Ян Янович Заберезинський

воєвода новогрудський і троцький, маршалок господарський і земський литовський

Ян Янович Заберезинський гербу Леліва (нар. бл. 1480 — пом. 1538) — державний діяч, дипломат Великого князівства Литовського, маршалок господарський (1503—1516), Новогрудський воєвода (1509—1530), Маршалок земський литовський (1522—1538), Троцький воєвода (1531—1538); намісник (староста) кричівський, вовковиський, дорогичинський, марковський, довговський, мерецький, ошмянський, пунський, олицький.

Ян Янович Заберезинський
Ян Янович Заберезинський
Ян Янович Заберезинський
родовий герб Леліва
Маршалок господарський
1503 — 1516
Монарх Олександр Ягеллончик, Сигізмунд I Старий
Новогрудський воєвода
26 лютого 1509 — 1530
Монарх Сигізмунд I Старий
Попередник Альбрехт Гаштольд
Наступник Станіслав Гаштольд
Маршалок земський литовський
9 травня 1522 — 1538
Попередник Ян Радзивілл (Бородатий)
Наступник Миколай Радзивілл (Чорний)
Троцький воєвода
1531 — 1538
Попередник Костянтин Іванович Острозький
Наступник Іван Остафійович Горностай (в.о., адміністратор до 1542 року), потім Станіслав Гаштольд

Народився 1480
Помер 1538 або 1537[1]
Відомий як державний діяч
Країна Велике князівство Литовське
Батько Заберезинський Ян Юрійович
Мати Анна Насутаd
У шлюбі з Софія з Радзивіллівd[2] і Барбара з Кезгайлівd
Діти Анна з Заберезинськихd і Ян Заберезинськийd
Брати Юрій, Станіслав, Ядвіга

Життєпис ред.

Народився Ян близько 1480 року в сім'ї на той час маршалка двірського Яна Юрійовича Заберезинського та Анни з Насутів, доньки старости берестейського Яна Насутовича[pl]. Мав братів Юрія та Станіслава й сестру Ядвігу.

Очевидно, завдяки батьку, Ян Заберезинський із ранніх років опинився при дворі великого князя. Вже 1501 року був серед підписантів Мельницької унії[3]. Впродовж 1503—1516 років був маршалком господарським (двірським) спочатку Олександра Ягеллончика, потім Сигізмунда I[4].

 
Мандат Сигізмунда І Старого, короля польського і великого князя литовського, для Яна Яновича Заберезинського, маршалка господарського і намісника вовковиського, щодо надання королем Станіславу Глібовичу, воєводі полоцькому, двору в Гродно після Івана Глинського, із забороною маршалку займати маєток і зобов'язанням усім, хто в маєтку щось забрав, передати все слузі полоцького воєводи. 16 квітня 1508 рік

Звідтоді займав низку високих і відповідальних посад. Був намісником кричівським (1506—1507)[5] і вовковиським 1506—1509[6]. 26 лютого 1509 року був призначений на посаду Новогрудського воєводи, був ним принаймні до жовтня 1530 року[7]. Також, 1510 року згадується як Новогрудський городничий і конюший[8]. 1511 року судився зі старостою луківським щодо порушення меж його маєтку Межиріччя та завдання збитків[9].

Протягом 1514—1516 років Заберезинський був старостою дорогичинським[10], від 1515 року старостою немонойцьким[pl] та метельським[pl][11], починаючи з 1519 року — старостою марковським[12], з 1519 по 1530 роки — старостою довговським, від 1520 по 1530 — старости мерецьким[5]. Як Новогрудський воєвода засвідчив Акт заснування Підляського воєводства 1520 року[13].

З 9 травня 1522 року до кінця життя був маршалком земським литовським[14]. Також, отримав ошмянське староство (1522 і 1526—1530)[5].

