосі в 1972—1985 рр.).
- Країни «соціалістичної орієнтації» з усіма особливостями сприйняття соціалізму, його типів, егалітаристських традицій власної культури і так далі (приклади: Алжир, Білорусь, Бірма, Гвінея, Мозамбік, Венесуела, Танзанія та інші).
- Військові режими (приклади: режим Г. А. Насера в Єгипті, Х. Перона в Аргентині, авторитарні режими в Іраку, Перу та інші).
- Також слід виділити як різновид авторитаризму теократичні режими, коли політична влада сконцентрована в руках духовних осіб.
Основна відмінність авторитаризму від тоталітаризму в тому, що авторитарна влада ґрунтується на особистості лідера, його здатності утримати владу і залучати прихильників. У той час як в тоталітарних державах лідера висуває вже керівна еліта (наприклад, керівна партія чи церква), і система влади зав'язана на чільної ролі цієї еліти та її ідеології. Авторитарний режим часто закінчується зі смертю харизматичного лідера, не залишивши настільки ж сильного наступника. Тоталітарний режим більш стійкий і руйнується тільки в разі занепаду всієї системи та її ідеології.
Походження терміну
ред.Термін «авторитаризм» запровадили в науковий обіг теоретики Франкфуртської школи, на означення певного набору соціальних характеристик, властивих як політичній культурі, так і масовій свідомості в цілому. Авторитаризм — це, по-перше, соціально-політична система, заснована на підпорядкуванні державі або його лідерам. По-друге — соціальна установка або риса особистості, що характеризується впевненістю в тому, що в суспільстві повинна існувати сувора і безумовна відданість вождю, беззаперечне підпорядкування людей авторитетам і владі. Політичний режим, що відповідає принципам авторитарності, означає відсутність справжньої демократії як щодо вільного проведення виборів, так і в питаннях управління державними структурами. Часто поєднується з диктатурою окремої особистості, яка проявляється тією чи іншою мірою.
Ознаки авторитарного суспільства
ред.- автократизм або невелике число носіїв влади (диктатор, військова диктатура, олігархічна група);
- непідконтрольність влади народу, звужені або зведені нанівець дії принципів виборності державних органів і посадових осіб, підзвітність їх населенню;
- ігнорується принцип поділу влади, глава держави, виконавча влада домінують, роль представницьких органів обмежена;
- монополізація влади і політики, недопущення реальної політичної опозиції і конкуренції (іноді відсутність різноманітних політичних інститутів може бути наслідком незрілості громадянського суспільства, чи недовіри партіям з боку населення);
- Контроль над суспільством, втручання або обмежене втручання у позаполітичні сфери, насамперед у економіку;
- як методи державного управління домінують командні, адміністративні, в той же час відсутній терор, практично не застосовуються масові репресії;
- права і свободи особистості головним чином проголошуються, але реально не забезпечуються (насамперед, у політичній сфері);
- особистість позбавлена гарантій безпеки у взаєминах з владою;
- силові структури суспільству практично непідконтрольні і використовуються частково у політичних цілях.
- одним з поширених явищ в рамках авторитарних і тоталітарних систем є практика імітації виборів. Імітація виборів являє собою проведення агітаційно-пропагандистського заходу з усіма формальними атрибутами виборів (пряме і таємне голосування, передвиборча боротьба, наявність альтернативних кандидатів і т. д.) при повній відсутності навіть найменшої можливості приходу до влади представників опозиції.)
- При цьому відсутність якої-небудь ознаки не знімає з режиму клеймо авторитарності, так само як і за однією ознакою не можна судити про авторитарний характер режиму. З цієї причини часто питання про політичний режим в країні є спірним. Немає єдиних критеріїв авторитаризму.
- Авторитарний режим — це «компроміс» між тоталітаризмом і демократією, він є перехідним від Т. до Д., так само як від Д. до Т. Авторитарний режим близький до тоталітарного за політичною ознакою, а до демократії — з економічного, тобто люди, не маючи політичних прав, мають всю повноту економічних прав.
Класифікація
ред.Авторитарні режими можуть бути класифіковані як:
- абсолютистські монархії, в яких верховна, виконавча, законодавча та судова влада повністю належить одній особі (Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати тощо);
- військово-бюрократичні диктатури, встановлені внаслідок військових переворотів (в різні часи: Аргентина, Бразилія, Греція, Чилі тощо);
- вождистські тоталітарні — спираються на авторитет сильного лідера, можуть мати підтримку народу і передумовою становлення яких може виступати певна загроза для держави (Німеччина часів Гітлера, СРСР часів Сталіна);
- неототалітарні режими — владу контролює одна партія, інших партій або не існує, або вони мають декоративний характер (Корейська Народна Демократична Республіка).
