Відкрити головне меню

Леоні́д Сергі́йович Бронєво́й (рос. Леонид Сергеевич Броневой; 17 грудня 1928(19281217), Київ, Українська СРР — 9 грудня 2017, Москва, Росія[2]) — радянський і російський актор, Народний артист СРСР (1987), лауреат Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих та Державної премії РФ імені К. С. Станіславського, Народний артист України (2013)[3].

Бронєвой Леонід Сергійович
Leonid Bronevoy (2008) 03.jpg
Народився 17 грудня 1928(1928-12-17)
Київ, Українська СРР, СРСР
Помер 9 грудня 2017(2017-12-09)[1] (88 років)
Москва, Росія
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність актор
Alma mater Школа-студія МХАТ (1955) і Uzbekistan State Institute of Arts and Culture[d] (1950)
Заклад Театр на Малій Бронній[d], Pushkin Drama Theatre[d], Оренбурзький обласний драматичний театр імені М. Горького, Q16640039?, Воронезький драматичний театр імені Михайла Кольцова[d] і Ленком
Роки діяльності 195020172017
Батьки Q45191710?
IMDb nm0111424
Нагороди та премії
орден «За заслуги перед Вітчизною» I ступеня орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня орден Трудового Червоного Прапора медаль «У пам'ять 850-річчя Москви» медаль «Ветеран праці»
народний артист СРСР Народний артист РРФСР Заслужений артист РРФСР Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих Народний артист України Державна премія Росії Золота маска Russian Federation Presidential Certificate of Gratitude

Бронєвой Леонід Сергійович у Вікісховищі?

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився в родині Соломона Йосифовича Бронєвого (справжнє прізвище — Факторович),[4] генерала НКВД, та його дружини Белли Львівної. Батько був начальником 6-го відділу НКВС УСРР, згодом репресований (арештований у 1937, «отримав» 5 років, потім термін продовжили, звільнився у 1946). Матір працювала бухгалтером, похована на Байковому кладовищі у Києві. Сестра матері — співачка Олена Ландау,[5] солістка Львівської опери у 1940—1941 та 1944—1945 роках[6]. Стрийко — Олександр Факторович (Бронєвой).

Навчався в Ташкентському інституті театрального мистецтва та Школі-студії МХАТ.

Починав акторську кар'єру в провінційних театрах СРСР — грав на сценах Іркутська, Грозного, Оренбургу, Вороніжа.

У Москві працював у Театрі на Малій Бронній.

Дебютом в кіно стала роль у стрічці «Товариш Арсеній» (1964). Успіх і популярність принесла роль Генріха Мюллера в кіносеріалі «Сімнадцять миттєвостей весни» (1973).

З 1988 року грає в театрі «Ленком» (Москва).

Проживав у 2-кімнатній квартирі у Москві. Свого часу в ній побував начальник охорони Президента Росії, обіцяв допомогти з ремонтом, але далі обіцянки справа не пішла[7].

Сім'яРедагувати

Перша дружина — Валентина Блінова (померла від раку), їх донька — Валентина (мала 4 роки, коли втратила матір). Друга дружина — Вікторія.

Громадянська позиціяРедагувати

У березні 2014 року підтримав анексію Криму та агресивну політику Путіна стосовно України[8].

ФільмографіяРедагувати

  1. 1964 — Товариш Арсеній — полковник жандармерії
  2. 1965 — Лебедєв проти Лебедєва — Євген Вікторович
  3. 1967 — Твій сучасник — референт міністра
  4. 1968 — ...І знову травень! — Снігурівський Євген Львович
  5. 1970 — Водевіль про водевіль
  6. 1971 — Слідство ведуть ЗнаТоКи. Повинною головою… (Справа № 4) — Кудряшов
  7. 1972 — Слідство ведуть ЗнаТоКи. Шантаж (Справа № 6) — Кудряшов у в'язниці (сцена)
  8. 1973 — Виконуючий обов'язки — Тугодаев, замовник проекту
  9. 1973 — Сімнадцять миттєвостей весни — Генріх Мюллер
  10. 1974 — Лікаря викликали? — Медведєв Леонід Сергійович, професор
  11. 1974 — П'ятірка за літо — Степан Петрович, кухар, говорить віршами
  12. 1974 — Таня — Семен Семенович Васін
  13. 1975 — Концерт для двох скрипок — професор
  14. 1975 — Агонія — Іван Федорович Манасевич-Мануйлов
  15. 1975 — Маяковський сміється — Олег Баян
  16. 1975 — Ольга Сергіївна — тютя
  17. 1975 — Прошу слова — Петро Васильович Алтухов, колишній голова міськвиконкому
  18. 1977 — Озброєний і дуже небезпечний — Пітер Дамфі
  19. 1979 — Викрадення «Савойї» — Шаллов Жан, комерсант
  20. 1979 — Той самий Мюнхгаузен — герцог — курфюрст Ганновера
  21. 1980 — Які наші роки! — Михайло Михайлович Осташенко, батько Майї
  22. 1980 — Карл Маркс. Молоді роки — Ліон Філіпс
  23. 1982 — Повернення резидента — Йоганн Штаубе
  24. 1982 — Покровські ворота — Аркадій Варламович Велюрів
  25. 1983 — Якщо вірити Лопотухіну — Юрій Леонідович, директор школи
  26. 1984 — Формула кохання — Доктор
  27. 1986 — Кінець операції «Резидент» — Йоганн Штаубе
  28. 1986 — Чичерін — Максим Литвинов
  29. 1986 — Що таке Єралаш? (Музично-телевізійний фільм-вистава) — редактор «Єралашу»
  30. 1987 — Загадковий спадкоємець — Олексій Миронович лізовскіх, нотаріус
  31. 1988 — Велика гра — Вернье
  32. 1988 — Фізики — Алек Джаспер Кілтон
  33. 1990 — Будиночок на околиці — Панас Миколайович
  34. 1991 — Небеса обітовані — Семен Єфремович Бакурін
  35. 1992 — Старі молоді люди — Віктор Максимович, депутат
  36. 1993 — Італійський контракт — Дон Лючино
  37. 1997 — Шизофренія — кравець
  38. 1997 — Корабель двійників — генерал ФСБ
  39. 2007 — Прості речі — Володимир Михайлович Журавльов
  40. 2008 — Без вини винуваті — Мендельсон

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Абліцов В. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті — К. : КИТ, 2007. — 436 с.
  • Большой энциклопедический словарь. (рос.)
  • Леонид Броневой: «Писатель Леонов сказал бы…» // Бульвар Гордона. — 2016. — № 32 (588) (авг.). — С. 8—12. (рос.)

ПосиланняРедагувати