Євстигнєєв Євген Олександрович

(Перенаправлено з Євген Євстигнєєв)

Євстигнє́єв Євге́н Олекса́ндрович (рос. Евге́ний Алекса́ндрович Евстигне́ев; 9 жовтня 1926, Горький, РРФСР — 4 березня 1992, Москва, Росія) — радянський актор театру і кіно, народний артист СРСР (1983).

Євстигнєєв Євген Олександрович
Зображення
Зображення
Народився9 жовтня 1926(1926-10-09)[1][2]
Нижній Новгород, РСФРР, СРСР[1]
Помер4 березня 1992(1992-03-04)[3][1] (65 років)
Лондон, Велика Британія
  • інфаркт міокарда
  • ПохованняНоводівичий цвинтар[1]
    Громадянство СРСР
     Росія
    Діяльністьактор, кіноактор, театральний педагог, педагог
    Alma materШкола-студія МХАТ (1956)
    ЗакладВищі курси сценаристів і режисерівd
    Роки діяльності19461992
    ПартіяКПРС
    У шлюбі зВолчек Галина Борисівна, Цивіна Ірина Костянтинівна і Євстигнєєва Лілія Дмитрівна
    ДітиЄвстигнєєв Денис Євгенович і Селянська Марія Євгенівна
    IMDbnm0422392
    Нагороди та премії
    орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора
    народний артист СРСР народний артист РРФСР Заслужений артист РРФСР Державна премія СРСР Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих Кришталева Турандот

    CMNS: Євстигнєєв Євген Олександрович у Вікісховищі

    Походження. Становлення таланту

    ред.

    Євген Євстигнєєв народився 9 жовтня 1926 року в Нижньому Новгороді в сім'ї робітників. До війни закінчив семирічку, деякий час працював електромонтером, згодом — слюсарем на заводі[4]. Брав участь у заводській самодіяльності. У 1946 році вступає до Горьківського театрального училища, яке закінчив у 1951-му. Нині цей навчальний заклад носить його ім'я. Працював у Володимирському обласному театрі драми ім. А. В. Луначарського. У 1954 році поступає до Школи-студії МХАТ, яку закінчує в 1956-му (курс П. Массальського). У 1956—1957 рр. був артистом МХАТу.

    «Современник» і перші кіноролі (1957—1970)

    ред.

    У 1957 році переходить до нещодавно створеного театру «Современник». Перший значний успіх Євгена Євстигнєєва на його сцені — роль короля у спектаклі «Голий король»[ru] за п'єсою Є. Шварца (постановка Маргарити Мікаелян[ru]). Ще однією визначною роботою актора в цьому театрі стала роль Сатіна в п'єсі Максима Горького «На дні».

    В кіно актор дебютував у 1957 році, зігравши роль Петерсона у фільмі Володимира Петрова «Поєдинок» за одноіменною повістю О. Купріна.

    Першою головною роллю Є. Євстигнєєва стала роль директора суднобудівного заводу в фільмі Володимира Дяченка та Петра Тодоровського «Ніколи» (рос. «Никогда») (1962), що знімався на Одеській кіностудії. Петро Тодоровський пізніше назвав саме цю роботу найкращою роллю актора[5].

    Пізніше, в 1964-му, Євстигнєєв зіграв головну роль у дебютному повнометражному фільмі Елема Климова «Ласкаво просимо, або Стороннім вхід заборонено» (рос. «Добро пожаловать, или Посторонним вход воспрещён»). На обидві ролі актора довго не хотіли затверджувати, проте допомогла наполегливість режисерів.

    В 60-х Євстигнєєв також бере участь в екранізаціях творів російської класичної літератури (роль Гаріна у фільмі «Гіперболоїд інженера Гаріна» за повістю О. М. Толстого, підпільного міліонера Корейка у картині «Золоте теля» за мотивами книги І. Ільфа та Є. Петрова, Івана Пралінського у стрічці «Поганий анекдот» за оповіданням Ф. Достоєвського.

    Євгена Євстигнєєва помічає Ельдар Рязанов і запрошує його на характерні ролі в фільми «Бережись автомобіля» (1966) і «Зигзаг удачі» (1968).

    МХАТ. Кінороботи 70-х — 90-х

    ред.

    1970-ті

    ред.

