Відкрити головне меню
Гора Гедлі, частина місячних Апеннін. Висота — біля 4,5 км.[1]

Mons (мн. Montes; з латинської — «гора») — гора на небесному тілі. Термін використовується в планетній номенклатурі — входить до складу власних назв гір[2]. У міжнародних назвах він, як і інші родові терміни, пишеться з великої літери та, як правило, стоїть після власного імені, але в назвах місячних гір — перед ним (наприклад, на Марсі є гора Alba Mons, а на Місяці — Mons Argaeus)[3].

Меншим височинам, особливо куполоподібної форми, дають назви з терміном Tholus («купол»), а скупченням дрібних — Colles («пагорби»); для своєрідних млинцеподібних гір, характерних для Венери, вживають термін Farrum[2].

Природа гірРедагувати

Як і інші терміни планетної номенклатури[2], слово Mons описує лише зовнішній вигляд об'єкта, а не його походження чи геологічну будову, і тому придатне для гір будь-якої природи. Походження названих так об'єктів дуже різноманітне. Найчастіше вони утворені тектонічними, ударними або вулканічними процесами. Прикладами таких гір є, відповідно, Maxwell Montes на Венері[4], Montes Apenninus на Місяці[5] та Olympus Mons на Марсі[6]. Існують і гори іншого походження. Наприклад, хребет Geryon Montes на Марсі є залишком еродованого плато, що колись височіло в Ius Chasma, одному з каньйонів системи Valles Marineris.

При ударі космічного тіла гори можуть з'являтися і по краю кратера, і в його центрі, але центральні височини кратерів рідко отримують власні назви. До винятків належать Aeolis Mons у кратері Ґейл на Марсі та Scheria Montes у кратері Одіссей на Тефії.

Назви гірРедагувати

Для позаземних гір термін Mons вперше вжив Міхаель ван Лангрен 1645 року[7]. Він дав назви деяким горам Місяця[8], але жодна з цих назв на картах не втрималася[9]. Через два роки Ян Гевелій запропонував[10] перші назви позаземних гір, що досі у вжитку. Місячні Альпи та Апенніни досі носять імена, дані Гевелієм, а ще 5 запропонованих ним назв зараз вживаються для інших гір (причому в деяких випадках він назвав горами не справжні гори, а яскраві промені кратерів)[11].

Міжнародний астрономічний союз затвердив перші назви позаземних гір (разом із багатьма іншими традиційними місячними назвами) 1935 року — але без латинського родового терміну. Його було повернуто до назв лише 1961 року[7]. Станом на квітень 2015 року термін Mons чи Montes у назві мають 262 об'єкти: 117 на Венері, 50 на Марсі, 48 на Місяці, 23 на Іо, 13 на Титані, 9 на Япеті, 1 на Меркурії та 1 на Тефії[3]. На різних небесних тілах їх називають по-різному[12][3]:

  • на Меркурії — словами різних мов, що означають спеку;
  • на Венері — на честь різноманітних богинь різних народів (єдиний виняток — гори Максвелла);
  • на Місяці — за назвами земних гір та хребтів, сусідніх кратерів, на честь видатних науковців, іноді — просто за людськими іменами; є й кілька назв іншого походження. В одному випадку (Mont Blanc) замість латинського Mons вжито французьке Mont;
  • на Марсі — за назвами сусідніх деталей альбедо на картах Джованні Скіапареллі або Ежена Антоніаді;
  • на Іо — за назвами місцевостей, згаданих у міфі про Іо, а також на честь богів та героїв з різних міфологій, пов'язаних з вогнем, Сонцем, громом або вулканами;
  • на Тефії — за назвами місцевостей, згаданих в «Одіссеї» Гомера;
  • на Титані — за назвами гір та гірських систем Середзем'я Джона Толкіна;
  • на Япеті — за назвами географічних об'єктів, згаданих у «Пісні про Роланда».

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Fred W. Price (1988). The Moon observer's handbook. London: Cambridge University Press. ISBN 0-521-33500-0. (англ.)
  2. а б в Descriptor Terms (Feature Types). Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 2014-06-23. Процитовано 2015-04-05. 
  3. а б в Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Процитовано 2015-04-05. 
  4. Keep M., Hansen V. L. (1994). Structural history of Maxwell Montes, Venus: Implications for Venusian mountain belt formation. Journal of Geophysical Research 99 (E12): 26015–26028. Bibcode:1994JGR....9926015K. doi:10.1029/94JE02636. 
  5. Bussey, D. B. J.; Spudis, P. D.; Hawke, B. R.; Lucey, P. G.; Taylor, G. J. (1998). Geology and Composition of the Apennine Mountains, Lunar Imbrium Basin. 29th Annual Lunar and Planetary Science Conference, March 16-20, 1998, Houston, TX, abstract no. 1352. Bibcode:1998LPI....29.1352B. 
  6. Plescia J. B. (2004). Morphometric properties of Martian volcanoes. Journal of Geophysical Research 109 (E3). Bibcode:2004JGRE..109.3003P. doi:10.1029/2002JE002031. 
  7. а б Hargitai H. Mons, Montes // Encyclopedia of Planetary Landforms / H. Hargitai, Á. Kereszturi. — Springer New York, 2014. — ISBN 978-1-4614-9213-9. — DOI:10.1007/978-1-4614-9213-9_240-1. Архів оригіналу.
  8. Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645)
  9. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 45–46, 195–200. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  10. Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–235. — DOI:10.3931/e-rara-238. (список назв — на с.228-235)
  11. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 50–57, 201–209. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  12. Categories for Naming Features on Planets and Satellites. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 2014-07-08. Процитовано 2015-04-05. 

ПосиланняРедагувати