- персональні тиранії — влада належить диктаторові та спирається на підтримку поліцейського апарату (в різні часи: Гаїті, Нікарагуа, Сомалі, Уганда).
В умовах авторитарних режимів можуть існувати профспілки і політичні партії, але під жорстким контролем правлячої особи або правлячого угрупування.
Держави з авторитарною формою правління
ред.Цей розділ потребує доповнення. |
Нинішні
ред.Держава | Період | Правляча група або особа | Примітки |
---|---|---|---|
Білорусь | з 1994 | Олександр Лукашенко | [1][2] |
Казахстан | з 1991 | Аманат та Нурсултан Назарбаєв → Касим-Жомарт Токаєв | [3] |
Росія | з 1991 | Борис Єльцин → Єдина Росія і Володимир Путін | Див. Конституційна криза у Росії 1993, Путінізм та Рашизм.[4][5][6][7][8][9][10] |
Таджикистан | з 1994 | Емомалі Рахмон | [3] |
Історичні
ред.Держава | Період | Правляча група або особа | Примітки |
---|---|---|---|
СРСР | 1922—1991 | Комуністична партія Радянського Союзу | Див. Червоний фашизм |
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Rausing, Sigrid (7 жовтня 2012). Belarus: inside Europe's last dictatorship. The Guardian (англ.). ISSN 0261-3077. Процитовано 22 лютого 2024.
- ↑ Profile: Alexander Lukashenko. BBC News (англ.). 9 січня 2007. Процитовано 22 лютого 2024.
- ↑ а б Democracy Index 2022. Economist Intelligence Unit (англ.). Процитовано 22 лютого 2024. [Архівовано 2022-02-10 у Wayback Machine.]
- ↑ Way, Lucan A. (2008). The Evolution of Authoritarian Organization in Russia under Yeltsin and Putin (PDF). Kellogg Institute for International Studies.
- ↑ Kolesnikov, Andrei (19 квітня 2022). Putin’s War Has Moved Russia From Authoritarianism to Hybrid Totalitarianism. Carnegie Endowment for International Peace (англ.). Процитовано 22 лютого 2024.
- ↑ Vock, Ido (9 березня 2022). How Russia descended into authoritarianism. New Statesman (амер.). Процитовано 22 лютого 2024.
- ↑ Countries and Territories. Freedom House (англ.). Процитовано 22 лютого 2024.
- ↑ Rosefielde, Steven; Hedlund, Stefan (2009). Russia Since 1980 (англ.). Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-84913-5.
- ↑ Troianovski, Anton; Nechepurenko, Ivan (19 вересня 2021). Russian Election Shows Declining Support for Putin’s Party. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 22 лютого 2024.
- ↑ Rutland, Peter (червень 2009). Написано у Міддлтауні. Post-socialist states and the evolution of a new development model: Russia and China compared (PDF). Polis (англ.). Москва (3): 165—76.
Література
ред.- Н. Ротар . Авторитаризм // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 12. — ISBN 978-966-611-818-2.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Політологічний енциклопедичний словник. / За ред. Ю. Шемшученка, В. Бабкіна.
- Niccolò Machiavelli (Stanford Encyclopedia of Philosophy).
- Цыганков А. П. Современные политические режимы: структура, типология, динамика: Учеб. пособие / Ин-т «Открытое о-во». –М.: Интерпракс, 1995. — 295 с.: табл. — ISBN 5-85235-212-8
- Долженков О. Україна-Білорусь: Досвід політичної трансформації: Монографія [Текст] / О. Долженков.– Одеса: Астропринт, 2003. — 264 с
- Карбалевич В. Білоруська модель посткомуністичних трансформацій [Текст] / В. Карбалевич // Політична думка. — 2000. — № 1. — С. 37-55.
- Карбалевич В. Приватизированное государство [Текст] / В. Карбалевич // Адкрытае грамадства. — 1998.– № 5 (107). — С. 33-48.
- Политические системы СССР и стран Восточной Европы 20-60-е годы. — М.: Наука, 1991. — 254 с.
- Король І. Ф. Угорська революція 1956 року. — Ужгород: Ви-цтво В. Падяка, 2003. — 200 с.
Посилання
ред.- АВТОРИТАРНІ РЕЖИМИ [Архівовано 25 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України (ЕІУ) на сайті Інституту Історії НАН України
- Авторитаризм [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
- Накидання власної думки // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1070. — 1000 екз.
- Захаров В. Ю. Абсолютизм и самодержавие: соотношение понятий [Архівовано 30 жовтня 2012 у Wayback Machine.]. (рос.)
- Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики: Словник. –Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2 [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
Це незавершена стаття про політику. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Це незавершена стаття про урядування. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |