Громадянська війна в Анголі (порт. Guerra civil angolana) — довготривалий збройний конфлікт, громадянська війна, що продовжувалася в африканській державі Ангола, починаючи з 1975 і, з деякими перервами, аж до 2002 року. Війна почалася відразу після здобуття Анголою незалежності від Португалії в листопаді 1975 року. До цього, в контексті боротьби за деколонізацію окремі збройні сутички між місцевими рухами траплялися ще в 1974-75 роках, на фоні ангольської війні за незалежність.

Громадянська війна в Анголі
Холодна війна (до 1991)
Перша та Друга конголезька війна (з 1996)
За годинниковою стрілкою зверху ліворуч
Дата: 11 листопада 1975 – 4 квітня 2002
(26 років, 4 місяці, 3 тижні та 3 дні)
Місце: Ангола
Результат: Перемога МПЛА
Сторони
МПЛА
СВАПО
Африканський національний конгрес
Executive Outcomes[en] (1993—1995)[1] ФЛНК[en] (1975—2001)[2][3]
Намібія Намібія (2001—2002)[a].
За підтримки:
Куба Куба (1975–91)
 НДР (1975–89)
СРСР СРСР (1975–91)
Білорусь Білорусь (1998—02)[5][6]
СФРЮ
(1975—1991)[7]
Північна Корея Північна Корея
(1980-ті)[b]
Бразилія Бразилія[10][11][12][13]
Мексика Мексика[14]
УНІТА
ФНЛА (1975–78)[3]
ФЛЕК
За підтримки:
Південна Африка (1975–91)[8]
США США (1975–91)[3]
Марокко Марокко (1970-ті)[3]
КНР КНР (1975)[3]
Заїр Заїр (1975)[15][3]
Командувачі
Ангола Агоштінью Нету пом.
Ангола Жозе Едуарду душ Сантуш
Куба Фідель Кастро
Куба Арнальдо Очоа[en]
Куба Леопольдо Сінтра
НДР Гайнц Кесслер
СРСР Василь Петров
СРСР Валентин Варенников
Намібія Сем Нуйома
Жонас Савімбі  
Голден Роберто[en]
Південно-Африканський Союз Балтазар Форстер (1975—1978)
ПАР П. В. Бота (1978—1989)
Південно-Африканський Союз Магнус Малан[en]
Південно-Африканський Союз Констанд Фільйон[en]
Заїр Мобуту Сесе Секо
Військові сили
Війська МПЛА:

Куба Кубинські війська:

  • 36,000 з 400 танками (1976)[19]
  • 35 000 — 37 000 (1982)[17]
  • 60 000 (1988)[17]
  • 337,033[20]–380,000[21] загалом (при підтримці 1000 танків, 600 бронеавтомобілів і 1600 артилерійських гармат[22])

НДР Східнонімецькі військові радники

Союз Радянських Соціалістичних Республік Радянські війська:

  • загалом 10 985 (з 1975 до 1991)[24][25]

Бразилія Бразильські пілоти:

  • Класифіковано десятки літаків[12] (1999—2002)
Повстанці УНІТА:
  • 65 000 (1990, максимально)[26]

Повстанці ФНЛА:

  • 22 000 (1975)[27]
  • 4 000 — 7 000 (1976)[28]

Південно-Африканський Союз Південноафриканські війська:

  • 7 000 (1975—1976)[29]
  • 6 000 (1987—1988)[29]
Втрати
Невідомо

Куба 2 077 — 10 000 загиблих,[30][31]
15 000 загиблих, поранених та зниклих безвісти[32]
Союз Радянських Соціалістичних Республік 54 загиблих[33]
Чехословаччина 1 загиблий[34]

Невідомо

Невідомо
Південно-Африканський Союз 2,365[35]–2,500 загиблих[36] (у тому числі загиблих у Південноафриканської прикордонній війні)
Заїр 600

Більш за 500 000 цивільних загиблих
Палаючий штабний автомобіль МПЛА, знищений під час боїв біля Ново-Редондо, кінець 1975
Південноафриканські десантники патрулюють біля прикордонного регіону, середина 1980-х.

