82-мм безвідкатна гармата Б-10
Б-10 (відома як RG82 у НДР)[7] — радянська 82-мм гладкоствольна безвідкотна гармата. Її можна було перевозити на борту бронетранспортера БТР-50. Вона стала розвитком станкового протитанкового гранатамета СГ-82[en] і була прийнята на озброєння СРСР у 1954 році. Вона була знята з озброєння Радянської армії в 1960-х роках і замінена на СПГ-9, залишаючись на озброєнні десантних підрозділів принаймні до 1980-х років. Хоча наразі ця гармата застаріла, вона використовувалася багатьма країнами під час Холодної війни.[8][9]
Опис ред.
Гармата складається з великогабаритного ствола, ліворуч від якого встановлений приціл ПБО-2. Гармата встановлюється на невелику коляску, яка має два великих колеса, які знімаються. У лафет вбудована тринога, з якої ведеться вогонь. Невелике колесо встановлено в передній частині ствола, щоб він не торкався землі під час буксирування. Зазвичай гармата буксирується транспортним засобом, хоча його може буксирувати екіпаж із чотирьох осіб на короткі відстані за допомогою буксирних ручок, встановлених з обох боків ствола.
Триногу можна розгорнути в двох положеннях — високо, щоб забезпечити зручне ведення вогню, і низко, щоб забезпечити приховане ведення вогню. Заряджається через казенник, а ударна стрільба ведеться за допомогою пістолетного руків'я праворуч від ствола. Оптичний приціл ПБО-2 має 5,5-кратний зум прямого наведення і 2,5-кратний зум для непрямого наведення.
Варіанти ред.
Боєприпаси ред.
- БК-881 — кумулятивний снаряд 3,87 кг. 0,46 кг гексогену.
- БК-881М — кумулятивний снаряд 4,11 кг. 0,54 кг гексогену. Здатний пробити 240 мм катаної гомогенної броні. Дульна швидкість 322 м/с.
- O-881A — осколково-фугасний снаряд 3,90 кг. 0,46 кг тринітротолуолу/динітронафталіну. Дульна швидкість 320 м/с. Максимальна дальність стрільби непрямим наведенням 4500 м.
- Тип 65 (китайський) — кумулятивний снаряд 3,5 кг. Здатний пробити 356 мм катаної гомогенної броні. Дульна швидкість 240 м/с.
- Тип 65 (китайський) — осколково-фугасний снаряд 4,6 кг. Бойова частина містить близько 780 куль — радіус ураження 20 м. Дульна швидкість 175 м/с. Максимальна дальність 1750 м.
Оператори ред.
Афганістан[11]
Алжир: 120 одиниць станом на 2016 рік[12]
Ангола: 400 одиниць Б-10/Б-11 станом на 2016 рік[10][13]
Болгарія[10]
Камбоджа[10][14]
Чад[10]
КНР[8][15]
НДР[7]
Єгипет[10]
Ефіопія[16]
Гвінея[10][17]
Гвінея-Бісау[10][18]
Іран[19]
Ірак[20]
Ісламська Держава[21]
Лівія[6]
Мозамбік[10][22]
М'янма: виготовлення копій під назвою MA-14.[23][24]
Намібія[25]
Нікарагуа[26]
Північна Корея:[10] 1 700 одиниць станом на 2016 рік[27]
Пакистан
Палестина
Польща[10]
Армія опору Господа[29]
Сахарська Арабська Демократична Республіка[30]
Сомалі[31]
СРСР
Судан[32]
Південний Судан
Сирія[10]
Того: Тип 65[10][35]
В'єтнам:[10] Б-10[1] та Тип 65[36]
Ємен
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б Едвард Клінтон Езелл (1988). Personal firepower. The Illustrated history of the Vietnam War 15 (англ.). Bantam Books. с. 142–144. ISBN 9780553345490. OCLC 1036801376.
- ↑ Девід Кемпбелл (2016). Israeli Soldier vs Syrian Soldier : Golan Heights 1967–73. Combat 18 (англ.). illustrated by Johnny Shumate. Osprey Publishing. с. 78. ISBN 9781472813305. Архів оригіналу за 30 вересня 2018. Процитовано 1 жовтня 2018.
- ↑ Лі Невілл (19 квітня 2018). Technicals: Non-Standard Tactical Vehicles from the Great Toyota War to modern Special Forces. New Vanguard 257 (англ.). Osprey Publishing. с. 15. ISBN 9781472822512. Архів оригіналу за 26 жовтня 2018. Процитовано 25 жовтня 2018.
- ↑ Скотт Фіцсіммонс (Листопад 2012). Executive Outcomes Defeats UNITA. Mercenaries in Asymmetric Conflicts (англ.). Cambridge University Press. с. 217. doi:10.1017/CBO9781139208727.006. ISBN 9781107026919.
- ↑ Neville, 2018.
- ↑ а б Neville, 2018, с. 12.