Протягом 1528—1529 років входив до комісії, що займалася розмежуванням між Мазовією та Великим князівством Литовським від Ґоньондза до Парчева[15]. 1529 року спорядив за власний кошт до посполитого рушення загін із 197 кіннотників[16].

1531 року Ян Заберезинський був призначений Троцьким воєводою, був ним до кінця життя[17]. 1536 року отримав також староства мерецьке (повторно), пунське й олицьке[5].

Помер перед 14 червня 1538 року[8].

Маєтності та фундації ред.

Після смерті Яна Юрійовича Заберезинського (1508), 4 січня 1509 король Сигізмунд засвідчив акт поділу маєтностей між його синами Яном і Юрієм. Перший отримав, зокрема, маєтки Олиту, Сімно, Волму[be], Забреззя[be], а також маєтності в Жмуді. Пізніше брати провели обмін: Юрій передав Яну маєток Оляни[be], а натомість отримав Волму[18]. Також, Ян одідичив маєток Яблочин у Берестейському повіті, який 1522 року продав разом із селом Констановичі та заснованим батьком монастирем святого Онуфрія[19]. Був власником Межиріччя[20]. У посаг за Барбарою Кезгайло отримав частку Полочан і Лужан[be] у Ошмянському повіті[16]. 1536 року Заберезинському були надані довічно в користування Олита, Сімно, Нємонойці[pl] разом із Меречем і Пунею[pl] з умовою повернення до власності господаря після смерті[21].

1524 року фундував костел святого Людвіка в місті Олита[22].

Сім'я ред.

Ян Заберезинський був тричі одружений. Вперше таємно від батька, орієнтовно перед 1508 роком, він одружився з представницею заможної литовської родини Ітамілою, вдовою Фелікса Крупського. Однак після кількох років бездітних стосунків, коли на горизонті з'явилася багатша і значуща кандидатура (Барбара Кєзгайлівна), Заберезинський вирішив не розголошувати свій попередній шлюб (хоча його батько вже помер) і розірвав його[23].

Друга дружина — Барбара (пом. 1532), донька гетьмана великого литовського Станіслава Кезгайла. З нею мали сина Яна (нар.бл. 1510 — пом.бл. 1545) — маршалка двірського (1529—1544).

Третя дружина — Зофія, донька канцлера великого литовського Міколая Радзивілла. З нею мали доньку Анну (пом. бл. 1556) — дружину спочатку князівського придворного Федора (Фридерика) Івановича Сапіги, потім князя Стефана Збаразького[24].

Примітки ред.