Сторони конфлікту

ред.

Громадянська війна була насамперед боротьбою за владу між двома колишніми визвольними рухами: Народним рухом за визволення Анголи (МПЛА) (порт. Movimento Popular de Libertação de Angola – Partido do Trabalho) та Національним союзом за повну незалежність Анголи (УНІТА) (порт. União Nacional para a Independência Total de Angola) (UNITA). Водночас, громадянський конфлікт був однією з неоголошених посередницьких битв «холодної війни», через впливове втручання основних ворогуючих сил, Радянського Союзу і Сполучених Штатів Америки.

Дві основні протиборчі сторони, МПЛА і УНІТА, мали різне підґрунтя в ангольській соціальній структурі і взаємно несумісних керівництва, незважаючи на їхню загальну ціль покласти край колоніальній владі. Хоча обидва рухи сповідували чітко висловлені соціалістичні ідеї, з метою здобуття міжнародної підтримки, як вони представляли як «марксистсько-ленінською» і «антикомуністичною» відповідно[37]. Третя сторона конфлікту, Національний фронт за визволення Анголи (ФНЛА) (порт. Frente Nacional de Libertação de Angola), що билася проти МПЛА разом з УНІТА під час війни за незалежність та деколонізацію, не зіграла суттєвої ролі в громадянській війні. Одночасно, на півночі країни асоціація сепаратистських груп бойовиків під назвою Фронт за визволення анклаву Кабінда (ФЛЕК) (порт. Frente para a Libertação do Enclave de Cabinda, FLEC), змагалася за здобуття незалежності провінції Кабінда від Анголи.

Періодизація

ред.
 
Радянські і східного блоку військові радники навчають війська МПЛА в Анголі, 1983 рік

27-річна війна умовно поділяється на основні три періоди — між 1975 і 1991, 1992 і 1994, та 1998 і 2002 роках — що переривалися стислими періодами миру. До того часу, коли МПЛА, нарешті, домоглася перемогти в 2002 році, більше 500 000 чоловік були вбиті і більше одного мільйона осіб вважалися переміщеними особами. Війна повністю зруйнувала економіку та інфраструктуру Анголи, а система державного управління, економічні підприємства, і релігійні установи країни були практично знищені.

Ангольська громадянська війна стала відомою завдяки комбінації насильницької внутрішньої політики всередині Анголи і масивній іноземній інтервенції. І Радянський Союз, і Сполучені Штати надавали колосального значення конфлікту через його вирішальне значення для утримання глобального балансу сили і за підсумками холодної війни, і вони та їхні союзники доклали значних зусиль, щоб зробити цю посередницьку війну між двома блоками наддержав. Громадянська війна в Анголі за кінцевим рахунком, стала одним з найтриваліших, найкривавіших та найвидніших збройних конфліктів періоду «холодної війни». Крім того, конфлікт в Анголі часто переплетався з конфліктом у сусідній Демократичній Республіці Конго, а також з намібійською війною за незалежність.

За даними ООН, на початок 21 століття Ангола займає перше місце у світі за кількістю встановлених і не видалених мін — на 10 млн жителів їх доводиться близько 12 млн одиниць. Понад 100 тис. громадян Анголи отримали каліцтва, підірвавшись на цих мінах.

Див. також

ред.

Нотатки

ред.
  1. Роздратовані транскордонними рейдами УНІТА, Сили оборони Намібії у відповідь відправили підрозділи в південну Анголу та знищили тренувальний табір УНІТА в Лікуа наприкінці січня 2001[4] Намібіїські війська не були виведені з Анголи до травня 2002[4]
  2. Північнокорейська військова місія в Анголі мала близько 1500 співробітників, прикріплених до FAPLA в 1986, швидше за все, радників, хоча їхні точні обов'язки невідомі[8]. Їхню присутність в Анголі, можливо, опосередковано субсидував Радянський Союз[9].

Примітки

ред.
  1. Fitzsimmons, Scott (November 2012). Executive Outcomes Defeats UNITA. Mercenaries in Asymmetric Conflicts. Cambridge University Press. с. 167. doi:10.1017/CBO9781139208727.006. ISBN 9781107026919.
  2. Wolfe, Thomas; Hosmer, Stephen (1983). Soviet policy and practice toward Third World conflicts. Lanham: Rowman & Littlefield. с. 87. ISBN 978-0669060546.
  3. а б в г д е Hughes, Geraint (2014). My Enemy's Enemy: Proxy Warfare in International Politics. Brighton: Sussex Academic Press. с. 65—79. ISBN 978-1845196271.
  4. а б Weigert, Stephen (2011). Angola: A Modern Military History. Basingstoke: Palgrave Macmillan. с. 151, 233. ISBN 978-0230117778.
  5. Завоюет ли Беларусь позиции на глобальных рынках оружия? [Архівовано 17 квітня 2019 у Wayback Machine.] (10 сентября 2011)
  6. Торговля оружием и будущее Белоруссии. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 19 січня 2019.
  7. Shubin, Vladimir; Shubin, Gennady; Blanch, Hedelberto (2015). Liebenberg, Ian; Risquet, Jorge (ред.). A Far-Away War: Angola, 1975-1989. Stellenbosch: Sun Press. с. 86—87. ISBN 978-1920689728.
  8. а б James III, W. Martin (2011) [1992]. A Political History of the Civil War in Angola: 1974-1990. New Brunswick: Transaction Publishers. с. 207—214, 239—245. ISBN 978-1-4128-1506-2.
  9. Polack, Peter (13 грудня 2013). The Last Hot Battle of the Cold War: South Africa vs. Cuba in the Angolan Civil War. Casemate Publishers. с. 66—68. ISBN 9781612001951.
  10. Brazil-South Africa Nuclear Relations | Wilson Center. www.wilsoncenter.org. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 1 вересня 2021.
  11. Selcher, Wayne A. (1976). Brazilian Relations with Portuguese Africa in the Context of the Elusive "Luso-Brazilian Community". Journal of Interamerican Studies and World Affairs. 18 (1): 25—58. doi:10.2307/174815. JSTOR 174815.
  12. а б KWACHA UNITA PRESS THE NATIONAL UNION FOR THE TOTAL INDEPENDENCE OF ANGOLA UNITA STANDING COMMITTEE OF THE POLITICAL COMMISSION 1999 – Year of Generalised Popular Resistance – COMMUNIQUE NO. 39/CPP/99. Federation of American Scientists. Архів оригіналу за 5 серпня 2022. Процитовано 3 грудня 2022.
  13. IX. ARMS TRADE AND EMBARGO VIOLATIONS. Human Rights Watch. September 1999.
  14. Cámara, Francisco (1993). Dos Captíulos de la Diplomacia Mexicana. Mexico City: National Autonomous University of Mexico. с. 73. ISBN 978-968-36-2914-2.
  15. Steenkamp, Willem (2006) [1985]. Borderstrike! (вид. Third). Durban: Just Done Productions Publishing. с. 102—106. ISBN 978-1-920169-00-8.
  16. Saul David (2009). War. Google Books. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 9 березня 2013.
  17. а б в «La Guerras Secretas de Fidel Castro» [Архівовано 18 січня 2012 у Wayback Machine.](ісп.). CubaMatinal.com. Retrieved 9 March 2013.
  18. Africa South of Sahara 2004, p. 66.
  19. Cuban Tanks • Rubén Urribarres. Cuban Aviation • Rubén Urribarres.
  20. Gleijeses, Piero (2013). Visions of Freedom: Havana, Washington, Pretoria, and the Struggle for Southern Africa, 1976–1991. UNC Press Books. с. 521.
  21. Risquet Valdés (2007: xlvii)
  22. Risquet Valdés 2008: 102
  23. Bridgland, Fred. THE WAR FOR AFRICA. www.rhodesia.nl. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 3 лютого 2017.