    У 1971-му Євген Євстигнєєв слідом за О. М. Єфремовим переходить до Московського художнього театру. У 70-х актор задіяний у постановках за п'єсами радянських драматургів — Олександра Гельмана («Зворотній зв'язок», «Ми, що нижче підписалися…»), Михайла Рощина («Валентин і Валентина», «Ешелон», «Старий новий рік») та ін.

    Активно знімається в кіно (головна роль у фільмі О. Зархі «Повість про невідомого актора» (рос. «Повесть о неизвестном актёре»), ролі в фільмах «Підранки» (рос. «Подранки») М. Губенка, «Про Червону Шапочку» Л. Нечаєва, «Старики-розбійники» та «Неймовірні пригоди італійців в Росії» Е. Рязанова, «Місце зустрічі змінити не можна» С. Говорухіна тощо). Однією зі знакових ролей, які зіграв Є. Євстигнєєв у 70-ті, є роль професора Плейшнера у культовому радянському серіалі «Сімнадцять миттєвостей весни» (рос. «Семнадцать мгновений весны») Тетяни Ліознової.

    1980-ті — початок 1990-х

    ред.

    У 80-ті на сцені МХАТу О. М. Єфремов ставить спектаклі за п'єсами А. П. Чехова «Чайка» і «Дядя Ваня». Євстигнєєв виконує в них відповідно ролі Дорна (раніше він грав цього персонажа в «Современнику») і професора Серебрякова.

    Продовжує активно зніматися в кіно (головні ролі у фільмах «Демідови», «Ще люблю, ще сподіваюся» (рос. «Ещё люблю, ещё надеюсь»), «Зимовий вечір у Гаграх»). Роль в останньому фільмі актор особливо цінував і прагнув її зіграти, боровся за неї[6].

    Улюбленою роботою Євстигнєєва стала роль професора Преображенського в фільмі Володимира Бортка «Собаче серце»[7]. На неї пробувалися Юрій Яковлєв, Владислав Стржельчик, Леонід Броньовий, Михайло Ульянов[8], проте Є. Євстигнєєв, із погляду режисера картини, був переконливішим.

    Останньою роботою актора в кіно стала роль Івана Грозного в міні-серіалі «Єрмак»[ru] режисера Валерія Ускова[ru]. Її озвучив Сергій Арцибашев[ru].

    Смерть

    ред.

    В актора були серйозні проблеми із серцем. Він переніс кілька інфарктів. У березні 1992-го в Лондоні йому мали зробити операцію, напередодні якої Євстигнєєв помер[9].

    Похований на Новодівочому кладовищі.

    Сім'я

    ред.

    Фільмографія

    ред.

    Багато знімався в кіно, зіграв у понад сотні фільмів (зокрема: «Ласкаво просимо, або Стороннім вхід заборонено», «Дев'ять днів одного року», «Зигзаг удачі», «Золоте теля», «Старий Новий рік», «Улюблена жінка механіка Гаврилова», «Собаче серце»).

    Грав у фільмах, знятих на українських кіностудіях:

    Література

    ред.
    • Закржевская Л. Евстигнеев. М., 1968,
    • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С. 135;
    • Всемирный биографический энциклопедический словарь. М., 1998. — С. 264;
    • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С. 491;
    • Раззаков Ф. Популярная энциклопедия звезд. М., 2000. — С. 199—209;
    • Раззаков Ф. Актеры всех поколений. М., 2000 — С. 252—257;
    • Иллюстрированный энциклопедический словарь. М., 2000. — С. 447;
    • Кинословарь. Т.1. СПб., 2001. — С. 411—412.

    Примітки

    ред.
    1. а б в г Кругосвет — 2000.
    2. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
    3. Deutsche Nationalbibliothek Record #12060034X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
    4. Яков Гройсман и Ирина Цывина. Евгений Евстигнеев — народный артист. Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 27 квітня 2021.
    5. Пётр Тодоровский. «Этот фильм был мощным трамплином…» [Архівовано 6 листопада 2014 у Wayback Machine.] (Беседу ведёт Наталья Мазур). Киноведческие записки № 65, 2003.
    6. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 квітня 2021. Процитовано 28 квітня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
    7. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 лютого 2022. Процитовано 28 квітня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
    8. Денис Данилов «Разруха не в клозетах». 7 интересных фактов о фильме «Собачье сердце». Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 28 квітня 2021.
    9. Сторінка, присвячена Є. Євстигнєєву, на Офіційному сайті МХАТу. Архів оригіналу за 23 лютого 2019. Процитовано 28 квітня 2021.

    Посилання

    ред.