  1. Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. WolffKraków: 1885. — С. 58, 169.
  2. Radziwiłłowie herbu TrąbyWarszawa: Archiwum Główne Akt Dawnych, Wydawnictwo DiG, 1996. — 67 с. — ISBN 83-85490-62-0
  3. Паўла Урбан. У сьвятле гістарычных фактаў (У сувязі з брашурай Л. С. Абэцэдарскага). - Мюнхэн, Нью-Ёрк: БІНІМ, 1972. Беларуская палічка. Беларуская электронная бібліятэка.
  4. Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s.86.
  5. а б в г Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. VIII Podlasie, Urzędnicy Podlascy XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 198.
  6. Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego: Spisy, T. IX: Województwo Mścisławskie XVI—XVIII wiek; pod. red. Andrzeja Rachuby, Instytut Historii im Tadeusza Manteuffla Polskiej Akademii Nauk, Warszawa, 2019, s. 210, 257.
  7. Józef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 36.
  8. а б Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 251.
  9. Alina Wilkiewicz-Wawrzyńczykowa, Spory graniczne Polsko-Litewskie w XV—XVII w. [w:] Wiadomości studium historii prawa Litewskiego, red Stefan Ehrenkreutz, T. 1. Wilno, 1938, s. 134—135.
  10. Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. VIII Podlasie, Urzędnicy Podlascy XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 91.
  11. Lietuvos Metrika, Knyga Nr. 1 (1380—1584), Vilnius, Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1998, s. 29.
  12. Laima Bucevičiūtė, Lithuanian grand-ducal demesne pledges (from the 1500s to mid-1520s): geographical aspects, [w:] Roczniki dziejów społecznych i gospodarczych, Tom LXXXIII (SPECJALNY), 2022, s. 88.
  13. Aleksander Jabłonowski, Podlasie (Województwo), [w:] Zródla dziejowe, TOM XVII. Część lll: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym, t. VI, Część lll, Warszawa, Skład główny u Gebethnera Wolffa, 1910, s. 257—259.
  14. Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s.73.
  15. Alina Wilkiewicz-Wawrzyńczykowa, Spory graniczne Polsko-Litewskie w XV—XVII w. [w:] Wiadomości studium historii prawa Litewskiego, red Stefan Ehrenkreutz, T. 1. Wilno, 1938, s. 129.
  16. а б Насевіч В. Забярэзінскія // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — ISBN 985-11-0314-4. — С. 638.
  17. Грыцкевіч А. Троцкае ваяводства // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — ISBN 985-11-0378-0. — С. 668.
  18. Antoni K. Urmański, Kelios pastabos apie Jono Jurgaičio Zaberezinskio karjerą, [in:] Lietuvos istorijos metraštis 2014/2, Vilnius: Lietuvos istorijos institutas, 2015, p. 39.
  19. Antoni Mironowicz, Monaster św. Onufrego w Jabłecznej [w:] Białoruskie Zeszyty Historyczne, Białystok 1998, #9, s. 27, 29.
  20. Alina Wilkiewicz-Wawrzyńczykowa, Spory graniczne Polsko-Litewskie w XV—XVII w. [w:] Wiadomości studium historii prawa Litewskiego, red Stefan Ehrenkreutz, T. 1. Wilno, 1938, s. 134.
  21. Laurynas Šedvydis, In these times of great need: Pledging the Grand Duke's demesne in the Grand Duchy of Lithuania from 1502 to 1522, [w:] Roczniki dziejów społecznych i gospodarczych, Tom LXXXIII (SPECJALNY), 2022, s. 58.
  22. Józef Maroszek, Przewodnik historyczno-turystyczny po dziedzictwie kulturowym pogranicza Polska – Litwa – Kaliningrad, Białystok, 2007, s. 317 (PDF).
  23. Marzena Liedke, Rodzina magnacka w Wielkim Księstwie Litewskim w XVI—XVIII wieku: Studium demograficzno-społeczne, Białystok: Instytut Badań nad Dziedzictwem Kulturowym Europy, 2018, s. 61.
  24. Jan Zabrzeziński h. Leliwa [w:] Wielka Genealogia Minakowskiego http://wielcy.pl/wgm/?m=NG&t=PN&n=10.102.67

Джерела ред.

  • Antoni K. Urmański, Jan Janowicz Zabrzeziński, potomek Rymowida, [w:] Rocznik Instytutu Europy Środkowo-Wschodniej, #13 (2015), Zeszyt 3: Polska — Litwa: stare i nowe problemy / Lietuva — Lenkija: senos ir naujos problemos, Lublin-Kaunas: Instytut Europy Środkowo-Wschodniej, 2015, s. 51-67.
  • Antoni K. Urmański, On Efforts to Improve the Condition of the Treasury of the Grand Duchy of Lithuania in the Times of Sigismund the Old and the Period of Management by Jonas Jonaitis Zaberezinskis in Užnemunė, [in:] Lithuanian Historical Studies, vol. 20, 2015 (2016), Vilnius: Lietuvos istorijos institutas, pp. 53-77.
  • Władysław Semkowicz, O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413, [w:] Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, 1926—1927, T.8, Kraków, 1928, s. 134—135.
  • Насевіч В. Забярэзінскія // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — ISBN 985-11-0314-4. — С. 638.
  • Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пераклад А. Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкульт, 2014. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4.

Посилання ред.