Євстигнєєв Євген Олександрович

Євстигнє́єв Євге́н Олекса́ндрович (9 жовтня 1926, Горький, РРФСР — 4 березня 1992, Москва, Росія) — радянський актор театру і кіно, народний артист СРСР (1983).

Євстигнєєв Євген Олександрович
Євген Євстигнєєв.jpg
Народився 9 жовтня 1926(1926-10-09)
Нижній Новгород, СРСР
Помер 4 березня 1992(1992-03-04) (65 років)
Москва, Росія
  • гострий інфаркт міокарда
  • Поховання Новодівичий цвинтар[1]
    Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
    Flag of Russia (1991–1993).svg Росія
    Діяльність актор, кіноактор, театральний педагог, акторське мистецтво, педагогіка
    Alma mater Школа-студія МХАТ (1956)
    Заклад Вищі курси сценаристів і режисерівd
    Роки діяльності 19461992
    У шлюбі з Волчек Галина Борисівна, Цивіна Ірина Костянтинівна і Євстигнєєва Лілія Дмитрівна
    Діти Євстигнєєв Денис Євгенович і Селянська Марія Євгенівна
    IMDb nm0422392
    Нагороди та премії
    орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора
    народний артист СРСР Народний артист РРФСР Заслужений артист РРФСР Державна премія СРСР Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих Кришталева Турандот

    CMNS: Євстигнєєв Євген Олександрович у Вікісховищі

    Походження. Становлення талантуРедагувати

    Євген Євстигнєєв народився 9 жовтня 1926 року в Нижньому Новгороді в сім'ї робітників. До війни закінчив семирічку, деякий час працював електромонтером, згодом — слюсарем на заводі [2]. Брав участь у заводській самодіяльності. У 1946 році вступає до Горьківського театрального училища, яке закінчив у 1951-му. Нині цей навчальний заклад носить його ім'я. Працював у Володимирському обласному театрі драми ім. А. В. Лунарарського. У 1954 році поступає до Школи-студії МХАТ, яку закінчує в 1956-му (курс П. Массальського). У 1956—1957 рр. був артистом МХАТу.

    «Современник» і перші кіноролі (1957—1970)Редагувати

    У 1957 році переходить до нещодавно створеного театру «Современник». Перший значний успіх Євгена Євстигнєєва на його сцені — роль короля у спектаклі «Голий король»[ru] за п'єсою Є. Шварца (постановка Маргарити Мікаелян[ru]). Ще однією визначною роботою актора в цьому театрі стала роль Сатіна в п'єсі Максима Горького «На дні».

    В кіно актор дебютував у 1957 році, зігравши роль Петерсона у фільмі Володимира Петрова «Поєдинок» за одноіменною повістю О. Купріна.

    Першою головною роллю Є. Євстигнєєва стала роль директора суднобудівного заводу в фільмі Володимира Дяченка та Петра Тодоровського «Ніколи» (рос. «Никогда») (1962), що знімався на Одеській кіностудії. Петро Тодоровський пізніше назвав саме цю роботу найкращою роллю актора[3].

    Пізніше, в 1964-му, Євстигнєєв зіграв головну роль у дебютному повнометражному фільмі Елема Климова «Ласкаво просимо, або Стороннім вхід заборонено» (рос. «Добро пожаловать, или Посторонним вход воспрещён»). На обидві ролі актора довго не хотіли затверджувати, проте допомогла наполегливість режисерів.

    В 60-х Євстигнєєв також бере участь в екранізаціях творів російської класичної літератури (роль Гаріна у фільмі «Гіперболоїд інженера Гаріна» за повістю О. М. Толстого, підпільного міліонера Корейка у картині «Золоте теля» за мотивами книги І. Ільфа та Є. Петрова, Івана Пралінського у стрічці «Поганий анекдот» (рос. «Скверный анекдот») за оповіданням Ф. Достоєвського.

    Євгена Євстигнєєва помічає Ельдар Рязанов і запрошує його на характерні ролі в фільми «Бережись автомобіля» (1966) і «Зигзаг удачі» (1968).

    МХАТ. Кінороботи 70-х — 90-хРедагувати

    1970-тіРедагувати

    У 1971-му Євген Євстигнєєв слідом за О. М. Єфремовим переходить до Московського художнього театру. У 70-х актор задіяний у постановках за п'єсами радянських драматургів — Олександра Гельмана («Зворотній зв'язок», «Ми, що нижче підписалися…»), Михайла Рощина («Валентин і Валентина», «Ешелон», «Старий новий рік») та ін.

    Активно знімається в кіно (головна роль у фільмі О. Зархі «Повість про невідомого актора» (рос. «Повесть о неизвестном актёре»), ролі в фільмах «Підранки» (рос. «Подранки») М. Губенка, «Про Червону Шапочку» Л. Нечаєва, «Старики-розбійники» та «Неймовірні пригоди італійців в Росії» Е. Рязанова, «Місце зустрічі змінити не можна» С. Говорухіна тощо). Однією зі знакових ролей, які зіграв Є. Євстигнєєв у 70-ті, є роль професора Плейшнера у культовому радянському серіалі «Сімнадцять миттєвостей весни» (рос. «Семнадцать мгновений весны») Тетяни Ліознової.

    1980-ті — початок 1990-хРедагувати

    У 80-ті на сцені МХАТу О. М. Єфремов ставить спектаклі за п'єсами А. П. Чехова «Чайка» і «Дядя Ваня». Євстигнєєв виконує в них відповідно ролі Дорна (раніше він грав цього персонажа в «Современнику») і професора Серебрякова.

    Продовжує активно зніматися в кіно (головні ролі у фільмах «Демідови», «Ще люблю, ще сподіваюся» (рос. «Ещё люблю, ещё надеюсь»), «Зимовий вечір у Гаграх»). Роль в останньому фільмі актор особливо цінував і прагнув її зіграти, боровся за неї[4].

    Улюбленою роботою Євстигнєєва стала роль професора Преображенського в фільмі Володимира Бортка «Собаче серце»[5]. На неї пробувалися Юрій Яковлєв, Владислав Стржельчик, Леонід Броньовий, Михайло Ульянов[6], проте Є. Євстигнєєв, із погляду режисера картини, був переконливішим.

    Останньою роботою актора в кіно стала роль Івана Грозного в міні-серіалі «Єрмак»[ru] режисера Валерія Ускова[ru]. Її озвучив Сергій Арцибашев[ru].

    СмертьРедагувати

    В актора були серйозні проблеми із серцем. Він переніс кілька інфарктів. У березні 1992-го в Лондоні йому мали зробити операцію, напередодні якої Євстигнєєв помер [7].

    Похований на Новодівочому кладовищі.

    Сім'яРедагувати

    ФільмографіяРедагувати

    Багато знімався в кіно, зіграв у понад сотні фільмів (зокрема: «Ласкаво просимо, або Стороннім вхід заборонено», «Дев'ять днів одного року», «Зигзаг удачі», «Золоте теля», «Старий Новий рік», «Улюблена жінка механіка Гаврилова», «Собаче серце».

    Грав у фільмах, знятих на українських кіностудіях:

    ЛітератураРедагувати

    • Закржевская Л. Евстигнеев. М., 1968,
    • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С. 135;
    • Всемирный биографический энциклопедический словарь. М., 1998. — С. 264;
    • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С. 491;
    • Раззаков Ф. Популярная энциклопедия звезд. М., 2000. — С. 199-209;
    • Раззаков Ф. Актеры всех поколений. М., 2000 — С. 252—257;
    • Иллюстрированный энциклопедический словарь. М., 2000. — С. 447;
    • Кинословарь. Т.1. СПб., 2001. — С. 411-412.

    ПриміткиРедагувати

    ПосиланняРедагувати