  24. Архівована копія. Архів оригіналу за 10 вересня 2015. Процитовано 10 травня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  25. Война в Анголе. Архів оригіналу за 28 серпня 2012. Процитовано 10 травня 2013.
  26. Irving Louis Horowitz (1995). Cuban Communism, 8th Edition. Google Books. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 9 березня 2013.
  27. Angola — Independence Struggle, Civil War, and Intervention [Архівовано 16 грудня 2014 у Wayback Machine.]. MongaBay.com.
  28. Political terrorism: a new guide to actors, concepts, data bases, theories and literature
  29. а б Clodfelter, Micheal (2017). Warfare and Armed Conflicts: A Statistical Encyclopedia of Casualty and Other Figures, 1492–2015, 4th ed. McFarland. с. 566. ISBN 978-0786474707.
  30. Secondary Wars and Atrocities of the Twentieth Century [Архівовано 24 жовтня 2019 у Wayback Machine.]. Necrometrics.com. Retrieved 2012-05-21.
  31. Fidel Castro of Africa! — Natna. Архів оригіналу за 6 серпня 2013. Процитовано 10 травня 2013.
  32. Bush Wars: The Road to Cuito Cuanavale. Архів оригіналу за 10 липня 2020. Процитовано 10 травня 2013.
  33. Soviet Union and Russia lost 25,000 military men in foreign countries — English Pravda. Архів оригіналу за 10 вересня 2015. Процитовано 10 травня 2013.
  34. «UNITA propustila posledních 20 československých rukojmí po více než roce» (in Czech) [Архівовано 11 травня 2013 у Wayback Machine.]. CzeskaTelevize.cz. 2008. Retrieved 21 December 2012.
  35. Akawa, Martha; Silvester, Jeremy (March 2012). Journal for Studies in Humanities and Social Sciences (PDF). Т. 1, № 1. Windhoek, Namibia: University of Namibia. Архів оригіналу (PDF) за 10 листопада 2016. Процитовано 2 вересня 2023.
  36. Reginald Herbold Green. Namibia : The road to Namibia – Britannica Online Encyclopedia. Britannica.com. Процитовано 15 січня 2013.
  37. Хоча МПЛА прийняв приставку до своїй назви «марксистською-ленінська» в 1977, разом з цим, розправилася з крилом всередині партії, що пропагувала ідеї стати комуністичною; приставку прибрали в 1991 році. УНІТА сповідувала антикомуністичну риторику, від якої позбавилася в 1991 році

Література

ред.
  • Une Odyssée Africaine (France, 2006, 59mn) (movie directed by Jihan El Tahri)
  • Arthur J. Klinghoffer, The Angolan War: A study of Soviet policy in the Third World, Boulder/Col.: Westview Press, 1980
  • Gleijeses, Piero, Conflicting Missions: Havana, Washington, and Africa, Chapel Hill: The University of North Carolina Press, 2002
  • Pazzanita, Anthony G, «The Conflict Resolution Process in Angola.» The Journal of Modern African Studies, Vol. 29 No 1(March 1991): pp. 83–114.
  • Malaquias, Assis. Rebels and Robbers: Violence in Post-Colonial Angola, Uppsala: Nordiska Afrikainstitutet, 2007
  • Minter, William. Apartheid's Contras: An Inquiry into the Roots of War in Angola and Mozambique, Johannesburg: Witwatersrand Press, 1994
  • Wolfers, Michael, & Bergerol, Jane. Angola in the Front Line, London: Zed Books, 1983
  • W. Martin James III (2011). A Political History of the Civil War in Angola 1974–1990. Piscataway: Transaction Publishers. с. 34. Архів оригіналу за 31 травня 2020. Процитовано 3 лютого 2017.

Посилання

ред.

Відео

ред.