Відкрити головне меню

Громадянська війна в Анголі

Громадянська війна в Анголі (порт. Guerra civil angolana) — довготривалий збройний конфлікт, громадянська війна, що продовжувалася в африканській державі Ангола, починаючи з 1975 і, з деякими перервами, аж до 2002 року. Війна почалася відразу після здобуття Анголою незалежності від Португалії в листопаді 1975 року. До цього, в контексті боротьби за деколонізацію окремі збройні сутички між місцевими рухами мали місце ще в 1974-75 роках, на фоні ангольської війні за незалежність.

Громадянська війна в Анголі
Холодна війна
Angolian civil war.jpg
Ангольський солдат перед стартовою позицією ЗРК
Дата: 1975 - 2002
Місце: Ангола
Результат: Перемога МПЛА
Сторони
МПЛА
СВАПО
Африканський національний конгрес
За підтримки:
Куба Куба (1975–91)
Flag of East Germany.svg НДР (1975–89)
СРСР СРСР (1975–89)
Білорусь Білорусь (1998—02)[1][2]
УНІТА
ФНЛА
ФЛЕК
За підтримки:
Flag of South Africa (1928–1994).svg Південна Африка (до 1989)
Flag of the United States.svg США
Flag of the People's Republic of China.svg КНР
Заїр Заїр (1974—1975)[3]
Командувачі
Ангола Агоштінью Нету пом.
Ангола Жозе Едуарду душ Сантуш
Куба Фідель Кастро
Куба Арнальдо Очоа
Куба Леопольдо Сінтра
НДР Гайнц Кесслер[en]
Сем Нуйома
Жонас Савімбі пом.
Голден Роберт
Південно-Африканський Союз Балтазар Форстер
Південно-Африканський Союз Магнус Малан
Південно-Африканський Союз Констанд Фільйон
Заїр Мобуту Сесе Секо
Військові сили
Війська МПЛА:
  • 40,000 (1976)[4] — 70,000 (1987)[5]
  • 130 000 (2001)[6]

Куба Кубинські війська:

  • 35 000 — 37 000 (1982)[5]
  • 60 000 (1988)[5]

НДР Східнонімецькі військові радники

  • 2.000 (1985)[7]

Союз Радянських Соціалістичних Республік Радянські військові радники:

  • загалом 10 985 (з 1975 до 1991)[8][9]
Повстанці УНІТА:
  • 65 000 (1990, максимально)[10]

Повстанці ФНЛА:

  • 22 000 (1975)[11]
  • 4 000 — 7 000 (1976)[12]

Південно-Африканський Союз Південноафриканські війська:

  • 20 000 (1976)
Втрати
Невідомо

Куба 2 077 — 10 000 загиблих,[13][14]
15 000 загиблих, поранених та зниклих безвісти[15]
Союз Радянських Соціалістичних Республік 54 загиблих[16]
Чехословаччина 1 загиблий[17]

Невідомо

Невідомо
Південно-Африканський Союз 2 300 загиблих
Заїр 600

Більш за 500 000 цивільних загиблих

Сторони конфліктуРедагувати

Громадянська війна була насамперед боротьбою за владу між двома колишніми визвольними рухами: Народним рухом за звільнення Анголи (МПЛА) (порт. Movimento Popular de Libertação de Angola – Partido do Trabalho) та Національним союзом за повну незалежність Анголи (УНІТА) (порт. União Nacional para a Independência Total de Angola) (UNITA). Водночас, громадянський конфлікт був однією з неоголошених посередницьких битв «холодної війни», через впливове втручання основних ворогуючих сил, Радянського Союзу і Сполучених Штатів Америки.

Дві основні протиборчі сторони, МПЛА і УНІТА, мали різне підґрунтя в ангольській соціальній структурі і взаємно несумісних керівництва, незважаючи на їхню загальну ціль покласти край колоніальній владі. Хоча обидва рухи сповідували чітко висловлені соціалістичні ідеї, з метою здобуття міжнародної підтримки, як вони представляли як «марксистсько-ленінською» і «антикомуністичною» відповідно[18]. Третя сторона конфлікту, Національний фронт визволення Анголи (ФНЛА) (порт. Frente Nacional de Libertação de Angola), що билася проти МПЛА разом з УНІТА під час війни за незалежність та деколонізацію, не зіграла суттєвої ролі в громадянській війні. Одночасно, на півночі країни асоціація сепаратистських груп бойовиків під назвою Фронт звільнення анклаву Кабінда (ФЛЕК) (порт. Frente para a Libertação do Enclave de Cabinda, FLEC), змагалася за здобуття незалежності провінції Кабінда від Анголи.