- ↑ а б в Н. Р. Джензен-Джонс (Грудень 2015). Recoilless Weapons (PDF). Small Arms Survey Research Notes (англ.) (55). Архів оригіналу (PDF) за 14 березня 2016. Процитовано 2 квітня 2018.
- ↑ а б в г B-10 - Weaponsystems.net. weaponsystems.net (англ.). Архів оригіналу за 29 червня 2017. Процитовано 30 серпня 2018.
- ↑ Девід Г. Шинн; Джошуа Айзенман (10 липня 2012). China and Africa: A Century of Engagement. University of Pennsylvania Press. ISBN 978-0812208009. Архів оригіналу за 2 квітня 2018. Процитовано 2 квітня 2018 — через Google Books.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Річард Д. Джонс Jane's Infantry Weapons 2009/2010. Jane's Information Group; 35-те видання (27 січня 2009). ISBN 978-0-7106-2869-5 (англ.).
- ↑ Майкл Вінаї Бхатія; Марк Седра (Травень 2008). Small Arms Survey (ред.). Afghanistan, Arms and Conflict: Armed Groups, Disarmament and Security in a Post-War Society (англ.). Routledge. с. 66. ISBN 978-0-415-45308-0. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 1 вересня 2018.
- ↑ Military Balance 2016, с. 320.
- ↑ Military Balance 2016, с. 429.
- ↑ Military Balance 2016, с. 239.
- ↑ Military Balance 2016, с. 242.
- ↑ Military Balance 2016, с. 445.
- ↑ Military Balance 2016, с. 449.
- ↑ Military Balance 2016, с. 450.
- ↑ Military Balance 2016, с. 328.
- ↑ Гордон Л. Ротман (1993). Armies of the Gulf War. Elite 45 (англ.). Osprey Publishing. с. 49. ISBN 9781855322776.
- ↑ Джеремі Бендер (17 листопада 2014). As ISIS Continues To Gain Ground, Here's What The Militants Have In Their Arsenal. Business Insider (англ.). Архів оригіналу за 7 листопада 2018. Процитовано 7 листопада 2018.
- ↑ Military Balance 2016, с. 458.
- ↑ Аун Мьо Маунг (2009). Building the Tatmadaw: Myanmar Armed Forces Since 1948 (англ.). с. 107. ISBN 978-981-230-848-1.
- ↑ Террі Дж. Гандер (22 листопада 2000). National inventories, Myanmar (Burma). Jane's Infantry Weapons 2001-2002 (англ.). с. 3112.
- ↑ Military Balance 2016, с. 459.
- ↑ Military Balance 2016, с. 406.
- ↑ Military Balance 2016, с. 265.
- ↑ Стівен Дж. Залога (2003). Tank battles of the Mid-East Wars (2): The wars of 1973 to the present (англ.). Hong Kong: Concord Publications. с. 52. ISBN 962-361-613-9.
- ↑ Small Arms Survey (2006). Fuelling Fear: The Lord's Resistance Army and Small Arms. Small Arms Survey 2006: Unfinished Business (англ.). Oxford University Press. с. 283. ISBN 978-0-19-929848-8. Архів оригіналу (PDF) за 30 серпня 2018. Процитовано 29 серпня 2018.
- ↑ Сальвадор Лопес де ла Торре (20 листопада 1984). El fracaso militar del Polisario: Smul Niran, una catástrofe de la guerrilla. ABC (ісп.): 32—33. Архів оригіналу за 7 липня 2018. Процитовано 1 вересня 2018.
- ↑ Small Arms Survey (2012). Surveying the Battlefield: Illicit Arms In Afghanistan, Iraq, and Somalia. Small Arms Survey 2012: Moving Targets (англ.). Cambridge University Press. с. 339, 342. ISBN 978-0-521-19714-4. Архів оригіналу (PDF) за 31 серпня 2018. Процитовано 30 серпня 2018.
- ↑ а б SPLA-N weapons and equipment, South Kordofan, December 2012 (PDF). HSBA Arms and Ammunition Tracing Desk (англ.). Small Arms Survey: 9. Лютий 2013. Архів (PDF) оригіналу за 22 березня 2016. Процитовано 2 січня 2019.
- ↑ Military Balance 2016, с. 492.
- ↑ Worldwide Military Videos (14 квітня 2014). Syrian Rebels Fire B10 Recoiless(sic) Rifle (англ.). Архів оригіналу за 19 грудня 2021 — через YouTube.
- ↑ Military Balance 2016, с. 474.
- ↑ Military Balance 2016, с. 297.
- Міжнародний інститут стратегічних досліджень (Лютий 2016). The Military Balance 2016 (англ.). Т. 116. Routlegde. ISBN 9781857438352.
- Artillery of the World, Christopher F. Foss, ISBN 0-7110-0505-2 (англ.)
- Brassey's Infantry Weapons of the World, J.I.H. Owen, Loc number 74-20627(англ.)
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: 82-мм безвідкатна гармата Б-10 |
- Історія Б-10. (рос.)
|
Це незавершена стаття про артилерію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |