Вікіпедія

Ян Ґабрієль Тенчинський

(1485-1552) каштелян люблінський, маршалок надвірний коронний, каштелян войніцький, воєвода сандомирський
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Ян Тенчинський.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тенчинський.

Ян Ґабрієль Тенчинський із Тенчина, Моравиці, Крашьніка гербу Топор (нар. 1484 — пом. 21 травня 1552) — державний діяч Королівства Польського, дипломат; хорунжий люблінський (1516—1518), каштелян люблінський (1518—1535), маршалок надвірний коронний (1529—1552), каштелян войніцький (1535—1542), Сандомирський воєвода (1542—1552); староста люблінський (1530—1552), лелювський (1532—1552), ужендувський (1551—1552), імовірно також староста теребовлянський і белзький (1550); граф Священної Римської імперії (1527).

Ян Ґабрієль Тенчинський
пол. Jan Gabriel Tęczyński
Ян Ґабрієль Тенчинський
Родовий герб Топор
Люблінський хорунжий
1516 — 1518
Монарх: Сигізмунд I Старий
Попередник: Якуб Моравєц із Попковиців, Кольчина[pl]
Наступник: Прокоп Оссолінський[pl]
Люблінський каштелян
1 березня 1518 — листопад 1535
Наступник: Бернард Мацейовський
маршалок надвірний коронний
1529 — 21 травня 1552
Монарх: Сигізмунд I Старий, Сигізмунд II Август
Попередник: Пйотр Кміта Собенський
Наступник: Станіслав Мацейовський
Войніцький каштелян
листопад 1535 — 19 грудня 1542
Монарх: Сигізмунд I Старий
Попередник: Міколай Вольський
Наступник: Ян Спитек Тарновський[pl]
Сандомирський воєвода
19 грудня 1542 — 21 травня 1552
Монарх: Сигізмунд I Старий, Сигізмунд II Август
Попередник: Ян Тенчинський
Наступник: Міколай Гербурт Одновський
 
Народження: 1484
Смерть: 20 травня 1552[1]
Поховання: Красник
Країна: Корона Королівства Польського
Рід: Тенчиньські
Батько: Ґабрієль Тенчинськийd
Мати: Анна з Конінських Тенчинськаd
Шлюб: Доброхна Сапігаd[2]
Діти: Станіслав Ґабрієль Тенчинський, Беата з Тенчинськихd, Анна з Тенчинських Сєненськаd, Барбара з Тенчинських Сєненськаd і Ядвіґа з Тенчинських Самбожецькаd

Життєпис

ред.

Ян Ґабрієль народився 1484 року в сім'ї Ґабрієля Тенчинського[pl] й Анни з Конінських[pl], доньки ловчого люблінського Яна Конінського. Мав 2 братів — Станіслава[pl] i Анджея[pl], та чотири сестри — Гелену, Барбару, Беату та Катажину[3].

Ян Ґабрієль виріс при дворі в Кенігсберзі. Навчався в Академії Краківській. Він вважався найближчою довіреною особою королеви Бони[4].

Протягом 1516—1518 років був хорунжим люблінським[5]. 1 березня 1518 року був номінований на уряд каштеляна люблінського, перебував на посаді до кінця листопада 1535 року[6].

Ян Ґабрієль неодноразово відряджався королем Сигізмундом I Старим в якості посла до інших володарів. Зокрема, 1524 року був послом до турецького султана Сулеймана I, проводив переговори щодо перемир'я[7]. 1527 року був послом до імператора Карла V, від якого разом із іншими Тенчинськими отримав титул графа Священної Римської імперії[8].

Влітку 1529 року був призначений на посаду надвірного маршалка, обіймав її до кінця життя[9]. Був старостою люблінським (1530—1552)[10], лелювським (1532—1552)[11].

Наприкінці листопада 1535 року був номінований на посаду Войніцького каштеляна, обіймав її до кінця 1542 року[12]. Від 19 грудня 1542 року до кінця життя був Сандомирським воєводою[13].

Протягом 1549—1550 років згадується згадується як староста теребовлянський (спільно з братом Станіславом[14]) і белзький, хоча перше староство в той час тримав Бернард Мацейовський[15], а друге — його син Станіслав Ґабрієль[16]. Протягом 1551—1552 років був старостою ужендувським[17].

7 грудня 1550 року разом із генеральним старостою великопольським Анджеєм Ґуркою бойкотував коронацію Барбари Радзивіл як королеви Польщі[18].

Ян Ґабрієль Тенчинський помер 21 травня 1552 року, був похований у парафіяльному костелі в Крашьніку. Протягом 1553—1561 років краківськими майстрами був виготовлений з червоного мармуру його ренесансний надгробок, фундований сином Станіславом Ґабрієлем[19][20][21].

Маєтності

ред.

Ян Ґабрієль, разом із братами Станіславом і Анджеєм, успадкували від батька Моравицький ключ і село Лентковиці біля Кракова та Здзіловиці й половину Батожа поблизу Любліна (разом 7 сіл і частини сіл). Від матері вони також мали успадкувати великий маєток Конська Воля (22 села). Перед 1504 роком брати придбали частину Батожа та Здзіловиців. У серпні 1510 року Анна Тенчинська з синами придбали за 4000 флоринів у спадкоємиць згаслого роду Рабштинських Зофії Слабошової та Анни Морської половину маєтностей крашьніцьких: частину Батожа, Ставце, Студзянкі та Волю Кжову[22], а через кілька років другу половину міста Крашьник від братів Водів[23].

Після поділу маєтку між родичами Яну Ґабрієлю дісталися ключ крашьніцький у Люблінській землі (місто Крашьнік та села Вижниця, Вижнянка, Сухиня, Стружа, Будзинь (частина міста Крашьніка) і Подлесє) та ключ моравицький у Краківській землі (Моравиця Велика, частина Моравиці Малої (обидві — частини Моравиці), Вулька Моравицька або Холежин та частина Бачина (тепер — присілок Мнікува)).

Разом із братами володів маєтком Рабштин протягом 1538—1544 років, а в 1544—1551 роках був одноосібним його володарем. Передав його королю в обмін на запис на тенуті ужендувській[24].

Ян Ґабрієль був тенутарієм парчевським, ужендувським, вільколазьким і джезковицівським. 1542 року отримав пожиттєво села Кінчаки, Баранів (тепер — Гранітне) та Красіїв у Галицькому повіті. Загалом він користувався королівськими маєтками, які охоплювали 4 міста та 33 села (без Теребовлі). 1547 року поступився тенутою парчівською, отримавши натомість від короля села ключа вільколазького (сусіднього з Крашьніком) — Вільколаз, Воля Вільколазька, Залесє, Пуланковиці, Завадув і два інших села біля Вільколазу. 1549 року успадкував за братом Станіславом Батож з 6 навколишніми селами. У Кракові володів трьома будинками — так званим двором Пілецьким, будинком «Під Топори» (від 1540 р.) і двором Рабштин на Вавелю (від 1538 р.). У Пйотркуві володів двором у передмісті біля Великої Весі. Близько 1550 року маєтності Яна Ґабрієля Тенчинського складалися з 1 міста та 19 сіл біля Любліна, 6 сіл частини сіл біля Кракова та 3 міста й 11 сіл королівських (Люблін, Лелюв, Ужендув, Джезковиці, Красіїв, Кінчаки, Баранів) у воєводствах Краківському, Люблінському та Руському (разом 4 міста й 36 сіл і частин сіл)[25]

Фундації

ред.
 
Парафіяльний костел Успіння Діви Марії у Крашьніку (2013)

11 березня 1531 року з фундації Яна Ґабрієля Тенчинського за міським мурами Крашьніка розпочато будівництво дерев'яного костелу Святого Духа та шпиталю для вбогих при ньому[20].

Протягом 1527—1541 років Ян Ґабрієль частково перебудував крашьніцький парафіяльний костел Успіння Пресвятої Богородиці у готично-ренесансному стилі. Були підвищені стіни храму, встановлені нові склепіння, збудовані нові хори та амвон, додані деталі та декоративні елементи в стилі Ренесансу, стіни вкрили поліхромією. Поряд з хорами були збудовані дві родинні каплиці-усипальниці[26]. 1541 року він надав Крашьніку привілей проведення ярмарків по п'ятницях і ярмарків на четвертий день перед Різдвом Івана Хрестителя[20]. Близько того ж року розпочав перебудову парафіяльного костелу на родинний некрополь, цю роботу завершив 1561 року його син Станіслав Ґабрієль. У 1550—1553 роках з фундації Яна Ґабрієля тут був виготовлений ренесансний надгробок його брата Станіслава. Бронзовий рельєфний надгробок із лежачою фігурою лицаря в обладунках у давній позі відпочинку походить із краківської майстерні Бернардіно Занобі де Джанотіса[pl]. Характерне архітектурне оформлення плити, ймовірно, було виготовлено в краківській майстерні Джованні Чіні з Сієни[pl], який тісно співпрацював з Бернардіно[19][20].

Сім'я

ред.

Близько 1512 року Ян Ґабрієль одружився з Доброхною Сапіжанкою (пом. 1528) — донькою воєводи вітебського Івана Семеновича Сапіги. Подружжя мало 4 доньки та сина[25]:

Вдруге одружився близько 1539 року[27] з Анною Камєнецькою, донькою Яна Камєнецького[28].

Для видатного наукового та релігійного діяча того часу Станіслава Оріховського родина Яна Ґабрієля Тенчинського була «цвітом держави й підпорою» та «найзнатнішою, а може, й найвеличнішою у цій державі шляхетною родиною»[29].

Примітки

ред.
  1. ↑ Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 87. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  2. ↑ Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 86. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
  3. ↑ Janusz Kurtyka, Tęczyńscy. Studium z dziejów polskiej elity możnowładczej w średniowieczu, Kraków, Wydawnictwo i drukarnia «Secesja», 1997, s. 569
  4. ↑ Dziedzice Kraśnika. Kraśnickie Towarzystwo Regionalne.
  5. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 4: Urzędnicy województwa lubelskiego XVI—XVIII wieku. Spisy, oprac. W. Kłaczewski, W. Urban, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1991, s. 17.
  6. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 4: Urzędnicy województwa lubelskiego XVI—XVIII wieku. Spisy, oprac. W. Kłaczewski, W. Urban, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1991, s. 22—23.
  7. ↑ Pogląd na stosunki Polski z Turcyą i Tatarami, na dzieje Tatarów w Polsce osiadłych, na przywileje tu im nadane, jako też wspomnienia o znakomitych Tatarach polskich / przez Juljana Bartoszewicza, Warszawa 1860, s. 131.
  8. ↑ Maciej Polak, Posłowie i listy uwierzytelniające Zygmunta Augusta do Habsburgów. Próba ich zestawienia na podstawie zasobów wiedeńskiego Haus-, Hof- und Staatsarchiv, [w:] Czasopismo prawno-historyczne, Tom LXXV, 2023, Zeszyt 2, s. 259.
  9. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [etal] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 87.
  10. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 4: Urzędnicy województwa lubelskiego XVI—XVIII wieku. Spisy, oprac. W. Kłaczewski, W. Urban, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1991, s. 51.
  11. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 2: Urzędnicy województwa krakowskiego XVI—XVIII wieku. Spisy, oprac. St. Cynarski, A. Falniowska-Gradowska, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 267.
  12. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 2: Urzędnicy województwa krakowskiego XVI—XVIII wieku. Spisy, oprac. St. Cynarski, A. Falniowska-Gradowska, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 130—131.
  13. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 3: Urzędnicy województwa sandomierskiego XVI—XVIII wieku. Spisy, oprac. Kz. Chłapowski, A. Falniowska-Gradowska, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1993, s. 123.
  14. ↑ Zbigniew Anusik, Latyfundia panów na Tęczynie: Kilka refleksji w związku z książką Janusza Kurtyki, [w:] Przegląd nauk historyzcnych, 2003, R. II. nr 2(4), s. 239.
  15. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. III: Ziemie Ruskie, Zeszyt 1: Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII wieku: Spisy; oprac. Kazimierz Przyboś, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, Zakład Narodowy imienia Ossolińskich, Wadawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1990, s. 98.
  16. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. III: Ziemie Ruskie, Zeszyt 2: Urzędnicy województwa bełskiego i ziemi chełmskiej XIV—XVIII wieku: Spisy; oprac. Henryk Gmiterek i Ryszard Szczygieł, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 63.
  17. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 3: Urzędnic ywojewództwa sandomierskiego XVI—XVIII wieku. Spisy, oprac. Kz. Chłapowski, A. Falniowska-Gradowska, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1993, s. 218.
  18. ↑ 7 grudnia. W 1550 roku Barbara Radziwiłłówna została koronowanana królową Polski. TwojaHistoria.pl.
  19. ↑ а б Renesans lubelski, renesans w regionie lubelskim. Lublin: 2012, s. 24–29.
  20. ↑ а б в г Kalendarium: XVI wiek. Kraśnickie Towarzystwo Regionalne.
  21. ↑ Marta Goździk, Kościół pod wezwaniem Wniebowzięcia NMP i św. Augustyna oraz dawny klasztor kanoników regularnych. Lubelskie klimaty.
  22. ↑ Janusz Kurtyka, Tęczyńscy. Studium z dziejów polskiej elity możnowładczej w średniowieczu, Kraków, Wydawnictwo i drukarnia «Secesja», 1997, s. 508.
  23. ↑ Zbigniew Anusik, Latyfundia panów na Tęczynie: Kilka refleksji w związku z książką Janusza Kurtyki, [w:] Przegląd nauk historyzcnych, 2003, R. II. nr 2(4), s. 234, 236—237.
  24. ↑ Zbigniew Anusik, Latyfundia panów na Tęczynie: Kilka refleksji w związku z książką Janusza Kurtyki, [w:] Przegląd nauk historyzcnych, 2003, R. II. nr 2(4), s. 234.
  25. ↑ а б Zbigniew Anusik, Latyfundia panów na Tęczynie: Kilka refleksji w związku z książką Janusza Kurtyki, [w:] Przegląd nauk historyzcnych, 2003, R. II. nr 2(4), s. 237—238.
  26. ↑ Halina Landecka, Kościół parafialny pod wezwaniem Wniebowzięcia Najświętszej Marii Panny w Kraśniku — nowe ustalenia badawcze po I etapie badań — 2008—2009, [w:] Budownictwo i Architektura 7 (2010), s. 55.
  27. ↑ Adam Soćko, Programy heraldyczne w dekoracji kościołów parafialnych w Kraśniku s Chodlu, [w:] ArtiumQuaestiones, Nr 27, 2018, s. 16, 18.
  28. ↑ Adam Soćko, Programy heraldyczne w dekoracji kościołów parafialnych w Kraśniku s Chodlu, [w:] ArtiumQuaestiones, Nr 27, 2018, s. 16, 22.
  29. ↑ Оріховський Станіслав. Промова на похороні польського короля Сигізмунда Ягелона // Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія. У 2 ч. Ч.1 / Інститут філософії НАН України; Відп. ред. В.М. Нічик . – Київ: "Наукова думка": "Основи", 1995 . – С. 189, 199. «Ізборник» — Історія України IX-XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації.

Джерела

ред.
  • Tęczyński Jan (1484—1552), marszałek nadworny koronny, wojewoda sandomierski, [w:] Polski słownik biograficzny, T. 53/3: Tetmajer Adolf — Themerson Stefan, Warszawa, Kraków, Instytut Historii Polskiej Akademii Nauk, 2021, s. 416.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ян_Ґабрієль_Тенчинський&oldid=43291294