ПеріодизаціяРедагувати

 
Радянські і східного блоку військові радники навчають війська МПЛА в Анголі, 1983 рік

27-річна війна умовно поділяється на основні три періоди — між 1975 і 1991, 1992 і 1994, та 1998 і 2002 роках — що переривалися стислими періодами миру. До того часу, коли МПЛА, нарешті, домоглася перемогти в 2002 році, більше 500 000 чоловік були вбиті і більше одного мільйона осіб вважалися переміщеними особами. Війна повністю зруйнувала економіку та інфраструктуру Анголи, а система державного управління, економічні підприємства, і релігійні установи країни були практично знищені.

Ангольська громадянська війна стала відомою завдяки комбінації насильницької внутрішньої політики всередині Анголи і масивній іноземній інтервенції. І Радянський Союз, і Сполучені Штати надавали колосального значення конфлікту через його вирішальне значення для утримання глобального балансу сили і за підсумками холодної війни, і вони та їхні союзники доклали значних зусиль, щоб зробити цю посередницьку війну між двома блоками наддержав. Громадянська війна в Анголі за кінцевим рахунком, стала одним з найтриваліших, найкривавіших та найвидніших збройних конфліктів періоду «холодної війни». Крім того, конфлікт в Анголі часто переплетався з конфліктом у сусідній Демократичній Республіці Конго, а також з намібійською війною за незалежність.

За даними ООН, на початок 21 століття Ангола займає перше місце у світі за кількістю встановлених і не витягуванні мін — на 10 млн жителів їх доводиться близько 12 млн одиниць. Понад 100 тис. громадян Анголи отримали каліцтва, підірвавшись на цих мінах.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Завоюет ли Беларусь позиции на глобальных рынках оружия? (10 сентября 2011)
  2. Торговля оружием и будущее Белоруссии
  3. Perez de Cuellar C. Pilgrimage for Peace: A Secretary-General's Memoir pp.325-326
  4. Saul David (2009). War. Google Books. Процитовано 9 March 2013. 
  5. а б в «La Guerras Secretas de Fidel Castro» Архівовано 18 січень 2012 у Wayback Machine. (in Spanish). CubaMatinal.com. Retrieved 9 March 2013.
  6. Africa South of Sahara 2004, p. 66.
  7. Bridgland, Fred. THE WAR FOR AFRICA. www.rhodesia.nl. Процитовано 2017-02-03. 
  8. http://english.pravda.ru/russia/politics/15-02-2011/116909-soviet_union_foreign_wars-0
  9. Война в Анголе
  10. Irving Louis Horowitz (1995). Cuban Communism, 8th Edition. Google Books. Процитовано 9 March 2013. 
  11. Angola — Independence Struggle, Civil War, and Intervention. MongaBay.com.
  12. Political terrorism: a new guide to actors, concepts, data bases, theories and literature
  13. Secondary Wars and Atrocities of the Twentieth Century. Necrometrics.com. Retrieved 2012-05-21.
  14. Fidel Castro of Africa! — Natna. Архів оригіналу за 6 серпень 2013. Процитовано 10 травень 2013. 
  15. Bush Wars: The Road to Cuito Cuanavale
  16. Soviet Union and Russia lost 25,000 military men in foreign countries — English Pravda
  17. «UNITA propustila posledních 20 československých rukojmí po více než roce» (in Czech). CzeskaTelevize.cz. 2008. Retrieved 21 December 2012.
  18. Хоча МПЛА прийняв приставку до своїй назви «марксистською-ленінська» в 1977, разом з цим, розправилася з крилом всередині партії, що пропагувала ідеї стати комуністичною; приставку прибрали в 1991 році. УНІТА сповідувала антикомуністичну риторику, від якої позбавилася в 1991 році.

ЛітератураРедагувати

  • Une Odyssée Africaine (France, 2006, 59mn) (movie directed by Jihan El Tahri)
  • Arthur J. Klinghoffer, The Angolan War: A study of Soviet policy in the Third World, Boulder/Col.: Westview Press, 1980
  • Gleijeses, Piero, Conflicting Missions: Havana, Washington, and Africa, Chapel Hill: The University of North Carolina Press, 2002
  • Pazzanita, Anthony G, «The Conflict Resolution Process in Angola.» The Journal of Modern African Studies, Vol. 29 No 1(March 1991): pp. 83–114.
  • Malaquias, Assis. Rebels and Robbers: Violence in Post-Colonial Angola, Uppsala: Nordiska Afrikainstitutet, 2007
  • Minter, William. Apartheid's Contras: An Inquiry into the Roots of War in Angola and Mozambique, Johannesburg: Witwatersrand Press, 1994
  • Wolfers, Michael, & Bergerol, Jane. Angola in the Front Line, London: Zed Books, 1983
  • W. Martin James III (2011). A Political History of the Civil War in Angola 1974–1990. Piscataway: Transaction Publishers. с. 34. 

ПосиланняРедагувати

ВідеоРедагувати